Вальтер фон дер Фоґельвайде – В затінку липи…

В затінку липи
на зарінку,
де ми ховалися бува,
потай, без хлипу,
безгомінко
зелена вилягла трава.
На галяві лісовій,
тандарадай,
тьохка ніжно соловій.

Ввечері тихо
йшла тривожно,
коханий мій уже чекав.
Раптом, як вихор,
(мати божа!)
підніс мене він на руках.
Цілувались тьму разів:
тандарадай,
ротик мій почервонів.

Ложе строкате
він стелив нам,
щоб м’яко нам було удвох.
Хтось міг назвати
дивом дивним
це наше ложе із квіток.
Де троянда процвіла,
тандарадай,
голова моя була.

Поруч зі мною
(о мій боже!),
приліг мій любий чоловік.
Хай таїною
наше ложе
залишиться для всіх навік.
Пташка лиш про нас все зна:
тандарадай,
приховає все вона.

Переклад Юрія Завадського

Про автора вірша >>

«Таксист» Юрія Завадського

cover

Книжка «Таксист» Юрія Завадського, як і попередні, радикально відрізняється від українського поетичного мейнстріму, представляючи читачам документ безкінечного пошуку ліричним персонажем своїх власних меж. Форма віршів «Таксиста» є свідченням беззупинного пошуку автором засобів виразності, котрі б якнайкраще допасовувалися до світоглядного та емоційного тла, на якому будується так званий художній світ Юрія Завадського. У книжці змішалися партитури саунд-віршів, ориґінальні ще свіжі та емоційні тексти і рімейки текстів із старших книжок, які відновили свій первинний потік та вдавану кінечність. Відтак треба наголосити на тому, що найстарші вірші датуються ще двотисячним роком, а найновіші — кінцем чотирнадцятого.

Книжка видана в серії сучасної української поезії видавництва «Крок» у 2015 році. У серії також вийшли книжки Василя Махна, Дмитра Лазуткіна, Юлії Мусаковської, Томаша Деяка, Олега Коцарева. Серію дизайнує Ілля Стронґовський, продовжуючи лінію оновлення українського книжкового дизайну. Увесь звук, використаний на цих сторінках, записаний на студії Шпиталь Рекордс у Тернополі. Книжку можна придбати в книгарнях України, Білорусі та Польщі.

*

«…НЕ ПІДДАВАТИСЯ ТЕКСТУ…»

На фото: Роман Малиновський, Юрій Завадський. Автори фото: Andriy Golcha, Alisa Achramovič

Роман Малиновський: Який тариф у таксі, де кермує «Таксист»? І скільки має заплатити людина, котра доїде до самого кінця?

Юрій Завадський: Валюта, що нею оперують у книжці, вимірюється кількістю шляхів, які розруйновують перспективу. Перед тим, кого везе таксист, стоїть вибір між сміливістю і сміливістю, між мудрістю і мудрістю. Але є те, що говорить таксист, є його воля дати пасажиру вільно обрати собі дорогу, і це буде або війна, або самогубство, або любов, або бездоріжжя, або влада, або письмо тощо. Хоча цей таксист і не є, він у собі.

Роман Малиновський: Звідки беруться і куди прямують персонажі твоїх віршів?

Юрій Завадський: Розхитуючи цей світ у пам’яті, раніше ніяк не міг набратися сміливості лупонути ним з усієї сили, аби він розбився. Одного разу я таки наважився це зробити, і він розсипався, як автомобільне шкло. Між дрібними його фраґментами я не міг відновити й одного тексту, котрий був би достатньо наповнений ґазами поетизмів. Емоційний вибух перевідкрив мені мої тексти, і саме тому частина віршів у «Таксисті» – рімейки віршів попередніх років і книжок, які були між собою пов’язані натурально, залінковані персонажами й чинами. Говорити про природність цих віршів мені не треба, не треба мені, бо я добре це знаю та відчуваю. Кожна книжка була наступним дуже суттєвим етапом, і ця – чи не найсильніший удар по собі самому, після якого вже й писати несила.

Роман Малиновський: В тебе така особистісна, замкнена поезія, особисті маленькі історії. Але у «Таксисті» є рефлексії на події, котрі упізнаються чи то за настроєм, чи за назвою. Ти часто рефлексуєш на якісь епохальні події, які вже виходять за межі твого інтимного простору?

Юрій Завадський: Мене нераз питали, чи в мене є вірші про те чи про інше, а я не міг сказати, про що вони, бо пишучи ніби про ніжність, я ніби пишу про диктатуру, а пишучи ніби про революцію, пишу ніби про секс. Справа в тім, що в жоден спосіб не пишу про «щось». І не пишу, думаючи. «Таксист»-вірш і «Таксист»-книжка народилися як цитата, хай навіть мені це не подобається. Із мене самого, із текстів, що в мені живуть, це тексти про пошук перспектив і про правду, котрої бракує щодня, особливо коли йдеться про мене самого. Паґанізм київських пагорбів, ґлінтвейн ілюзій, хоча це була істина емоційна, не філософічна, але від того не менша. Не менш епохальними подіями за революції та війни були відкриття нових людей. Не вірю нікому, нічого не чекаю, нічого не боюся. Один крітянин казав, що це і є свобода. Але це болісна свобода, свобода самотня.

Роман Малиновський: У твоїх віршах інколи курять. Потім п’ють алкоголь, ходять холодом без шапки. Ти наділяєш свої вірші особистими «спокусами» і «слабкостями»?

Юрій Завадський: О так, вони залежні. Десь ізмалечку ношу певні уявлення про персонажів, вони не привабливі трікстери, що притягують увагу публічності, вони собі в собі, люди в спортивних шапках, у тисняві маршруток і метра. Часом питаю себе, чи це дійсно мої «слабкості», бо й ніби нічого собі не забороняю. Мій персонаж давно курить, відівчити його несила, та йому краще знати. Є частиною культури ці прості речі, як і музика чи будівельні технології.

Роман Малиновський: Назви твоїх віршів – це люди, стани, рідини, періоди, комахи, кирилиця, латинка, території і ще бозна скільки всього. Назва вірша для тебе – це початок, кінець чи середина? Коли її вигадуєш?

Юрій Завадський: У «Таксисті» вперше так все просто вийшло з назвами, вони самі собою проявилися з тексту. І тут вони дійсно є назвами, не частиною тексту, а дверима до тексту. Ними можна ввійти до тексту, але, як і двері, їх я встановив згодом, коли фасад тексту вже чітко вималювався. Знову повернуся до особливостей книжки та скажу, що «Таксист» є дуже суттєвим проривом у боротьбі супроти свавілля тексту. Текст не керував анітрохи, і я зробив з ним усе, що потребував. Може мене зрозуміє хтось, що я маю на увазі, кажучи про свавілля, – не піддаватися тексту, керувати мовою, творити свою мову, ладнати метастиль, осліпнути нарешті.

Роман Малиновський: У «Таксисті» ти поєднав старі й нові поезії. Як це для тебе змішувати себе «нового» і себе «колишнього» під одною обкладинкою? Що тобі подобається в тому Юрієві Завадському, який писав вірші ще сім років тому, а що ні?

Юрій Завадський: Попри мову, ілюзії, оточення, я ніби писав один текст, і він по-різному себе виявляв. Саме тому в «Таксисті» є «вірші без слів». Саме тому там є рімейки, передумування текстів, пересортовування одиниць, відновлення старих зв’язків, будування нових текстів, досі ще непізнаних, досі ще вкрай важких і відвертих. Я не буваю відвертіший. Я захоплювався тим, як я писав у квітні дев’яносто восьмого року. У жовтні чотирнадцятого я зумів написати з такою ж силою, і це мене справді налякало. Думаю, не шкода було би взагалі перестати писати. Писалося колись легко, без зайвини, навпростець, без тягаря й осуду. Заздрю собі колишньому, так.

Роман Малиновський: Інколи мені видавалось, що твої вірші у «Таксисті», то переклади з шведської, чи, може, норвезької, так у них багато півночі. Ти зумисне добирав сюди вірші «холодних тонів» , чи так тобі просто писалося?

Юрій Завадський: Книжка виявилася настільки глибоким переосмисленням колишніх віршів, що я б сміливо датував її тринадцятим-чотирнадцятим роком. Вірші стали іншими. І в них дійсно багато жорстокості, хоча її не бракувало й раніше. Тепер усі бачать у віршах оці вбивства, зброю, зраду, війну. А вірші про це написані ще на початку двотисячних. У них багато холоду, бо, мабуть, його не бракує. Ситуація з непробивним шклом надалі актуальна.

Роман Малиновський: Книжку ти закінчуєш «Поспіхом», але насправді дуже вчасно, чітко і врівноважено. Книга поезій є добіркою текстів, поскладаних у певній послідовності. Для тебе має значення як укладати вірші під одною обкладинкою? З чого починати і чим закінчувати, а що ставити в середину?

Юрій Завадський: Кожна моя книжка могла повністю бути сенсовною лише в цілісності, хай часом її доводилося розтинати на фраґменти. Я писав покнижно, ґвалтуючи свій тимчасовий стиль, змінюючи напрям і бачення. Часом було більше пафосу, часом менше лексики. Тому скажу, що так, це дуже важливо, але це не фабула, я нічого не розповідаю, це лише вікно, композиція об’єктів у якому має бути зваженою й настільки негармонійною, аби скидатися на якусь дійсність.

Роман Малиновський: Коли ти перестав бути лишень поетом, а поряд з тим став видавцем, пізнавши особливості справи видавничої, це допомогло тобі якось по-інакшому подивитись на поетів, як персонажів літературного процесу? Ти ж в цьому випадку опинився «по той бік барикади».

Юрій Завадський: Особливість моєї діяльності як видавця, мабуть, і полягає в тім, що я поетом не перестав бути. Хай навіть клену поезію за те, що вона руйнує мене і моє життя. Не приховаю, що мені відкрився літературний світ зовсім з іншого боку відколи я почав видавництво. Хай деколи мене й розчаровують і нервують літератори. Ніколи не писав свого для когось, тому й звик диференціювати багато речей у своєму світі. Але часом заздрю іншим поетам, котрі вміють собою користуватися зараз популярності, не приховую цього анітрохи. Відтак люблю їх, поетів.

Роман Малиновський: Події у твоєму «Таксисті» відбуваються в місті без назви. Це якась локація загублена в ґуґл-мапс, місце без координат. Ти можеш зараз назвати це місце чи місто? Це Тернопіль?

Юрій Завадський: Та ж ні, як його назвати? Краковотернополекиєвольвовокосововільнюсоніде? А ще одна з небагатьох географічних назв у книжці, вкрай важлива для усвідомлення одного з планів змісту, не така вже й упізнавана для українського читача. А те, що Тернопіль там є, то хіба ж здивуєш когось? Хоча й топоніми вже й не топоніми, а таки слова, котрі мають значно більше простору в собі, повторювані й беззмістовні.

Роман Малиновський: Хочу врешті з’ясувати – юрійзавадський – це натяк на схильність до поезії фонетичної? Чи такий спосіб відділитись від Юрія Завадського щоденного, чи може, мільйон якихось інших причин? Назви бодай кілька, якщо вони є?

Юрій Завадський: Щось десь якось так. До речі, проклинаю той день, коли народився цей термін «фонетична» поезія, бо ж пишу «фонематичну» поезію, але взагалі не маю потреби це називати. А «юрійзавадський» дійсно відділився від Юрія Завадського. Ніби зсув автора й персонажа. Автора я колись прибрав з книжки, і може тоді персонаж почав курити. Тепер я почав по-іншому оперувати текстом, автор тепер існує. Я чомусь згадую тернопільську міську бібліотеку, літературну енциклопедію, Маяковського й Байрона, котрих там перегортав, мороз поза тридцять, тролейбуси та практикування в поетичній майстерності, шкільні роки, котрі вбив літературою, і перші тексти, до форми котрих сам дозрів, а виявилося, що я вже не перший. А потім Ружевич в ориґіналі, і Ружевич власним голосом, і голос Ружевича в слухавці, а тепер Ружевича немає. Автор – дуже особлива постать у тексті, дошукуватися якої часом не варто.

Роман Малиновський: Уявімо ситуацію з двома людьми: людина, яка прочитала твою книжку лише на половину, та інша людина, яка прочитала її повністю, вони переживуть одну й ту саму емоцію? Ти читаєш поетичні збірки повністю, чи вірші вибірково? Як думаєш, як робити краще для сприйняття збірки?

Юрій Завадський: Маю єретичну віру в те, що не треба читати тексти від початку до кінця. А відтак мав би вірити, що враження від фраґмента і від цілісності будуть майже однаковими. Але не можу в це вірити, бо вірити – це взагалі неможливо, хіба коротко й наосліп. «А» – все ж таки чорне, чергування голосних у корені – прийнятне, а читати всупереч своїм відчуттям – злочин. Я мало читаю. Поезію читаю вибірково, дуже хаотично, а до прози не беруся, хіба нон-фікшн і дуже нечасто. Яку інструкцію до книжки маю дати? Впитися горілкою, дістати по морді, закохатися в сусіда, змусивши його покинути сім’ю, бути популярною ґей-парою, а потім залишити його напризволяще, роздягатися привселюдно, вбивати чиновників, їсти сире м’ясо, любити свою дружину безоглядно й наосліп, стати лінґвістом і дошуковуватися асиміляцій, чи любити когось, попри те, що він брехливий і непевний, – хто його зна, який рецепт кращий, аби почати сприймати цю книжку.

Крок у авангард сучаснай украінскай паэзіі

На чацвёртым фестывалі паэзіі «Вершы на асфальце» творчая дэлегацыя Украіны ― найвялікшая, багата ў праграме і сумесных беларуска-ўкраінскіх імпрэз. 13 лютага ў Галерэі «Ў» на фестывалі адбыўся творчы вечар выдавецтва «Крок» з удзелам украінскіх і беларускіх аўтараў.

Сваю творчасць прадстаўлялі Дзмітро Лазуткін, Юры Мацевашчук, Алена Сцепаненка, Міхась Баярын і Сяргей Прылуцкі.

Завадатар прыезду цэлай каманды ўкраінскіх пісьменнікаў Юры Завадскі прэзентаваў некалькі кніг свайго выдавецтва.

Як ён адзначыў у сваёй прамове, яны прэзентавалі літаратуру, “якую раней не выдавалі ва Украіне”. Выдавецтва Юрыя Завадскага, паводле самога паэта, сёння з’яўляецца адной з самых смелых ініцыятыў ва ўсёй культурнай прасторы Украіны. Зусім нядаўна ў выдавецтве акрамя шведскай, фінскай, аўстралійскай, канадскай, новазеландскай і польскай палічак, дзякуючы актыўнаму супрацоўніцтву ўкраінскіх і беларускіх пісьменнкаў і перакладчыкаў, адкрылася і беларуская палічка.

Першай кніжкай ва ўласнай беларускай палічцы стаў зборнік вершаў Сяргея Прылуцкага, які з’яўляецца працягам яго празаічных тэкстаў. Як заўважыў Юры Завадскі, зараз яго выдавецтва друкуе беларускіх аўтараў у арыгінале, але ёсць спадзяванні данесці да ўкраінскага чытача беларускую літаратуру ўкраінскай мовай.

Надзвычай цікава і эмацыйна прачыталі свае вершы Юры Мацевашчук, Алена Сцепаненка і Дзмітро Лазуткін. Алена Сцепаненка зачаравала публіку сваімі мілагучнымі спевамі, якія разбаўлялі кактэйль украінскай паэзіі. Падтрымаў іх паэтычны марафон беларускі паэт Міхась Баярын.

Юры Мацевашчук працягнуў прэзентацыю кніжак сваіх суайчыннікаў і пацвердзіў думку Юрыя Завадскага аб тым, што выдавецтва “Крок” з’яўляецца авангардам сучаснага ўкраінскага мастацтва. Прэзентаваныя аўтары ствараюць паэтычнае выдавецтва, якое найперш стала інтэлектуальнай і мастацкай прасторай для многіх творцаў і толькі потым, па словах Мацевашчука, уласна бізнэсам.

Беларуская публіка вельмі цёпла сустрэла гасцей з Украіны. Імпрэза “Кроку” плаўна перацякла ў вечарыну Сяргія Жадана.

Цалкам праграма тут: http://stralcou-fest.by/

KB для lit-bel.org

krok-1

krok-3

krok-4

krok-5

krok-6

krok-7

krok-8

krok-9

krok-10

Міжнародны паэтычны фесытваль імя Міхася Стральцова “Вершы на асфальце”

10930951_10203649340531142_2894326787480731494_n

Штогадовы Міжнародны паэтычны фесытваль імя Міхася Стральцова “Вершы на асфальце” запачаткаваны ў 2012 годзе ГА “Саюза беларускіх пісьменнікаў” і Беларускім ПЭН-цэнтрам. У розныя гады ўдзельнікамі фестывалю былі паэты з Беларусі, Германіі, Ісландыі, Казахстана, Літвы, Латвіі, Нарвегіі, Польшчы, Расіі, Славакіі, Украіны, Швецыі, Фінляндыі, Эстоніі. Сярод традыцыйных мерапрыемстваў фестывалю – паэтычны слэм, літаратурныя чытанні, дыскусіі, прэзентацыя кніг, кніжных серый, музычныя выступы і г.д. Сёлета партнёрамі фестывалю выступаюць: Шведскі саюз пісьменнікаў, партал TUT.BY, кампанія Prestigio, Амбасада Літоўскай Рэспублікі ў Рэспубліцы Беларусь, Амбасада Латвійскай Рэспублікі ў Рэспубліцы Беларусь, грамадская культурніцкая кампанія “Будзьма беларусамі!”, Інстытут імя Гётэ ў Мінску.

Праграма

IV Міжнародны паэтычны фестываль імя Міхася Стральцова
(12 – 15 лютага 2015)
12.02 Чацвер
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
19.00 Фестывальны пралог.
Інстытут імя Гётэ ў Мінску прадстаўляе вечарыну «Як намаляваць верш» з удзелам паэта Андрэя Хадановіча і мастака Райнхарда Кляйста (Германія). Спецыяльны госць — Уладзь Лянкевіч (гітара).
13.02 Пятніца
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
18.00-19.00 Антыпаэзія: вечар празаікаў Школы маладога пісьменніка.
19.00-20.00 «Усход-Захад»
Жанар Секербаева (Казахстан), Арвіс Вігулс і Сяргей Цімафееў (Латвія), Эрлінг Кітэлсэн (Нарвегія).
20.00-21.00 «Крок»: Юры Завадскі прадстаўляе кнігі беларускіх і ўкраінскіх аўтараў.
Дзмітро Лазуткін, Юры Мацевашчук, Міхась Баярын, Сяргей Прылуцкі.
21.00 «Жыццё Марыі»: вечар Сяргея Жадана (Украіна) з удзелам перакладчыка Андрэя Хадановіча (Беларусь).
14.02 Субота
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
15.00-16.40 «Літаратура і мультыкультуралізм. Роля паэта як амбасадара культуры».
Дыскусія з удзелам Жанар Секербаевай (Казахстан), Атэны Фарухсад (Швецыя), Уладзімера Арлова і Дзмітрыя Строцава (Беларусь).
Мадэратар: Юля Цімафеева.
17.00-17.30 Урачыстае адкрыццё фестывалю. Спецыяльны госць — Атэна Фарухсад (Швецыя).
17.30-19.30 «Вялікае Княства Паэзіі».
Гінтарас Граяўскас, Гедрэ Казлаўскайтэ (Літва), Юстына Баргельска (Польшча), Ірына Баташчук, Сяргей Жадан (Украіна), Лявон Баршчэўскі, Адам Глобус, Наста Кудасава, Наталка Кучмель, Уладзь Лянкевіч (Беларусь).
20.00-22.00 Паэтычны СЛЭМ: Зборная Беларусі — зборная Украіны.
15.02 Нядзеля
Месца: Галерэя TUT.BY (пр-т Дзяржынскага, 57; ст. м. Міхалова)
13.30 – 15.20 Беларускі Калегіюм прадстаўляе: «Літаратура пасля літаратуры. Канец прыгожага пісьменства?»
Дыскусія з удзелам Валянціна Акудовіча, Максіма Жбанкова і Андрэя Хадановіча (Беларусь), Сяргея Цімафеева (Латвія), Юрыя Завадскага (Украіна).
Мадэратар: Ірына Дубянецкая.
15.30 – 16.30 Прэзентацыя дэбютных кніг паэзіі:
Кася Сянкевіч, Таня Скарынкіна, Антон Рудак, Юля Цімафеева.
16.40 – 17.00 Беларускі клімат: «Навязванне». Дзмітры Плакс (Беларусь-Швецыя): тэкст, Ігар Корзун: вязанне, Drum Ecstasy: шум.
17.00 Паэтычны марафон. 1-я частка
Эрлінг Кітэлсэн (Нарвегія), Юры Завадскі (Украіна), Ірына Бельская, Яўген Бясчасных, Ганна Аўчыннікава, Зміцер Вішнёў, Уладзімір Глазаў і Ярына Дашына (Беларусь).
18.30-18.50 Сяргей Балахонаў з музычнай праграмай «Гомельскае метро»
19.00 Паэтычны марафон. 2-я частка
Арвіс Вігулс (Латвія), Гінтарас Граяўскас і Гедрэ Казлаўскайтэ (Літва), Сабіна Брыло, Таня Светашова, Стась Карпаў, Мікіта Найдзёнаў і Людка Сільнова (Беларусь).
20.30 Музычна-паэтычны Джэм
Уладзімір Лянкевіч, Таня Скарынкіна, Дзмітрый Строцаў, Віка Трэнас, Юля Цімафеева, Сяргей Цімафееў, Дзмітро Лазуткін, Сяргей Прылуцкі, Алена Сцепаненка (Украіна).
З удзелам музычных гуртоў: Intelligency, TonqiXod, Triangle.

stralcou-fest.by

ПШЕМИСЛАВ ВІТКОВСЬКИЙ – З КНИЖКИ “ВИШКОЛИ”

17.
константа

що приглядаються, звикла.
світ може змінитися, але це – ні,
поправді.

коли йде, то йде так дуже,
що мертві дерева цвітуть, хворі діти
здоровіють.

26.
фотограф-аматор, біля барної стійки

могти це сказати – маю студію.

(зроблена з мила, з монтажної піни;
штучна, як розчинна кава;
це носять, і цим заводять,
ніщо. просто ніщо)

могти це сказати – йдемо до мене.

СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ

палячи ввечері на балконі
з видом на заднє подвір’я продуктового магазину
не думаєш ні про що
просто спостерігаєш як коти
ніби злі духи
б’ються біля смітника
за шматок ліверної ковбаси
а робітник електролампового заводу
випивши за кіоском торпеду плодового
несе додому мішок цибулі
щоб потішити жінку
щоб жінка не била
щоб жінка принаймні любила
хоча кохання
двадцять років як послало їх подалі

а на лавці за будинком
під гітарний гул
дівчата роблять мінет
а пацани згадують Льоху з «Монтани»
і помста дозріває під їхніми
чорними куртками

допаливши цигарку йдеш у кухню
п’єш молоко
і чуєш як сусід згори
твій шкільний воєнрук
б’є жінку головою до кахлю

і що б не казали
апостоли батьки чи твій дільничний
забудь усі заповіді
і постарайся полюбити
це страхіття

Читати далі

BEZ NAZWY

wwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwfffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
ffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
ffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff