Юрій: Після видання першої книжки не кожен автор почувається впевнено. Як сприйняли твою книжку «Рободрами на торжищах»?
Патрик: Це правда, багато поетів хочуть просто знищити свою дебютну книжку протягом якогось часу після її видання. Я також певний час це відчував, але головно тому, що відразу після видання «Рободрам» я писав інші речі, починав «Найбільший у світі дерев’яний прибій» і подекуди мене нервувало читання віршів з першої книжки, але пізніше це минуло. Я думаю, що книжка дочекалася доброї зустрічі, було декілька позитивних рецензій, кілька плідних авторських зустрічей, друге місце в голосування «Пиво за дебют», в якому голосують читачі. З перспективи двох років після видання я можу написати, що насправді люблю цю книжку, не було в ній розрахунку, зайобів зі сподіваннями, писання під чийсь смак.
Юрій: Чи уявляєш собі поетичну книжку як збірку вірші чи скоріш книжку, яку єднає якась конкретна концепція?
Патрик: По-різному. З одного боку гарно, коли щось об’єднує вірші, натомість мене трохи відштовхує надмірна фетишизація концепту. Декотрі митці, адже це не стосується лише поетів, думають, що який-небудь концепт може гарантувати, що весь проєкт дуже вдалим, але очевидно, що це так не працює. Концепт – це одне, а якість мистецького твору – це зовсім інше. Тому незважаючи на все, я читаю поетичні книжки головно як збірки текстів, просто так.
Юрій: Твоя наступна книжка – це продовження чи революція?
Патрик: Саме десь посередині. Як я говорив раніше – для мене була важливою демонстрація зміни певної поетики, але мене все ж не полишали ці речі: жанрове кіно, попкультура початку століння, weird fiction, bizarre, kamp, лівацтво.
Юрій: Композиція у твоїх віршах, як здається мені, відіграє особливу роль. Але який твій рецепт поєднання в настільки експресивні тексти настільки неоднорідних елементів?
Петрик: Я думаю, що це проблема надміру збудників та шляхів натхнення, я особливо не замислювався над цим, чи поєднання, наприклад, Старого Завіту з Покемонами і ковтанням таблеток має право зіграти, я просто це поєдную, будуючи такий світ, до якого маю бажання зараз. Щоденно я записую якісь фрази та ідеї. Потім періодично сідаю і з цього кручу, клею, тну, наче імпровізую, а потім чищу. Найчастіше саме так виглядає це процес.
Юрій: Можна було би багато розпитувати тебе про мову твоїх віршів. Чи можеш окреслити найважливіші аспекти своєї роботи в мові: для прикладу, щодо синтаксису і чому саме так укладені вірші; лексика та іншомовні слова; авторські неологізми; візуальний аспект тексту і так далі.
Патрик: Мілош Бєджицький сказав колись, що вірш повинен постати тоді, коли ми не можемо передати щось за допомогою іншої форми, якось так. Я не знаю, чи я настільки ж радикальний. МЛБ [Мілош Бєджицький] повторює вслід за Олександром Роднченком, що нашим обов’язком є експеримент. Щодо цього я не маю жодних вагань. Однією з площин експерименту, який я роблю в поезії, це, очевидно, мова. У «Рободрамах» я вирішив особливо його не застосовувати, тут багато спотвореного синтаксису, словотвору, конкретної поезії, тобто гри візуальним аспектом тексту. Я хотів таким чином передати пересичення суб’єкта в пізньокапіталістичній дійсності. «Прибій» – це довша фаза, мелодійність, деколи навіть пісенність і досить класичні форми, навіть якийсь сонетоїд там знайдеться.
Юрій: Поезія дивує, і кожна книжка особлива, хоча в текстах можна знайти ілюзії, цитати. Хто має на тебе, як на поета, найбільший вплив?
Патрик: Я намагаюся шукати щонайбільшої кількості джерел натхнення. Якщо ми пересичені, то варто це використовувати в мистецтві. Я багато черпаю з сучасної польського мистецтва, від людей, з якими я маю приємність працювати в рамках «Польського Стонера». Важливою сферою для мене є стонерське кіно в широкому розумінні. Я також надихаюся естетикою weird, bizarro, kamp, з попкультури початку століття.
Юрій: Мабуть, поезія – це не єдиний жанр, в якому працюєш. Я це поєднується і що тобі все ж ближче?
Патрик: Ну, найбільше працюю в поезії. А моя професійна робота – творення маркетинґового контенту. Попри те я веду фейсбучні сторінки, між іншими – Cholibka Ech Wooden Alt-Left – це така своєрідна моя поетична чернетка, щоденник. Деколи починаю якусь прозу, але скоріш ніколи її не закінчу. Я хотів би написати колись роман жахів. Разом із Пйотром Бужинським закінчуємо комікс під робочою назвою «Самості», але це, врешті, поемікс, а Кечуп творить чудові фантастичну графіку до моїх поетичних текстів, тому в цій роботі я не виходжу дуже далеко поза свою сферу комфорту.
Юрій: Як тобі вдається читати свої вірші вголос? Чи думаєш про те, щоби приєднати до читання інші медіа, музику, шум, відео?
Патрик: Щиро кажучи, я люблю представляти свої вірші без мистецьких домішок. Надаю перевагу гратися з модуляцією голосу, стилізацією, трохи артистично забарвлювати свої вірша, натякаючи на різні можливості прочитання одного і того ж твору. Або ж читаю в звичайний спосіб, даючи дорогу сирому змістові. Є такі поети, як Павел Гарлендер чи Міхал Митнік, які чудово читають свої вірші в супроводі музики, а Кшиштоф Пєтраля експериментує з представленням своїх віршів за допомогою Атарі. Як реципієнт, я дуже охоче це приймаю, а як автор – відмовляюся та читаю свої вірші в тиші.
Юрій: Чим займаєшся на щодень? Чи поезія – це щоденне заняття?
Патрик: Щодня я працюю в Інституті Літератури, займаюся промоцією та маркетинґом книжок і нашого квартальника «Новий напис», організацією та проведенням авторських зустрічей, тому найчастіше просуваю чужу поезію, не свою. Природнім чином література завжди присутня в моєму житті, деколи це аж нервує, але насправді – це привілей та дуже добра робота.
Юрій: Оскільки мій проєкт пов’язаний із поетичною сценою Кракова, то я мушу тебе спитати також і про вплив міста, його історії, середовищ, людей, традицій.
Патрик: У Кракові (наразі під Краковом, в Забєжові) я мешкаю сім років. Відколи я познайомився з людьми із Краківської школи поезії, а також чуваків, з якими вже три роки творю «Польський стонер», то відчуваю, що в мистецькому розумінні я перебуваю в дуже відповідності місці та у відповідний час. Енергія та скупчення талантів тут небачене, лишень треба користуватися цим. Приватно мені живеться ще краще, з особою-партнером Стефою Мархв’ювною, яка займається графікою, ми разом піклуємося про двох кріликів Фазусю та Толька Банана, а також про песика Рабана. Я не хотів би тепер перебувати деінде. Якщо йдеться про історію та традицій міста, то вони для мене не настільки важливі, як люди, з якими я маю щастя перебувати.
*
піврозпад пам’ятності
ми будемо доїти корів
запліднимо їх млявим гібридом
[машина бруду]
так тіло гралося тілом корови
лоскочуть загрузи каравану
[засіка сплащення]
в розбабраності їх пахнув цей коров’ячий гріш пане Зеленко
лишають нас із носом ЦІ КА РА ВА НА РІ пане Зеленко
навіть заглядаємося собі в шолома проте
нас нацьковували нам наказували проте
це такі бахурські халазії адже
без роботи нема роботи і
ніяка ганьба не ганьбить а
здорова вода здоров’я дасть
з духоти клітин закладу поминає виклюване
зі спеки тканин вбивства заміряється виплюване
крах [є] обволоченою учтою у нього твердий кадик
страх [був] соматичним полегшенням у цього м’які прояви
вгрижене в комісію
стиснене в подію
тулубе дай цьом
матові пустоголовці
я – мапа зів’ялої імперії
а вони аліси які в ній вештаються
Йоанна Мюлер
це зовсім по-каскадерськи:
оправити матір у війні грибів
[провідчуйте задивлені в це холодильники]
варто обережно видерти цю розпусту
годиться також найняти всіх
здорових ганьб [ех це дурня там мало вбивати]
це зовсім зашкарубле
новим опіумом для народу є опіум
кидаюся та складаю погибель
розпалений гицель до плюшевої такси
нехай нас впустять на веселі покери філантропів
нехай нам добре кров із флеґмою відхаркається!
це абсолютно очищувальне:
мізерні люди повні мізерних вафель
підглядають за різаниною [подивися їхні вагітні літурґії]
Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.