Два пасма диму
І відкрите поле.
Яскраві кольори листя:
ця нескінченність
вже нас торкається.
Простір, який
відкривається аж до краю лісу.
Погляд не проникає далі,
але все ж саме
далі те, що
відкидає кольори,
пори року,
те, що надає
певного змісту
небу і рівнині.
Там народжуються
гриби і під
густими гілками тіней
проходять тварини.
І ось тут –
межа. Спиняється
краєвид,
форма, в якій
виявляє себе доля.
Ліс за лісом.
Простір за простором.
Ми добираємося до суті.