Я нас було стільки часу

Я нас було стільки часу
і стільки простору.
Регоче горіх,
і його гидке звучання
несе луна невпинна.
Як же шкода помирати,
бачачи тебе радісним.
Коли єднаєш із піднебінням
вміст лушпини.


Гойдалка

Невірна гойдалка
На ланцюгах.
Була тут. Була тут.
І зникла.
Нога земля зламала серце.
Дзвенять гладкої дошки
Крила.
Хто її захоче?
Нічия.
Не земна. Не небесна.
Панна з дитям.


Горобець

Крізь старі долоні саме
Видно. М’яке будь-що,
Байдуже людям.
Надмірне в розпачі і в радості
Надмірне. Птаха-муху.
А ще вчора ви стояли
Біля вікна. І кожен палець
Цілився у стадо.
Говорила дитина:
Горобчик! Там, мамо!
Мати вставала майже врочисто.
Мука зі щоки сніжила тобі плече.
І ви дивилися.



Час безкінечний

Час мене забирає.
А рука, яка мені подає
Дитячу ручку.
Ходи. Говорить. Не бійся.
Бо чого торкнуся, то хоча не існує.
Існує. Я створю тобі світ з нічого
З невидимими берегами.
Будеш там безкінечно.
Як я безкінечно.
Поділимося цим нещастям.



Блиск

Світло заплямовує долину.
Синій ліс.
Ніжна це мова. Хоча ні так.
Ні інакше. Я люблю це світло.
Люблю літні сутінки.
Поки хтось повертається, хтось інший відходить.
Але не ми. Ми з ним розминемося.
Нас сподобить до синяви, свіжо
Засіяна конюшина. Низька.
Нікчемно нічия. Тоді сова
Озветься. Хтось прочинить вікно
І крикне. Тривога, тривога!
Але не кінець світу.
Така подія. Мінлива істота.
І знову твориться лука, а на ній блиск.



Ложечка для чаю

Сумую і за тобою, ложечко для чаю.
Що не мала пари в будинку з шухлядами.
Там, де квадратики курей наповнювалися
Щонеділі запахом яловичини. Кожного світанку
Гучно кинута на стіл. Лежала на ньому. Поміж.



Загублений ведмедик

Якби ти повернувся, то був би королем.
На верхній поличці, разом із Кафкою,
Мав би першість.
Моє щасливе серце їло би калач.

Стіна

Ношу в собі
шматок стіни.
Зітканої з волосся.
З тютюну. З рук
блідих бабусь
і здохлих корів.
Буду її носити,
поки не стану деревом.
Поки мені в голову
не прийде молоде листя.
Тоді забуду
про те, що сталося…
З сьомою річкою.
За білим віконцем.



Подорож

Збираюся в подорож
від кінця життя.
Від сушки для волосся.
Від розвішаного прання.
І недопитої кави.
Від гріху нехтування.
Від злої ради.
Від пудри скам’янілої.
Від плями по місячних.
Від жувачки,
знайденої в річці.
Від втечі від аероплану.
Від яснобачення.
Від пологів кицьки.
Від розбитого будильника.
Збираюся в подорож.
Біллі Голідей співає.
Yesterdays. Yesterdays.
Вона так співає, наче вона всередині.

Ядвіґа Маліна – поетка, редакторка квартильника «Czas Literatury», секретарка правління краківського відділу Спілки польських письменників. Авторка кількох поетичних книжок, публікувалася в періодиці.

Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.