Є
 
Декотрі з цих світлин нагадують мені місця,
де я була.
(Декотрих місць взагалі не вдається помічати.
Наприклад, відвіданих в ейфорії закоханості?)
 
Ось дивлюся всередину, в тканини організму,
а там – я, м’ясоїдна, пожадлива,
достатньо багато назбиралося в пам’яті,
лишень початкових класів би вистачило,
а що вже казати про “роки роботи”, неперервна лінія, як то належить.
А в пам’яті – правдиві образи, дотикальні,
наче кімнати справжніх розмірів, збудовані з LEGO,
з червоними випуклими деталями на підлозі,
відкриті за тобою, незакриті ніколи,
хоча ти думав, згорблений, безсилий,
що вони, вочевидь, закриті.
Вже кількадесят літ.
У галасливому мокрому березі
болото з гуркотом зсувається з гір,
 
але я можу повторювати собі (охоче),
що нічого не зникає,
пам’ять збудована з матерії, як я і ти,
тому я можу сміливо забувати;
 
тварини не пам’ятають,
а все ж підходять малими крочками,
розкривають крила;
з гір течуть болотяні ріки.
 
 
 
 
Спокій
 
Місто, в якому ти проводив час,
було як розжарена куля.
З просвітами світла.
 
 
 
 
Електричність
 
Він і вона. Хрупають багетами з французьким сиром і дивляться один на одну.
Погляди між закоханими людьми
не вловити.
Біжать контактами так швидко,
таким незрозумілим і таємничим для всіх інших чином,
для всього іншого,
що ніщо не впіймає навіть одного погляду
між двома закоханими людьми – навіть смерть.
Навіть смерть їх не впіймає,
адже споважніла розумом та кров’ю налита, ота смерть,
 
а це електричність, наука,
інша ліга.
 
 
З книжки “Чорний острів”
 
 
 
Нерухомі тіла
 
Якимось дивом людина створила способи подорожувати в просторі
(і я чудернацьким чином захопився образливою ідеєю лінійного часу)?
Може це був різновид чуда, очікуваного подарунку.
Потяги, ракети, літаки, ролики.
Левіафан, вогнедишна потвора – довкола нього це все крутиться
в усіх напрямках:
наприклад, ми у потязі, і думаємо, що їдемо,
з півночі на південь країни,
(наші) думки, (наші) тіла,
в яких відбувається безперервний поділ клітин,
які мандрують кудись далеко й ніколи не повертаються, ніколи!
Шумить електроніка, вібрують голоси дітей,
кожної миті світ здригається,
ніби дриґається, засинаючи,
закривається й одразу відкривається,
кров пливе в чотириста чотирьох напрямках світу,
хлопець у блайзері дивиться на дівчину в шкірянці,
яка сидить навпроти.
В дівчини довге рівне волосся з гривкою, яка спадає на очі;
вона дуже красива,
без сліду макіяжу.
 
З книжки “Торфовий сад із мостом і тигром”

Маґдалена Бєльська (1980) видала кілька збірок віршів, отримала премію ім. Казимири Іллаковичівни. Мешкає в Кракові.

Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.