Другі відлуння
Діти йдуть стежкою вдосвіта на кого вони схожі?
Наче камінці в траві наче зубки в скринці.
Їх жменька в цьому великому розбурханому світі
посеред мурах і горобин пробиваються до своїх місць.
Вітер сипле їм під ноги пісок з великого казана.
Вони вже вчаться розрізняти дерева та назви дерев.
Високо підносять голови наче виглядають розвідників
цікавіший урок завжди чекає на іншому боці.
А на іншому боці лежить сніг і день не зоріє
великі млини здіймають вгору нерухомі вітряки.
Лише в одному вікні жевріє вогонь і кидає на сніг
слід що простягся до них палаючою рукою.
Молоді пані
У неї короткі товсті ноги. Бюст і живіт
однаково випуклі. Біле волосся зав’язане
у хвіст. Коли компостує квиток трамвай рушає
але вона навіть не здригнеться. На її пальцях
блищать два перстені. Маленькі дірки на ковнірі
майже непомітні ніби їх залишила дитина-вампір.
Її широке лице освічує салон «вісьмірки». Потім
входить інша: тендітна фігура на високих
підборах з тонкою талією з перчиком
на верхній губі. Брюнетка зав’язала волосся так
щоб додати собі кілька сантиметрів зросту. З неї досить
бути малою вона губи підкреслила червоною помадою
але вона надто дрібненька щоб змогла видертися
на перше місце. Надто ніжно доторкається
металевих труб надто обережно компостує.
Попри те відважно стає поряд із першою а «вісімка»
везе її до роботи на другий бік Вісли.
Монолог
Чому ти повинен був бути моїм зверхником?
Що я тобі такого зробив? Чи ти вислав мені листа
а я не відповів? Чи я вчив дітей
щоби вони погрожували п’ястуками портретові твого батька?
Чи я колись домалював вуса комусь
із твоєї родини? А може справа в тім що я не був у війську?
Старець
Почергово я вийняв усі речі з шафи
склав поскладав назад. На полицях
зробилося вільніше але ще залишився низ.
Не зможу викинути речей які вже замалі.
Уявляю як у них ходитиму
як старець і мабуть так і буде
бо з чого житиму коли надійде пора?
Молитва великого тіла
Боже зроби мене чимось меншим.
Такий велетень ходить містом!
Мій син каже: «Я впізнав тебе за скрипом кісток».
Зроби мене чимось малим щоб я не боявся
за волосся зуби коліна. Зроби
кишенькову версію мене.
Кілька літрів
Оскільки ви вже спите
я тихо викочую авто з гаража
заправляю кілька літрів щоби подивитися
як люди рухаються в цьому великому акваріумі
як їдять як чекають своєї черги.
Коли акваріум наповнюється світлом
навіть найбільший голодранець виглядає як дитина.
Перша думка
Ото добре було б оселитися
в будинку менш тривкому
який не опирався би так
воді та раптовим вітрам.
Перша його думка цього ранку:
мати поруччя що гойдається.
Напиши і побачиш
Напиши те про що всі знають.
Побачиш
скільки буде інтерпретацій.
Не потребую
Справді не потребую
нових назв
старих речей.
Медіум
Я знаю що святе.
Не знаю
що награвають.
Велосипед
А під хрестом Ісуса
стоїть змучений рільник
опівдні посередині
зіпершись на велосипед.
Колишеться пшениця
зеленіє овес.
У готелі
«Добрий день» кажу хоча бачу лише
візок з білизною. «Добрий день» відповідає
хоча бачить лише візок з білизною.
Войцех Бонович (1967) – польський поет, публіцист, журналіст. Закінчив полоністику Яґеллонського університету в Кракові. Дебютував 1995 року як поет. Автор дев‘яти поетичних книжок. 2002 року його поетична книжка “Повне море” отримала Літературну Нагороду Ґдиня. Написав біографію священника та філософа Юзефа Тішнера, яка мала великий резонанс у Польщі. 2012 року отримав орден “Срібний Хрест Заслуги” за досягнення в громадській і видавничій діяльності. Працює та мешкає у Кракові. Вірші зі збірки «Друга рука» (2017), видавництво «А5», фото: K. Dubiel.
Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.
