Такі часи
 
Іду подвір’ям. І раптом
підбігає до мене шестилітній хлопчик
у суницях щічок.
У руці тримає дерев’яний пістолет.
Піф! Паф! – стріляє в мій бік.
Потім ховає зброю до кишені.
Робота закінчена, – говорить і йде геть.
 
Я повідомляю сім’ю. Друзів.
Телефоную в міліцію й повідомляю про свою смерть.
Але всі розводять руками:
Такі тепер часи, – кажуть.
 
*
 
Вчися смерті
 
Вчися смерті. Так, щоб напам’ять.
Відповідно до правопису
мертвих слів.
 
Пиши її разом
як “rzeczpospolita”* і “lwipyszczek”*.
 
Не діли її
поміж померлих.
 
Ти – обранець богів.
Навчайся смерті завчасу.
 
Любов до вітчизни
також буває смертельною.
 
Вчися смерті
в любові.
 
Вчися смерті
не лише для вбивання часу.
 
Час буває самовбивчим
і висить годинами на деревах.
 
Зроби собі іспит.
Зроби наживо.
 
Rzeczpospolita – назва польської держави; республіка.
Lwipyszczek – народна назва рослини Ротики садові (Antirrhinum majus).
 
*
 
Під час свят
 
Під час свят можна нарешті
вимкнути телефон.
Якщо народиться Бог,
сусідка постукає.
 
Дивлюся “Касабланку”*
з таким самим як завжди
апетитом до відступу.
 
Граюся в самотність.
Для цього гаряче молоко з медом.
Мій шостий палець на руці
вистукує літери.
 
Нічого більше не напишу.
Дальший перебіг вечора
недоторканий.
 
* “Casablanca” – американський кінофільм 1942 року.
 
*
 
Разом
 
Стільки років разом. Навіть за годинами життя.
У тісних обіймах хлоп’ячого міста,
до якого їх притягнула худа
тренована ґотика.
 
Оплатили за вухо Моцарта,
щоби почути рвучкий потік пісні.
Помирали на такі ж запитання.
 
Стільки років разом. Вже постарів їхній гріх.
Розрісся. Хоча крок у крок за ними
розпусний nordic walking.
 
Вони люблять повертатися з прогулянки в кінці вірша.
Коли сутеніє. А чотирилистий шрам
на щасливому житті
живить міську електростанцію.
 
*
 
Поет
 
У збільшених зіницях
улюблений шрифт Arial.
Закохана прірва.
 
Йому сняться
покинуті слова кам’яниць.
Високий друк дитинства.
Відчинене вікно під чиїмось прізвищем.
 
На останній день
відкладає час.
Божевільні декламації
присвячує собакам.
 
Захоплюється каліґрафією.
Життя в рукописі.
Полишена літера екстазу.
 
Мешкаю в сховищі слів.
 
*
 
Ніколи сюди не повернуся
 
Ніколи сюди не повернуся, говориш.
На кожному кроці насміхається наді мною
мстивий краєвид. Малодушна краса.
Комічні вершини низин. Пробуджений
з опери птах. Цілі стоси держав.
Сміттєзвалища політичних відходів.
 
Ніколи сюди не повернуся, говориш.
Наді мною знущається пам’ять.
Наповнений нерозумінням будинок:
шкода, не вдалося. Фальшивий
свист часника.
 
Повертаюся у місце, якого немає,
але де чую “говориш“.
Воно швидше за звук,
який прошиває моє серце.
Його назва – на кінчику язика.
 
Це місце називається любов’ю, говорю.
Нічого іншого
не спадає мені на думку.

Єва Ліпська (1945, Краків) — польська поетеса. Почала писати й друкуватися ще в школі. Навчалася в Краківській академії мистецтв. Перша книжка Ліпської вийшла в 1967 році. Працювала в журналі, пізніше редактором книжкового видавництва. Довгий час мешкала й працювала у Відні, в посольстві Польщі в Австрії, згодом Директором Польського культурного центру. Ліпська видала більше 20 поетичних книг. Пише також прозу, п’єси. Лауреат багатьох міжнародних та польських премій та нагород. Твори Єви Ліпської українською мовою перекладали Анатолій Глущак і Станіслав Шевченко.

Фото: Fot. Krzysztof Dubiel, Danuta Węgiel, https://zwierciadlo.pl/lifestyle/387860,1,ewa-lipska-odpalam-rakiete-i-pedze-w-kosmos.read

Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.