Освіта

Я бачив як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки
наче оранта, чекаючи,
що має посцяти. Я ходив набережною
і впізнав місце, де Вісла викинула не берег

двох мертвих лебедів. Раз у рік
у пожертву я хворів,
найчастіш у листопаді, заради
відпочинку. Я чув, як галка молиться
на Плантах, а весняне перевітрювання кам’яниць
я сприйняв як доказ змін. Я бачив

марш нерівності і пляшки на головах
лівих. Я бачив марш нерівності і рани
на головах правих. Усі ви були чудові

і п’яні вночі, а я пожирав ненависть

із ваших обох рук, коли вбігав вознесений
у сам центр благовіщення підозрілих панянок
і в сумних дівчат як Ручай,
                                            щоби їсти

їхні риби виделкою та ножем, а небо пальцями,
бігаючи наосліп.
                              Ти показала мені, як любити й зраджувати,

тож я знав, як любити і зраджувати. Я вдихав
стерильні квартири і сморід їхніх смітників. Несучи
через ріку прах ідеї, я бачив,
як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки
наче оранта, чекаючи,
що має посцяти.
                              І надалі бачу,

як та ж інтенсивна відсутність керує пульсом –


*

Перший гімн

Цей страх – павучок
за вушком, якого ненароком ковтну, імена колишніх дівчат
оголошуючи як війну,

дивиться на мене з кутка кімнати, плете павутину.
Дивиться на муху на моїй долоні, плете вовну.

Цей страх, який я ношу в кишені
легко, мов камінь – як другу страву в дешевому ресторані
(за яке хтось інший платить),

дивиться на мене око каменю, плете голод.
Дивиться на моє горло (як у ріку), плете вовну.

І цей страх – павучок на животику
вже назавжди залишиться плести в мені

ніжність, як хворобу м’яких колін
і синців на плечах тієї, про яку не забуду,
який моє ім’я оголошу як війну.


*

Прощання з Юлією

Коли він воду каламутив у Віслі,
вона запихалася черешнями на висоті
колін.
        І вона не залишить йому місце

для важких запитань: оскільки за мить
приїде її трамвай і вона поїде геть
з усім антуражем (мірінда,
Фолкнер і плед).
                         Але вона залишить йому

паперовий ліхтарик в кутику ока,
паперовий ліхтарик на жилці (нехай має). Не
оглянеться ні на мить
ні на напівсолодку Софію на Плянтах.



Давід Матеуш (1986) – поет, автор дрьох поетичних книжок: “Stacja wieży ciśnień” (2016), “Zebrało się śliny” (2016). Публікував свої вірші в альманаху “Połów. Poetyckie debiuty 2013”. Лавреат премії Казимири Іллаковічувни 2016 року за найкращий поетичний дебют року та номінований до Літературної премії Ґдиня 2017 року. Мешкає в Кракові.

Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.