В неї короткі товсті ноги. Бюст і живіт
однаково випуклі. Біле волосся зав’язане
у хвіст. Коли компостує квиток трамвай рушає
але вона навіть не здригнеться. На її пальцях

блищать два перстені. Маленькі дірки на ковнірі
майже непомітні ніби їх залишила дитина-вампір.
Її широке лице освічує салон «вісьмірки». Потім
входить інша: тендітна фігура на високих

підборах з тонкою талією з перчиком
на верхній губі. Брюнетка зав’язала волосся так
щоб додати собі кілька сантиметрів зросту. З неї досить
бути малою вона губи підкреслила червоною помадою

але вона надто дрібненька щоб змогла видертися
на перше місце. Надто ніжно доторкається
металевих труб надто обережно компостує.
Попри те відважно стає поряд із першою а «вісімка»

везе її до роботи на другий бік Вісли.

*

Войцех Бонович (1967) – польський поет, публіцист, журналіст. Закінчив полоністику Яґеллонського університету в Кракові. Дебютував 1995 року як поет. Автор дев‘яти поетичних книжок. 2002 року його поетична книжка “Повне море” отримала Літературну Нагороду Ґдиня. Написав біографію священника та філософа Юзефа Тішнера, яка мала великий резонанс у Польщі. 2012 року отримав орден “Срібний Хрест Заслуги” за досягнення в громадській і видавничій діяльності. Працює та мешкає у Кракові.

Вірші зі збірки «Друга рука» (2017), видавництво «А5»
Фото: K. Dubiel
Переклав Юрій Завадський в рамках програми SAMPLE TRANSLATIONS @ POLAND, серпень 2019 року.

Досвітня пісня

Четверта ранку. Перший промінь сонця
пробивається як голка крізь куртину повік,
і тут же приглушений ґонґ, який повертається відлунням
і б’ється у черепі, як останній дзвоник.

Така сцена злочину: тонкі смуги шкіри
проблискують де-не-де поміж постелі,
холодна вологість якої ховає в собі певні
таємниці м‘язів, таємниці нутрощів.

З-за лаштунків аж до ліжка звивисту стежку визначають
розкидані пасма зіжмаканого одягу,
скиданого на підлозі в шаленому поспіху.

Ким єси, чуже тіло? Чому ти тут лежиш?

*

16 вересня 2018 року, у неділю, біля п’ятнадцятої
я поїхав трамваєм до Бжежна, там
трохи покрутився, а потім пішов
пляжем до Єліткова, де купив італійське морозиво
ванільно-вершкове, середнє, у великій вафлі
і довго сидів на лавці, і повільно їв морозиво,
було смачне, лише це, нічого більше.

 
*

Він і вона. Сидять на м’яких кріслах
в теплій кімнаті. Важко розгледіти обличчя.
Вона перекинула ногу через боковину: гола стопа
занурена в густий потік світла, що
вливається сюди крізь відчинені балконні двері
і що їх ділить навпіл (подалі темна риска
лісу розрізає золоті поля під блакитним небом).
Важко розгледіти обличчя. Вони дивляться одне одному в очі.
На краях світла вилискують пилинки, на шкірі
палахкотить жаринками курява. Коли вдихнеш –
розпадеться всесвіт.

 
33 1/3

Перший день весни проводить на горі, курячи
залишки гашишу із зимових запасів, знайдених
у шухляді (поміж – ага, онде вони лежали –
рахунками за світло і папкою вже зітлілих листів,
до котрих десь хтось усе ще нараховує умовні
відсотки). Унизу розкладається місто, розлите
в долині великою калюжею, що оточена білою
шкаралупою передмість. Над нашими головами ліниво
крутиться сталевий щит неба, наразі ніби
прозоріший, бо просвічуються крізь нього
сором’язливо зазвичай приховувані таємниці космосу:

все близько і щоразу ближче, планети
без зусиль притягуються, трамваї комет
зі скрипінням розвертаються на кінцевій зупинці.
Мікрорівень: косі лінії дерев прямують до точки
збігу, маршрути птахів перетинаються
нескінченно часто. Навіть ми, навіть себе
ми маємо, здається, на витягнуту руку.
Феноменальна омана – у заповільненому фільмі
можна це помітити виразніше, ніж завжди:
ось долоні минають одна одну, десь там, поміж,
у так званому просторі, може за міліметр одна від одної,

тому час повертатися. Обережно, повільно, дрібнопіщаним
узбіччям, порослим кущами трави,
підносячи повінь каміння, що виховзує
з-під черевиків, невеликі піщані лавини, що сунуться
у бік висипу. Обережно: ще один
фальшивий жест – це вже забагато, хоча б
один непотрібний крок – це крок задалеко.
Запізно: маленька нерівність, невеликий відступ,
раптовий поворот, ляпас, але все марно,
руйнування все ж стає неконтрольованим,
втрата рівноваги виявляється неповоротною. Земля

вислизає з-під ніг.

Переклав Юрій Завадський

*
тобі випадають вії під тиском світла
усі кольори разом чорні мов камені
ти пахнеш сріблом молоко загоїть усі твої рани нігті й волосся
втопи в меді коли не звертаєш уваги вибухають зірки
з усіх сторін рівновага сліпі пальці
(тверді цукерки сховані під язиком тріскочуть)

*
моя гостія – соняшник і кров із розбитих колін
зрізаю тобі серпом волосся земля поглинає твій запах
у роті зачиняю світло найтепліше місце де дихаєш
твої слизькі нігті це луб найстарших дерев
на всьому листі – очі
серцебиття поза контуром – прозоре
міжвимірний колообіг трав і дощу

*
з плодючої крові деколи народжуються квіти чи світло
з лівого боку світу пульсує форма місяць із інею
планети кричать до нас крізь хвилі венера – тривога
тіло поростає пижмо вика хвощ деревій землисті пальці –
солом’яні коси кришаться коли ти не дивишся
небо в блискітках
електромаґнетично вниз

*

Марлена Нємєц (1997) – поетка, студентка третього курсу польської філології, мешкає в Кракові.

Переклад Юрія Завадського за публікацією на сторінці http://magazynwizje.pl/…

земля – земля

долоня як коричнева болотяна мазь, людська. ці люди дійсно бачать
       – босі, слідами ніг визначають
ритм. обертають рідке ядро. пухнасті нічні метелики осілі на полотнах
матерії оточують їх. прошу темряви,
оглядова платформо. зміни напрям ріки, руйнуй, чави
і бий на сполох, бо може бути вже сьогодні.

*

ескіз: сильвія вейн

рисунок вуглем, на якому обличчя – древня спіраль сестри архімеда.
коралі життя
і смерті надягнені на пальці блищать
і блищать сині кістки стіп, що крутяться як стіл для віджа
(тоді, коли померла остання панна вейн).
лише волосся, те перше, як підлісок, зійшло солоною водою,
а не стільником меду.

Переклав Юрій Завадський

шукай щілину в недосконалості скла
через яку промінь освітив би незнане
і зняв би більмо з неземних діл

шукай подряпини на туманній поверхні дзеркала
як шраму з якого потече правда крові
на ніч темної душі та визначить напрям

шукай потемки відображення в спокої вод
занурся в себе і побач обличчя дитини
якою ти був поки не загасили в тобі радість

Переклав Юрій Завадський

я не розрізняю напрямків
бо я з країни якою проходить лінія поділу
на схід вавилонської вежі

тут усе чудово гоїться
кабінет психіятра в ґетто на розі
дають раду кожній рані
вогнетривке єврейське твориво

але ґатунків божевілля тут усе ж більше
як жіночих імен

роблю що можу роздражнюю собі легені
отрутою що пахне манґо заспокоюю
але все ж боюся того самого що моя дитина
що свині коли їх багато можуть з’їсти людину

Джерело: https://pismointer.wordpress.com/…

ПРИЙШЛИ

про це не можна мовчати
про це не можна говорити
про це треба знати

треба пам’ятати без слів
треба пити чорне молоко
треба складати вірші

варвари вже прийшли
врешті візьмуть слово

*

ДІДУСЬ, ОЛЕКСАНДР КУРЕЦЬКИЙ

мого дідуся батька
моєї мами забили
там лопатою коли я був
у Мюнхені знайомі
запропонували
поїхати до
Дахау

я ніколи
не відвідую концентраційних
таборів це
не мій
світ мій
світ

Переклад з польської мови Юрія Завадського, 2017

Ми сідали на пластикові сумки, щоби
не примерзнути до крісел, або на кольорові
журнали. Я ніколи такою не буду, я говорила, як оті
люди, що зараз під нами, усі такі
з паперу та друкарської фарби. Любов уже

назавжди перша, до скону і до кінця
травня. Писання не так, як тепер, без участі
комп’ютера й есемесок, аркушик, переданий
під партою на уроці біології: як задовго витримаєш
із заплющеними очима?

З книжки: Joanna Dziwak, sturm & drang

© Joanna Dziwak
© Юрій Завадський

Певний польський поет носить дві пачки
бо коли йому душно то палить лайтові.

Мені поки що бракує на дві пачки
але надійде час і куплю собі чотири

і буде такий день що не запалю.

*

Томаш Пулка (1988-2012) – польський поет, пов‘язаний із краківським літературний середовищем. Вивчав полоністику в Яґеллонському університеті. Автор п’яти поетичних книжок. Разом із Романом Пробощом, Лешеком Онаком, Лукашем Подґурні та Пйотром Пулдзяном Плуценнічаком творив артблоґ “Тихий Набіау”. Був учасником групи “Перфокарта”, котра займається кібернетичною поезією – її творенням та просуванням. Страждав роздалами, після невдалої спроби самогубства лікувався. Не приховував того, що вживав наркотики, а його улюбленою формою “нарконавтики” були психоделіки. Внаслідок трагічного збігу обставин втонув ув Одрі 9 липня 2012 року.

лице: лекція малярства

під лісом помер старий батьків друг
ми навідувалися до нього взимку його долоні нагадували
пазурі хижого птаха на глиняні талірчики наливав
падевого меду і плескав у долоні бачачи обліплені солодким лиця

батько шепотів переконуючи йому в горлі
живе погане тому якщо молитися за це його горло
то ж і проти того що там живе

це від нього я взяв перший рій каже батько коли
здоймаємося полями щоб востаннє доторкнутися до його долоні

у холодній халупі розглядаю засушене лице
друга мого батька думаю про малярські амбіції
смерті про те яким чином видобуває тіні
як обережно роздає барви

*

перелік: народження і різня

побілена стіна обори слугує батькові за нотатник
ґрафітним олівцем записує дати запліднення
корів і вираховує народжених і померлих тварин

увечері ведемо ялівку до бика
батько обирає цього з-під лісу швейцара симентальської породи
бик виявляється здоровенним з носа йому звисає стальне кільце
питаюся батька чи не розчавить корову він ніжний заспокоює

хлопці з-під лісу ведуть мене до стодоли до її воріт
тонкими цвяхами поприбивали ропух ми молимося
до них кажуть низько вклоняючись істотам

*

Малґожата Лебда (1985) виросла в гірському селі Желєзнікова Вєлька у польський Бескидах. Поетка, науковець, фотограф. Займається екстремальними видами спорту, туризмом та альпанізмом. Мешкає у Кракові.

З інтерв’ю з Лукашем Ґресічаком: Це дуже особиста розповідь. Хоча може саме вона є дуже універсальною? Коли моя попередня книжка “Granica lasu” повставала кілька років, то “Matecznik” я написала відносно швидко, в неперервному, – боюся цього слова, але це зроблю, – божевіллі. Я дуже вагалася, чи показувати ці вірші світові. За мить до того, щоб надіслати книжку до видавницва WBPiCAK у Познані, я жахнулася, що в кожному вірші з’являється батько. Пишучи, я не усвідомлювала, що він настільки заповнив простір цієї поезії. Джерело фото й інтерв‘ю: wyborcza.pl

Heart in a cage
The Strokes

Тепер я переконалася: я динаміт. Язиком
вогню і хлібом; коли думаю про вибухи на сонці,
думаю про тебе, коли ти лежиш на березі згаслої вулиці
і крешеш іскри. У місті, повному ліхтарів, ти був вузьким,
темним тріском. Я хотіла кинути в тебе
каменем і розкришити, щось для тебе забути.
Повернути річку навспак.

Я хотіла щось тобі пояснити, але надійшов травень, мене
осліпило сонце і на мить я сплутала тебе з хлопцем,
який танцював на кущі, умів заклинати лебедів.
Ти, як ніхто інший, умієш зникати. Набираєш у рота
води так багато, що сам у ній тонеш, ти загубив лице
і сьогодні я вже не хочу навіть торкатися тебе, навіть цим віршем.

Сьогодні бажаю тобі всього доброго, коротко і здалеку.
Спокою, щоби ти більш не губив черевиків. Когось,
хто підтримає тобі голову, коли почнеш душитися
тієї гіркотою, якщо так бажаєш.

Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.