ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ ІВАНА ІОВА
- "Стяг золотої гілки" - 1983 рік, з передмовою Івана Драча.
- "Світло рідної хати" - 1989 рік.
- "Книга перша" - 1992 рік.
- "Рукопис" - 1995 рік.
- "Чернетка" - 1996 рік.
- "Періодична система слів" - 1997 рік, з передмовою Сергія Бірюкова (PDF)
- "Каліграфія" - 1997 рік.
- "Великдень долі" - 1998 рік.
- "Невибране" - 1998 рік, з передмовою Миколи Мірошниченка.
- "Словопис" - 2000 рік.
ПОСМЕРТНІ
- "Мене вам дав Господь" - 2001 рік.
- "Віск іксів" - 2001 рік.
- "Вічністю живемо" - 2001 рік.
- "Любіть мене врожаєм і землею" -
вінок сонетів - 2002 рік.
Головна
Укладачі
Микола Шостак - "Добра і щира душа" (Про Івана Іова)
У біографічних рядках Івана Іова є спогади про журналістську працю на Київщині. Уточнюю: в Борисполі, в міськрайонці, куди його доля прибила влітку 1979 року. Майже рік - пропрацював у газеті, знову повернувся до Городка на Хмельниччину. Здавалося, за такий короткий термін багато чого не зробиш... Та цього не скажеш про Івана. Бо саме він приніс на сторінки "Трудової слави" новий подих тем, зокрема, історичної давнини, сучасника, людини праці. Тієї газети, де свого часу працювали Олекса Носенко, Панас Юр, Олесь Бердник, Микола Карпенко, Борис Мамайсур, Іван Чумак. Він віднайшов багато нових імен трудівників, познайомив (і познайомився сам) їх з читачами газети, яка тоді виходила накладом понад 20 тисяч примірників. І саме Івану Іову належить майже хрестоматійний рядок про долю журналіста: "Немає такої людини, яка б не мовила чогось цікавого для газети"...
далі >>Рецензія
Мабуть, зовсім марними були б слова про унікальність поезії Івана Іова, але доводиться згадувати про се знову і знову, гортаючи його нові книги. Непризвичаєного читача спантеличує мова його текстів, їхні нестримні, непорушні в своїй правоті слова, щирість викладу, прихована в них традиційна літературна революція в і без того революційній традиції всякої справжньої поезії. Черговим подтвердженням цьому — збірка “Словопис” 2000 року. Не хотілося би розводитися про значення творчості Івана Іова, про місце його поезії в контексті сучасної літератури, а варто було б торкнутися декількох особливо привабливих сторін його нової книжки.
далі >>ПРО АВТОРА
Іов Іван Павлович народився 2 жовтня 1948 року в селі Кам'янка Апостолівського району на Дніпропетровщині. Служив ув армії. Закінчив філологічний факультет Кам'янець-Подільського педінституту. Викладав українську мову та літературу в школі, працював у редакціях газет Івано-Франківська, Хмельниччини та Київщини. Автор поетичних збірок "СТЯГ ЗОЛОТОЇ ГІЛКИ" (1983, з передмовою Івана Драча), "СВІТЛО РІДНОЇ ХАТИ" (1989), "КНИГА ПЕРША" (1992), "РУКОПИС" (1995). Член Спілки журналістів та член Спілки письменників України. Лауреат обласної літературної премії імені Володимира Булаєнка.
"Чернетка", стор.235
ПРО ПОЕТА
Іван Драч, "Слова життєвий нурт": "... Але пригляньтесь уважно, яка неймовірна щільність, яка кам'яна тугість у кращих його рядках, а що особливо важливо - який густий життєвий нурт живе у його Слові."
Сергій Бірюков, "Періодична система слів": "Той, хто звернеться до нової книги Івана Іова, отримає радість спілкування з перетвореннями Слова. Поет вилаштовує обрії. Все нові й нові. Вам здається, що Ви вже підійшли до обрію і зможете доторкнутися до нього руками. Підніміть очі! Поет вже на новій лінії."
Микола Мірошниченко, "Ловець обріїв, або портрет поета в обрамленні степового трикутника": "... Ми почувалися гордими за свою Україну, за її літературу, лише одне трошечки гірчило: досі не маємо свого нобеліата. А може ж таки, хтось із нас ним стане? - чом не помріяти!.. Може, буде ним Іван Іов, і це тільки питання часу - звісно, якщо настане час цього питання!.."
З "метелика"-запрошення на творчий вечір Івана Іова з нагоди 50-річчя поета, 7 жовтня 1998 року
* * *
4 лютого 2001 року після тяжкої і тривалої хвороби відійшов у вічність відомий український поет Іван Павлович Іов.
І.П.Іов народився 11 жовтня 1948 року в с.Кам'янка Апостольського району Дніпропетровської області в родині інженера. Після закінчення одинадцятирічки працював токарем на паровозоремонтному заводі, служив у війську. У 1974 році закінчив Кам'янець-Подільський педагогічний інститут. Згодом - кореспондент івано-франківської газети, асистент оператора кінокорпункту "Укркінохроніка". Працював у редакція районних газет Хмельниччини та Київщини., редагував щомісячний вісник "Позиція" у Хмельницькому, викладав українську мову та літературу в школі. Останнім часом перебував на творчій роботі.
І.П.Іов - автор збірок поезій "Стяг золотої гілки", "Світло рідної хати", "Книга перша", "Рукопис", "Чернетка", "Каліграфія", "Періодична система слів", "Великдень долі", "Невибране", "Словопис". Переклав з російської збірку поезій Валерія Басирова "Виток". Брав участь у кількох міжнародних літературних акціях.
Удостоєний обласної літературної премії ім.Володимира Булаєнка та премії ім.Якова Гальчевського "За подвижництво у державотворенні". За видатні заслуги в галузі літератури правління Міжнародного дослідного інституту включило ім'я І.П.Іова до Міжнародного довідника "Людина року - 2000", що видається Американським біографічним інститутом.
Пам'ять про І.П.Іова, талановитого поета і добру світлоносну людину, назавжди збережеться в наших серцях.
Рада Національної Спілки письменників України; Рада Хмельницької організації НСПУ.
Надруковано в Літературній Україні, число за 15 лютого 2001 року. С.8.
* * *
Взимі поховали Івана. Ще встиг надіслати "Словопис", останню свою прижиттєву збірку, та трохи нових віршів - і все. Без нього залишатися нам до пори до часу на "острові життя". Без нього, але і з ним. З його поезіями і спогадами про нього.
Він кохався у віршованому слові, як дитина в іграшках. Умів вибудовувати зі слів дивовижні римовані речі, інколи таємничі, загадкові, які і зачаровували, і водночас відштовхували від себе незбагненністю. Бувало, брав те слово, як ото дитина цяцьку, намагаючись зазирнути досередини, і слово, на відміну від іграшки, не ламалося, слово мінилося і грало - ми дивилися у його дивосвіт очима художника і поета. Він був однаково сильний і в традиційних поезіях, і в аванґардних текстах. Любив творити паліндроми. Серед інших його книжок - поезомалярська "Періодична система слів", яку нам ще належить збагнути сповна і оцінити гідно.
Ми познайомилися і ним у Харкові сонячного літнього дняу безалкогольну горбачовську епоху. Пили каву у знаменитій забігайлівці на Сумській, прозвану "кулеметом". Вусатий, кремезний, він виглядав справжнім богатирем. Хто б міг подумати тоді, що життя його виявиться таким коротким?
"І сказав Господь до сатани: "Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності. А ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу його зруйнувати…"
І відповів сатана Господеві й сказав: "Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою…"
Так написано у Книзі Йова.
На порозі нового тисячоліття, уже тяжко хворий, Іван знайшов у собі сили відірватися від крапельниць-уколів і сісти за письмового стола. "Із мене колишнього лишилися тільки шкіра та кості" - напише він у листі. Його голос чутимуть близькі та рідін по тому лише місяць (а не сотню й сорок років, як біблійного Йова), але ще довго йтиме до нас його відлуння. Володимир Науменко.
Березіль, ч.3-4, 2001 року. С.17-18
Микола Мірошниченко У ДОЛИНІ МІЖ ДВОМА СТОЛІТТЯМИ Іванові Іову 1 Нас учора брались перевиховати: схованих в собі - переховати. Нам казали: їжте вітаміни ягід, намальованих на ватмані, а що їх не зірвеш - це пусте, бо в хотінні є хитання, тож попустить. Нам казали: ви - озерні видри, та дарма, поплавайте в відрі; правда, ні лина тут, ані щуки, щоб вловити, впхати за щоку, - вірте, в Долі є незримий запис: десь вам рибу держать про запас!.. 2 Живучи за мірами надії, що ж ми досі замірами нідиєм?! Коли маєм крила за плечима, то чому в долині й далі плачемо? Спрагу руху й лету утамуймо щирою, мов у шириць, утомою! Бо ми та, ми так уже постаріли - щонайменше на два постріли. ... Між двамо прострільними століттями поетом не дістали стелі тями. 20.12.2000 - 4.2.2001