Іов І.П. Стяг золотої гілки:Поезії.- К.:Молодь, 1983.- 64с.

У своїй першій поетичній збірці молодий український радянський поет постає залюбленим у отчий край, людей праці, жінку-матір, кохану. Манері письма І.Іова властиві версифікаційна розкутість, несподівана художня деталь, уважність мистецького погляду на світ.

Художнє оформлення книжки О.М.Добровольської

СЛОВА ЖИТТЄВИЙ НУРТ

Вже кілька літ знаю я вірші Івана Іова. Вже можу з певністю сказати, що їх не можна сплутати з будь-якими іншими творами початкуючих поетів. Та й сам Іван Іов не початкуючий. І не тому, що літами не виходить у початкуючі цей дорослий чоловік, а тому, що так вже багато перемучено, переписано, передумано, - і не вірші початківця перед вами, читачу, а вірші зрілого мужа, який дуже добре знає ціну кожній хвилі нашого сучасного мирного життя.

Вірші його густі, спресовані, мука до них мелена на жорнах повоєнного дитинства, одсвіт війни на них беззаперечний. Звичайно, багато чого мені в них є рідним та близьким, бо все це і з мого дитинства. Але пригляньтесь уважно, яка неймовірна щільність, яка кам'яна тугість у кращих його рядках, а що особливо важливо - який густий життєвий нурт живе у його слові. Буває, грішне від праведного важко одділити, і що мені не подобається у віршах Івана Іова, то це те, що часом вони видаються надто силуваними, зумисними, робленими.

Отак я і приймаю творчість молодого поета - то вона інколи мене притискує силою своєї організованості і злютованністю до того, що аж об поли б'єш руками: до чого ж цікавий поет! А то надходить критична хвиля, і захлинаєшся в ній: навіщо аж так слово до слова класти, як цеглину до цеглини, адже вони живі слова, вони самі припасуються і приляжуть одне до одного, ти їм тільки волю дай, вони самоорганізуються як стій!

А може, саме тому, що в душі однієї людини виникає така подвійність сприймання, може, саме це і промовляє про неординарність творчої особистості Івана Іова. Та про краще в людині і в мистецькому хисті цього чоловіка казати приємніше і цікавіше. Видно, що він те поетичне слово місив і місить у замісі дуже довго і дуже тяжко. Видно, що сто потів у чоловіка зійшло, щоб аж нарешті щось збулося. І воно збувається. Викрешується. Палає. Слово виходить зболене, тяжке, норовисте, потужне. В багатьох початківців воно як пух з кульбаби: несеться за вітром. Тут воно тяжко ходить. Шлеї на ньому важкі, тісно припасовані, аж той Пегас у милі.

Чого треба позбуватись Іову? Здається, саме собою напрошується порекомендувати автору позбуватися важкості й ускладненості, та коли він цього позбудеться, то Іов позбудеться Іова. Проте як цій ускладненості і штучності перерости в живу органіку, у вільний подих, у розлогий плин розкутої течії слова? Я цього не знаю. Може, міцна творча воля, якою наділений Іван Іов, допоможе йому з часом здобутись на якесь соломонове рішення. Від щирого серця побажаємо йому успіху!
ІВАН ДРАЧ