Питають мене чи я колись думав про кінець
світу, і я відказую: “Заходьте, заходьте, дайте-но
нагодувати вас сніданком, заради Бога”. По кількох
крихтах їм багнеться говорити про життя по смерті.
“Йой,” – кажу. – “А ви бачили гусінь того виноградного
шкідника*?” Тоді вони говорять про
відкуплення та кількох обраних сидіти точнісінько
біля Нього. “Що робити?” – питаю. – “Просто сидіти?” Я
оточений розлюченими зомбі. “Скуштуйте
лимонного торта, купив учора
в пекарні Три Пси.” Але вони вимагають поговорити про
мою душу. Щось хилить мене на сон і всюди починають
ввижатися метелики. “Чи, прошу пана, не хотіли б ви
подрімати, мені б хотілося.” Вони потрохи відступають
від мене, зникають за дверима, прямують до моїх
сусідів, чорна хмара над їхніми головами, і
вони безкінечно сліпі.
—
* В ориґіналі – гусінь, схожа до The Grapeleaf Skeletonizer, Harrisina americana.
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
A Knock On The Door
They ask me if I’ve ever thought about the end of
the world, and I say, “Come in, come in, let me
give you some lunch, for God’s sake.” After a few
bites it’s the afterlife they want to talk about.
“Ouch,” I say, “did you see that grape leaf
skeletonizer?” Then they’re talking about
redemption and the chosen few sitting right by
His side. “Doing what?” I ask. “Just sitting?” I
am surrounded by burned up zombies. “Let’s
have some lemon chiffon pie I bought yesterday
at the 3 Dog Bakery.” But they want to talk about
my soul. I’m getting drowsy and see butterflies
everywhere. “Would you gentlemen like to take a
nap, I know I would.” They stand and back away
from me, out the door, walking toward my
neighbors, a black cloud over their heads and
they see nothing without end.
© James Tate