палячи ввечері на балконі
з видом на заднє подвір’я продуктового магазину
не думаєш ні про що
просто спостерігаєш як коти
ніби злі духи
б’ються біля смітника
за шматок ліверної ковбаси
а робітник електролампового заводу
випивши за кіоском торпеду плодового
несе додому мішок цибулі
щоб потішити жінку
щоб жінка не била
щоб жінка принаймні любила
хоча кохання
двадцять років як послало їх подалі

а на лавці за будинком
під гітарний гул
дівчата роблять мінет
а пацани згадують Льоху з «Монтани»
і помста дозріває під їхніми
чорними куртками

допаливши цигарку йдеш у кухню
п’єш молоко
і чуєш як сусід згори
твій шкільний воєнрук
б’є жінку головою до кахлю

і що б не казали
апостоли батьки чи твій дільничний
забудь усі заповіді
і постарайся полюбити
це страхіття

Continue reading СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ →

Життя продовжиться тобі навсупереч –
незадоволена ти йдеш, насуплена,
зсудомило щелепи з гніву й сумніву…
Життя продовжиться тобі навсупереч,
навсупереч.

Ти чуєш, сучко? –
все навсупереч!

На сонні очі переддень насунутий –
твоєю користуючись відсутністю –
в легкому ступорі у двері стукаю:
“Життя продовжиться!..
Тобі навсупереч!..”

Шкода мені, правда, але, по суті, це
життя продовжиться тобі навсупереч.

Ніби це камінь, що з душі мені зсунувся:
Життя –
продовжиться…

Віталь Рыжкоў – Насуперак @ Беларускае Лiтаратурнае Радыё

* * *

«мене в дитинстві мати називала – Ляля»
– з її слів

покажи, що ти ховаєш у руці
пальчики ніби в ляльки, зробленої зі шматочків крейди
і що довше вона водить рукою по моєму волоссі
коротшають її пальці, стираються, списуються
а я сивію
ніжки її, коли танцює, залишають малюнки
а трохи пізніше, як забракне грошей, ми влаштуємо тебе на роботу
ти будеш наносити розмітку (куди досі не заїжджали колеса машини)
лише тепер я розумію, чому вона не вміє плавати (чому ти не вмієш плавати, лялечко)
крейду легко покривдити
крихка
хто тебе зібрав з крейдинок? що залишилися в зарослих мохом класах
закотилися під вчительський стіл
старі дерев’яні дошки покрила зелень, хтось прикрасив маєм
лабіринти щілинок у затерному паркеті, рубці
летіли сороки, вхопили уроки
я чув, що на морі-океані стоїть білий камінь
діди над морем пролітали, їхні сльозинки на камінь упали

ти звідти?

я хвилююся, коли ти печеш що-небудь з муки, я боюся, аби ти не заблукала в ній, не сховалася,
а печиво твоє завжди з таким чарівним смаком
а раптом це ти щоразу частинку себе у тісто кришила?
а родзинки у пирозі – це твої зіниці? чоловічки? лялечки?

Continue reading Уладзь Лянкевич – “покажи, що ти ховаєш у руці” / Уладзь Лянкевіч – “пакажы, што ты хаваеш у руцэ…” →