Як ти би описав світ, з якого походиш?

Я походжу з інтеліґентської сім’ї, народився в Щецині, у місті біля кордону з Німеччиною, яке з німецькою культурою (крім архітектури) особливо не має нічого спільного. Місто з приїжджими людьми мало не з усієї Польщі, які стихійно настільки вимішані, що говорять, мабуть, найчистішою, видистильованою польською мовою без реґіонального нальоту. Культурно вони стерильні, тому щоби знайти щось характерне й живе для себе, я повинен був залишити місто. Я обрав для себе Краків. Якщо йдеться про вулицю, то я виріс в районі бетонних блокових багатоповерхівок, що межує з одного боку з районом Поґодно, де домінують старі ще німецькі кам’яниці та вілли, а з іншого – з великим лісом, що порізаний глибокими ярами.

Чи твій інтерес до філософії впливає на твою письменницьке практику?

Так, для мене написання віршів є певною формою філософствування. Я напряму не ідентифікуюся з жодним конкретним напрямком, не присвячую вірші жодному «вчителеві», які робив це колись Збіґнєв Герберт, але я переконаний, що безліч способів та інтелектуальних форм, які я осягнув під час вивчення філософії, стали для мене певним типом гімнастики для уяви, і саме таким, більш формальним шляхом філософія впливає на моє письмо. Написання віршів – це спосіб упорядковування думки.

Уявляєш собі поетичну книжку як збірник текстів чи радше книжку, яку поєднує якась конкретна концепція?

Я хотів би бачити поетичну книжку як збірку текстів, збірку митей, мінливих та різнорідних, хоча я маю свідомість того, що кожна книжка окремного автора/авторки – це наче розділ у його/її життєвій дорозі, той її тримає разом у природній спосіб якась спільна тема чи теми, деколи більш, а деколи менш помітна для читача/читачки.

Пишеш: «Іду разом із людством, тобто дуже повільно». Що тобі ближче: людина проти історії, чи «з історією», чи «замість історії»?

Ти навів фразу, яка не звучить надто оптимістично, але я особисто більше схильний до формулювання «історія і людина». Погано й важко, коли це «і» змінюється на «або».

У мене враження, що ти навмисне використовуєш «розірвані» речення: не обов’язково з погляду граматики суцільні, які наче фрази різних голосів або з різних точок зору. Чим це зумовлено і до чого прямує?

Таке письмо виникає, з одного боку, внаслідок обережності початківця (ці вірші вийшли в моїй першій книжці), схильності до цензурування, викидання непотрібних слів, фраз, а з іншого боку – з розгубленого, неспокійного розуму, який постійно щось шукає і завжди зосереджується на чомусь іншому, тому в процесі письма в мені балакають кілька голосів водночас, і деколи я впускаю їх у вірш поряд із собою та спостерігаю, що з цього вийде.

Як ти би описав свій поетичний світ – до чого прагнеш, що з мови викидаєш, що для тебе особливо важливе?

Я хотів би, щоб моя поетична мова була мовою, що постійно пульсує, змінює кольори та форми маґми, щоби те, що буде прочитане, було в певний спосіб таємничим та змушувало повертатися до себе, щоби було імпульсом до дальших пошуків, щоби підштовхувало обмін між емоціями та інтелектом.

У цьому контексті я хотів би запитати про метафору: де вона?

Я бачу метафору як інструмент розуму для пробудження емоцій.

Павел Кусяк в рецензії на твою книжку «Wtracenie i inne wiersze» навіть у назві підкреслює те, що ти займаєш дуже окремішню позицію в контекстів літературного середовища. Як ти можеш це прокоментувати?

Павлові в його відеорецензії/рекомендації не йшлося про мене як про особу та моє місце в літературному середовищі, а скорше про те, як моя книжка виглядає в порівнянні з іншими поетичними дебютами, який вийшли нещодавно. Я думаю, що це ефект згаданої вже «розгубленості» розуму й дикції, від впливу до впливу, що в поєднанні з тим фактом, що вірші були написані протягом кількох років, дають суміш різних ґатунків письма, що я усвідомлював і так самі свідомо намагався з усіх сил не робити цю книжку «цілісною», я хотів, щоби вони була різнорідною та кольоровою.

Чи літературне середовище у певному розумінні відіграє роль стимулятора – у твоєму випадку, і загалом?

Так, у великій мірі, я помітив протягом останніх років щоб на кшталт ефекту каменю, який кинули в озеро: роблячи щось і ділячись ефектом з іншими, наприклад, пишучи книжку та видаючи її, перекладаючи вірш та публікуючи десь цей переклад, чи організовуючи зустріч ти твориш хвилю, яка впливає на інших та часто мотивує їх до діяльності. Може це не є якимсь відкриттям, але відчуття дієвості цього ефекту на власній шкірі, в обидва боки, не може бути переоцінене.

Чим займаєшся на щодень, і чи поезія відіграє якусь важливу роль у твоєму житті?

Зараз я клацаю на комп’ютері для однієї міжнародної корпорації, а поміж тим намагаюся закінчити магістерську роботу з філософії та захистити її в Яґеллонському університеті. Поезія відіграє ключому роль в моєму житті вже біля десяти років як форма освячення мого вільного часу (сміється).

*

*

Мене вразила вантажівка повна Польщ
Крихких мов сніг що падає на твій плащ
О чому не пливе течія
Щось розкладається
Як почати дослідження Сонця
Як знайти і втримати себе: скелю та промінь
І те й інше видаються однаково правдоподібними
Цілую тих хто відсутній
Всі ці країни в яких я не росту
Емоції сперматозоїда
Очі зиґоти
Яка твоя мета
На що вказує трикутник твого носа
Я єдиний і неповторний
Я звичайна тріщина в підлозі
Мурин скошений чергою з кулемета
Підприємець у черзі в Ашані
Власниця кам’яниці яка йде на суперечливий фільм який зібрав добрі рецензії
Селянин який хочу купити подарунок для дружини на двадцяту річницю шлюбу і не знає що
О чому в цю секунду я мінливий запашок гнилизни що шириться довкіл рослини
Що це таке округлість
що це таке напруга і скільки її можна витримати

Я пролітав твердокам’яними вулицями додому
Вісьмірками крутилися переді мною ріки
Мені зовсім не цікаво
Не треба
Залиш
Драбина
Листок узимку

Де китай уяви
Де індія уяви
Де весь світ
Де стебла що тануть у роті

Дух кличе: рухай дупою
Рухай серцем




Лежати бачення

Може ляжу з рукою під головою,
а тому вона дасть мені алое вера
і будуть блискотіти зорі?

(Я в мене є така сила, десь знизу вгору і згори вниз?)

І я бачу прохід у цій стіні, адже була
тиша в з’єднанні вагонів у рукавицях
і зрушення кутників ззаду фури,
був також м’який острах, щоби сталь не впала з конвеєра
на груди,
на горло
і в ніщо.



Біле вдосвіта

перинко-труно, я хочу, щоби знову
мене кусали в литки комарі.

Трояндове кадильце
(яка ще троянда так пахне?) ковзає ґіпсовим
черепом, який повинен був нагадувати мені, що колись
я помру, але осад в очних западинах унаочнює
рухи, короткотривалі, як саме ніщо.

Із часом зміна функцій,
як ці бажання вище,
що за мить
стають недоліками.


Досвітній, вечірній

Страх віддати землі, адже рука слабне.
Ніхто не нападе в облозі страху,
обрив землі зі знесенням страху.

Перенесення на нерозумних полячків, які йдуть до своїх
м’ясних: люблю вас.
               Коли купуєте
балики та завиванці, я хочу дізнатися ваші імена і в них промовляти


Сміття

злітає вгору
і стає зірками.
Лежало довкола ліжка
і вийшло у великий світ.
Як завеликим шматком брухту
колись було сонце?

Де був твій “як” тоді, коли не було мови?

Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.