Мурахи в цукрі
«Heart in a cage – The Strokes»
Тепер я переконалася: я динаміт. Язиком
вогню і хлібом; коли думаю про вибухи на сонці,
думаю про тебе, коли ти лежиш на березі згаслої вулиці
і крешеш іскри. У місті, повному ліхтарів, ти був вузьким,
темним тріском. Я хотіла кинути в тебе
каменем і розкришити, щось для тебе забути.
Повернути річку навспак.
Я хотіла щось тобі пояснити, але надійшов травень, мене
осліпило сонце і на мить я сплутала тебе з хлопцем,
який танцював на кущі, умів заклинати лебедів.
Ти, як ніхто інший, умієш зникати. Набираєш у рота
води так багато, що сам у ній тонеш, ти загубив лице
і сьогодні я вже не хочу навіть торкатися тебе, навіть цим віршем.
Сьогодні бажаю тобі всього доброго, коротко і здалеку.
Спокою, щоби ти більш не губив черевиків. Когось,
хто підтримає тобі голову, коли почнеш душитися
тієї гіркотою, якщо так бажаєш.
*
Сьогодні я теж за відсутності
«Candy says – The Velvet Underground»
чи по-іншому: мені нікуди йти, щоб спитатися
про час. Я хотіли загорнутися в старого килима і скотитися
до Вісли. А мене був план, могла сягнути вершини.
Наворожити дощ, розглядаюся блакитних птахів над плечима.
Але зараз я маю плаща, стою сама на пероні,
і дує так страшно.
Мен нікуди йти, а може тільки й знаю, куди не хочу
повертатися Те, що тримаєш мене в кулаці, але я мала б
упасти на голову хіба що. Тимчасом темно, і не маю
жодного сірника, недопалка, папірчика, монети,
щоби в разі чого підкинути й заткати.
Sweet black sugar on a licked up sky. Ти знаєш, що це означає:
настільки нас ні на що не вистачає, що майже потребуємо щось втратити.
*
Принадив мене сочистою барвою заспів ніжний
«Desire by blue river – Mark Lanegan & Bertrand Cantat»
Часом це слимаки, а часом мало би вистарчити снів
про низький політ цепелінів над Сієною,
напереріз. Місто повинне спершу згорнутися, як стрічка,
узимку синя наскрізь і крихка, якщо хтось над ним задимів: тож
(даю тобі доказ моєї прив’язаності, це саме та петля)
коли примружу очі, то не бачу виразно контурів станції,
особливо коминів фабрики і смоґу. (Це той кашель, що виштовхує
мене з кожної ночі.) А небо темне як веселка,
і знаєш, на мить я уявила собі, що там, уздовж
дороги стоять надувні вівці і зацвіла повійка.
*
Reckless
«Lust Or Love – Black Box Revelation»
Що ти ще хотів мені віддати? Я мабуть розлила вже все.
Дістаюся стількох кордонів, що скоро мені забракне вітру;
мене немає у стількох місцях, де я могла б заснути,
впасти у стільки рук, що їх несила порахувати (па пальцях?).
Ти знаєш, як це, нам обіцяли війну, натомість мороз
дихає над містом, і місто, яке зазвичай наче бомба
цокає разом із переключенням світлофорів, розпорошується, роздрібнюється.
Кров, яка текла бородою, скапує на асфальт.
Ах, і моя чуттєвість не на місці, вже не знаю,
де закінчиться смуга і на якому її кінці поділиться світло.
Тож заграй це ще раз, сам, відкохай нас, йдемо звідси,
танцювати. А може спершу я мушу назвати тебе страхом?
(Мушу віддати тобі всі гроші?) А те, що мені хочеться
в тобі оселитися: чи тобі все ще замало?
*
Багато неонових петель
«Dead radio – Rowland S. Howard»
Я сьогодні знову бачила, як ти заточувався на вулиці.
Побачила тебе в хлопці, який витріщався на мене
в трамваї. Він маю таку ж сорочку, як ти
мав учора, і я хотіла вибрати йому очі.
Але в кишені я не мала навіть хусточки.
І галас, у який утекла, мені здавався озером.
(Я пішла за тим блондином, бо трохи нагадував тебе.
Він дістав те, що я мала для тебе, але ти теж почув
трохи того, що я мала для нього, тому з часом думаю,
що ми в розрахунку).
Ось лише вчора я знайшла твій волоcок і хотіла
його ковтнути. Але поклала під подушку, заснула з ножем
у зубах, був світанок, і ти мене вів на цьому шнурку
просто в заметіль. Я у благий, блідий страх.
*
Сон, у котрому ти стріляєш
«If you stayed over – Bonobo»
у качок, зябрами. У цій шапці
з помпончиком, що так смішно бовтався
на свята. Гей, вейт! Коли натискаєш
на спуск, мені тріскає голова.
Ти маєш довгі пальці і проміжок між зубами.
На спеці дуже пітнієш, і коли натискаєш
на спуск, мені стріляє в стопі. Гей,
вейт! Рибальські гачки бриньчать у картоні.
Сон, у котрому ти стріляєш в мене пальцями
і коли посміхаєшся, в тому проміжку –
вогонь.
Поетка, письменниця, авторка книги “Sztuczki” (Nisza 2016) та збірок віршів “Zapaść”, “Nawroty”, “Trans” та “Piosenki pikinierów”. За свій дебютний роман вона була номінована на літературну премію Nike та літературну премію Gdynia2017. У 2007 році їй вручили гранпрі 6-го Конкурсу ім. Р. М. Рільке у Сопоті та головний приз у 13-му конкурсі Яцека Березіна в Лодзі. Номінована на поетичну премію Вроцлава Сілезіуса (2010) та літературну премію Nike (2011). Стипендіатка Міста Краків та Фонду Гразелли. Її твори перекладені англійською, німецькою, українською, російською та чеською мовами. Мешкає в Кракові, примусово подорожує, фотографує та читає.
Опрацювання та переклад Юрія Завадського, 2021 рік. Проєкт “20z21” за підтримки стипедіальної програми Gaude Polonia.