*
Калі,
сьогодні ввечері чую голоси із сусідського телевізора, коли мені більше не хочеться закладати навушники,
стою криво на ліжку з горбом на спині наче я вдома 2009 року
не сумую за мамою, не сумую за татом у декотрі ночі я накликаю якісь
знайомі обличчя вони не приходять я зайшла надто далеко щоби їх кликати
їм не приходити Я бути самотній цього вечора мій син спить поряд
він не вимовляє ані слова ми будемо вимовляти на цьому кінці світу крізь
підліски якими я пробираюся і після твоєї появи ми пробиратимемося разом заклавши спілкування на підбори
завше говорю про минуле так наче це одне що важить якщо ти якщо ти би
прийшов як це би змінило долю лише мить благості і
мить поки я чекаю аж відсохне листя і надійде зима
Я люблю чоловіка з минулого року і я уявляю себе його найкращою шкільною подругою
ми списували географію ми ховали шпаргалки на екзамені ми були
молодими й у мріях не хвилювалися що вчителька підловить нас на шахрайстві
і вона забрала нам з-під носів аркуші і наші сховки дзвеніли пусткою
лишень ручки застигли в руках.
ми були в тому самому сховку це гігантський простір
я сягнула по пенал і він також
зі мною не в мріях ми не були такими крихітними
можеш здогадуватися що ми піднялися разом і вийшли з класу
ми повинні були чекати в коридорі поки інші
закінчать писати в мене була ручка з Брна він мені привіз
я її берегла в скриньці для спогадів
саме там і поштівку саме там і візитівку там і
флакончик парфумів подарований в Клюй уся скринька пахла
парфумами як і я сама я шаленію від думки про те
як Всесвіт стиснений в скриньці яка я закохана з минулого
року в чоловіка як я зациклююся на реальності шукаючи його
як безпрограшно пробуджуюся щоранку в будапештській атмосфері
й оглядаюся на минуле декотрі спогади мене рятують декотрі змушують
лизати стіни.
*
Я чую шурхіт твоєї куртки коли
я підношу руки
я чую пилосмок і як вода капає
до ванни що твій батько кашляє що
зів’яли ґіацинти твоєї мами
і твої очі вогняно-сині
інтоксикована самотність я почуваюся
такою далекою в цьому стані
веремії речей мені
речі стали
відчуттями начебто стою
біля столу їм канапку падає
дощ у горнята і на стіл падає
дощ на серветки на
канапку з грибами падає
дощ і на крісла і на
наплічник дівчини і на її капелюха і
на її сукні
ми рухаємося до іншого столу від
цього столу ми бачимо інший
він пахне піском і за ним
квітучі дерева
які там хотіла побачити
дощ який ти повинен був
відчути крісло між нами
вільне і свобода крісла
пробуває з тобою я не плакатиму ні
коли кліпаю я бачу тебе я зупиняюся
бачу хлопців довкіл
оточених хмарами
я простягаю руку щоб торкнутися тебе під
капелюхом дощ спинився
я приношу тобі силу
краще не йти не хвилюйся
ніхто не губиться в марноті
відставляю горня
вдаю що не бачу тебе повертаюся
до розмов із людьми поруч
повітря приносить сюди спокій
повітря перед моїм ротом повітря
до котрого ти так близько як повітря.
*
мій хлопець пішов сонячного теплого дня
і від нього мені залишилися всі форінти і форінти
я привезла все до своєї країни
я навіть їм виміняла
монети однією я гралася на долівці
між одягом у шафі а коли я виміняла її
щоранку і щоночі
вона падає одним лиш профілем догори
я не знаю вартості цієї монети я не спробувала
порушити свій ранковий комфорт
і щоночі я почуваюся наче в тому ж місці
де він покинув мене посеред урбаністичної пустки
відкритою всім вітрам а я
закрита насправді я все ще прагну
писати що я можу вимовити східень
між словами сонце полегшує справу
я нотую на аркушах усе що
необмежене я накладаю обмеження і не можу водночас
передати собі святковість дня
народження з кріслами та столами
з дверима вітрин широко відчиненими
смуга кожних дверей
наче чоловік якого люблю понад усе
навіть дійсність що мені зчужіла
він усе поламав щоб я все поглинала
цілком спорожнив мене з усього
в усьому світі мені все закінчилося знову
що залишив мені лиш слова і з цим
я віддаляюся дуже близько його рота
близько до його вух
у його вухах в його роті у ньому
його руки і на його столі і на його подушці
він не плакатиме не спатиме
і це все робить нас ближчими бо ми
з нашими ротами впритул навіть коли мій рот
це рот моєї поезії і моє вухо це вуха
моєї поезії і така що граю себе поміж
всіх людей попри яких проминаєш килимом
твоїх кроків і моїх книг які я бережу та читаю
вибірково але завжди зі стоса
біля ліжка одна з них улюблена і навіть якщо
я змінюю стос я не гублю улюблену книжку і
не позичаю нікому часто беру до рук і кладу
під голову під рушник коли маю мокру голову щоб
не намочити її не зіпсувати
*
хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
хто брехав тобі
скажи хто тобі брехав
і якщо я знайду тебе на околиці
лежма лежма
і возитиму тебе містом безцільно
наше місто безцільне
я палахкотіла в склепінні літнього вітру
палахкотіла довго
збирала слова що
ти їх писав мені назовні
я зберегла зберегла
зберегла зберегла
я дійсно тебе люблю ти сказав
постирадло можна випрати
і ти не просто краплі
ти мені не просто краплі
хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
візьми куртку
зроби це знову
візьми куртку
і позич мені
хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
хто тобі брехав
я скажу тобі хто мені брехав
хто брехав тобі
ти брехав мені
*
несвідомо я шукала тебе я
пішла вулицями заглядала під
автівки у стічні труби і
труби були порожніми
шафи шафи були
переповнені одягом – моїм одягом
я ж одягали твій одяг
мій одяг маю на увазі
що давала всім зрозуміти що я це ти
я показала всім нашу атмосферу
що я створила з наших долонь з губ з очей з
чіл з волосся з підошов з
голосів тремтливих
я шукала тебе бездумно я
запитувала друзів людей як
ти де ти що ти робиш з
ким ти я продовжувала паломництво крізь
гидкі дільниці міста
чужинцем у цьому місті ти так добре ховаєшся
що я просто дивуюся
ти доводиш мене до нестями ах
віддаль поміж нас була би меншою якби
порахувати її поземо я підсумовую
відстань і час протягом якого
я сумую і відшукую чужинця
у цьому місті закладаюся що він шукає мене
між стінами я закладаюся що він
дуже шукає мене обмацує стіну і
виходить я біжу йому назустріч
цегла і стіна до стіни
мого чужинця у місті мені болить
ізоляція твої руки
мене лікуються допомагають чимось
навіть розписане білим
місце яке я зруйнувала
наповнюється і дарує
почуття спазму наповнення
вийми скалку скалку ах
чужинцю крутиш мене
між пальцями своїми губами
у твоїх руках моє життя прекрасне
Я розгадала себе у твоєму роті коли
довго пробувала в цьому всесвіті
порожниста пастка мутованого неба
всі коло мене собаки подивляють
ти дивуєшся співаючи пісню
крісса блазіни* якщо все одно
ми робимо власними руками дарунок
і що мінет нічого не змінив
в мене був на це спосіб, щоб не віддавати
подаровані подарунки тому що
твої друзі запитуватимуть
де твої сережки де твої сережки
через які закохався друже
ти пахнеш морем
я пахну морем
коли мене не стало більше він
сам штурхав палицею
щоби довести
що це не працює так
що самих лише кліпів
не досить мені
* Румунський співак
переклав з англійської Юрій Завадський