Думаєш, голова болить,
подразники вимикаєш,
і розмова не вдається,
бо ні з ким говорити.
Грошей не залишилося,
думаєш, ніби горло стискається,
риба, що її розчленовують,
її сірі нутрощі на столі.
У собі ти, всередині – дівчинка,
помітити стать непросто,
їжа огидна й ословлена,
і хвилі письма беззмістовні.
Скроні треба розтирати,
пити Аполінера повільно,
ніби холодний він і міцний,
ніби слова перевернуті,
ніби думаєш по-іншому.
Приніс би тобі книжку –
тебе немає.
Острів геть голий, безлистий,
острів чорної води,
острів брудних крісел,
острів нерозуміння,
острів, коли нема часу,
острів похоті гарячої.
Риба ще рухає зябрами,
ніби злітає над островом,
де порожньо.