Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.
Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,
або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.
*
Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.
Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!
Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.