Я візьму звук вітру чи плескітливе
занурення баклана і музику
почує будь-який човняр в стрімких течіях
співаючи про відплиття на Острови.
Я візьму цинкове арпеджіо грузила коли воно
котиться по дерев’яній пристані і шурхіт
крабів у сипкому гравії і дряпання
шил вздовж корпусів яхт.
Я візьму ребристий хор моря
і човни і рок-н-рольний вереск
припливу що його вітер провадить
через скелі. Дивись – я не знаю
досить про те як дістатися Островів лишень
те що почула з човнярської пісні
і від чоловіка який шукав на вістрі миса
між камінням місце без солі
і птаства. А може я візьму
старого міхура із корком а мева
ширятиме понад мідіями і птах
пірнатиме назад у море. Може я візьму
пісню морської губки що занурюючись заспівує
а потім задихається наповнюючи
рибальські мішки на ялах. Може й
лиман шепоче про спадень
чи крячки понад затокою так само як
пірнальники співають про те як затримують
подих і пливуть кілька тихих хвилин
з молитвою. Я візьму мевину висоту
і плюскіт молюсків і осине гніздо
що висить паперовою лампою під пристанню
і маленький човник що відпливає. Навіть
рибалок що тягнуть камінням косяки риб
навіть моряків на розгойданих палубах
навіть останній подих мушлі що зрівнялася
з обрієм. Я візьму політ
орла причалений в очах дітей
і голоси людей тих які кажуть
хто зробив це хоча може протяг
скрипить у кроквах мева скрегоче
із пристані вітер вигукує
вздовж причалів і зітхання пірнальників
чутні в тихих водах їхнього дихання
коли ті шукають звільнення із глибин
це все що знатиму про знаходження Островів.
Між тим я візьму сонячний вітер
що наповнює морські губки і густе
треноване дихання в легенях весляра
що везе невагомий вантаж через рифи.
© Юрій Завадський, переклад, 2011
JUDITH BEVERIDGE – TO THE ISLANDS
I will use the sound of wind and the splash
of the cormorant diving and the music
any boatman will hear in the running threads
as they sing about leaving for the Islands.
I will use a sinker’s zinc arpeggio as it
rolls across a wooden jetty and the sound
of crabs in the shifting gravel and the scrape
of awls across the hulls of yachts.
I will use the wash-board chorus of the sea
and the boats and the skiffler’s skirl
of tide-steered surf taken out by the wind
through the cliffs. Look—I don’t know
much about how to reach the Islands, only
what I’ve heard from the boatman’s song
and from a man who walked the headland
to find a place in the rocks free of salt
and osprey. But perhaps I can use
the bladder-wrack and barnacle, the gull
wafting above the mussels and the bird
diving back to sea. Perhaps I can use
the song sponge divers sing to time each dive
and then use their gasps as they lift
their bags onto the skiffs. Perhaps
the seapool whispers of the sun-downers
or the terns above the harbour are what
the divers sing to as they hold their
breath and swim the silent minutes through
with prayer. I will use the gull’s height
and the limpet’s splash and the wasps’ nest
hanging like a paper lamp under the pier
and the little boat sailing out. Even the
fishermen lugging shoals over the stones,
even the sailors shift-walking the decks,
even the end-blown note of a shell leveled
towards the horizon. I will use the eagle’s
flight moored in the eyes of children
and the voices of men, the ones, they say,
who’ve made it, though perhaps the purlin
creaking on its rafter, the gull squawking
from the jetty, the wind calling
along the moorings and the notes the divers
hear in the quiet waters of their breathing
as they seek release through depths
are all I’ll, know about finding the Islands.
Meanwhile, I’ll use the sound of sunlight
filling the sponges and a diver’s saturated
breathing in the lungs of an oarsman
rowing weightless cargo over the reefs.
© 1999, Judith Beveridge
From: Landbridge: Contemporary Australian Poetry
Publisher: Fremantles Arts Centre Press, 1999.
ISBN: 1 86368 269 4