Юрій Завадський такий собі апоетичний автор, і в цьому є своя поезія. Кілька років тому письменник Роман Черковський видав авантюрний роман під назвою «Таксист». Навряд у Завадського це алюзія, але його нова збірка називається так само. Тут мені йдеться про якийсь доволі дивний підхід автора до називання своєї книжки.
Авторське пояснення теж доволі дивне. «Таксист»-вірш і «Таксист»-книжка народилися як цитата, хай навіть мені це не подобається. Із мене самого, із текстів, що в мені живуть, це тексти про пошук перспектив і про правду, котрої бракує щодня, особливо коли йдеться про мене самого».
Це цитата із інтерв’ю Юрія Завадського Роману Малиновському, яке подано вкінці книжки. Напевно, його слід уважати частиною збірки. І чи не воно найбільше підкреслює, що це саме поетична книжка. Зовсім не стилем і темами, а враженням від читання Завадський нагадує Олега Лишегу. В останнього теж вірші свідомо майже позбавлені художніх засобів, а от мовлення і прозові тексти страшенно поетичні.
Так і це інтерв’ю Завадського мовно кучеряве. А от у віршах справді є «правда», яку не те що кожен може собі дозволити, а й не в кожного вона є.
Є в збірці й один звуковий текст, тобто фонематичний. Це нагадування, що є ще інший Завадський, який найбільше вражає виконанням. Але «Таксиста» можна читати самому. І це гарне читання.
Андрій Перфецький
Джерело: dyskurs.com.ua…