Вальтер фон дер Фоґельвайде – В затінку липи…

В затінку липи
на зарінку,
де ми ховалися бува,
потай, без хлипу,
безгомінко
зелена вилягла трава.
На галяві лісовій,
тандарадай,
тьохка ніжно соловій.

Ввечері тихо
йшла тривожно,
коханий мій уже чекав.
Раптом, як вихор,
(мати божа!)
підніс мене він на руках.
Цілувались тьму разів:
тандарадай,
ротик мій почервонів.

Ложе строкате
він стелив нам,
щоб м’яко нам було удвох.
Хтось міг назвати
дивом дивним
це наше ложе із квіток.
Де троянда процвіла,
тандарадай,
голова моя була.

Поруч зі мною
(о мій боже!),
приліг мій любий чоловік.
Хай таїною
наше ложе
залишиться для всіх навік.
Пташка лиш про нас все зна:
тандарадай,
приховає все вона.

Переклад Юрія Завадського

Про автора вірша >>

Comments are closed.