Меморіал

Раптом розсипається мармуровий меморіал,
Нінащо збудований на пам’ятних насипах,
Нінащо насипаних, щоби позбутися пам’яті наче.

Це справа відповідальності, яку легше продати за гріш,
Перекласти на щось чи на когось, аби не тягати, мов камінь.
І раптом – усе розпадається!

Треба зійти на потрібній чи на випадковій зупинці,
Повернутися врешті з якихось позакарпать,
Щоби осягнути таке стрімке руйнування?

Треба стояти під прапорами чужими
І переставати себе відчувати і знати,
Залишивши собі сутність лише кам’яну?

Тіло – непотріб, і в ньому, як з’ясувалося – пустка,
Ніхто йому не помічник, ніхто не співучасник…

Під меморіалом немає кісток нічиїх.