Уперше прочитала фонетичної поезії в книжці Завадського “Пейпербек”. До того моменту я не уявляла наскільки літера може бути автономною від слів, від раціональності, від звичайності. Найбільше ці тексти нагадують мені ритми маленької табли, а може і великої часом,разом з ними ти пірнаєш в медитацію, звуки шуму, колихання, а в кінці отримуєш дзен. Інколи треба прочитати текст двічі-тричі за раз, а коли читаєш вголос – дзен приходить швидше. От так.
Ярина Саєнко, художниця