Будівничий мостів – Белей Лесь – Андрій Антоновський про іспанські ідентичності, Каталонію та літературні контакти з Україною

Більшість українців, які обрали план «валіза–вокзал–Євросоюз», швид ко розчиняються у шенгенських просторах. Від Сяну й до Ольстеру їх можна знайти тільки за нетиповими для тих територій іменами та прізвищами. Свою ідентичність та культурне життя вони зазвичай приносять у жертву фінансовому Молоху. Українські дипломатичні представництва, місія яких щось з цим робити, напевно, й самі потребують міцного концентрату з євшан-зілля. У такій темній ситуації світлим проблиском може бути лише ініціатива пасіонарних особистостей. До таких, без сумніву, належить Андрій Антоновський. Замість тихого заробітчанського життя він вирішив із власної ініціативи зводити українсько-каталонські ку ль тур ні мости.

У. Т.: Андрію, давай розпочне мо з екскурсу в минуле. Розкажи, коли й чому ти емігрував до Іспанії?

– У мене не було певної мети потрапити саме в Іспанію, рад ше бажання виїхати з країни, щоб розширити власні культурні горизонти, відкрити для себе нове. Я народився і виріс у Хмельницькому, і це така страш на яма, у якій не було видно якихось перспектив. Я прагнув радикальних змін, тому не поїхав ні до Львова, ні до Києва, а за кордон. З 1999-го я вештався європами й у 2001 році осів у Барселоні.

Джерело: http://ut.net.ua/…

Залишити відповідь