Вірші Івана Іова з листів до до Юрія Завадського

ДОКІР

І заграє чоло, бо гармошкою - зморшки, 
Українського фронту сумна корогва…
Це вже потім до чаю варення з морошки, 
А поки-що усмішка гірка і крива.

Бо для наших свічок возим віск із Росії,
Хоч і смажим на салі смачні деруни.
А тридцятого квітня святе Воскресіння,
І на продаж несе бойові ордени…

І стоїть, як з цяцьками на розі, мов з квітами,
В носовик хтось кидає нові дрібняки.
…А сліди від ґвинтів на старенькому кителі,
Як від куль, що поцілили, рвані дірки.

Біла днина і постать із тінню вкроїла,
Та не зруше, хоч квіти під ноги стеліть.
Не до Січі - у Сочі жадає Вкраїна,
Ветеран, наче докір, на розі стоїть.

                       2000, 23-24 травня.


ДЖУРА
                      Василеві Ванчурі

                      "...знаєте з часом поводирі
                      теж стають старими кобзарями..."
                      Автоепіграф зі збірки "Чернетка"

І чорт мальований нам не страшний!
Обсаджують тополі з поля погляд.
Не був на побігеньках в старшини,
Бо на одній нозі із нею, поряд.
Ти бачиш, як вкидає пав у ляк,
Бо паморозь часу у нас - се роки.
І призвище тлумачить Павуляк,
І суть його пояснює Сорока.
Хіба Тобі звикати до казок?!
Хоч зорями прикутий до галери...
Козак не божиться, що він козак
на людному подвір'ї Galerei.
Воно з полотен відібрало вись,
Навіки поєднавши гурт і вина.
Вкраїнське небо каже: "Не журись!"
Навколо тополина хуртовина.
Й чорт не страшний, бо в нас - Єрусалим,
Де з раю зріють яблука зимою.
Вогню нема, але вітчизни дим
у попелищах пахне чужиною.
"Шампанське" бризне - се вино з вини,
Й Сад Насолод химерний, як у Босха.
Підважать небо журавлів клини,
Де, мов селянка, ходить осінь боса.
Шалене лоно прикрива туман,
Аж перепрошую - література...
Де-факто видавничий отаман
І лиш у призвищі де-юре - джура!
Вкраїнське небо вищає в степах,
Мобільний телефон - се дзвін у вусі.
Чому ж Тебе ніхто не запита -
Навіщо збрив, як зброю, чорні вуса?!

                  2000, серпень, 23, м.Хмельницький



ТЕТЯНІ НАЗАРЕНКО

ПоеТ потинявся, як циган, по білому світі,
І трЕпетну свіжіcть ввібрав до наївних зіниць.
БунТує пшеницею кров запашних алфавітів,
І з'Явиться спогад з похмурих завжди чужаниць.
О соНце-проміння америк, канад і британій - 
Аж тІні сягають Вкраїни з глибоких віків.
ЗемНі і небесні знамення у нас, як світання,
ДушА - Божа іскра - викрешує іскри з підків.
У луЗі усіх виглядає, як матір, тополя,
Що нАм височить, ніби храм в золотих куполах.
ДзеРкала-свічада ставків наближають поволі
ЛегЕнди козацькі, що й досі вирують в степах.
І луНко у серці, й врочисто в наснаженім слові,
РанКово, весняно і світло од спогадів-мрій.
ВікОнниць нема на очах у святої Любові,
І рими, як фарби в піїтів, а мо' в малярів.

                           1997, лютий


З ПОЖОВКЛОГО КОНВЕРТА

Залишились вірні, до скону віддані,
Які пишуть святкові листiвки=листи.
В них обійми гарячі й на божій віддалі,
Для повернень не спалені кладки=мости.
Задихаюсь в якійсь кам'яній урбаністиці:
Казначейства під банями і казино...
Найвірніші в душі, як на фото, помістяться,
В вишиванках, у фраках і кімоно.
Імітуються міти, як в модному фільмі,
І кажу "Рівномірно горілку лий на
Чорну рану..."
               Се надійні вельми фільтри
Щонайперш від блювоти і від лайна!
Рідину прагнуть в рота вливати непослухи,
Перегаром усе убивать навкруги...
Пам'ятаються давні ведмежі їх послуги,
Та й відомі лиш їм - довголітні борги.
Хитрувато наллють,
                    ой наллють на доріжку,
Підлабузні при цім дармовому вині.
А півнів голосистих їх слуги поріжуть,
Бо про щось нагадають невинні півні.

                   2000, жовтень, 23

Листи Івана Іова до Юрія Завадського

Листи Івана Іова до Євгена Барана