Іван Іов

ЛЮБІТЬ МЕНЕ ВРОЖАЄМ І ЗЕМЛЕЮ

ВІНОК СОНЕТІВ

Сонет 2

Голублять запахущою ріллею
далекі гони, радісні й сумні, -
кохається душа моя із нею, 
бо жити в її пам'яті мені.

Тріпоче жилка і ячить у скроні, 
любове, ти долонечки стули...
Стоїть дівча задумано і скромно, 
бо вірило: для себе ми були!

Що я не зраджу юності ріку,
Вернуся в усмішку її гірку,
зоринкою зерна вернуся в очі -

з далеких гін, що рідні й звіддаля, 
проміниться закохана земля 
й голубити нас пахощами хоче.