Ivan Iov

Іван Іов "ВІТЕР З КИШЕНІ - НА БУРЮ!"


Обсяг "оновленої" газети "ZВІРШІ", яку видає в Тернополі юрій завадський, лаконічний, мов кома. Ота, що продерла символічну дірку в кишені творчого студентства. І той вітер з кишені, об'єднавшись-злютувавшись із буйним вітром у голові, сіє бурю у нашій цнотливій і не вельми цнотливій літературі. Головне ж не втратити мить порозуміння! Отож, залюбки, а не мимоволі стаю апологетом газети із дивною назвою: "Заум-вірші", "Зондер-вірші", навіть "Зюйд-вірші", а не якоїсь газети ЩИҐЕЛЬ! (Див. виправлення в "Пропозиціях та зауваженнях") А може щось інше мали на увазі вигадливі творці, назвавши так своє унікальне видання? Правда, на кшталт казанської сирітки звично прибіднюються, вертячи в долонях стило, що , мовляв, молодим буде приємне слово старшого товариша, резюмуючи, що не така вона вже погана, ота неврівноважена молодь, яка нині приречена втішатися своїм антивизнанням. Це, звичайно, своєрідна гра-епатаж! І мені до снаги вільно й розкуто почуватися=розкошувати в колі невідсвітнього редактора юрія завадського (дай йому Боже здоров'ячка!), маляра І.Рогальського, невловного, а тому і втаємниченого, хоч і старшого за віком Володимира Дячуна, якого я рекомендував до Національної Спілки письменників України. Десь мандрує Володимир Дячун краківським бруком, не відаючи, що його пам'ятають. А, може, пригадують його вірші? Не хочу, та й не вмію уподібнюватися метрам соцреалізму, які залюбки багатослівно благословляли ваговиті часописи-альманахи із обов'язковим факсиміле. Бр-р-р! А тут усього кілька сторіночок - зоряний протяг у дірці від бублика, який має напрям, жанр і т.д. І від них чесному письмакові неможливо просто так відмахнутися, а то й проігнорувати. До цього спонукає і самвидавівський рівень. Це та перлина, яка приваблює несподіваністю, цнотливою оголеністю душі, а то й мошкарою, ворожінням слова, а головне - відкриттями. Тому не тільки ровесники будуть читати юрія завадського, Тараса Королюка та Іру Оршак (ту ж поезію "Про пса"), але і Тараса Волинця, і Наталю Семащук, і Романа Стеця, і Олю Кубішин, і іже з ними - це незалежність від літературного процесу, оббивання редакційних порогів і човгання казенними коридорами. Пишу з пам'яти, бо перший номер "відсіяв" - вже комусь віддарував. Це не випадково. Адже газета подібна до листівки, не вистачає тільки сакраментального напису: "Прочитай і передай товаріщу!" Так зручно її розповсюджувати, судячи із власного досвіду. Втішаюся-радію, що в "ZВіршах" де-не-де промайне рак літеральний, паліндром себто: "А, гуру, дзен - не здуру, га?" (Андрій Савенець), "Рот Ваш - автор" (юрій завадський). І ось з'явилися паліндромні тексти А.Савенця з циклю "Магам", які стали окрасою добірки. Та і юрій завадський спочатку автор, а потім вже редактор. Людина пишуча, тобто особа аж ніяк не приватна. І письмо його візуально-іншомовно-талановите. Може, перебільшую, але вірші Степана Хміля мають потаємні, підступні градуси, що затуманюють уяву: зрештою, як і твориво Тараса Волинця у якійсь каварні біля Galerei, де напівтемрява од тютюнового диму і тіснувато, що годі відшукати вільне місце біля улюбленого столика. Це тільки Віктор Кіяшко самотіє в автобусі, який їде у невідомому напрямі: "...і бачу маленьку дівчинку // що просить гроші..." Може, було б краще: виджу маленьку дівчинку, бо ще ж грошей не дав, а вже... теє... Хтозна? Поетична зовнішність - се довге волосся у віршів, а в очах - літературні лаври. А поки-що недоїдання, щоб за 25 копійок придбати "ZВірші"... із власним творивом. І це прекрасно! Правда, вітер у кишенях завжди на бурю! Творчу! Листування із юрієм завадським стало поштовхом (не люблю слова "імпульс") для виправдовування авангардових текстів перед "значним спротивом оточуючих". Тобто, є творчість, що висвітлена ізсередини таємницею, яку не сприймає загал. І не тільки на рівні метафори. Це можна порівняти із причастям. У житті немає випадковостей. Якось за довге епістолярне мовчання, при зустрічі, я назвав Володимира Дячуна "глухонімим". І ось в одному із "краківських" листів він пише: "Враження таке: ніби ти за склом, спостерігаєш, як на вулиці люди розмахують руками, відкривають роти, навіть зчіпляються в бійці, але ні голоси, ні шуми, ані шерехи до тебе не долинають..." Але є літери, які мають вуста. Необов'язково фарбовані. Їх голос (аж моторошно!) звучить у всіх вимірах. Се мистецтво від Бога. Художність заумної мови, яка має здатність виявлятись за певних умов, і сьогодні ще залишається деякою загадковістю для розуму-пізнання філологічного й інтуїтивного характеру, якоюсь принадою для уяви. І не тільки піїтів. Справжні митці першими відчувають занепад-деградацію, не роблячи з цього проблеми, а то й трагедії. Хоч се може призвести до непередбачуваних наслідків. "Я мріяв з дитинства, пише юрій завадський, писати довгі, розлогі і докладні вірші, але тепер дійшов до протилежного... Навіть думаю над поезією, котрої б не існувало в зоровому плані, тобто вона виникала б як коментар до якогось явища і так само зникала, вилетівши з вуст. Її можна назвати "дотиковою", "запаховою", "больовою" і т.д." . Невипадково газета-неофіт "ZВірші" є запереченням заперечення. Посудіть самі. Ся акція буцімто не відкриває ані нових шляхів у мистецтві, в мистецтві дії, ані не вражає свіжістю ідеї. Але ж мова йде про створення із "ZВіршів" літературно-мистецької і суспільної газети. І недаремно в "Пропозиціях...", які вже цитувалися, мимохіть наголошується: "Молодість та переломний час вимагає від нас рішучості та сили, розуму та впертости". А тому не випадково у автора сих рядків виникло бажання познайомити редактора газети "ZВірші" юрія завадського з редактором криворізького літературно-мистецького часопису "Загублена торба" Володимиром Гончаром, який теж пробує себе в різноманітних художніх жанрах. Слава Юр.Завадському і Вол.Гончару, які вміють дивувати світ. Живем в очікуванні геніальних текстів!
Іван Іов.