ВІДХИЛЯЮ ДВЕРІ У ...РОБІТНЮ
Ця збірка — ледь відхилені двері у творчу майстерню-робітню шаленим зоряним протягом, що й душу продимає наскрізь. Звичайно, душу загартовану мандрами в пошуках самовито-несамовитого Слова. Зізнаюся, що їй передували вихід збірок «Чернетка» (1996), а особливо «Періодична система слів» (1997), в які природно вилились багатолітні поетичні студії. І хай читача не хвилює, що доводиться примружувати очі від яскравого числомовного простору. Тут володарюють текст, що чимось, ледь вловимим, подібні до художніх полотен, тут соковито лине натхненна музика звукопису, де звучить нота "до" і слово "після". На мою думку, вони одверзають глибоку таїну зоряних знаків, створюючи своєріжний настроєвий орнамент зоро- й музикообразу.
Двері відхилені не тільки для цікавих поглядів, а й для вишуканої, сонцесяйної, примхливої і зухвалої Панни Музи. Вона завше несподівано навідується й нежданно-негадано бере у полон, тобто, змушує сідати за письмовий стіл, обов'язково підклавши якийсь випадковий, не кращого ґатунку, вже вижовклий, а то й з одного боку списаний папір, вкладає у правицю чорнильне перо із "зірочкою" і... навіює тексти. Чорнильниця "просинається", наче Везувій. Час для поезії - шлях від чорнильниці-невиливайки і до паперу. Інтуїція завше приваблива загадковістю.
За віхиленими дверима, наби за обрієм, де акварельно розмиті миті.
Іван ІОВ
Серпень 1999 року
ПЕРША ВІРША
Юнусу Кандимову
Поспішаю Степами, що кличуть,
їх красою розвернена Мати.
І світанком ясніє обличчя -
Хочу мрію - жар-птицю спіймати.
У ній батькова дума про сина,
З колосків колосить колискова,
І вміщається всесвіт в росині,
Наче зоряна мова у Слові!
1965-1999 рр.
ЗНЯТТЯ ЗАКЛЯТТЯ СМІХОМ
О, розсмійтесь сміхуни!
О, засмійтесь сміхуни'
Велемир Хлебников
«Закляття сміхом»
Віхи вивихів - сміються сміхуни,
Скалять зуби, лускають од сміху.
Дев'яносто літ*, мов двигуни,
Сміхом аж заводяться на втіху
Чаклуну, що реготать закляв,
Сяяти у вірші, як у склянці.
Вічні глядачі смішних вистав -
Сміюни, смішки і сміхованці.
Смокче кров сміх-горе і сміх-гріх,
Ампул амплуа - надмірна доза.
Аж нещирий божевільний сміх,
Найстрашніше, бо це сміх - крізь сльози.
Розуміють сміхуни самі
Недоречність звуків, жестів, танців.
Тут регочуть і глухонімі,
Може, й не посвячені у тайни.
Що на зміну прийдуть плакуни -
Кожне тіло хтиво хихотіло.
Я зніму закляття, сміхуни,
Тільки ж, щоб вам плакать не хотілось!
------------
* Вірш «Закляття сміхом» був написаний 1908-1909 рр.
ЗАПОВІТ
Як виживу, -
дасть Бог, що не помру,
Й карга не уженеться за літами.
Не кваптеся на тризну по Дніпру,
Не бийте поминальне у літаври!
Отак завізно, звісно, до млинів,
В покоях ока сльози - як піщини-
Лани невловні схожі до линів,
Й по-батькові не знає батьківщина,
Що молиться зернятами в сівбу,
І марить урожаєм до Покрови.
...Як гірко повертатись у ганьбу,
Де кривда і затуркана покора.
Невміло руку - проти батога,
Криваве м'ясо на кістках глагола.
Закон, як дишло, і - закон-тайга,
Вкраїнська смерть наївна, як тополя.
Невидима орда плюндрує Степ,
І Леті тихо чуть - летіти хоче
У пекло волі змучений поет,
Де. наче стусани, у Стуса очі.
Яка ж ракетно-ядерна пітьма,
Хоч сонце-місяць, мов зіниці світу.
А про здоров'я вічність запита,
Як виживу -
не
треба
заповіту.
1999,
серпень, 27
У ПУСТЕЛІ БРАТ ПАСЕ ВЕРБЛЮДІВ,
Оком накидає на горби.
Хвале Будду в дюнах халабуда,
І в чужих пісках - чужі герби.
Ся пустеля, як вселенська соска,
Сонце омиває далечінь,
Де верблюди йдуть, немов по воску,
У горби ввібравши безгомінь,
І дими мотуззям в'ючать хмару,
Самота самотність наміта,
Де барвисті, гамірні базари,
Де багаті, золоті міста?
Їх минає широчінь нашестя,
Бо не захиститься й воротьми.
Колючки верблюжі в сяйві шерсті,
У пустелі брат пасе громи.
А комусь здається, що він блудить,
Вибивши пшоняних сто доріг.
Та плюють зневажливо верблюди
На пустельну вічність і... батіг!
БАР-ОКО-ІІ
Михайлові Стрельбицькому
Це італійський голос міста Бар -
Горлянка стала оком у барила-
Кохається в бароко бакаляр, -
Це стиль -- на світ дивитись крізь могили.
Звикати до гостинних світських брам,
Де бархатні сліди все ж ходять босі.
І де бараки - не полон, а бран,
Й щоночі місяць завива барбосом.
Несе хлібину на бандурі бард,
Молитва розділя земне й небесне.
І він щасливий, що реве, як барс,
Що блеє. мов баран, барону й баронесі,
Нап'ється з Лети - першоджерело? -
Хоч Ров крізь днища черпають баркаси.
Це - баркарола.
Хвилі-- барахло,
Там їх по черзі «мають» браття Барські,
Барвінків барельєф - латок, литок, -
Дрімайло, шкандибайло і купайло.
Казав мені: «Бар-Око (без лапок)»,
Я взяв в лапки...
Пробач мені, Михайле!
Бароко - барокамери бархан,
Барліг злягань пера і бартки.
Б'ють знаки оклику у барабан.
І звуки барзо переходять в барви.
Бар бра - це тінь від самовитах інь,
Джазівка бараболі - буги-вуги.
Бар Око - не базар для дзвінь-цвірінь,
Де із очей ростуть зненацька вуха.
НЕ ВАГА ВЕН
Не варта ватра вен віків.
Я над «і» вен - невідання,
І тіл кліті моді вен невідомі, -
Вирій і рив віщо дар радощів.
А Нева - вена є? У кров воркує!
Віко років.
Даль вен невлад зве бевзь.
І лад вен - невдалі її, доле,
мелодії,
А вен пил - липнева в яру курява-
Коні та затінок -
і мога вен - невагомі.
Ми - вен прес. Серпневим басом оса б...
Із вод вен невдовзі - невід.
І вен,і лов,
А в сваволі і чужі - біжучі.
1 раба з вен вижив невзабарі.
Ага. вен зневага?
О коси вени невисоко.
Шило вен неволиш.
лез - не вензель -
Неві тра' в арті вен!
Дунай, а нудь!
Вен вид - дивне... В онип вен -
невпинно.
Омитись! Вени-віди.
Невситимо.
1997,
липень, 25
РОЗМИТІ МИТІ
Моновірші
Романові Кухаруку
О!
***
Акт - вождь жовтка
***
У криниці міського подвір'я - вода--, мінеральна
***
Се лорд на скелях - Олександр Олесь
***
Мов дріб'язок, дзвенить чуже кайдання
***
У слові "лелеки" вчувається клекіт
***
Одо болю - лободо
***
У сні говійниця поклони била
***
Мо' в'є і соло Голосієвом
***
Ген Італії - геніталії
***
... а з нор - бронза
***
Боже, як риплять стебла квіток
ТЕРИТОРІЯ «І»
Очі в свічок чарівні чи рівні?
зола лози в'язала вузли
а даве лева даве левада
у цьому житті
мить яв святим
і
Господу
лебеді Либеді
грудка в грудях
зір зорь - розріз полум'я
в'юнкого де вишивка навиворіт
це яскраві зоряні речення
обійми небуття
сон-яшник
i
молоко Чумацького Шляху
а втоМо-мотва білі автомобілі
храми
креми
окраєць на полотняній торбі
геометрія степу
секс і цвинтарі
де немає імен на хрестах
супроти вітру шкандибає бульдозер
з лискучим квадратним нехрещеним лобом
сльоза слова і слово сльози
"добридень" ніжно гладить по голівці
одночасно «добраніч» - добра ніц немає
засмага виліплює цнотливий кут
проваль де зникають хвилі
небеса
попіл
роки (час)
і
завтрашній день
із таємною вечерею на кухні
при
кухлі
коли по всій Україні вимикають світло
із розділу "Поезомаляроконцерт"
ПОРТРЕТ МИКОЛИ МІРОШНИЧЕНКА
НА ТЛІ СВІЧАДА
Олівець, туш, перо, пензель.
1999 р.
Набачити небо на ґнотах пір'їн,
Світ - тло і танок, і світлиця тлотіні.
1 стопи пирихію топчуть пирій,
Ганують громи золоті в піднебінні.
Король кольорів у дзеркальній плавбі,
Апостол і стилю, й столичних епістол.
Вуста візуальні, бо рот - в боротьбі,
Лу Ганська - діброва ж, де брови як пісня.
Час ник, наче стрілками никнув часник,
Цікаві зорять-визирають із раю.
Чаклун-характерник, їй-бо, чарівник,
І німб Зорослова сія - не згоряє.
У торбі - туман.
Се балети боліт,
Язичник-шаман-ворожбит у багеті?
Як лід, у фужері на денці - болід,
І не порівняєш перо до багнета!
День янгола - карма керма -
се гра днів,
У грудні-горудні сніги - пальто поля.
В родиннім свічаді найбільше рідні
На тлі терикону, бандури й тополі.
1 щедре - щедрує, говіє скупе.
І полум'я свіч аж видовжує протяг,
Перо цілину на папері скубе,
Годинник цокоче й... цокоче,
як потяг.
***
Підштовхують, бо їм потрібний опір,
Щоб у взуття узути небуття.
А мак відцвів.
Стеблом стікає опій,
Немов сльоза через усе життя.
Але на скронях кучерів корона,
То й рониш подив,
як зелений плід.
Чекаєш од Басирова - Корану,
Щоб осягнути глибше саіт і Схід.
Шалений опір - опери без арій,
І вже в засмагу щиро попіл в'ївсь.
Бо зорі з образами на базарі,
Папуги на базарі й... солов'ї!
Й туману лан, й німе роздолля поля,
Там бурі в тамбурі, там овоч-злак.
Та не втекти від погляду тополі,
І не залить сльозою пекло зла.
І ні руки, ні в руку не подавши.
Щось хочуть записати у скрижаль.
Як гумові печаті їх підошви -
Це можна вгледіть тільки із проваль!
1999.
серпень, З
ПОДЗВІННЯ
"Ба - лам!" в бедлам лунають дзвони,
Дзвонар вигойдує вись оком,
А листя звуків, як з вазонів,
Поверх небес двірцем високим.
Дзвонар вигойдує вись оком,
Метляє дзвонами, мов саком,
Поверх небес двірцем високим -
Аж розтеклись хоругви соком.
Метляє дзвонами, мов саком,
Всевишній подзвони дозволив. -
Аж розтеклись хоругви соком,
«Ба - лам-м-м!» - в бедлам лунають дзвони!
1999.
травень
СОБАЦІ БАСИРОВА
Самір - не самарянин - грізнолютий,
Караєшся в оселі на голках.
Господар може похапцем лайнути,
Хоч маєш очі, наче в Гірника.
1 гордо сподіваєшся на напад.
Яка ж хода нечутна у предтеч.
Не скажеш:
«Дай, Самір, на щастя лапу...»
В гостей готовність до панічних втеч.
Страшний неупокореиий огривок,
Бріх потрясає поверхи-верхи.
... Стікає з морди місячний огризок,
Де воля, очерети й реп'яхи.
Вертаєш винувато до господи,
І кров'ю-молоком киплять сліди.
Та зорі золоті збере господар,
Тепер зализуй рани і сиди!
Милуйся на комп'ютерні портрети,
Як вік на вікна в іклах наплива.
І виглядай заблуканих поетів,
Розтринькали усе, та не слова!
Великий мандрівник в столиці Криму,
Що світ побачив всенький із авто.
... Колись повстану мовчки за дверима,
Й ти щиро гавкнеш,
упізнавши хто!
1999,
жовтень, 17
САД ОК
Код Ок - звукопис: О - велике,
 - стиснуте, мов квіт-черсак.
Осінні очі у владики -
Бур сак не втримає бурсак.
Се мішанина злаків-знаків:
Струм Ок, дзвін Ок і образ Ок.
На кроквах круки - криків Краків,
І коло соку - колосок.
У нетрях ятрень завше скраю,
Загнуті вії - се біль ком.
Та гою тугою яскраво,
Жовтком помазавши й білком.
Віки-повіки з-під Содому,
Гай Ок з гайок -
словник очей?
А паморозь - ім'я свободи,
Як льоху кухоль із ночей.
Зіниці соняшних тарелей -
Сад Ок вбирає далечінь-
Чаклун із клунком у пустелі,
Де сторожі - як глядачі.
І затуманиться ув оці,
Де поріднились жаль і страх.
І вільне О, хоч О, як 0-
цет.
- стискує сльозу, мов цвях.
ІВАН ІОВ І Я
У Хмельницькім побачив Івана Іова -
Це одна з епохальних, знаменних подій!
Слава Богу. квітучий, живий і здоровий, -
Не бабій, не гордій, не крутий -
ча-ро-дій!
Про Івана Іова довідуюсь з пошти,
Його прізвище славне подають словники.
Він одвічний неспокій -- це пошуків поштовх,
Навіть пера у нього, немов сівники!
Я люблю Семенка, вірну Музу і каву,
Рушники-свічники і старі видання.
Та Івану Іову зі мною цікаво,
До вподоби обом метушня-сміхотня.
Я Івану Іову не заздрісний ворог,
І тому, животіючи, вперто живу,
Щоб не каркав над ним воронований ворон
І щоб він не потрапив в болото-багву!
Я, мов янгол-хранитель, завжди одесную,
Щоб Іов міг натхненно, щасливо творить.
Його вірші говорять, що теж я існую,
Але Богу святому видніше згори.
В нього вежа з слонової кості -
не спальня,
І в чорнильниці сяють яскраво зірки.
Я зізнаюсь, що вірші усі геніальні,
Хоч не всі ще вмістилися на сторінки!
І я прошу бентежно Івана Іова:
Ти не дякуй нікому, і, навіть, собі.
Бог тобі дав чарівну, аж сонячну, мову,
І такої ні в кого нема, далебі!
Я приречений зникнуть, бо скільки не пер би -
Лиш дещиця якась збережеться у нім.
Я віддам йому все, бо він любить гіперболи,
В його прізвищі бачать усі псевдонім.
Я лишуся навіки Іваном Іовим,
Не собою, та світлі у серці чуття.
Бозна, хто із нас більше закоханий в Слово, -
Все ж лишаюсь Іовим в руїнах Життя!
1998,
грудень, 4
ВІК ОКІВ
О лано-код:
вік - соло колосків, вік оре ще років, вік - жереб
бережків, вік - лава валків, вік - то лов волотків-
(Вік на тлі світанків),
Вік-осман вив,
а чи вичавив нам соків, -
вік з утом мотузків
і вік лік кілків;
вік дідків вів віки до ходиків -
вік і ліків,
вік-борг гробків, -
віко років!
... і вік ківі...
Вік соло в нурт струн-волосків:
вік сіл і лісків,
вік буде дубків —
в ікрі взяв в'яз звірків, -
віки весіль лісовиків -
ківш-вік,
киш вік - ківшик!
Вік у буків - вік куб!
Вік у3-
вік дуг і гудків.
Вік лис, а Васильків - сила в... - хвались!
Вік Ра - Харків. Вік - зуби бузків, вік - тінь гнітків.
Вік - вал поплавків, вік Ню -- в'юнків, вік діб-обідків.
Вік не пеньків, вік не дров=орденків. Вік роне тенорків.
... вік пупків... Вік - Ань Знаків. Вік з дуг-ґудзиків
не взяття з вен - вік шила з залишків.
Вік сел - по потоп оплесків.
СКРИПКА ВЕЗІЛЛЯ
Скронями скриня сивіє, як символ.
Соло - вай-вий-вій-вой-вуй-вей.
Теж моногоусно молить світанне і сиве.
...................................................................
Сита самотність - сльоза у зіницях.
Вічна симетрія смерті - це страх.
І одчайдушність-відвага за ницих.
Священодіє скрипаль-патріарх.
Сунуться сани - синіючі сни,
Соло солодке, бо точить баляси.
У лавреатів на шиях цибуля-часник.
Крокі важкі - світять литки-балясини.
Колії - це відкриття таємниць.
Люта свобода у струнах, мов кодах.
Люстра звикають чарівно до лиць,
Вигинів тіл під руїнами ковдри.
Срібні, а мо' золоті полозки,
Сміху-плачу - гомін-кіш божевілля.
Щебіт купляєш - скупі дрібняки -
Скрута скоромна і скрипка везілля.
Помах смичка - буйні крила на крилах
Ангела, Музи, хмарин із небес.
Нести свободу і звукам несила -
Тільки тому. що в промінні воскрес.
ДЕРЕВ'ЯНИЙ КОНИК
да-да (да-да) да-да
де-ди (де-ді) до-ду
ди-ди (ди-ди) ди-ди
ду-до (ді-де) ди-де
де-де (де-де) де-де
до-ду (де-ді) ди-да
ді-ді (ді-ді) ді-ді
ді-да (да-ді) да-до
ди-ди (ди-ди) ди-ди
ду-ди (ду-ду) ду-да
до-до (до-до)
до-до-му
1999.
квітень, 20
* * *
Лине лляне проміння ліній -
Лій-гіркота сумних ролей -
На світло найсяйніших лілій,
На перса світляних лілей.
Неначе відблиск громовиці,
З палючих стегон б'є зигзаг.
Цим світлом від гріхів омитись •
Так чим омива сльоза.
Одна-єдина ж тільки риска
На призму-кулю-коло-куб.
Сама себе стискає різко,
В пучечку, мов у кулаку.
Пророцтвами проллється лійка,
Які ж то промені прямі!
А далина - немов лінійка,
Де тахнуть тіні пірамід,
Ніч. Оси, Височинь для ліні,
І лань в ланах - лілейна лань.
І Ніл, як таємнича лінія
Для ворожби-пророкувань.
|
