David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)
ніч крізь помаранчеве вікно
(і)
Сьогодні ввечері
в бурштиновому теплі
її глибокового сну
я боротимусь за сезонного себе
проживаючи знову
дощ і мряку її посмішки
тож тепер
за таємничий момент
її обличчя -
в маренні мого горла
шепіт її блідих уст -
по моїй соленій шиї
моїх плечах
тож тепер
у тиші
моменту
ми знову йдемо
тією юною ніччю
і це
крок за повільним кроком
в тремтіння.
(іі)
Там ніч
і це
ти нахилилася
твоє плече в світлі багаття
помережане
витонченими синцями
вересу
ніжність і ніжність і ніжність
твоя холодна рука
була на моєму обличчі
мені – спокійному -
ніжність як зітхання що згасає
бліда як відзвук твоїх очей що закриваються
твоя тонка рука
йде моїм обличчям
пробує мого рота
зупиняється на горлі аби послухати -
мою кров
її навіжене змагання
твоя тонка рука
йде моїм обличчям
мені – спокійному -
ти – наче сліпа
ніжність і ніжність і ніжність
твоя тонка рука
біля моїх очей губ
і пасм яскравого волосся
злегка вигинається
униз усіма тендітними левадами
твоєї осінньої шкіри
твоя холодна рука
йде моїм обличчям
щоб дізнатися форму аморфного
щоб закарбувати час на похмурому обличчі
пелюстці посмішки
або на переляку
занадто вродлива аби розмовляти
тиша -
твій собор.
(ііі)
Сьогодні ввечері
у величезному просторі цього застиглого моменту
у цьому столітті
між дзвоном і блакитною зіркою
крізь решето стривоженого повітря
що відсіює голоси з вулиці
в мене є ти – така
яка ти насправді.
Десь там зірка дзвенить як дзвін
смерть. день. народження. ніч.
Я не можу володіти тобою знову
безпечно як зараз
ти -
звук спеки
у саду
що визріває
ти -
перша маленька лілея смерті
бездиханна
приходиш зачудована
задихаючись на підступах до
мого сірого обличчя -
я приголомшений
ти -
грієшся від незапаленого вогнища
від запаху невипалого дощу
відлуння музики
понад усім чорно-білим озером
ти -
це не має імені
чим ти є
неписальне
смерть. день. народження. ніч.
Десь там зірка дзвенить як дзвін
зморшки теплої паніки понад бідним днем
його гігантського обличчя.
голос його великий
крізь
усе небо
кличе Уліса.
Це не те, що я самотній
у світі
без тебе -
але це те що я самотній
у тобі
без тебе
Сьогодні ввечері
я володію тобою такою яка ти насправді
між; без;
так багато світів
складених як карти
між дзвоном і блакитною зіркою
хто не хотів би гігантського викрику?
(iv)
Пам’ятаю її як п’яту пору року
вона
що прийшла неочікувано
в ті пісні місяці
соромлячи пунктуальні блакитні вечори
гордою вічністю своєї плоті
вона
що любила гордо
викликаючи подив і трошки природнього остраху
що обхопила довгими холодними пальцями
тонкими і блідими як світанок
моє товсте обличчя
що блукала співаючи
моєю освітленою головою
розсіюючи спогади про майбутнє
як розжарене каміння
чи троянди
вона
що обережно вхопила мої вуста
поміж свої дрібні холодні зуби
що цілувала лушпинки моїх неповоротких очей
тож я також можу плакати
за життям
я пам’ятаю її як п’яту пору року
що прийшла неочікувано
і вродливою промайнула
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
More/Далі »
24 березня 2011 року о 15 год у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбудуться поетичні читання «Поезія молодих», присвячені Всесвітньому дню поезії.
Всесвітній день поезії відзначається щороку 21 березня. Його встановлено делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. Перше святкування відбулося 2000 року в Парижі, де знаходиться штаб-квартира організації. Заходи з нагоди цієї дати здійснюються і в Україні. У 2004 році її внесено у відривний «Український народний календар».
У нашій бібліотеці другий рік поспіль проводяться поетичні читання. Шанувальники віршованого слова матимуть можливість насолодитися поезією юних авторів у променях сонця, весни та любові… Свої творіння презентуватимуть три талановитих поетеси-тернополянки: Наталя Лазука, Олеся Гудима та Зоряна Биндас. Сподіваємося, що ця зустріч подарує Вам світлий мікст людських почуттів…
More/Далі »
12.04.2011 – Спеціалізована середня ЗОШ № 91, Львів, Варшавська, 58
12.04.2011 – Середня ЗОШ № 20, Львів, Скидана, 18
Наче крило керавонґа*
розчісує скуйовджене повітря
або б’ючкий натяг цього пересиченого ставу, -
дозволь мені поледарювати.
Крім сполоху-крику кажанів, фруктових опадів осілого дерева,
гілля зрощене побіля струмка, завширшки в долоню…
хвилинна затримка наслідковості пуголовка.
Білий какаду вовтузиться і бурчить -
ми не можемо просити тиші,
тож дозволь мені поледарювати.
Фондові ринки валяться, потім набирають обертів,
белькотіння грошей на цілій планеті.
Дороги розтягуються, аби вміститись на наші попереки,
як вояцький табір на спірній землі.
Кирилиця білого
на чорному лебединому крилі
не план битви ані для жодного ґенерала.
Але очі мої – люзні,
ті шляхи не розколять світу.
Виклик свавільної курки літакам угорі,
по чому повертаюся в дні арґументів у жестах
все ще печерних -
“нам треба ще”, “вони хочуть нашого”. Знову Жадоба й Переляк.
Вербовий трал у ставі,
вугрі архівують історію мулу.
Пора змінити дикунських богів -
вони почали й виграли кожну із воєн.
Люди Книги
мали би викинути свої книги геть.
Надійшли часи, коли кров
переважує чорнило.
Я зобразив усі маловидні крихти,
спочатку зрозумів, потім -
зумів… без прожекторів і публіки.
Мій батько мертвий,
хай антрацитові черепахи пильнують підвалин;
ми співатимемо наші гімни до риб.
Мева розштурхує хмару на мілині -
твій сон потривожили! І ти – обід!
Що нас оточує – не є безтурботним.
Ворони співають “Маленьку овечку”**, за кожну
травину – змагання.
Але це насильство миготливого ока, гул шкіри.
Прикувати кожного можновладця до вицвілих дерев’яних лавок,
допоки вприск вабика не впокорить їхні руки.
Знерухомлені повіки здадуться
на користь дня з випадковим харчем.
Це буде спрощенням – говорити,
спрощенням – заперечувати,
нам потрібні миротворці
для патрулювання наших голів. З “ледарювати” як нашою молитвою,
привчити себе говорити “досить”. Розум слухатиме,
як кожний день стає
його власною заявою про наміри.
—
* Австралійська чорна птаха з жовтими очима.
** “Mary had a little lamb” – дитяча пісенька про овечку. Австралія відома розведенням овець, і їхні ферми часом досягають розмірів країн. У зв’язку варто згадати маловідомий бік цієї справи, що там ягнятам деколи вибирають очі, аби вони далеко не заходили.
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
*
Аудіо-запис вірша в авторському виконанні Леса Вікса в супроводі гурту “GIRT“: Les Wicks with GIRT – “Beside The Road To War”
бути вибраним серед покликаних
що пропахли овечими сиками
що в гафтованій нитці пришиють
тінь ріки до лиця і шиї
щоб землею щоразу смикати
щоби всім хто під снігом зіщулиться
ці японські вилиці й вулиці
час який ми позичили в борг
віддає нам японський бог
ну а дітям – по смаженій булочці
щоби пахнути снігом й цинамоном
цвітом сакури чаєм – цунамі
чорним поясом – стиль самурая -
острови як чоло накривають
гієрогліфи смерти цинаві
тільки пси що знайшлися і вижили
прибережнє затоплення вишило
їм пейзаж із безлюддя й металу
кораблі під мостами – й настало
спілкування стихами віщими
всі кінці в цих стихах із початками
з сімома золотими печатками
персть і перстень з водою – і твердь
і заводить в цунамі їх смерть
залишивши живимянголятко
вертоліт що завис рятувальний
схожий був на обряд ритуальний
над водою що стихла й несла
-янголятко в човні без весла -
мабуть з виживших було останнє
смикне хвиля за берег й рукав
трісне скеля і зникне ріка
потяг з’їде з затоплених колій
вертоліт що накручує кола
за горою в тумані зника
біла марля як знак на лиці
білий риж на сьогодні в руці
і лічильник що виміряв тіло
і дитя що від втоми присіло
склавши руки як риба плавці
Джерело: Приватний лист
Listen and download: Les Wicks with GIRT – “Beside The Road To War”
The Les Wicks poem “Beside the Road to War” with Les himself at the microphone. Musical backing features Martin on the Shakuhachi in a simple but haunting piece of music by GIRT.
This week we’ve taken time out from the album to work on a collaboration with award-winning Australian poet Les Wicks. We are creating musical backings for two of his poems, “Beside the Road to War” and “Healed and Hurt”.
Source: http://girt.tv/
ніби Бог розсипав сіль
на свій опівнічний обрус
ніби Джибранове Чудовисько
кинуло плащ Красуні
через воду -
його м’яке світло згасло
в каятті
ніби зірка іншою блакитною зіркою
згадувала про зникнення кожної з матерів
і запалювала її обличчя на тисячі років
ніби матарікі*
зістрибнув зі сторінки календаря
прямуючи моїми судинами
униз крізь пальці
згинаючись аби зірвати
фіолетову орхідею.
—
* Матарікі – так Маорі називають сузір’я Плеяди. З Матарікі пов’язаний Національний Новий Рік в Маорі.
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
More/Далі »
(Для Ренді)
дев’ятнадцять років
це довгий час
за теперішніми стандартами
можливо сама земля
дозволила жити
поміж дерев
прожив життя під
чистим небом не піддаючись
смакові штормів
ти не був самотнім
якщо дивився в суть чи понад усе
крізь намети
мовчазних пісень
ці останні кілька днів
рухалися мляво
і як дощ повільно опускалися
поміж рослинами вимагаючи росту
я чітко тебе бачу
тримаючи твою руку
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
More/Далі »
Instead of “A” the rock is falling, instead of “O” the rock is falling. Instead of the sound there is pressure, instead of the note there are concrete wall, plastic bottle, bricks, smoke. The musicians of the band “ZSUF” are performing the next stage of its own art; disposing the sounds by their own ideas; compiling the rows of objectless, unexpected compositions; the stage what is consequential to their partner and coauthor of the new album – the poet Yuriy Zavadskyy. The band of experimental, psychedelic music “ZSUF” from Ternopil is famous by incredible improvisational abilities. The ones had presented successfully in the mutual performance with Yuriy Zavadskyy in the festival “L2”in Lublin, Poland in 2009. Since then the valuable common material had obtained by new angles and in result transmuted in the free music album available in http://zsuf.org.
The balanced unity of ZSUF’s motives with phonetic poetry builds long expected bridge between literary art, performance, theatre, music, graphic, production of noises, screams, touches, moves, shadows. Not so far the phonetic poetry had found the listeners in Ukraine. Such poetry with huge tugs has been struggling with the “right” literature’s wall what has presented as trustful and has brought the same formulas as the classic vanguard. The phonetic units get the sense in the mouth, the ear, the palm, ones become own listeners and get the expressive feelings. The letter became the expression, the sound became the expression and the phoneme became the etalon of the expression. From where has the unobjected come? This is the main question, but the answer has bored by the simplicity. By the other side just another question appears – what independent perspective has under the merged unarticulated flow of sound hidden? There is the psychedlia of the band “ZSUF”.
See/listen more here:
http://zsuf.org/
http://yuryzavadsky.com/
http://www.myspace.com/zsufreal
http://www.youtube.com/results?search_query=zsuf&aq=f
Мені сумно лише думати
Про моїх співвітчизників,
Які знову в дорозі,
Спаковані, як сардини,
Їдять риб’ячі голови
І недоїдки з вишуканих готелів,
Де вони миють начиння
У вільний час.
Громадяни другого сорту
Їхні родичі;
Палячи дешеві цигарки,
Сходячи кров’ю після п’яних бійок.
Ховаючись у запліснявілі плащі,
Готові одружитися з будь-ким,
Поки візи не втратили чинність;
Отримати зелену карту,
Тоді розлучитися з дружиною
Через несумісність.
© Юрій Завадський, адаптація, 2011
More/Далі »
