МИКОЛАСОМ
миколаСоммиколеСоммо'смо
кмилсосалокимСяямалейкум
МиколаСомосалокиммиколасОм
ми-ми-ми-ми-ми-Микола
Сом
МаколесомМикола Сум
Микола
Сам Микола Семмиколасим-сим
мовколаСіммуколаСомкуммасола
Алло! КимМикола? Сим! Миколанав
колоСомиколаБі Сом Лі Сом
Сом ось алоким Соломон
Миколасомо, солосом
М.СомМик. СомМикола Сом
мак соломка
Мекка Сома Требухів
Мик Сом
ола
Сом Алі Ким-мось сом мас
Сом мес Сом мис Сом ліс
Сом соу САЄС Сом со-ум
О комСом оком Сом
(похизуватись: "написав Іван Іов...")
* * *
Се Мати Всесвіту встає із тиші,
Се міти мітингують, хоч Парнас.
І ґнотик у свічі, як хвостик миші,
Се час, що завжди думає про нас.
Із вен він винно, бузинове виник:
Хвилина-хвиля і часинка-мить.
Церквиці баня-писанка - годинник
Для дзвонів-передзвонів і молитв.
Не захлинуся від жаги озону,
Хоч вірш і віра й досі з-під поли.
І Богу й Мамі Всесвіту осанна,
Що в спальнях-усипальнях не спаливсь!
І непокору сповива Покрова,
І те, що в кожнім подиху болить.
І славою стає таємне Слово,
Й навколо нього авреоль - блакить.
1999,
березень, 15
ЕКСПРОМТ ДМИТРОВІ ГОРБАЧОВУ
Пане професоре, тіло іржаве та тлін -
Тло для таланту!
Й досі навчає усіх Володимир Татлін -
Літати!
НАВСПАКИ-ПЕРЕВЕРТНІ
Марево - ерам і виття тятиві,
Та нам те - гетьманат:
ладем і медаль,
(Козир годе - недогризок).
А варгань награва.
мароту хуторам,
мохом ждан гандж - хист сих,
й ачи в звичай меж,
о Боже мій!
Й інвалід - діла в ній!
Рут сок - костур.
Ми - доміно - німо дим.
Я - сват-ревун, ну вертався -
наліг і лан
ламе емаль.
І до пса на споді.
Он зіва - завізно! А буря - руба!
О гуло день - недолуго,
лісодень! недосіл-
Кому? О день - недоумок,
Особу - босо. Кош їм смішок,
девіз і вед: «Силу нам, бо
обманулись!»
Це овець віки з язиків,
нищ лаву бувальщин -
моров твором!
Віха жахів. Мару - щурам.
1997,
липень, 28
СТЕПОВА МУРАББА*
Міт орди Се сліди Навесні З-під копит
се сліди від біди у степах черепи
навесні у степах і квітки зазоріють
з-під копит черепи зазоріють Не спи!!!
-----------
* Мурабба - різновид рубаї, де слова погруповані так, що рядки
читаються і горизонтально, і вертикально.
В САДАХ ЕДЕМУ
Дощі біжать у ніч глуху -
За ними хвилі й буйні вири, -
Отак вино тече в хулу
І кров, коли пропала віра.
Гаси часи і голоси,
В садах Едему теж самотньо.
Сльоза - це хміль з єства лози
Чи крапля поту?
* * *
Гуцули відкривають сумно Степ,
Хоч гори не туманяться на віях, -
Так відкривають зопалу вертеп,
Й зника надія ув останній дії.
Колодязі із Їх відлунням-гулом,
Із глумом, що не "дне відро налля".
Я гори так не клав, як Степ - гуцули,
Бо сам у нім - доросле немовля.
I мало б прозвучать: «Ви не праві!»
Ворожості немає у ворожки,
Що пише вірш «Ботаніка» в траві,
Й читає долю в перелогах-зморшках.
І досі од садів холоне попіл,
І гострі роси, наче вістряки.
Тополі приведуть у Мелітополь,
I приведуть невтомні вітряки.
Де яма оркестрова, а не льох,
Де ваші скрипки обняли флояри.
Де я кохав дівчат, леліяв льо,
Де обрії - для блискавок футляри.
... Речуть про дзвони, про церкви, се-те,
Вертаються домів з сезону гордо.
їм кисню націдив в легені Степ,
Бо Степ - це небом вирівняні гори.
АКТ ВЕРБАЛЬНИЙ
Ці вуста для зоряної мови,
Очі - для сполоханих зірок.
Числа затінків - тінь-іт
діброви,
Чи хмарів'я сонячний клуб ок.
Стіни із сатину у світанків,
Снів сніжинка раптом ожила.
Дивишся на світ,
немов крізь склянку
Так крізь шибку дивиться бджола.
Тишина обтісує святині,
Що молитви варті без цих мрій?
За іконами столітня павутина
Руки спеленала в матерів.
* * *
Ворон орав небеса бічні.
Набряк лих мари.
Лиш від ліні немає відлуння -
Ходить в борозні
оса боса басом.
Оре горе море й гори.
І Степ.
* * *
За ланом-лоном зе леніє лан,
Де ланом даль лелек, немов лекала.
Лягло ля гало звукописом в лиман,
Нить золоту кувало нелукаве.
Неначе промінь в чарах-вечорах,
Коли й калина даленіє клином.
І цятка цитька вже й до грудомах.
Немов Зоря Зірок неопалима.
Букви порозквітали в будяках,
Гуділо все: бір-бур!
Байдужими бджолима
Фонетика звучала будь-яка,
"Й вбирали хвилі і хвилини.
Та ношу, й тоншу звуком, заплетуть:
І - іскра,
О - віки,
В - загадковість.
Мазок музик у нитку золоту -
Це всесвіту розширення, панове!
Тополі - палі сонячних полів,
Багрець - сяйні одежі Богородиці,
Гудуть рої - густі вуста для слів -
З них сіється-квітується і родиться!
РОЗШИРЕННЯ. Італійський та білий олівці.
1999 р.
* * *
Скрипка - гніздо, де живе соловей,
Соки з сокир зафарбовують сни:
Водить смичком у пустелі Мойсей,
Муза говорить, що синь -
Божий Син...
1999,
вересень, 11
РОК
Корінці міцні! Рок - нірок корінь.
Корі - зірок. Крок о рок - кора арок.
У рок - урок, о ти, рок, корито - корм - рок,
Вело рок королев - коран арок, корал - нар-ок.
Ясити рок - коритися- Це рок - корець.
Року цукор я. Із о рок - корозія.
Бо рок - короб.
а корба - соло - голосьба кора:
бір-гопак-коло-толока-погріб.
Ти, рок, віт - охиі - хотів корить?
Такі родичі. Чи дорікать?
Вір, мо' кору урок-крук - курком,
Рів.
Корівчина паничві - рок.
Кинь, Віро, корівник.
Тепер хребет у догоду.
І рахунок - кон у харі!
Корифей - ефи рок!
1999,
лютий, 23
САД-НА-САДНАХ
I стіни - істини, і стан,
I сутінь сита - Саду стогін.
Струм Ок - струмок - се висота,
Се стебел соковиті стегна,
Се сад субстанцій, наче суд,
Се вій сувій - се Ви, суворий!
Суботів сучого часу —
Сто Я стоять, немов Суворови!
І сови. совгають стрічки,
Сіда в Саду Аддіс-Абеба.
Сіква навскіс - сумні стрючки,
Самотність-вереск, носить баба.
[скрип, і скрап,і Сад-скрипаль
Скрипіли іскри.
Степу ступи
В полях по "ля" — як пальці паль,
Сірома-сирота все сплутав.
(Туш, сепія, акварель.)
1999 р.
* * *
Глибина дзеркальної криниці -
Люстро-стеля
сяйво у вікні.
Танці тіней - спогад кам'яниці,
Пекло заговорених вогнів.
Відблиски сліпучі і зубасті,
Поглядів із подихами шал.
Люстра пам'ятають все забуте
Те, що пам'ятає лиш душа-
Головою ледь не скрутиш в'язи -
Снів сніжинки - зі снігів гора.
Оком риби - горловина вази.
В сітях тріщин, у клітинах ґрат.
І в сльозу вдивляються зозулі,
У літа, у роки золоті, -
У любові-щастячку заснули -
Промені розплутують густі.
І двійник-пролаза у цих люстрах
Щедро вточить чи націдить сліз.
Вії кліпають у люстрі, дві пелюстки,
Шелест знизу - вверх і... зверху - вниз.
ДО ЮРІЯ СЕМЕНКА, В PARACELSUS KLINIK
Ви мучитесь неначе Прометей,
Приковані до скелі, як до ліжка.
Святий вогонь очистить, промете
Боденське озеро.
І сонячна доріжка -
Се теж вогню крадіжка Із небес,
Де гостро йодом вичаха свобода.
В житті все відбувається не без
Творця.
Ви звично прокидаєтесь до сходу,
Але над головою - стеля. Жах!
Калина по краплині крапле в серце.
В шухлядах - задуми, книжки на стелажах,
Вогнем озветься із озерця все це.
Одухотвореність шляхетна,
Бог
Не хоче жартома приймати жертви.
Нема поразок-перемог - є борг,
Що в дзвони оберта гарматні жерла.
За панібрата лиш козацький дух,
Апофеоз чужих І охів й ахів.
Холодна місячна стежина по льоду -
Се погляд упівоберта на захід.
Що був немилосердний і ласкав,
Жорстокий спокій і заграви слави.
І спрага до завершення всіх справ
Із Вашими і мріями, і снами.
Вогонь забрати у людей - пусте,
Бо розсипають іскри пензлі-пера.
У дюнах сніжнобілих із постель
Ще дивовижні маряться повернення.
Розлуки мають і букет, І міць,
У їхніх люстрах зовсім інший устрій,
Хоч клініка - найтимчасовіше із місць,
Певніше вимальовується зустрічі
Се випасання в пам'яті коня -
Що сполучає кривину, як хорда.
І я - дорослий хлопчик-дитиня
Теж сивину сумну даю негордо.
Ступа Пегас - некований Пегас,
Країни-кураїни -
Україна!
Він сам собі найкращий самопас,
На клавішах, мов кладці, піаніно.
Озвучує листівки і листи -
І соловей очей затьохка в тишу,
Де крові густо напились бинта,
Де всі читають й дуже рідко пишуть,
Печаль ~ свіча крізь віддаль, наче скло,
І настрій невідчепливий, як муха.
Згадається Михайлівка-село,
Та хочеться вернутися у Мюнхен.
Чекає-жде старий письмовий стіл,
І Муза ще п'янка, але не пані-
Із Paracelsus-klinik - виднокіл,
Який підтверджує Господні плани.
Надхнення, мов листи нагородні,
Здається, спокій дихає любов'ю.
Шалене відчуття пожеж-вогнів,
Хтось чарку вип'є за міцне здоров'я.
За те, що зеленіюча верба
Зодягне найчарівніші сережки.
Колись, а доведеться повертать
Туди, де з-під гудрону в'ється стежка.
Це буде вдень, а, може, уночі.
Та двері відчиняєте Ви рвучко,
Тримаючи в одній руці ключі,
А іншою відшукуючи ручку.
І тільки досвід вигукне: «Постій!»
Йому світ клином після всяких клінік.
— Ногами міцно вперсь в підлогу стіл,
Й проміння прагне почерку - не ліній!
КОТЕ БАЗАР-БО ОБРАЗ АБЕТОК.
Грози вгрузають у кров рядків -
Рядки-родаки-рундуки-рядники-рятунки.
(Жага їжі з ножа -
кожух на жердині жаху).
Починаються рядки з великих літер -
З тіла літа,
що дощами омите.
Рядом ридма з відрами вітер -
Молиться на листя -
шелестить молитва.
І загострюються колючки в тернів.
1999 р.
ТРИ «БЕЗКОНЕЧНИКИ» ПРО ЛЕЛЕЧИЙ
СІНОКІС, ЖУРАВЛИНІ СНИ
І ПЕЧЕНУ КАРТОПЛЮ
***
Косив лелека сіно -
Лелечиха згрібала.
У пору цю осінню
Копиці дружно клали.
І жарти, і розмови -
Співаймо пісню знову:
Косив лелека сіно і т.д.
***
Жура-жура-журавель
Часто баче дивні сни:
Мліє в борщику щавель,
Кріп,картопелька, часник.
То нічого, що пісний,
Він співає щовесни:
Жура-жура-журавель і т.д.
***
Печемо картоплю в полі,
Дим до неба вироста...
Тут до хліба дрібка солі,
Почорніли в нас вуста,
Нам у полі не до гри,
Бо картопля ще згорить'
Печемо картоплю в полі і т.д.
ТУЮГ
Волинь волає до волів,
Світ волі вільної волів,
Набравши сонця у зіниці, -
Пан Бог-Господь спастись велів.
ПОЛЯ МАГНІТНІ
Ще вірш не написавсь: "Ловити вітра в полі!"
Він крутиться, як вихор в голові.
Так виділяється із почерку прополіс,
І так пливуть хмарини громові.
Поли вкраїнські скиртами вагітні,
Пресується в їх персах тиша з тиш.
І тягнуть звідусіль поли магнітні,
Вчуваєш це тяжіння і... терпиш.
У мегаполісах славетних стрягнеш,
І серце носиш у єстві, немов міхи.
А ще минуле за собою тягнеш,
Світанні роси і вечірні порохи.
Не квапишся талантом крамувати,
Бо схема сміху - схимництво біди.
Із хмелем кварти - шумовинь квадрати -
У пахощах щириці й лободи.
Так щем, отак боління й лихо манить,
І так Дніпро притягує добром.
Холодний Яр од крови лихоманить,
Неначе ці поля - фотоальбом!
I довжиною в шлях - мигтливі стріли,
Що туплять вістря - жало олівця.
У дзиґарях зашкалюються стрілки,
Й пророки нарікають на серця.
І не найгірша звичка до куріння,
Страшніш кріпацтво і покора, й гніт.
І суховійний вітер з України,
Коли поля магнітні у вогні.
Хіба ж давно гуло тут од голоти,
І ці поля завіював пісок,
Де я стою між полум'ям і ґнотом,
Як між землею й небом - колосок!
ОДА КАПЕЛЮХУ ВІТАЛІЯ БЕРЕЗІНСЬКОГО
Пом'ятий краще пам'ята -
Життя і жисть, а ще - житуху...
Віталію, лиш дрібнота
Твого забула капелюха!
І фарт із мріями і фетрі,
Гаряче серце в гольфі-светрі,
Яке напоєне добром,
Хай затуляє крис піввуха -
Я пам'ятаю капелюха,
А ще за стрічкою -
перо!
1998,
сніговий падолист, 22
МОТИВ ІЗ-НАД ПРИПІЧКА
, бо жемій! Божевільні, шалени мартени, -
Се померклі в щелепах печей язики.
Там, де давнього диму матерію
Пропікають зірки, а латають хмарки.
і не знати кому пожаліються віники,
І не знати куди повтікали коти.
Та зненацька запіють мальовані півники,
Із-над припічка зиркне подільській мотив.
Гусачки-качечки, ягідки Із квітками,
Буйні маки, яких ще не знав макогін.
Очі п'ють з-під повік все тугими ковтками,
Де проміняться розписи з білених стін.
1 ростуть, як з роси, в малювальниць дівизну,
Де не б'ються за харч голуби й горобці.
Слово "дим" не гіркіше від слова «вітчизна»,
Писачок із пір'їнок в мозольній руці.
Богоматір свята - не вселенська служанка,
Бачить день крізь марноти завжди молодим.
Вже її кольорам вічно гріти лежанку,
Хоч мотив Із-над припічка світ молотив!
Із циклю «Письмена будівель»
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. РАТУША
Хустину-прапор понад головою
Борвій закрутить в місяць-милодан.
В чиїх руках була ти булавою,
І як медами улещав майдан?!
Мирила-міряла і мріяла, і марила,
Ростеш в вітчизну - з камінця ростеш.
А цнота? - різьблені на кріслах мальви,
Лиш прапорів не вішав Бангладеш!
Карала містечкових прометеїв,
Вдихала нафталін і гуталін.
А Музи внадились пізніше до... музею,
Лякаючи латини литу тінь.
Де виставлялися на глум пастелі,
Що закипали содою садів.
А під слюдою - бартки і пістолі,
Немов речдоки на Страшнім Суді.
Все ж тріщини дає вельможа велич -
Вважали за паняночку, за міс.
На каву квапиться Петро Арсенич.
Зі снігом листя місить, як заміс,
Фурору прагне авангардний фюрер,
Задерши носа попід самий шпиль.
Се ратуша, де не змінився флюгер.
Штиль.
1999,
листопада. 26
* * *
Біліють дні на денці у відрі,
Вогні на дні, немов червневий Відень.
Ой туже тиждень тінями вітрів,
Викачують яйце століттю відьми.
Звук ноти чорної - се чорнота,
І пахощі бузку - для мрії одяг.
Не стре мене в стременах - самота! -
Де вихід називається ісходом!
Небесну брилу носиш, як бриля,
Таємну дірку нехтуєш в штахетах.
У жолоби жалоб не жах жбурля,
Не гоноровість - лицарська шляхетність.
Ну що із того що піїта спивсь? -
Не забувайте Хто за нами стежить...
І шлях летить загострений, як спис,
Це ж від криниці до могили - стежка.
Повітря хай по вістря - півбіди,
Перепились перепилиці з полудня.
... Вода із відер хлюпа на сліди,
Неначе гасить порох,
а не полум'я!
1999,
листопад,10
САМОТНІСТЬ
Аве, Іване!
Помолишся тричі.
Станція. Злодії злі на щиту.
Грому гареми в пустих електричках,
Горами гриму хмарів'я в цвіту.
Марно півнота... Долине півноти,
Пам'ять спіткнеться зненацька об «няв!»
Щедро вина наливає самотність,
Вип'ю, щоб інший таку не обняв!
Що принесло тебе, брате, під Ковель,
Шлею накинув на серденько шлях?!
Ну, позбираєш на щастя підкови,
В слухавку крикнеш "Алло!"
як «Аллах!»
Навіть гудкам неприкаяним глейко. -
Носять самотність чужу на чолі.
Рейвах зчинити — ударити в рейку,
Рейки холодні блищать, наче лід.
Лис тяме в листі, що кров'ю облите,
На безголов'ячко осінь хвали!
Хочеш сховати лице між обличчями,
Й будеш самотнім ще кілька хвилин.
1999,
листопад, 10
СЕР-ПАН-ГІЙ-ТЮК
Сергію Пантюкові
У нетрях яртень по... лібіло,
А Тису див і ти садив!
Сивів над книгами Сивілли,
І брів, біду ючи мжі брів.
Аж тупляться об це обценьки.
Блюз нір блюзнірськи бере Ж.
Нас міх насміх вродила Ненька,
А Мати Божа береже!
Я знаю: баг не ти багнети,
Литки налиті, як пляшки.
З багна, як з бодуна, збагнете
І пляцки, і цяцьки, й цицьки!
А Ви бухали й... вибухала
Важка вода!
Ой, угадав!
І кров'ю каялась Каяла -
На хвилях небеса гойда.
Відстане з відстаней гір чічка,
Геть ману.
Гетьман. Гомін. Кіш.
Нір хрін для ока і гірчичка,
Й голосять сльози гомінкіш.
Зима - з ума! Як з лоба - злоба,
Нюх Йорика, де голі Нь.
Доба із дзьоба ронить здобу,
Канкан з капканами колін.
Лі - нива. Лі - коть - мір кування.
Щось від гадюк у закарлюк.
У нетрях яртень - міркування:
Пан-сер-сер-пан-тюк-гій-гій-тюк!
НОРМА(?)
І лоно льону лонольон
Лан лун се ланкової лантух
І лайнер з ланцюжком кулон
Лавірує і вірує у лань ту
Лангуст-ланшафт-лансьє-ландо
Роса ріллю легенько лаком
І день у небесах як дно
Де лагідно згасає лайка
І ледачкує десь ладнач
Лапищами лапато лапа
Ласо ой ласе бо ледь ніч
Лайдак і лейба ляпа ляпа
Й лелека леле як літак
В неболугах немає лоцій
Жінки ховають мов літа
Ладанки-хрестики
як обрій сонце
Де лоно льону лонольон
Чекання вечора у червні
І мрій не рій в Степу
мільйон
І до вечірні й до вечері!
1999.
лютий, 28
ОСИНІ СИНІ
Оси тахнуть, мов тихнуть, на синьому тиглі,
Увостаннє прозріють прозорі вуста.
Спочивають букви у словах, де є титло.
Навіть буква маленька із шат вироста,
Легковажні сни жінки пливуть, як сніжинки, -
Се здоровий і правильний спосіб життя,
Спогад зморшок край вуст і очей - се смішинки,
Їх доношують сльози, неначе взуття.
Божі оси все ж босі - бубнявіють басом,
Та від тіней немає, не чутно відлунь.
Нас олода, спас іння роз'єднані часом,
Можуть стати на мить однією із струн-
Ос міяв воскресіння осине ос лизло.
Бо злітання - латині злютована тінь.
Та вертаються знов - крапелиночки лижуть,
I жовтіють, вдихнувши із тиглів жарінь.
1999,
лютий, 7
|
