жінка, як прощаєшся з нею,
і смерть, коли тебе приймає,
говорять одне й те ж – мусиш іти

над зануреним у тишу містом
і дітьми в цьому місті, котрі перетворюються вночі
в потік облич і голосів, але вже вкритих кришталем, льодом

раптом птах як опахало з утрамбованого снігу –
твоя тінь попередня

перед настанням тіла

і товща землі, котра їх прийняла