Боїтеся поезії без рими? Ха! У віршах, що ввійшли до цієї книжки немає навіть слів! Адже Юрій Завадський – один із головних експериментаторів із формою в сучасній українській літературі. До вашої уваги його фонетична поезія. Тексти, де головними акторами є не слова, а звуки, склади та інші більш або менш наповнені затаєним сенсом частки. Фонетична, лінгвістична, візуальна поезія, найрізноманітніші напрямки ігор із самою структурою художнього мовлення сьогодні цілком упевнено почуваються в усій світовій літературі. Вони позбулися гострого епатажного й соціального пафосу, що був притаманний їхньому попереднику – авангардові ХХ століття. Вони не потребують неодмінної прив’язки «вертикалі», як це було в часи бароко. А відтак, можуть собі дозволити вільно рухатися в найрізноманітніших площинах і просторах. Книжка Юрія Завадського – не лише предмет естетичного і концептуального задоволення. Це ще й непоганий матеріал для роздумів про те, де пролягає межа літератури та про те, наскільки можливим є поетичний експеримент на початку ХХІ століття, коли, здавалось би, «все вже було»…

Олег Коцарев, поет, перекладач

Уперше прочитала фонетичної поезії в книжці Завадського “Пейпербек”. До того моменту я не уявляла наскільки літера може бути автономною від слів, від раціональності, від звичайності. Найбільше ці тексти нагадують мені ритми маленької табли, а може і великої часом,разом з ними ти пірнаєш в медитацію, звуки шуму, колихання, а в кінці отримуєш дзен. Інколи треба прочитати текст двічі-тричі за раз, а коли читаєш вголос – дзен приходить швидше. От так.

Ярина Саєнко, художниця

Ще ніколи виконання тексту не було таким далеким від самого тексту. Якщо не знати, що Завадський в цю мить читає, то можна подумати, що це екзотичний птах. З іншого боку, саме знаки на папері легітимізують звуки і роблять їх текстом. Цього й достатньо, щоб знати, що Юрко – поет.

Василь Карп’юк, поет, видавець