ніч крізь помаранчеве вікно
(і)
Сьогодні ввечері
в бурштиновому теплі
її глибокового сну
я боротимусь за сезонного себе
проживаючи знову
дощ і мряку її посмішки
тож тепер
за таємничий момент
її обличчя –
в маренні мого горла
шепіт її блідих уст –
по моїй соленій шиї
моїх плечах
тож тепер
у тиші
моменту
ми знову йдемо
тією юною ніччю
і це
крок за повільним кроком
в тремтіння.
(іі)
Там ніч
і це
ти нахилилася
твоє плече в світлі багаття
помережане
витонченими синцями
вересу
ніжність і ніжність і ніжність
твоя холодна рука
була на моєму обличчі
мені – спокійному –
ніжність як зітхання що згасає
бліда як відзвук твоїх очей що закриваються
твоя тонка рука
йде моїм обличчям
пробує мого рота
зупиняється на горлі аби послухати –
мою кров
її навіжене змагання
твоя тонка рука
йде моїм обличчям
мені – спокійному –
ти – наче сліпа
ніжність і ніжність і ніжність
твоя тонка рука
біля моїх очей губ
і пасм яскравого волосся
злегка вигинається
униз усіма тендітними левадами
твоєї осінньої шкіри
твоя холодна рука
йде моїм обличчям
щоб дізнатися форму аморфного
щоб закарбувати час на похмурому обличчі
пелюстці посмішки
або на переляку
занадто вродлива аби розмовляти
тиша –
твій собор.
(ііі)
Сьогодні ввечері
у величезному просторі цього застиглого моменту
у цьому столітті
між дзвоном і блакитною зіркою
крізь решето стривоженого повітря
що відсіює голоси з вулиці
в мене є ти – така
яка ти насправді.
Десь там зірка дзвенить як дзвін
смерть. день. народження. ніч.
Я не можу володіти тобою знову
безпечно як зараз
ти –
звук спеки
у саду
що визріває
ти –
перша маленька лілея смерті
бездиханна
приходиш зачудована
задихаючись на підступах до
мого сірого обличчя –
я приголомшений
ти –
грієшся від незапаленого вогнища
від запаху невипалого дощу
відлуння музики
понад усім чорно-білим озером
ти –
це не має імені
чим ти є
неписальне
смерть. день. народження. ніч.
Десь там зірка дзвенить як дзвін
зморшки теплої паніки понад бідним днем
його гігантського обличчя.
голос його великий
крізь
усе небо
кличе Уліса.
Це не те, що я самотній
у світі
без тебе –
але це те що я самотній
у тобі
без тебе
Сьогодні ввечері
я володію тобою такою яка ти насправді
між; без;
так багато світів
складених як карти
між дзвоном і блакитною зіркою
хто не хотів би гігантського викрику?
(iv)
Пам’ятаю її як п’яту пору року
вона
що прийшла неочікувано
в ті пісні місяці
соромлячи пунктуальні блакитні вечори
гордою вічністю своєї плоті
вона
що любила гордо
викликаючи подив і трошки природнього остраху
що обхопила довгими холодними пальцями
тонкими і блідими як світанок
моє товсте обличчя
що блукала співаючи
моєю освітленою головою
розсіюючи спогади про майбутнє
як розжарене каміння
чи троянди
вона
що обережно вхопила мої вуста
поміж свої дрібні холодні зуби
що цілувала лушпинки моїх неповоротких очей
тож я також можу плакати
за життям
я пам’ятаю її як п’яту пору року
що прийшла неочікувано
і вродливою промайнула
© Юрій Завадський, адаптація, 2011