Хороший Мірко, поганий Мірко. Захоплена передмова після першого прочитання

Варто було писати саме так, варто було так довго чекати на саме такий текст. Варто було чекати на появу поета, який має однаковий шанс на визнання й невизнання. Про що я подумав, читаючи Мірка Боднара: це вірші, яких я ще не читав, яких я так довго чекав. Пил доріг, аморфність матерії, непослідовність й алогізм — за рахунок простих засобів поетові вдалося відкрити двері до поетичного мислення, приватного, потенційного.

Вірші, що довго чекали свого рейсу, вже мають місце в літературному просторі, і не варто суперечити порядку речей, бо Мірко Боднар зі своєю книгою мандрів і споглядань є необхідним і неминучим. Та й наближається до особливого засобу вираження мовлення персонажа; ось він такий, в кедах, говорить так і так, курить цигарку, кохає.

Хороші вірші, бо написані не заради чогось, погані вірші, бо надто хороші. Якісні вірші ніколи не будуть масовими, очевидно. Вихваляючи своє власне читання Мірка Боднара, хочу додати, що почуваюся впевнено: текст цієї книги є тривалим і водночас фраґментованим документом людини, який обов’язково знаходитиме собі місце в читацькому досвіді. Книгу можна розрізати на шматки, але вона надалі буде. Ця книга може це робити, а це означає, що вона зроблена належно.