Відносно молоде тернопільське видавництво «Крок» «під зарядом» (як писалося на деяких галицьких виданнях межі ХІХ-ХХ століть) Юрія Завадського вплітає шведські нитки в гобелен сучасного українського книговидання. Зокрема і шведські, крім багатьох інших. Адже, крім розглядуваного видання, яке минулоріч вже набрало поліграфічної плоті, там планується до виходу ціла поетична серія, в якій будуть незабаром представлені: Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg), Селіна Тусітала Марш (Selina Tusitala Marsh), Енрік Казасес (Enric Casasses), першою ж має вийти книжка Раґнара Стрьомберґа «Жовтоока», а потім буде ще невідь-скільки. Гарною «артпідготовкою» для випуску цієї серії стала антологія «18 поетів із Гетеборга» в перекладі зі шведської Лева Грицюка. «Артпідготовка» походить не від слова «артилерія», а від слова «арт», що означає мистецтво. Поезія ж, прецінь, є наймистецькішим із мистецтв.

Не завадить декілька слів сказати про Лева Грицюка, який сміливо входить у літературний простір, наразі принаймні в його перекладацький вимір. Народився він 1983 року у Львові, закінчив факультет міжнародних відносин Львівського університету, де упродовж навчання студіював шведську як «першу» мову. Навчався на маґістерському курсі з культурології рідного університету, вчився у Вищій народній школі міста Оскарсхамн у Швеції для покращенні рівня шведської мови. Веде блоґ про переклад і літературу «WhyTranslator» (levhrytsyuk.blogspot.com), який користується чималою популярністю серед зацікавленої публіки. Наразі розглядувана книжка є другою в його опублікованому перекладацькому доробку. Хоча й доробок ще не надто вражаючий, проте перед ним відкриті широкі перспективи, він ще енну кількість разів приємно нас здивує.
Отже, 18 поетів. 16 із них представлені окремими добірками. Одна з цих 16 поетів Лінн Гансéн (наймолодша в цій антології, до слова) входить і в останню добірку, яка презентує літературний колектив «G=T=B=R=G», в який входять теж Атена Фаррохзад і Кристофер Фолькгаммар. От і маємо 18 поетів і поеток, які є представниками середнього й молодого поколінь сучасної шведської поезії, в якій виокремлюється «феномен» власне гетеборзької поезії, «батьком» якої і є Раґнар Стрьомберґ, окрема збірка якого, як вже знаємо, буде наступною після цієї антології у циклі «шведіани» чи «свенскіани».
Раґнар Стрьомберґ (1950 р. н.) є автором численних поетичних збірок (які видавав від 1975 до 2000 року, а після «полудня віку» як поет замовк, – можливо, лише тимчасово), перекладав шведською Джона Ешбері та сучасну данську поезію. Р. Стрьомберґ представлений у цій антології сильними віршами, які корисно вирізняються на тлі інших авторів, тож невипадково окрема збірка саме цього гетеборзького автора вийде незабаром в українському перекладі. Маурітц Тістельо (без р. н.) окрім того, що поетом, є також митцем й активістом. М. Тістельо представлений віршами, які виглядають, наче посторінкові посилання під суцільною рискою, решта ж простору сторінки залишається «голою». Гелена Ерикссон (1962 р. н.) є авторкою восьми поетичних збірок. Г. Ерикссон представлена напіввізуальними віршами, які використовують дрібнесенький шрифт і графічну розбивочку. На сторінці 97 немає нічого, навіть пагінативної розмітки. Якщо так задумано (а це не банальний поліграфічний ґандж), то щось подібне існує і в інших поетів. Наприклад, приблизно такого типу є «Білий вірш» із «Шедеврів» Юрка Позаяка, щоправда бліда назва на сторінці в нього таки присутня. Ліна Екдаль (1964 р. н.) є авторкою п´яти поетичних збірок. Л. Екдаль представлена віршами зі збірки «Про бажання стати виразною як людина» (2008), яка вийшла українською мовою в Грицюковому перекладі. Кеннет Клеметс (1964 р. н.), родом зі шведської історичної провінції Уппланд, є автором п´яти поетичних збірок. К. Клеметс представлений твором «Вірші покажчик» зі збірки «Акселератор» (2005). Це своєрідний калейдосоп дефініцій вірша. Ульф Карл Улов Нільссон (1965 р. н.) від 1990 року видав декілька поетичних збірок. У. К. У. Нільссон представлений конкретно-реалістичними віршами з макабричними нотками. Йорґен Лінд (1966 р. н.) видав шість поетичних збірок. Й. Лінд представлений «Теорією еволюції» – прозопоетичним текстом-трактатом. Анна Маттссон (1966 р. н.) видала шість поетичних збірок та три романи, декілька драматичних творів, переклала «Пеппі Довгупанчоху» Астрід Ліндґрен кхмерською мовою, а прозу й поезію перекладає з фарерської на шведську. А. Маттссон представлена поетичними мініатюрами. Памела Ясков´як (1966 р. н.) окрім віршів, пише прозу та п´єси. П. Ясков´як представлена «сонними» віршами, доволі макабричними, проте не позбавленими елегантності. Крістіна Фалькенланд (1967 р. н.) видала наразі три поетичні збірки. К. Фалькенланд представлена віршами, які графічно-візуально оформлені як пряма мова, та й чимось перетинаються з віршами зі збірки Маріанни Кіяновської «Пряма мова». Фредрик Нюберґ (1968 р. н.) є автором п´яти поетичних збірок, займається драматургією та літературною критикою. Ф. Нюберґ представлений циклом «Ротори. Рухи 1-5» зі збірки «Інша практика». Дáвід Вікґрєн (1975 р. н.), народжений на півночі Швеції, видав три поетичні збірки. Д. Вікґрєн представлений віршем у прозі «сторони» (саме так, бо там всі слова – з малої літери). Синтезом поезії та прози є поезії у прозі. Та окрім поезій у прозі можуть існувати ще й твори, які я свого часу назвав «прози в поезії», пристосувавши це визначення до відповідних творів Романа Садловського «Два вікна» та «Непорозуміння». Існує і прозопозія, зокрема в доробку Володимира Кашки. Назвавши стиль Кашки амальгамою поетичних засобів (регулярної поезії, верлібру, прозопоезії), Богдан Бойчук про останній із названих засобів писав, що «прозопоезія ця визначається лагідністю, ясністю і філософським усеприйняттям». Такими ж якостями відзначається і прозопоезія Д. Вікґрєна, – такий вид творчості Юрко Позаяк називає «прозія». Йоганнес Анюру (1979 р. н.) видав три поетичні збірки. Й. Анюру представлений ентептихом (циклом із одинадцяти творів) «Ітака, або тут, або пізніше» зі збірки «Тільки боги – нові» (2003) та безіменним пентаптихом, який є першою частиною його збірки «Омега» (2005). У першому циклі годі шукати алюзії до Одіссея, там, як і в циклі другому, мішанка часопросторових натяків і реалій. Сара Галльстрьом (1979 р. н.) видала три поетичні збірки. С. Галльстрьом представлена теж прозопоезією. Еліза Інґварссон (1979 р. н.) видала дві поетичні збірки. Е. Інґварссон представлена розлогими віршами, які своєю «розлогістю» чомусь нагадують вірші Андрія Бондаря чи Остапа Сливинського. Лінн Гансéн (1983 р. н.) видала одну поетичну збірку, водить у вже згадану поетичну групу «G=T=B=R=G». Л. Гансéн представлена фрагментарними замальовками з афористичним ухилом.
Не відаю, чи перекладач-упорядник так замислив, але в цій антології строго дотримано ґендерної паритетності: із вісімнадцяти авторів є дев´ять чоловіків і дев´ять жінок. Про різні тансверсії нікому не відомо.

Джерело: http://bukvoid.com.ua/…

Раґнар Стрьомберґ. Жовтоока / Ragnar Strömberg. Hon med de gula ögonen
Переклад зі шведської Лева Грицюка / Translated from Swedish by Lev Hrytsyuk

*

Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala
Переклад з англійської Ганни Яновської / Translated from English by Hanna Yanovska

*

Енрік Казасес. Фосфоресцентні канарки / Enric Casasses. Canaris fosforescents
Переклад з каталонської Каталіни Джірони і Андрія Антоновського / Translated form Catalan by Catalina Girona and Andriy Antonovskiy

Джерело / Source: Translated poetry series for "Krok publishers" on the Behance Network.

Фрейзер Сазерленд мешкає в Торонто (провінція Онтаріо, Канада), хоча багато мандрував Новою Скотією. Працює оглядачем канадського мережевого часопису “The Globe and Mail”, видав у США та Канаді п’ятнадцять книг, між них поезія, мала проза та есеїстика. Його твори публікувалися в багатьох друкованих й онлайнових журналах та антологіях, перекладені французькою, італійською, албанською, сербською мовами та мовою фарсі. Дописував та редагував велику кількість словників, і є, можливо, єдиним канадським поетом-лексикографом. Перед тим, як стати вільним автором та редактором, Фрейзер Сазерленд працював репортером і штатним письменником у кількох великих газетах і журналах, серед яких “The Toronto Star”, “The Globe and Mail”, і “The Wall Street Journal”. 2012 року запланований вихід книги Фрейзера Сазерленда українською мовою як результат співпраці видавництв “Крок” (Україна) та “Book Land Press” (Канада).

         Юрію

Чуєш як голосні ворушать губами
б’ються чорними крилами
в пружні й тягучі приголосні
слова широкі, глибокі слова
штовхають м’які і лагідні перед себе
наче пір’їною по язику
наче по вигину круглим дотиком
слова за своїм законом
сунуть сторінки коном
цей потік слів
ці спокусливі поштовхи
ритму, рими
спрямовують його
і ось вже ріка
повновода гнучка
ось вже веде візерунки тугі
ділячи землю й свідомість
на береги.

Хай буде.

Звук.

Хай буде він невгамовним
мов дощ по склу

хай слова стікаються в блакитні й бурі калюжі
хай сторінкою буде гра світла легкого на шкірі
хай сторінка належить цій миті й порі
хай лишається нашою в передранкові години
хай так само нашою буде і на світанку
хай слова посунуть туманами
над тернопільськими ланами
the rain in Ukraine falls gently on the plain
сміймося разом
часто
хай діти наших слів махають нам із балконів
над яблунями
за картопляними полями в ебеновому багні
хай наші слова виростають із власної шкіри
хай на них лускають чорні рядки
хай вони проходять крізь землю в пошуках сонця
хай сторінка буде нашим язиком а чорнило нашим вином
зітрімо кордони
хай душа опанує спокій
і хай запанує хаос і почнеться безлад
спресуй їхню справу у звук що є нами
хай він знає наш голос
пульс і подих
ввиссввфист драми
що його звужені губи несуть
їжмо яблука у високих травах
медитуймо в бабчинім кріслі
споглядаючи старий став, суєту комарів
хай комарі стануть апострофами, кусаючи звуки, що сходять з вуст,
і деякі літери зазнаватимуть дискримінації.
ходімо кружним шляхом до звуків оцих —
навпростець не можна
хай спасенного дня зійдуться всі звуки і знаки зі сторінок
і миготливих екранів
хай відкриється, що рядок здатний з’єднати материки
з’єднати нас
піко до піко
хай прийде звук.

Я його бачу в дальтонічному горілчаному куражі
я чую, як його вистукують слова по шкірі моїй
я чую його у Львові, Окленді, Нью-Йорку, Лаґосі, Барселоні, Відні,
я чую цей звук в Антарктиді

Я чую звук
Відкриється

Я чую слово
Свобода

——-
Піко — маор. пуп

© Ганна Яновська, переклад

Sudesh Mishra was born in Suva and educated in Fiji and Australia. He has been, on different occasions, the recipient of an ARC Postdoctoral Fellowship, the Harri Jones Memorial Prize for Poetry and an Asialink Residency in India. Sudesh has taught at Flinders University, Deakin University and the University of Stirling. He was Visiting Professor at the Fiji National University in 2010 and helped establish the School of Communication and Creative Arts. He is the author of four books of poems, including Tandava (Meanjin Press) and Diaspora and the Difficult Art of Dying (Otago UP), two critical monographs, Preparing Faces: Modernism and Indian Poetry in English (Flinders University and USP) and Diaspora Criticism (Edinburgh UP), two plays Ferringhi and The International Dateline (Institute of Pacific Studies, Suva), and several short stories. Diaspora Criticism (2006) is widely regarded as a milestone text. Sudesh is also (with Seona Smiles) the editor of Trapped, an anthology of writing from Fiji, and has had his work published in many ranked journals, including Social Text, Subaltern Studies, Meanjin, Ariel, Journal of Postcolonial Writing, Fulcrum, Borderlands, New Literary History, Oxford Literary Review and Emergences. He has contributed commissioned papers to significant postcolonial readers, encyclopedias and dictionaries and his creative work has appeared in a wide array of publications, including Nuanua: Pacific Writing in English since 1980, The Indigo Book of Modern Australian Sonnets, Lines Review: Twelve Modern Young Indian Poets, Over There: Poems from Singapore and Australia, Sixty Indian Poets, The Bloodaxe Book of Contemporary Indian Poetry and Concert of Voices: An Anthology of World Writing in English. He is on the editorial board of four international journals: Journal of South Asian Diaspora, Asiatic, Double Dialogues and S/Z. He was a member of the judging panel for the Commonwealth Writers’ Prize (Australasia) in 2006-7 and has read his work at a number of literary festivals, including The Adelaide Festival of Arts, The New Zealand Festival of Arts, The Sydney Writers’ Festival and The Edinburgh Book Festival. Sudesh is working on a fifth collection of poems, a collaborative project on popular Hindi cinema (with Vijay Mishra) and a series of papers on minor history. He is Professor in Literature, Language and Linguistics.

Пйотр Мацєжинський (Piotr Macierzyński) — досить відома і, водночас, досить суперечлива постать сучасної польської поезії. Його вірші зачіпають за живе, викликаючи захоплення або ж обурення. Аналогічно розходяться думки критиків. Легко оцінювати творчість класика, введеного в пантеон святих від літератури, ризиковано говорити про вірші живого поета. Найкращий коментар — то автокоментар. Пропонуємо інтернет-розмову з  Мацєжинським про його творчість та переконання. Наталя Лобас

Наталя: Скільки має спільного Пйотр Мацєжинський  з Твоїх віршів із реальним Мацєжинським?

Пйотр: Я б хотів, щоб якнайбільше, і в певному сенсі так, як є. Твір завжди спирається на переживання, роздуми, лектури автора. Навіть якщо це почуті історії — почуті, а отже переосмислені тим, хто пише. Навіть вимисел обмежується досвідом автора.  Але є також другий бік цієї фальшивої монети. Мова — знаряддя недосконале. Бреше. Не передає реальності. Крім того, і так ми завжди показуємо лише фрагмент. Навіть якби ми хотіли поставити знак рівності між автором та ліричним суб’єктом, такі дії приречені на поразку. А шкода.

Наталя: Яким одним словом ти б описав свої вірші?

Пйотр: На щастя, нема такого слова. Навіть серед нецензурних.

Наталя: Чи уявляєш себе у переліку літератури для шкільної програми?  Який текст Ти б вибрав для аналізу та інтерпретації?

Пйотр: Уявляю. Все залежить від того, як сильно була б деморалізована система освіти. У Польщі в підручнику для студентів пропонується обговорення вірша під назвою Якщо ти хочеш дізнатися, хто зняв мені труси, коли я спав. Думаю, що це влучний вибір. Це залежить від того, чого б система освіти хотіла досягти. Ти знаєш, що є можливість вибрати вірш настільки делікатний, щоб його могли прийняти вчителі, але чи в поезії йдеться про пом’якшення позиції? Щиро кажучи, я б не хотів, щоб мої тексти читалися в школах. Не хочу, щоб когось змушували до читання моїх творів. Задоволення приходить тільки тоді, коли читач з власної вільної волі береться за книжку. Я волію одного такого читача, ніж тисячі примушених. А коли б треба було вибрати щось для підручника, то може цей вірш міг би туди потрапити?

***

грай за програш
не задовільняйся нічиєю

коли інші їхатимуть на роботу
ти зможеш ще поспати
тільки так здобудеш час котрого не здобудеш
на розкіш
спостерігати за каруселлю
з абсурдами

студенти філології знають літературу
з підручників потім діти
вивчають тексти
з третьої руки

повторюй собі що виконуєш місію
того хто читає для задоволення

за перемогою треба стояти в другій черзі
котра потім перетвориться на марафон наклепів
атрофію емпатії
карате без аксіології

можливим виграшем не дозволять тобі довго тішитись
краще гарантована поразка
ніж дискусійна перемога
поразкою не мусиш потім ділитися

важливо те як ти провів час
в остаточному розрахунку
враховується не що не враховується

Наталя:   Як виникають назви Твоїх збірок?

Пйотр: Я їх вигадую. Намагаюся, щоби були цікаві, звертали увагу і водночас описували вміст.

Наталя:   Чому для своєї першої книги Ти вибрав мотив dance macabre?

Пйотр: Мотив патетичний, серйозний. Пам’ятаймо, що його зрівноважує наступна частина заголовка: і інші способи проведення вільного часу. Танець зі смертю тут потрібно розуміти у цьому контексті. Вмирання вписане у наші розваги, в наш вільний час. Про смерть не думається тоді, коли людина запрацьована. Роздуми на цю тему приходять у вільний час або тоді, коли смерть зненацька нагадає про себе, коли забере когось з близьких.

Наталя: Чому у книзі під такою назвою так багато віршів про кохання?

Пйотр: Коли ми приймемо, що підпорядковуємося постійному процесові відмирання/старіння, погляд, що життя — це танець зі смертю, перестає бути дивним. Адже навіть роки дитинства не застраховані, не звільнені від смерті. Навіть навпаки. Кохання, звичайно, не має можливості зрівноважувати смерть, але є якогось роду наркотиком, який дозволяє хоч хвилинку не думати про смерть. На перший погляд, це музика з іншої опери, але коли воно закінчується, то співзвучне із danse macabre.

Наталя: Три польські пророки у версії Мацєжинського. [В польському літературознавстві прийнято окреслювати титулом «трьох польських пророків» видатних поетів-романтиків Адама Міцкевича, Юліуша Словацького та Зигмунда Красінського. — Н.Л.]

Пйотр: Список постійний для всіх поляків. Хоча ми обожнюємо сперечатися, якраз це питання не викликає емоцій. Може тому, що поезією мало хто цікавиться.

фото: Домінік Фіґєль

Наталя: Чи Ти колись пробував римувати?

Пйотр: У дитинстві. Рима — це непотрібне обмеження, і є штучним прийомом. Ніхто так не говорить. Для мене завжди важливою була автентичність, правдоподібність як історій, що розповідаються, так і способу їх передачі. У збірці Odrzuty [«Викиди» — Н.Л.] є два римовані вірші, але це швидше забава. Трапляються мені (хоча рідко) внутрішні рими, виглядає це так, ніби мова сама витворює такого типу конструкції. Інколи використовую риму (але на дистанції двох рядків), щоб, наприклад, осмішити, виділити, показати штучність висловлювання. Для цього рима надається досконало.

Наталя: Як оцінюєш свій вихід на літературну сцену України?

Пйотр: Смішне питання. Думаю, що мені вдалося увійти так тихо, що я не збудив навіть кота.

Наталя: Як відрізнити поганий вірш від доброго?

Пйотр: Кожен вибудовує свою систему оцінки. Немає зверху спущених принципів. Звичайно, ми можемо зверифікувати вірш під кутом певних правил, але чи поезія не є порушенням принципів? Йдеться лишень  про те, щоб не порушувати їх задля самого порушення, а щоб давати читачеві вказівки, чому ці правила були відкинені. Але добрий вірш — це той, який зачіпає, який залишає у нас слід. Парадоксально, такий ефект викликають не тільки досконалі вірші, але і найгірші. І ми їх запам’ятовуємо. Найбільше не люблю віршів  середніх, правильних, таких,  котрі не вихиляються у жоден бік. Котрі переконують нас в тому, про що ми вже знаємо, котрі не пробуджують емоцій, гніву, не викликають ні незгоди, ні сміху, про котрі ми забуваємо одразу після прочитання.

Наталя: Чи Ти вважаєш себе постмодерністом?

Пйотр: Ні. Але і не заперечую цього. Мені байдуже. Це справа критиків. Я над тим навіть не задумуюсь. Інколи користуюся постмодерними прийомами, тоді, коли це добре для вірша. Стільки для мене і вартує постмодернізм.

Наталя: Яка літературна епоха Тобі найближча?

Пйотр: Та, в якій живу.

Наталя: Три найважливіші теми твоєї творчості —  це кохання, поезія, Бог. Чому власне ці?

Пйотр: Я би, швидше, замість слова «кохання» вжив формулювання «стосунки між жінкою та чоловіком», взагалі — «стосунки та емоції».  Замість «поезія»  я б написав що «стосунки між автором та читачем», часто тим, найближчим, що цікавить мене сприйняття поезії, реакція, резонанс. Що замислююся над роллю поета і поезії у сучасному світі. Що займаюся розвінчуванням легенди поета та його творчості. Врешті, що цікавить мене реляція поет-твір. Щодо останнього спрощення, то я теж би його розвинув. Багато віршів зачіпають релігію, релігійність, участь поп-культури в сакрум. Якщо я вже пишу про Бога, то швидше в контексті визнання чи сумнівів, але таких, які можуть з’являтися в душі чи розумі, які більше нагадують сповідь без сповідальні. Роздертя без необхідності втручання ззовні.

Наталя: Чим є смерть для Пйотра Мацєжинського?

Пйотр: У якому сенсі? Важко відповідати на таке відверте і спонтанне, безцеремонно поставлене запитання. Це так само, якби ти питала мене, чи я люблю пити горілку. Колись смерть мене сковувала, думка про смерть викликала в мені сором. Я боявся не остаточних рішень, а того, що не матиму впливу ні на що, а померлий має і свої обов’язки. Я боявся, що не дам собі ради, що те, що за життя вдається мені затушувати, після смерті викличе якийсь скандал. Сьогодні я думаю подібно, але вже не так боюся скандалів.

Коли я був молодшим, десять років тому, коли виходила друком моя дебютна збірка, я думав, що прикро буде вмирати. Але тоді я ще не читав «Щасливої смерті» Камю. Крім того, я наївно думав, що світ  виглядатиме так, як у часи книжкового дебюту. Зараз бачу, що смерть мені було би прийняти легше. Все, що я любив, поволі відходить, люди, краєвид, можливості. Всеохоплююча поп-культура, задума, мілкість в музиці, кіно, поезії, деградація літератури, заробітки коштом роздумів, це все причиняє, що про смерть я вже не думаю з таким страхом. А за якийсь час може буду ще краще до неї підготований.

Наталя: Яке Твоє ставлення до Бога, зокрема, католицького Бога?

Пйотр: Це питання трохи передбачає відповідь. Так ніби я вірю у багатьох богів, а один з них мені якось особливо близький. Я думаю, що якщо є Бог, то Він один і що нема різниці між релігіями. Що це дрібниці, котрі полягають в тому, що хтось молиться в шапці, а хтось — з оголеною головою. Хтось постить іншого місяця чи святкує Різдво в інший час. Я думаю, що якщо є Бог, то важливий ступінь переконання, дотримання певного морального кодексу, а як цей Бог називається, немає особливого значення. Бога ми не вибираємо. Зазвичай це роблять наші батьки, і це залежить від культурного контексту, в якому ми народилися. Важко підозрювати 8-річну дитину у свідомому прийнятті першого причастя, а християнином стаємо у момент хрещення. Не знаю, чи Богові залежить на несвідомих вірянах? Не знаю, чи застосування логічного мислення може тут до чогось надатися. Я впевнений у двох речах. Бог існує як бог культурний, і куди сягає людська пам’ять, він займав наші думки.  По-друге, слово віра закриває дискусію, зводячи її до індивідуального, дуже особистого роздуму. Той, хто каже: Бог є, той дражнить і провокує, відкриває розмову. Коли він говорить: Я вірю, —закриває її. Зводить до власного виміру.

Наталя: Твої вірші випромінюють карнавальність. Чи гротеск Тобі ближчий ніж велична серйозність?

Пйотр: Влучне формулювання. Велична серйозність. Серйозність у такому розумінні спирається на милиці. Кульгає. Потребує величності, щоб утриматися. Її застосовують поети, котрі не мають, що сказати. А отже мусять здобути читача силою, величністю, вдаваною міною, формою, створюючи враження, що мають, що сказати. Тільки дитина може в такій ситуації сказати,  що поет — голий. Більшість критиків дають себе ошукати. Гротеск — добре відомий, доступний, позбавлений помпи. Не викликає поваги апріорі. Я намагаюся переконати читача до своїх думок, не залучаючи обману. Крім того, іронія видається мені більш відповідною для описування людських доль, аніж пафос. Думаю, що ми частіше буваємо смішними, ніж маємо привід для гордості.

фото: Домінік Фіґєль

Наталя: Творчість  Мацєжинського викликала найрізноманітнішу реакцію читачів та критиків. Чи Ти стежиш за коментарями в Інтернеті?

Пйотр: Інколи так. Це — нічим не обмежені реакції, але я переймаюся тільки тоді, коли вони дійсно аргументовані, або тоді, коли бачу, як сильно текст розминається з читачем. Задаю собі тоді питання: чи вірш був погано написаний? Чи вина лежить на боці комунікату чи реципієнта? Якщо ж це атаки істериків, то це мене тільки смішить.

© П. Мацєжинський, текст, 2011
© Н. Лобас, ідея, переклад, 2011 р.
© Д. Фіґєль, фото, 2011
Просимо вказувати джерело при цитуванні.

Читайте також:

	Книга Пйотра Мацєжинського українською в перекладах Наталі Лобас і Юрія Завадського: Мачєжиньскі П. тьфу, тьфу /Переклад з польської Лобас Н., Завадський Ю. — Тернопiль: Видавництво «Крок», 2011. — 86 с.
	Книги Пйотра Мацєжинського на сайті видавництва “Ha!art”: Antologia wierszy ssmańskich (2011) Zbiór zadań z chemii i metafizyki (2009) Odrzuty (2007) tfu, tfu (2004)

Дякуємо за відео Юрію Дігаю.

l’edifici malferit d’infància

por
au dorm
les parets forfollen
transvassa’t la tranquil·litat

amb les espatlles de guix
deixaran peuades els gossos
ronyosos

m’agrada
equilibrar el dia
però que et vingui al cap com clarejava

m’agrada

equilibrar la son
però que et vingui al cap abismal

poble
enganxós i càlid
el camp ple de reblons

dalles de quietud

inhumà
fins i tot no hi ha ningú a qui dir-ho

digues

fins i tot no hi ha els endintres de qui mirar

mira

parlen pulmons porosos
exhalant el silenci del poble

lèxic del silenci
.
. .
. . .
. . . .

(títol)

ultima trobada
dels oblidats ocells
del rúfol cel
del somriure teu

com ara tu amb mi
com ara

ocells
que sacsegen
el cel

simpatia
queden nomes
empremtes de peus

aquest
aquell
o allò totalment altre

aigua dolça
d’ulls

temps
no cal res
tornarà de nou
tot el passat

del passat me’n recordaré
com d’un desert
a l’ull

records
no moguis
que

obrir de bat a bat
la son

fòsfor del temps
fòsfor dels dits

matinal
els crits dels arbres
s’engendren a les arrels
і es dispersen per les branques

però de la mà peixo
uns quants sospirs
ganduls

llum
tan misteriós

urpetes de corrent d’aire
formiguegen per l’esquena
(potser així
troben el seu anorreament)

tan possible

urpetes de pluja
repiquen contra la xapa

l’animal aquell amb urpes
què poc que el sento

estiu
visc fàcil

em perdo per tot arreu
per trobar-me
cada dia

majoria d’edat
afusellat el marc de l’aire

di8 bocins
de zavadsky

(tots nosaltres)
pudor que fan
els contenidors amb deixalles
a la xafogor

de tant en tant algú apareix
home o dona
ullant a dintre
buscant qualsevol cosa nutritiva

de tant en tant algú apareix
home o dona
passa per davant
sense respirar
pudor que fan
els contenidors amb deixalles
a la xafogor

sonet verd
el temps enfila les gotes
al fil de l’instant
a
però fa olor a segat

les mans trenquen la teranyina
teixida dels sorolls
a
però a davant dels ulls: distàncies

(distàncies)

el camí capgirat
s’empassa l’aigua
com herba

les coses parlen
de la buidor

luxúria
quan ella camina
s’aixeca sobre els dits dels peus

departament
de protecció dels drets
del consumidor
de la província de ternópill

xafogor
la fotuda finestra que grinyola

avortó de cel
sobre el marc

pastoral
i la resta als teus ulls
aou iïe

iïe aou
і la fulla nerviada del palmell

timidesa
et paralitzes

s’encenen els cabells dels camps

gairebé paraules
no trobades

diferència d’edat
15
225
3375

18
324
5832

pena
espelma a les mans

et desvetlles de sobte
dones a llum els teus ulls
і em busques

el meu cos volfràmic
amb la tensió de la sorra
s’arroenta

perquè distancies
perquè el silenci dels teus cabells
perquè les meves mans inofensives

ulls ploren
sorra

encants
gaudeix

vindran
mesos com castanyes
1
les converses semblaran
com boires
2
el teu petit palmell
em rodolarà per la galta
3
4
5

і no dir el demés
com no saber res

tretze de juliol
la elèctrica del vent
(gust de ferro a la boca)

absència que

castanyers eternament joves
fonent-se

espera
. . .

groc
groc
groc

. . .

a casa
1234567890

і res no queda pel món
pel món
pel món

ze di
11
12
13
14
15
16
17
18
19

un altre cop l’hora
dotze sis
dotze sis
dotze

com ara tu amb mi
com ara

soledat
s’arronsaran les espatlles
no sé

el cap de banda a banda
no

no sé
no
perquè tan silenciós

el vers passat
vas regalar-me el dring

continuació

(. . .
no me’n recordo)

Traducció d’Andrí Antonovsky, Catalina Girona i Francesc Gelonch. 5-2010.

Селіна Тусітала Марш навчає новозеландської й тихоокеанської літератури і літературної творчості в Університеті Окленду, Нова Зеландія. Вона є першим островитянином, який отримав ступінь доктора філософії на новозеладському факультеті англійської філології.
Новозеландська поетеса Селіна Тусітала Марш вперше завітала в Україну. Використовуючи мову тіла, читала свої поезії і для тернополян в галереї “Бункермуз” 21 вересня.
Зустріч виявилася дещо імпоровізаційною, а тому не всі охочі могли поспілкуватися із гостею, каже тернопільський письменник Юрій Завадський.
- Селіна є учасником Шостого міжнародного літературного фестивалю у Львові, – розповідає він. – На моє запрошення вона погодилася відвідати ще одне західноукраїнське місто – Тернопіль.
Літераторка презентувала свою першу книгу, назва якої у перекладі із новозеландської звучить приблизно “Тихоокеанський островитянин, який швидко говорить”. До речі, у 2009 році вона отримала за неї національну премію.
- Ми познайомилися із Селіною через Інтернет, – продовжує Юрій. – Я переклав кілька її текстів українською мовою і надіслав їй. Якщо чесно, працювати з поезіями авторки було досить складно. Адже мова жителів Нової Зеландії трохи специфічна.
Окрім робіт поетеси, зацікавило тернополянина ще й походження Селіни. За його словами, вона має має самоанське, тувалійське, британське і французьке походження. Мама – самоанка, а тато – європеєць. Свого часу вони емігрували в Нову Зелендію.
- Мама Селіни була неписьменною, але дуже хотіла, щоб її донька зростала у звичаях і традиціях Нової Зеландії, – каже він. – Проте поетеса шкодує, що майже не розмовляє самоанською мовою. У 2004 році Селіна Тусітала Марш захистила докторську дисертацію з англійської філології. До речі, вона – єдини вихідець із Тихоокеанських островів, яка захистила дисертацію. Вона вивчала літературу місцевих культур, і у своїй роботі відкрила світові імена раніше невідомих літераторів. Наразі поетеса викладає в Оклендському університеті, який входить у 50 найкращих вузів світу.
Звертаючись до тернополян, новозеландська гостя заговорила українською – “Добрий день”. Ще, як вона розповіла, знає слово “дякую” та записала всі назви страв, які їла в Тернополі.
- Тусітала – це моє дівоче ім’я, – говорить вона. – Тусі означає “вказувати початок”, а “тала” – “історія, розповідь, байка”. Перший свій вірш написала в 11 років про небезпечність атомної бомби. Він викликав резонанс серед людей, і я зрозуміла, що можу силою слова впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві. Тож найбільше змальовую проблеми місцевого населення, але не забуваю і про інтимну лірику.
Поезію Селіни Тусітали Марш люблять новозеландські письменники, бізнесмени й навіть міністри. Кілька творів вона зачитала й тернополянам. Читаючи, жінка не просто дивилася в книгу. Вона увесь час імпульсивно жестикулювала, ніби малювала в повітрі якісь образи. До того ж, читання супроводжувала музика.
- Я люблю не тільки читати свої тексти, а й показувати їх, – акцентує гостя. – Хочу, щоб люди проникли всередину моїх віршів, відчули їхнє дихання.
Наприкінці зустрічі поетеса висловила сподівання, що в майбутньому ще обов’язково завітає в Тернопіль, щоб продовжувати вивчати українські традиції.

Наталія БУРЛАКУ

Джерело: http://te.20minut.ua/…