– Знаєте, немає. У мене є близькі приятелі, батьки яких були по той бік барикад, що називається, чекістами. Справа в тому, що я не вірю в історію, де по один бік стояли німці, а по другий – радянські люди чи бандерівці й німці. Я не вірю в такі варіанти історії. Історія має писатися дуже конкретно, як на мене. Ніхто ж не скаслвував смертного гріха як одного з найстрашніших гріхів. Чому ми й надалі героїзуємо війну, чому героїзуємо вбивство як таке? І не має значення, заради яких інтересів. Де в Біблії написано, що заради Батьківщини можна вбивати, а заради чогось іншого – не можна. Не можна вбивати в принципі!

Тому історія, на мою думку, принаймні історія Другої світової, має писатися в такий спосіб: Сидір убив Іванова, Іванов застрелив Фріца, Швайвангер переїхав танком стількох людей (з конкретними прізвищами)… Це буде історія Другої світової війни. У цій історії отой мій приятель зі своїми батьками-чекістами ніяк у мою приватну історію, історію мого діда і його Воркути не пов’язані. Що, я б мав відчувати до нього неприязнь як до представника якогось класу чи що? Я не прихильник класових теорій…

Ні, не відчуваю неприязні, але я відчуваю великий дискомфорт від того, що на пострадянському просторі навіть не було спроби провести люстрацію, за винятком прибалтійських республік. Тут не йдеться про помсту, про те, що колишні бандерівці битимуть колишніх енкаведистів чи навпаки. Ні, – залишилися їхні діти, онуки, які можуть будувати свою країну, не повторюючи помилок своїх предків.

Перепрошую, фашизм заборонено. І якби я, не дай Боже, витатуював би собі на пупку свастику, то мене б загребли до цюпи. Нє?.. А тут носять червоні прапори, на державному рівні пропагують цю сатанинську символіку… І це далі триватиме, бо Росія зацікавлена в збереженні цієї символіки, тому що в них завжди свої способи задурювати мізки людям.

Але, людоньки добрі, що вам заважає зробити люстрацію?! Спробуйте, буде багато смороду, нічого з того не вийде, абсолютно нічого, тому що вже зараз запізно, бо вже поділили гроші й більше ніщо нікого це не цікавить, та все-таки спробуйте. І ця люстрація б виглядала вкрай карикатурно і вкрай несмачно. Але сам прецедент – це дуже важливо. Принаймні засудити людиноненависницьку, людожерську ідеологію, якою був комунізм, а він був на такому рівні, як і фашизм. Щоб людям не плуталося в голові… Добре, вибирайте собі Сталіна, але знайте, що це карається законом.

Ларс фон Трієр на Каннах, як він сказав потім, жартома згадав з симпатією Гітлера… Його накопали в дупу, і все. А тут діється чорт зна що. Найгірше не те, що носять ці прапори, а те, що в людей каша в голові, вони самі не знають, під чим вони ходять, що вони носять. А за це все, десь там за кормою, доведеться відповідати.

Джерело: http://slovoua.com/…

Андрій Антоновський з Барселони – не лише поет, перекладач з каталонської на українську і навпаки, а й талановитий художник і перформер. Називає себе українським неофутуристом.

Уродженець Хмельницького, Андрій з 2001 року мешкає та працює в Барселоні, де став активним учасником мистецького і літературного процесу Каталонії – автономної області Іспанії. Він регулярно публікується у каталонській періодиці, бере участь у багатьох поетичних та полідисциплінарних фестивалях.

З 2002 року разом зі своєю дружиною, американсько-каталонською перекладачкою Каталіною Джіроною переклав каталонською мовою класиків і сучасних українських авторів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Павла Тичину, Богдана-Ігоря Антонича, Ліну Костенко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та інших.

Сучасна українська культура, на думку Андрія Антоновського, надмірно вариться у власному соку, тому міжкультурні контакти вкрай необхідні. Своєрідним містком між українською і каталонською літературами в Барселоні стала кнайпа «Летрафіріт», що в перекладі означає «хворі на літери». Там Андрій з Каталіною влаштували вечір української поезії.

- Андрію, якось пізно вночі в Барселоні я пив «Бакарді» на площі Бакарді, і в той момент я збагнув, що в таких місцях, де площі називають іменами людей, які придумали всесвітньовідомі напої, має бути все в порядку з поетами і поезією. Як би ти описав того поетичного бога, який ширяє над Каталонією?
Каталонці кажуть: в нас поетів – під кожним камінчиком. Така неймовірна кількість творчих особистостей, гадаю, пов’язана, як ти влучно помітив, з напоями, а в першу чергу, з вином, і тому той бог, очевидно, сам Діоніс. Взагалі, каталонці, на мою думку, справжні діонісійці… Звісно, що Діоніс, як і будь-який бог, втілюється так, як йому заманеться, отже, говорити про якийсь конкретний візуальний образ бога-натхненника мені складно, але сподіваюся, що вигляд в нього захопливий.

- Ти через вино поїхав до Барселони? Що тебе спонукало виїхати десять років тому?
Насправді, Барселона не була моєю метою, до якої я цілеспрямовано намагався дістатись. Думаю, що до цієї “перлини біля моря” мене завів звичайнісінький блуд. Було бажання поїхати кудись – світ за очі. Якийсь такий романтичний потяг до мандрів і, як це не звучатиме банально, – бажання побачити світ, адже просто виїзд з рідного Проскурова десь до Києва чи до того ж Львова не змінив би, за великим рахунком, майже нічого. Я поблукав “європами”, де тільки мене не носило, куди тільки не заводило… Про це можна оповідати довго, але врешті я опинився тут… Виходить так, що блуд часом буває навіть корисним.

- Чому ти взявся саме за перекладацьку діяльність, адже ти сам себе називаєш перекладачем-аматором, а це нелегкий труд?
Як і багато інших речей в моєму житті – я сам дивуюся з того – це сталося несподівано… У якийсь певний момент, після багатьох років мешкання у Каталонії, прийшло усвідомлення, що в Україні ми взагалі майже нічого не знаємо ані про Каталонію, ані про її мову, ані про її літературу. Я не кажу про фахівців, але й серед вченого люду спеціалістів з каталонської катма. Почав цікавитись, чи щось перекладали, хто і коли – і результат виявився невтішним: десяток оповідань та віршів – як на літературу з тисячолітньою історією, замало. А про велич та багатство каталонської літератури свідчить такий факт, що навіть сам великий Сервантес надихався творами каталонського письменника Жоана Мартореля, автора видатного твору Середньовіччя “Тірант Білий”, що вважається прообразом сучасного роману…
Почалось з малого: разом з перекладачкою Каталіною Джіроною ми переклали декілька віршів сучасного каталонського поета Енріка Казасеса, потім вірші поетки Естер Шарґай… І пішло, і поїхало… Зрозуміло, що й про українську літературу в Каталонії знають обмаль. Ми почали перекладати українських поетів каталонською. Ось таким робом я став перекладачем, і тепер ця справа займає увесь мій робочий час, хоча це мене прогодувати не може. Де ви бачили багатих поетів, а тим паче перекладачів? Я займаюсь цим на голому ентузіазмі, адже не можна лишати такі величезні літератури неперекладеними. Я впевнений, що настане час і в Україні відкриють для себе каталонську літературу, а в Каталонії – українську. Але про ці речі можна розповідати дуже довго, важко втиснути в три рядки п’ятирічний досвід… Забагато всього відбулося за цей час. Подорожі з каталонськими поетами до України, запрошення українських до Каталонії, фестивалі, презентації збірок тощо.

- Як сьогодні виглядає українська поезія порівняно з іншими?
Українська поезія і література взагалі є рівною серед рівних між, так би мовити, “великими” літературами, а власне українська поезія є універсальною, всеохопною, нема таких тем, яких би вона не торкалася… Можна скаржитися, мовляв, тривалий час гнобили її, вона здала позиції, стала нецікавою, неживою і таке інше, але це абсолютна неправда.
Українська поезія нам просто невідома, ми не знаємо наших поетів і не віддаємо їм належної шани. Наприклад, Павло Тичина. Досі багато хто його уявляє як одіозного партійного поета, а згадаймо “Замість сонетів і октав”. Такого більше ніхто в українській поезії написати не зміг, це справжній шедевр, хоч призабутий і знехтуваний… Це про минуле, але і сучасна поезія не відстає, вона повна дуже цікавих авторів. Мене, скажімо, приємно вразила поезія Ірини Шувалової, я з задоволенням читаю твори Василя Махна, а також наших живих класиків Голобородька та Григоріва. І список може бути занадто довгим.

- Відомо, що в Каталонії популярні ідеї сепаратизму, окремого від Іспанії життя й розвитку. Чи не міг би ти пояснити, в чому причина нелюбові Барселони і Мадрида? Це варіант Україна-Росія чи український Захід-Схід?
Слово «сепаратизм» несе в собі забагато ідеологічних штампів, я би назвав це явище правом на самовизначення, рухом до незалежності, бо стосунки Барселони з Мадридом (читай Каталонії з Іспанією) дуже подібні на стосунки України з Росією. Я б сказав, що Україна і Каталонія – близнючки. 300 років тому Королівство Араґон (конфедерація Каталонії та Араґону з столицею у Барселоні) після жорстокого протистояння з Кастилією під час Війни за Іспанський спадок втратило свою незалежність і було остаточно інкорпоровано до складу новітньої Іспанії, наслідком чого стало придушення каталонської мови, культури, науки тощо. Іспанським Бурбонам каталонська ідентичність була, як кістка в горлі, закони подібні валуєвському циркуляру були видані одразу після завоювання Каталонії вже у 1715 році. На початку ХХ ст. в Каталонії зародився рух за самовизначення та відокремлення від Іспанської корони, але Громадянська війна 1936-1939 років перекреслила ці починання з приходом до влади Франко зі старими-новими методами репресій всього каталонського. Гаслом франкістського режиму було “Єдина, велика та вільна Іспанія”, в якій іншим мовам та культурам, крім іспанської, місця не було. А треба зазначити, що Іспанія є багатонаціональною країною, всупереч усталеному баченню її як одномовної та монокультурної, адже її населяють баски, каталонці, окситанці, галісійці, астурійці і ще багато інших народів з власними мовами і культурами. Мадрид виконує роль імперського центру, який усіма можливими силами намагається уніфікувати країну, іспанізуючи всі народи, але зрозуміло, що деякі з цих народів зовсім не згодні з такою ситуацією. Якщо говорити про басків – це збройна боротьба, про каталонців – політична.

- Як тобі живеться там? Наскільки каталонці подібні до нас, що таке взагалі каталонський характер?
Як на довгій ниві… Життя скрізь складне, але я знайшов себе тут. Знайшов свою другу половину і по-простому, по-людськи щасливий і нещасний водночас… Це складно описати… Зрозуміло, що Україна мене вабить і тягне до себе, але й Каталонія мені вже стала рідною, я насправді причарований і закоханий у цю землю і людей. Може бути, що каталонці в чомусь подібні до нас, щось у їхньому характері нагадує мені рідне, українське. Нарід, який перебуває в ситуації, дуже подібній до нашої – я маю на увазі й історичний, і культурний, і мовний аспекти – мусить мати спільні риси, точки дотику. Описуючи характер каталонців, я би сказав це двома словами – “здоровий пофіґізм”. Це чудове вміння не звертати уваги на безліч дрібничок і одночасно знати, що і до чого. Каталонці прагматичні, але при цьому і запальні, що в принципі схоже на українців. Каталонці співають сумних пісень, але ж вміють врізати і жваву “жоту” (це такий танок), каталонці гарні господарі і щедрі амфітріони… Хіба не так і в Україні? Однак і вад своїх вистачає… Але про це не будемо.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Джерело: http://gk-press.if.ua/…

День народження ZSUF
“Коза”, Тернопіль
17 грудня 2011 року о 21:00

Акція відбувається за підтримки видавництва “Крок”.

Вхід – 20 гривень.

Братимуть участь:

Музика:
Drumтиатр (Львів-Станіслав-Калуш) and VJ Samborsky
Futurin (Київ)
Amistad (Дніпропетровськ)
Bodhysatva (Тернопіль)
Adibas (Тернопіль)
Хопта (Тернопіль)
Тренер (Тернопіль-Карістос)

Література:
Розігрів від покоління 87: Мар’яна Судова, Юрій Матевощук, Василь Колісник, Юля Бабак
Юрій Завадський (Тернопіль-Петриків)
Мірко Боднар (Львів)
Мар’яна Максим’як (Львів),
Микола Шпаковський (Львів-Теребовля)
Юлія Скорода (Київ)
Грицько Семенчук (Львів-Проскурів)
Артем Полежака (Київ)
Іздрик (Львів-Калуш)

Livepaint:
SWB (Тернопіль)

Video:
ZSUF

DRUMТИАТР у ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ

18 грудня 18.00, книгарня «Є» в Івано-Франківську (вул.Незалежності, 31)

запрошує на презентацію книги Юрія Іздрика «Underword». Це нова унікальна збірка філософської прози й поезії Іздрика, видана у форматі авторського мистецького альбому. Underword, як і зазначено в титулі — альбом, себто добірка улюблених текстів, колажів і фото автора.
Іздрик знову пропонує нам концептуальну art-book, але цього разу барвисту, гламурну і цілком позбавлену дискурсу.

Модератор – Галина Петросаняк

ГРАЮТЬ DRUMТИАТР

ВХІД ВІЛЬНИЙ І БАЖАНИЙ

DRUMТИАТР ЦЕ

Izdryk Yurko – mc, guitar,piano
Semenchuk Grigory – dj, mc.
Yevhen Samborsky – vj, art
If-Ro – vj, photo

DrumТиАтр видає краут-рокові експерименти в дусі Can або Neu! — звісно ж, з тією самою монотонною читкою. Виникає спокуса порівняти їх з російською хвилею «абстрактного» хіп-хопу (СБПЧ, Есть Есть Есть тощо). З іншого боку, щось подібне міг грати і Tricky — якби виріс десь під Івано-Франківськом і не сприймав би власну музику всерйоз.

http://www.reverbnation.com/drumТИАТР
http://www.myspace.com/drumtuatp
https://www.facebook.com/drumtuatp

17 грудня 2011 року о 18:00
у мистецькій ґалереї “Бункермуз” у Тернополі
презентація книги видавництва “Крок”

Мар’яна Максим’як
“Люди”

Організаційна й інформаційна підтримка: krokbooks.com, koza.te.ua, galychyna.info, provse.te.ua, uhradio.fm, yuryzavadsky.com, intb.te.ua, lypa.te.ua, anons.te.ua, 87.te.ua

день народження ZSUF
“Коза”, Тернопіль
17 грудня 2011 року о 21:00

Акція відбувається за підтримки видавництва “Крок”.

Вхід – 20 гривень.

Братимуть участь:

Музика:
Drumтиатр (Львів-Станіслав-Калуш)
Futurin (Київ)
Amistad (Дніпропетровськ)
Bodhysatva (Тернопіль)
Adibas (Тернопіль)
Хопта (Тернопіль)
Тренер (Тернопіль-Карістос)

Література:
Розігрів від покоління 87: Мар’яна Судова, Юрій Матевощук, Василь Колісник, Юля Бабак
Юрій Завадський (Тернопіль-Петриків)
Мірко Боднар (Львів)
Мар’яна Максим’як (Львів),
Микола Шпаковський (Львів-Теребовля)
Юлія Скорода (Київ)
Грицько Семенчук (Львів-Проскурів)
Артем Полежака (Київ)
Іздрик (Львів-Калуш)

Livepaint:
SWB (Тернопіль)

Video:
ZSUF

Субота, 17 грудня 2011 року о 18:00
«Бункермуз» мистецька галерея, бульвар Шевченка,1, Тернопіль

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась у м. Бучач на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Пйотр Мацєжинський (Piotr Macierzyński) — досить відома і, водночас, досить суперечлива постать сучасної польської поезії. Його вірші зачіпають за живе, викликаючи захоплення або ж обурення. Аналогічно розходяться думки критиків. Легко оцінювати творчість класика, введеного в пантеон святих від літератури, ризиковано говорити про вірші живого поета. Найкращий коментар — то автокоментар. Пропонуємо інтернет-розмову з  Мацєжинським про його творчість та переконання. Наталя Лобас

Наталя: Скільки має спільного Пйотр Мацєжинський  з Твоїх віршів із реальним Мацєжинським?

Пйотр: Я б хотів, щоб якнайбільше, і в певному сенсі так, як є. Твір завжди спирається на переживання, роздуми, лектури автора. Навіть якщо це почуті історії — почуті, а отже переосмислені тим, хто пише. Навіть вимисел обмежується досвідом автора.  Але є також другий бік цієї фальшивої монети. Мова — знаряддя недосконале. Бреше. Не передає реальності. Крім того, і так ми завжди показуємо лише фрагмент. Навіть якби ми хотіли поставити знак рівності між автором та ліричним суб’єктом, такі дії приречені на поразку. А шкода.

Наталя: Яким одним словом ти б описав свої вірші?

Пйотр: На щастя, нема такого слова. Навіть серед нецензурних.

Наталя: Чи уявляєш себе у переліку літератури для шкільної програми?  Який текст Ти б вибрав для аналізу та інтерпретації?

Пйотр: Уявляю. Все залежить від того, як сильно була б деморалізована система освіти. У Польщі в підручнику для студентів пропонується обговорення вірша під назвою Якщо ти хочеш дізнатися, хто зняв мені труси, коли я спав. Думаю, що це влучний вибір. Це залежить від того, чого б система освіти хотіла досягти. Ти знаєш, що є можливість вибрати вірш настільки делікатний, щоб його могли прийняти вчителі, але чи в поезії йдеться про пом’якшення позиції? Щиро кажучи, я б не хотів, щоб мої тексти читалися в школах. Не хочу, щоб когось змушували до читання моїх творів. Задоволення приходить тільки тоді, коли читач з власної вільної волі береться за книжку. Я волію одного такого читача, ніж тисячі примушених. А коли б треба було вибрати щось для підручника, то може цей вірш міг би туди потрапити?

***

грай за програш
не задовільняйся нічиєю

коли інші їхатимуть на роботу
ти зможеш ще поспати
тільки так здобудеш час котрого не здобудеш
на розкіш
спостерігати за каруселлю
з абсурдами

студенти філології знають літературу
з підручників потім діти
вивчають тексти
з третьої руки

повторюй собі що виконуєш місію
того хто читає для задоволення

за перемогою треба стояти в другій черзі
котра потім перетвориться на марафон наклепів
атрофію емпатії
карате без аксіології

можливим виграшем не дозволять тобі довго тішитись
краще гарантована поразка
ніж дискусійна перемога
поразкою не мусиш потім ділитися

важливо те як ти провів час
в остаточному розрахунку
враховується не що не враховується

Наталя:   Як виникають назви Твоїх збірок?

Пйотр: Я їх вигадую. Намагаюся, щоби були цікаві, звертали увагу і водночас описували вміст.

Наталя:   Чому для своєї першої книги Ти вибрав мотив dance macabre?

Пйотр: Мотив патетичний, серйозний. Пам’ятаймо, що його зрівноважує наступна частина заголовка: і інші способи проведення вільного часу. Танець зі смертю тут потрібно розуміти у цьому контексті. Вмирання вписане у наші розваги, в наш вільний час. Про смерть не думається тоді, коли людина запрацьована. Роздуми на цю тему приходять у вільний час або тоді, коли смерть зненацька нагадає про себе, коли забере когось з близьких.

Наталя: Чому у книзі під такою назвою так багато віршів про кохання?

Пйотр: Коли ми приймемо, що підпорядковуємося постійному процесові відмирання/старіння, погляд, що життя — це танець зі смертю, перестає бути дивним. Адже навіть роки дитинства не застраховані, не звільнені від смерті. Навіть навпаки. Кохання, звичайно, не має можливості зрівноважувати смерть, але є якогось роду наркотиком, який дозволяє хоч хвилинку не думати про смерть. На перший погляд, це музика з іншої опери, але коли воно закінчується, то співзвучне із danse macabre.

Наталя: Три польські пророки у версії Мацєжинського. [В польському літературознавстві прийнято окреслювати титулом «трьох польських пророків» видатних поетів-романтиків Адама Міцкевича, Юліуша Словацького та Зигмунда Красінського. — Н.Л.]

Пйотр: Список постійний для всіх поляків. Хоча ми обожнюємо сперечатися, якраз це питання не викликає емоцій. Може тому, що поезією мало хто цікавиться.

фото: Домінік Фіґєль

Наталя: Чи Ти колись пробував римувати?

Пйотр: У дитинстві. Рима — це непотрібне обмеження, і є штучним прийомом. Ніхто так не говорить. Для мене завжди важливою була автентичність, правдоподібність як історій, що розповідаються, так і способу їх передачі. У збірці Odrzuty [«Викиди» — Н.Л.] є два римовані вірші, але це швидше забава. Трапляються мені (хоча рідко) внутрішні рими, виглядає це так, ніби мова сама витворює такого типу конструкції. Інколи використовую риму (але на дистанції двох рядків), щоб, наприклад, осмішити, виділити, показати штучність висловлювання. Для цього рима надається досконало.

Наталя: Як оцінюєш свій вихід на літературну сцену України?

Пйотр: Смішне питання. Думаю, що мені вдалося увійти так тихо, що я не збудив навіть кота.

Наталя: Як відрізнити поганий вірш від доброго?

Пйотр: Кожен вибудовує свою систему оцінки. Немає зверху спущених принципів. Звичайно, ми можемо зверифікувати вірш під кутом певних правил, але чи поезія не є порушенням принципів? Йдеться лишень  про те, щоб не порушувати їх задля самого порушення, а щоб давати читачеві вказівки, чому ці правила були відкинені. Але добрий вірш — це той, який зачіпає, який залишає у нас слід. Парадоксально, такий ефект викликають не тільки досконалі вірші, але і найгірші. І ми їх запам’ятовуємо. Найбільше не люблю віршів  середніх, правильних, таких,  котрі не вихиляються у жоден бік. Котрі переконують нас в тому, про що ми вже знаємо, котрі не пробуджують емоцій, гніву, не викликають ні незгоди, ні сміху, про котрі ми забуваємо одразу після прочитання.

Наталя: Чи Ти вважаєш себе постмодерністом?

Пйотр: Ні. Але і не заперечую цього. Мені байдуже. Це справа критиків. Я над тим навіть не задумуюсь. Інколи користуюся постмодерними прийомами, тоді, коли це добре для вірша. Стільки для мене і вартує постмодернізм.

Наталя: Яка літературна епоха Тобі найближча?

Пйотр: Та, в якій живу.

Наталя: Три найважливіші теми твоєї творчості —  це кохання, поезія, Бог. Чому власне ці?

Пйотр: Я би, швидше, замість слова «кохання» вжив формулювання «стосунки між жінкою та чоловіком», взагалі — «стосунки та емоції».  Замість «поезія»  я б написав що «стосунки між автором та читачем», часто тим, найближчим, що цікавить мене сприйняття поезії, реакція, резонанс. Що замислююся над роллю поета і поезії у сучасному світі. Що займаюся розвінчуванням легенди поета та його творчості. Врешті, що цікавить мене реляція поет-твір. Щодо останнього спрощення, то я теж би його розвинув. Багато віршів зачіпають релігію, релігійність, участь поп-культури в сакрум. Якщо я вже пишу про Бога, то швидше в контексті визнання чи сумнівів, але таких, які можуть з’являтися в душі чи розумі, які більше нагадують сповідь без сповідальні. Роздертя без необхідності втручання ззовні.

Наталя: Чим є смерть для Пйотра Мацєжинського?

Пйотр: У якому сенсі? Важко відповідати на таке відверте і спонтанне, безцеремонно поставлене запитання. Це так само, якби ти питала мене, чи я люблю пити горілку. Колись смерть мене сковувала, думка про смерть викликала в мені сором. Я боявся не остаточних рішень, а того, що не матиму впливу ні на що, а померлий має і свої обов’язки. Я боявся, що не дам собі ради, що те, що за життя вдається мені затушувати, після смерті викличе якийсь скандал. Сьогодні я думаю подібно, але вже не так боюся скандалів.

Коли я був молодшим, десять років тому, коли виходила друком моя дебютна збірка, я думав, що прикро буде вмирати. Але тоді я ще не читав «Щасливої смерті» Камю. Крім того, я наївно думав, що світ  виглядатиме так, як у часи книжкового дебюту. Зараз бачу, що смерть мені було би прийняти легше. Все, що я любив, поволі відходить, люди, краєвид, можливості. Всеохоплююча поп-культура, задума, мілкість в музиці, кіно, поезії, деградація літератури, заробітки коштом роздумів, це все причиняє, що про смерть я вже не думаю з таким страхом. А за якийсь час може буду ще краще до неї підготований.

Наталя: Яке Твоє ставлення до Бога, зокрема, католицького Бога?

Пйотр: Це питання трохи передбачає відповідь. Так ніби я вірю у багатьох богів, а один з них мені якось особливо близький. Я думаю, що якщо є Бог, то Він один і що нема різниці між релігіями. Що це дрібниці, котрі полягають в тому, що хтось молиться в шапці, а хтось — з оголеною головою. Хтось постить іншого місяця чи святкує Різдво в інший час. Я думаю, що якщо є Бог, то важливий ступінь переконання, дотримання певного морального кодексу, а як цей Бог називається, немає особливого значення. Бога ми не вибираємо. Зазвичай це роблять наші батьки, і це залежить від культурного контексту, в якому ми народилися. Важко підозрювати 8-річну дитину у свідомому прийнятті першого причастя, а християнином стаємо у момент хрещення. Не знаю, чи Богові залежить на несвідомих вірянах? Не знаю, чи застосування логічного мислення може тут до чогось надатися. Я впевнений у двох речах. Бог існує як бог культурний, і куди сягає людська пам’ять, він займав наші думки.  По-друге, слово віра закриває дискусію, зводячи її до індивідуального, дуже особистого роздуму. Той, хто каже: Бог є, той дражнить і провокує, відкриває розмову. Коли він говорить: Я вірю, —закриває її. Зводить до власного виміру.

Наталя: Твої вірші випромінюють карнавальність. Чи гротеск Тобі ближчий ніж велична серйозність?

Пйотр: Влучне формулювання. Велична серйозність. Серйозність у такому розумінні спирається на милиці. Кульгає. Потребує величності, щоб утриматися. Її застосовують поети, котрі не мають, що сказати. А отже мусять здобути читача силою, величністю, вдаваною міною, формою, створюючи враження, що мають, що сказати. Тільки дитина може в такій ситуації сказати,  що поет — голий. Більшість критиків дають себе ошукати. Гротеск — добре відомий, доступний, позбавлений помпи. Не викликає поваги апріорі. Я намагаюся переконати читача до своїх думок, не залучаючи обману. Крім того, іронія видається мені більш відповідною для описування людських доль, аніж пафос. Думаю, що ми частіше буваємо смішними, ніж маємо привід для гордості.

фото: Домінік Фіґєль

Наталя: Творчість  Мацєжинського викликала найрізноманітнішу реакцію читачів та критиків. Чи Ти стежиш за коментарями в Інтернеті?

Пйотр: Інколи так. Це — нічим не обмежені реакції, але я переймаюся тільки тоді, коли вони дійсно аргументовані, або тоді, коли бачу, як сильно текст розминається з читачем. Задаю собі тоді питання: чи вірш був погано написаний? Чи вина лежить на боці комунікату чи реципієнта? Якщо ж це атаки істериків, то це мене тільки смішить.

© П. Мацєжинський, текст, 2011
© Н. Лобас, ідея, переклад, 2011 р.
© Д. Фіґєль, фото, 2011
Просимо вказувати джерело при цитуванні.

Читайте також:

	Книга Пйотра Мацєжинського українською в перекладах Наталі Лобас і Юрія Завадського: Мачєжиньскі П. тьфу, тьфу /Переклад з польської Лобас Н., Завадський Ю. — Тернопiль: Видавництво «Крок», 2011. — 86 с.
	Книги Пйотра Мацєжинського на сайті видавництва “Ha!art”: Antologia wierszy ssmańskich (2011) Zbiór zadań z chemii i metafizyki (2009) Odrzuty (2007) tfu, tfu (2004)

Львівська обласна філармонія та ГО «Форум видавців» представляють:

творчий вечір
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ

«Лексикон інтимних міст»

ВЕДУЧИЙ – Юрій Винничук

20 грудня, 19.00
Львівська обласна філармонія (вул. Чайковського, 7)

Продовжуючи свій тур презентацій книги «Лексикон інтимних міст», Юрій Андрухович також завітає і до Львова. На львів’ян чекає не лише презентація книги та автограф-сесія, а й масштабний творчий вечір. Під час заходу йтиме розмова про нове творіння автора, а також відбудеться читання вже знаних улюблених текстів.

Запрошуємо усіх львів’ян та гостей міста відвідати цю непересічну подію.

Вартість квитків – 30, 50, 70 гривень (студентам і пенсіонерам – знижка). Квитки можна придбати в касах Львівської обласної філармонії та на сайті kvytky.ua.

Партнер заходу – готель «Леополіс»

Головний інформаційний партнер – радіо «Львівська хвиля»

Інформаційні партнери:
Lviv Today, ВГОЛОС, kultura.lviv.ua, ZAXID.NET, my.relax, VISIT.LVIV, У ЛЬВОВІ, RIA ЛЬВІВ, 032 UA

Акредитація преси: litfest@bookforum.com.ua

Мистецьке об’єднання “Дзиґа” представляє авторські зустрічі з письменниками
у кав’ярні-книгарні “Кабінет” (Львів, вул. Винниченка, 12)
10 листопада, четвер, 18 год.

ТАРАС ПРОХАСЬКО

Він вважається одним з найпомітніших явищ сучасної української літератури, його проза позбавлена пафосу, його життя організовано так, що він мало відчуває зміни в державі, політиці, громадському житті, його непокоїть дискурс насильства, який ніколи не зникав, але тепер зміцнюється в державі і те, що суспільство йому не опирається, він не дивиться телебачення і його турбує наша нелюбов до себе, вважає, що треба жити з увагою до інших і що ми – не самі і в цьому наша сила, і життя – таки не тотожне літературі.

Вхід вільний

Координатор “Кабінетних” зустрічей
Юрій Кучерявий 0503799961

19 листопада (субота) о 17:00 фестиваль-ресторація «Диван»

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Чому «ЛЮДИ»? Бо люди вміють кохати, відчувати, плакати, бояться втрачати, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність. Авторка у своїх віршах часто акцентує на людині, її проблемах, переживаннях, стосунках. Каже, що це поезія для людей і про людей.

Дмитро Стретович, координатор літклубу «Маруся» про книгу «ЛЮДИ»:

«Справді добра жіноча поезія, яку хочеться перечитувати, а окремі рядки – заучувати. Мар’яна вміє глибоко дивись на звичайні речі, показувати банальні деталі в незвичних ракурсах. Сьогодні така поезія має особливе значення: вона нагадує людям, що радість життя в дрібницях».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів,
зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською
поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Офіційний сайт авторки: http://marimaksymiak.wordpress.com/

Організатори: видавництво «Крок», літературний клуб «Маруся»
Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «Арт-Вертеп», «ЛітАкцент», «Платформа»