Жахне літо на обрії що його споглядаю
з вікна що виходить на вулиці
Ось де все має статися де кожен собі
тиняється, зазирає аж ген у відкриті
неодинокі серця щоб відкрити вогонь
на всіх вулицях
         як на вулицях про які ти читаєш щодня
які є мережею що нею мандруємо в центр
які є енергією що наповнює життя
і розпирає радістю всі екрани
                Більш я не можу сидіти на місці!
 
Хочу туди де не почуватимусь так погано
Забирайтеся з цього маленького острова допоки цілі мости
(моє серце – теж болюча штука)
Ні я хочу сидіти й дивитися кіна
а потім йти спати, собі в голові
Хтось гупає по ній тяжченною палицею наче ворог
саме той хто повинен змінити лице на впізнаване
потім зникає поза вікном поза пістолетом
Наче самотній герой що пробирається центральною вулицею
кричить Де ти? Просто хочу знати
всіх ангелів смерті під американським небом!
 
Ледве можу розгледіти всі будинки що зачорнюють небо
доки воно не стає бурею з пляшок
потім блакитніє на мить допоки дихаєш
і ти розумієш що досі наче живий і жити хотів би
але опинився б деінде можливо десь в Африці
Почни все спочатку коли все темнішає надовкіл
і світ прямує туди куди й повинен
За переможця стає хтось кого ми бачимо в своєму спільному минулому
хто знову перевертається у могилі
 
                Це так важливо коли хтось помирає а ти стаєш на його місце
                і ніколи більш не втрачаєш ані хвилини

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Продовжувати читання →

Питають мене чи я колись думав про кінець
світу, і я відказую: “Заходьте, заходьте, дайте-но
нагодувати вас сніданком, заради Бога”. По кількох
крихтах їм багнеться говорити про життя по смерті.
“Йой,” – кажу. – “А ви бачили гусінь що скелетує
зелене листя(1)?” Тоді вони говорять про
відкуплення та кількох обраних сидіти як раз
біля Нього. “Що робити?” – питаю. – “Просто сидіти?” Я
оточений розлюченими зомбі. “Скуштуйте
лимонного пляцка, купив учора
в пекарні Три Пси.” Але вони наполягають поговорити про
мою душу. Щось хилить на сон і мені всюди починають
ввижатися метелики. “Чи, прошу пана, не хотіли б ви
передрімати, мені б хотілося.” Вони потрохи відступають
від мене, зникають за дверима, прямують до моїх
сусідів, чорна хмара над їхніми головами, і
вони не бачать нічого безкінечно.

—
(1) В ориґіналі – гусінь, схожа до The Grapeleaf Skeletonizer, Harrisina americana.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Продовжувати читання →

ВІДКРИТA

Ніч молода
і наповнена спокоєм
Не можу описати
як вона вдягнена
Вона згодиться на дивні пропозиції
На все що ти запропонуєш
На все аби догодити гостеві

СИРЕНИ

Опівнічний
кримінальний метаболізм лісу провин
Гримучі змії свистять кастанєтами

Забери мене з цієї зали дзеркал
Це бридке скло

Ти тут
Чи ти виглядаєш так
Як ти би міг так коли
ніхто ніколи б не зміг

* * *

Чому я п’ю?
Бо так я можу писати вірші.

Часом, коли все це вилітає геть,
і все, що потворне, хилиться
до глибокого сну
Існує пробудження
і все, що залишається, є правдивим.
Коли тіло розграбоване,
дух стає міцнішим.

Пробач мені, Отче, бо я знаю,
що роблю.
Хочу почути останнього Вірша
останнього Поета.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011