Poland/Польща

12871493_1406624952696387_1393886060905277241_n

Йоанна Лєх – Мурахи в цукрі

12871493_1406624952696387_1393886060905277241_n

Heart in a cage
The Strokes

Тепер я переконалася: я динаміт. Язиком
вогню і хлібом; коли думаю про вибухи на сонці,
думаю про тебе, коли ти лежиш на березі згаслої вулиці
і крешеш іскри. У місті, повному ліхтарів, ти був вузьким,
темним тріском. Я хотіла кинути в тебе
каменем і розкришити, щось для тебе забути.
Повернути річку навспак.

Я хотіла щось тобі пояснити, але надійшов травень, мене
осліпило сонце і на мить я сплутала тебе з хлопцем,
який танцював на кущі, умів заклинати лебедів.
Ти, як ніхто інший, умієш зникати. Набираєш у рота
води так багато, що сам у ній тонеш, ти загубив лице
і сьогодні я вже не хочу навіть торкатися тебе, навіть цим віршем.

Сьогодні бажаю тобі всього доброго, коротко і здалеку.
Спокою, щоби ти більш не губив черевиків. Когось,
хто підтримає тобі голову, коли почнеш душитися
тієї гіркотою, якщо так бажаєш.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх. З книжки “Транс”

Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

Рафал Воячек – для Тебе пишу кохання…

для Тебе пишу кохання
я без прізвища
звір безсонний

пишу стривожений
сам перед Тобою
я м’ясо молитви
котрій Ти – птах

з губ спливає
крапля алкоголю
у ній всі сонця і зірки
єдине сонце тієї пори

з губ спливає
крапля крові
і де твій язик
який би тамував біль
що постав з перекушеного
слова люблю

Переклад Юрія Завадського, 2015

Рафал Воячек – Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе тихо так тихо ніби свічуся
І цвітуть зірки на полі моєї крові
Говорю так тихо що аж моя тінь біла

Я холодний острів для твого тіла
яке падає в ніч гарячою краплею
Говорю до тебе так тихо як через сон
палає твій рот на моїй шкірі

Говорю до тебе так тихо як птах
вдосвіта опускає сонце до твоїх очей
Говорю до тебе так тихо
як сльоза різьбить зморшку

Говорю до тебе так тихо
як ти до мене

Рафал Воячек – Жидівка

Увійшла дівчина
заснула жінка
а Жидівка
сниться

Гола як подих
болісна як легені зсередини
вилущена з імені
соромиться

Схиляється наді мною
і просить
дрібними персами

Стиґмат
крапля живої крові
застигла на ясному чолі

ПШЕМИСЛАВ ВІТКОВСЬКИЙ – З КНИЖКИ “ВИШКОЛИ”

17.
константа

що приглядаються, звикла.
світ може змінитися, але це – ні,
поправді.

коли йде, то йде так дуже,
що мертві дерева цвітуть, хворі діти
здоровіють.

26.
фотограф-аматор, біля барної стійки

могти це сказати – маю студію.

(зроблена з мила, з монтажної піни;
штучна, як розчинна кава;
це носять, і цим заводять,
ніщо. просто ніщо)

могти це сказати – йдемо до мене.

Ilona Witkowska, z książki ‘Spendida realta’ / Ілона Вітковська, з книжки ‘Spendida realta’

малі балконні виконавці сумних хітів

ми не знаємо яким чином сьогодні блищати адже
простота є надзвичайно важливою.

ще тліє вогнище, але те, що говорю, вже було.

*

в коло співаємо ту саму пісеньку

ми усвідомили, що стоїмо з відкритими ротами.
за пів року усвідомили, що так стоїмо.

існує якась межа порожнечі, така доза,
більше якої вже ні, вже навіть ніщо.

*

свято

дивимося на машину для виготовлення цукрової вати.
невідомо, що робити з другою рукою. втечі немає.

чоловік, що робить вату, порізав пальця,
а діти думають, що це малинова.

*

розкіш

пані в хутрі. виглядає як горобець.
як самі лиш пір’їни, без птаха, збиті в кульку.

підскакують в клітці, не усвідомлюючи відсутності.

© Ilona Witkowska, text
© Юрій Завадський, переклад