Poland/Польща

big_wojciech-bonowicz-fot.-k.-dubiel-4

Войцех Бонович – Молоді пані

В неї короткі товсті ноги. Бюст і живіт
однаково випуклі. Біле волосся зав’язане
у хвіст. Коли компостує квиток трамвай рушає
але вона навіть не здригнеться. На її пальцях

блищать два перстені. Маленькі дірки на ковнірі
майже непомітні ніби їх залишила дитина-вампір.
Її широке лице освічує салон «вісьмірки». Потім
входить інша: тендітна фігура на високих

підборах з тонкою талією з перчиком
на верхній губі. Брюнетка зав’язала волосся так
щоб додати собі кілька сантиметрів зросту. З неї досить
бути малою вона губи підкреслила червоною помадою

але вона надто дрібненька щоб змогла видертися
на перше місце. Надто ніжно доторкається
металевих труб надто обережно компостує.
Попри те відважно стає поряд із першою а «вісімка»

везе її до роботи на другий бік Вісли.

*

Войцех Бонович (1967) – польський поет, публіцист, журналіст. Закінчив полоністику Яґеллонського університету в Кракові. Дебютував 1995 року як поет. Автор дев‘яти поетичних книжок. 2002 року його поетична книжка “Повне море” отримала Літературну Нагороду Ґдиня. Написав біографію священника та філософа Юзефа Тішнера, яка мала великий резонанс у Польщі. 2012 року отримав орден “Срібний Хрест Заслуги” за досягнення в громадській і видавничій діяльності. Працює та мешкає у Кракові.

Вірші зі збірки «Друга рука» (2017), видавництво «А5»
Фото: K. Dubiel
Переклав Юрій Завадський в рамках програми SAMPLE TRANSLATIONS @ POLAND, серпень 2019 року.

Fot . Renata Dąbrowska

Piotr Czerski / Пйотр Черський

Досвітня пісня

Четверта ранку. Перший промінь сонця
пробивається як голка крізь куртину повік,
і тут же приглушений ґонґ, який повертається відлунням
і б’ється у черепі, як останній дзвоник.

Така сцена злочину: тонкі смуги шкіри
проблискують де-не-де поміж постелі,
холодна вологість якої ховає в собі певні
таємниці м‘язів, таємниці нутрощів.

З-за лаштунків аж до ліжка звивисту стежку визначають
розкидані пасма зіжмаканого одягу,
скиданого на підлозі в шаленому поспіху.

Ким єси, чуже тіло? Чому ти тут лежиш?

*

16 вересня 2018 року, у неділю, біля п’ятнадцятої
я поїхав трамваєм до Бжежна, там
трохи покрутився, а потім пішов
пляжем до Єліткова, де купив італійське морозиво
ванільно-вершкове, середнє, у великій вафлі
і довго сидів на лавці, і повільно їв морозиво,
було смачне, лише це, нічого більше.


*

Він і вона. Сидять на м’яких кріслах
в теплій кімнаті. Важко розгледіти обличчя.
Вона перекинула ногу через боковину: гола стопа
занурена в густий потік світла, що
вливається сюди крізь відчинені балконні двері
і що їх ділить навпіл (подалі темна риска
лісу розрізає золоті поля під блакитним небом).
Важко розгледіти обличчя. Вони дивляться одне одному в очі.
На краях світла вилискують пилинки, на шкірі
палахкотить жаринками курява. Коли вдихнеш –
розпадеться всесвіт.


33 1/3

Перший день весни проводить на горі, курячи
залишки гашишу із зимових запасів, знайдених
у шухляді (поміж – ага, онде вони лежали –
рахунками за світло і папкою вже зітлілих листів,
до котрих десь хтось усе ще нараховує умовні
відсотки). Унизу розкладається місто, розлите
в долині великою калюжею, що оточена білою
шкаралупою передмість. Над нашими головами ліниво
крутиться сталевий щит неба, наразі ніби
прозоріший, бо просвічуються крізь нього
сором’язливо зазвичай приховувані таємниці космосу:

все близько і щоразу ближче, планети
без зусиль притягуються, трамваї комет
зі скрипінням розвертаються на кінцевій зупинці.
Мікрорівень: косі лінії дерев прямують до точки
збігу, маршрути птахів перетинаються
нескінченно часто. Навіть ми, навіть себе
ми маємо, здається, на витягнуту руку.
Феноменальна омана – у заповільненому фільмі
можна це помітити виразніше, ніж завжди:
ось долоні минають одна одну, десь там, поміж,
у так званому просторі, може за міліметр одна від одної,

тому час повертатися. Обережно, повільно, дрібнопіщаним
узбіччям, порослим кущами трави,
підносячи повінь каміння, що виховзує
з-під черевиків, невеликі піщані лавини, що сунуться
у бік висипу. Обережно: ще один
фальшивий жест – це вже забагато, хоча б
один непотрібний крок – це крок задалеко.
Запізно: маленька нерівність, невеликий відступ,
раптовий поворот, ляпас, але все марно,
руйнування все ж стає неконтрольованим,
втрата рівноваги виявляється неповоротною. Земля

вислизає з-під ніг.

Переклав Юрій Завадський

51417513_10214170467755896_1211254148398317568_o

Марлена Нємєц – Три вірші / Marlena Niemiec – Trzy wiersze

*
тобі випадають вії під тиском світла
усі кольори разом чорні мов камені
ти пахнеш сріблом молоко загоїть усі твої рани нігті й волосся
втопи в меді коли не звертаєш уваги вибухають зірки
з усіх сторін рівновага сліпі пальці
(тверді цукерки сховані під язиком тріскочуть)

*
моя гостія – соняшник і кров із розбитих колін
зрізаю тобі серпом волосся земля поглинає твій запах
у роті зачиняю світло найтепліше місце де дихаєш
твої слизькі нігті це луб найстарших дерев
на всьому листі – очі
серцебиття поза контуром – прозоре
міжвимірний колообіг трав і дощу

*
з плодючої крові деколи народжуються квіти чи світло
з лівого боку світу пульсує форма місяць із інею
планети кричать до нас крізь хвилі венера – тривога
тіло поростає пижмо вика хвощ деревій землисті пальці –
солом’яні коси кришаться коли ти не дивишся
небо в блискітках
електромаґнетично вниз

*

Марлена Нємєц (1997) – поетка, студентка третього курсу польської філології, мешкає в Кракові.

Переклад Юрія Завадського за публікацією на сторінці http://magazynwizje.pl/…

133540_446081072097725_414885293_o

Мартина Буліжанська, з книжки “візійна”

земля – земля

долоня як коричнева болотяна мазь, людська. ці люди дійсно бачать
       – босі, слідами ніг визначають
ритм. обертають рідке ядро. пухнасті нічні метелики осілі на полотнах
матерії оточують їх. прошу темряви,
оглядова платформо. зміни напрям ріки, руйнуй, чави
і бий на сполох, бо може бути вже сьогодні.

*

ескіз: сильвія вейн

рисунок вуглем, на якому обличчя – древня спіраль сестри архімеда.
коралі життя
і смерті надягнені на пальці блищать
і блищать сині кістки стіп, що крутяться як стіл для віджа
(тоді, коли померла остання панна вейн).
лише волосся, те перше, як підлісок, зійшло солоною водою,
а не стільником меду.

Переклав Юрій Завадський

21743610_1804266106270242_700863442280629858_o

Яніна Осевська, з книжки “Блакитна хвиля”

шукай щілину в недосконалості скла
через яку промінь освітив би незнане
і зняв би більмо з неземних діл

шукай подряпини на туманній поверхні дзеркала
як шраму з якого потече правда крові
на ніч темної душі та визначить напрям

шукай потемки відображення в спокої вод
занурся в себе і побач обличчя дитини
якою ти був поки не загасили в тобі радість

Переклав Юрій Завадський

big_wojciech-bonowicz-fot.-k.-dubiel-5

Войцех Бонович – Другі відлуння

Діти йдуть стежкою вдосвіта на кого вони схожі?
Наче камінці в траві наче зубки в скринці.
Їх жменька в цьому великому розбурханому світі
посеред мурах і горобин пробиваються до своїх місць.

Вітер сипле їм під ноги пісок з великого казана.
Вони вже вчаться розрізняти дерева та назви дерев.
Високо підносять голови наче виглядають розвідників
цікавіший урок завжди чекає на іншому боці.

А на іншому боці лежить сніг і день не зоріє
великі млини здіймають вгору нерухомі вітряки.
Лише в одному вікні жевріє вогонь і кидає на сніг
слід що простягся до них палаючою рукою.

Переклад Юрія Завадського

ilona

Ілона Вітковська – з книжки “Люцифер перемагає” / Ilona Witkowska – z tomiku “Lucyfer zwycięża”

Люцифер перемагає

пташки, пташки
ці фестони світла
вони – колючий дріт

*

мудрощі з-під магазину й церкви

а після випивки буду сцяти у вікно та кричати –
мабуть щось із блядь,
саме слово блядь,
ціла ріка повільного веслування потемки

*

психоделічний папужка

не спалося, то я встав,
поїв картоплі з цибулею,
а потім пестив твої перси й лоно.
ти розставила ніжки як песик;

дуже тебе люблю.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

*

знаю про любов усе

любов для мене

 

Переклад з польської Юрія Завадського, 2018 рік за виданням Ilona Witkowska, Lucyfer zwycięża, Wydawnictwo: Korporacja Ha!artISBN: 978-83-65739-24-7, 2017

 Фото авторки зі сторінки http://kriscwik.blogspot.com/…
oczak

Малґожата Очак – #polishgirl / MAŁGORZATA OCZAK – #polishgirl

я не розрізняю напрямків
бо я з країни якою проходить лінія поділу
на схід вавилонської вежі

тут усе чудово гоїться
кабінет психіятра в ґетто на розі
дають раду кожній рані
вогнетривке єврейське твориво

але ґатунків божевілля тут усе ж більше
як жіночих імен

роблю що можу роздражнюю собі легені
отрутою що пахне манґо заспокоюю
але все ж боюся того самого що моя дитина
що свині коли їх багато можуть з’їсти людину

Джерело: https://pismointer.wordpress.com/…

leszek_szaruga_01_by_soulconfessor-d45v9y2

Лєшек Шаруґа – Два вірші

ПРИЙШЛИ

про це не можна мовчати
про це не можна говорити
про це треба знати

треба пам’ятати без слів
треба пити чорне молоко
треба складати вірші

варвари вже прийшли
врешті візьмуть слово

*

ДІДУСЬ, ОЛЕКСАНДР КУРЕЦЬКИЙ

мого дідуся батька
моєї мами забили
там лопатою коли я був
у Мюнхені знайомі
запропонували
поїхати до
Дахау

я ніколи
не відвідую концентраційних
таборів це
не мій
світ мій
світ

Переклад з польської мови Юрія Завадського, 2017

15965086_10209872465547116_7124913202337099770_n

Йоанна Дзівак – The virgin suicides

Ми сідали на пластикові сумки, щоби
не примерзнути до крісел, або на кольорові
журнали. Я ніколи такою не буду, я говорила, як оті
люди, що зараз під нами, усі такі
з паперу та друкарської фарби. Любов уже

назавжди перша, до скону і до кінця
травня. Писання не так, як тепер, без участі
комп’ютера й есемесок, аркушик, переданий
під партою на уроці біології: як задовго витримаєш
із заплющеними очима?

З книжки: Joanna Dziwak, sturm & drang

© Joanna Dziwak
© Юрій Завадський