Poland/Польща

ilona

Ілона Вітковська – з книжки “Люцифер перемагає” / Ilona Witkowska – z tomiku “Lucyfer zwycięża”

Люцифер перемагає

пташки, пташки
ці фестони світла
вони – колючий дріт

*

мудрощі з-під магазину й церкви

а після випивки буду сцяти у вікно та кричати –
мабуть щось із блядь,
саме слово блядь,
ціла ріка повільного веслування потемки

*

психоделічний папужка

не спалося, то я встав,
поїв картоплі з цибулею,
а потім пестив твої перси й лоно.
ти розставила ніжки як песик;

дуже тебе люблю.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

*

знаю про любов усе

любов для мене

 

Переклад з польської Юрія Завадського, 2018 рік за виданням Ilona Witkowska, Lucyfer zwycięża, Wydawnictwo: Korporacja Ha!artISBN: 978-83-65739-24-7, 2017

 Фото авторки зі сторінки http://kriscwik.blogspot.com/…
oczak

Малґожата Очак – #polishgirl / MAŁGORZATA OCZAK – #polishgirl

я не розрізняю напрямків
бо я з країни якою проходить лінія поділу
на схід вавилонської вежі

тут усе чудово гоїться
кабінет психіятра в ґетто на розі
дають раду кожній рані
вогнетривке єврейське твориво

але ґатунків божевілля тут усе ж більше
як жіночих імен

роблю що можу роздражнюю собі легені
отрутою що пахне манґо заспокоюю
але все ж боюся того самого що моя дитина
що свині коли їх багато можуть з’їсти людину

Джерело: https://pismointer.wordpress.com/…

leszek_szaruga_01_by_soulconfessor-d45v9y2

Лєшек Шаруґа – Два вірші

ПРИЙШЛИ

про це не можна мовчати
про це не можна говорити
про це треба знати

треба пам’ятати без слів
треба пити чорне молоко
треба складати вірші

варвари вже прийшли
врешті візьмуть слово

*

ДІДУСЬ, ОЛЕКСАНДР КУРЕЦЬКИЙ

мого дідуся батька
моєї мами забили
там лопатою коли я був
у Мюнхені знайомі
запропонували
поїхати до
Дахау

я ніколи
не відвідую концентраційних
таборів це
не мій
світ мій
світ

Переклад з польської мови Юрія Завадського, 2017

15965086_10209872465547116_7124913202337099770_n

Йоанна Дзівак – The virgin suicides

Ми сідали на пластикові сумки, щоби
не примерзнути до крісел, або на кольорові
журнали. Я ніколи такою не буду, я говорила, як оті
люди, що зараз під нами, усі такі
з паперу та друкарської фарби. Любов уже

назавжди перша, до скону і до кінця
травня. Писання не так, як тепер, без участі
комп’ютера й есемесок, аркушик, переданий
під партою на уроці біології: як задовго витримаєш
із заплющеними очима?

З книжки: Joanna Dziwak, sturm & drang

© Joanna Dziwak
© Юрій Завадський

tomasz-pulka

Томаш Пулка – Ас

Певний польський поет носить дві пачки
бо коли йому душно то палить лайтові.

Мені поки що бракує на дві пачки
але надійде час і куплю собі чотири

і буде такий день що не запалю.

*

tomasz_pulka-korporacja-haart

Томаш Пулка (1988-2012) – польський поет, пов‘язаний із краківським літературний середовищем. Вивчав полоністику в Яґеллонському університеті. Автор п’яти поетичних книжок. Разом із Романом Пробощом, Лешеком Онаком, Лукашем Подґурні та Пйотром Пулдзяном Плуценнічаком творив артблоґ “Тихий Набіау”. Був учасником групи “Перфокарта”, котра займається кібернетичною поезією – її творенням та просуванням. Страждав роздалами, після невдалої спроби самогубства лікувався. Не приховував того, що вживав наркотики, а його улюбленою формою “нарконавтики” були психоделіки. Внаслідок трагічного збігу обставин втонув ув Одрі 9 липня 2012 року.

miedzy_wierszami__miedzy_ksiazkami__poeci__roman_honet_czesc_2

Роман Хонет – мотузки

жінка, як прощаєшся з нею,
і смерть, коли тебе приймає,
говорять одне й те ж – мусиш іти

над зануреним у тишу містом
і дітьми в цьому місті, котрі перетворюються вночі
в потік облич і голосів, але вже вкритих кришталем, льодом

раптом птах як опахало з утрамбованого снігу –
твоя тінь попередня

перед настанням тіла

і товща землі, котра їх прийняла

13528659_10154217241068808_3235363010678772549_n

Малґожата Лебда, з книжки “Matecznik”

лице: лекція малярства

під лісом помер старий батьків друг
ми навідувалися до нього взимку його долоні нагадували
пазурі хижого птаха на глиняні талірчики наливав
падевого меду і плескав у долоні бачачи обліплені солодким лиця

батько шепотів переконуючи йому в горлі
живе погане тому якщо молитися за це його горло
то ж і проти того що там живе

це від нього я взяв перший рій каже батько коли
здоймаємося полями щоб востаннє доторкнутися до його долоні

у холодній халупі розглядаю засушене лице
друга мого батька думаю про малярські амбіції
смерті про те яким чином видобуває тіні
як обережно роздає барви

*

перелік: народження і різня

побілена стіна обори слугує батькові за нотатник
ґрафітним олівцем записує дати запліднення
корів і вираховує народжених і померлих тварин

увечері ведемо ялівку до бика
батько обирає цього з-під лісу швейцара симентальської породи
бик виявляється здоровенним з носа йому звисає стальне кільце
питаюся батька чи не розчавить корову він ніжний заспокоює

хлопці з-під лісу ведуть мене до стодоли до її воріт
тонкими цвяхами поприбивали ропух ми молимося
до них кажуть низько вклоняючись істотам

*

Малґожата Лебда (1985) виросла в гірському селі Желєзнікова Вєлька у польський Бескидах. Поетка, науковець, фотограф. Займається екстремальними видами спорту, туризмом та альпанізмом. Мешкає у Кракові.

З інтерв’ю з Лукашем Ґресічаком: Це дуже особиста розповідь. Хоча може саме вона є дуже універсальною? Коли моя попередня книжка “Granica lasu” повставала кілька років, то “Matecznik” я написала відносно швидко, в неперервному, – боюся цього слова, але це зроблю, – божевіллі. Я дуже вагалася, чи показувати ці вірші світові. За мить до того, щоб надіслати книжку до видавницва WBPiCAK у Познані, я жахнулася, що в кожному вірші з’являється батько. Пишучи, я не усвідомлювала, що він настільки заповнив простір цієї поезії. Джерело фото й інтерв‘ю: wyborcza.pl

12871493_1406624952696387_1393886060905277241_n

Йоанна Лєх – Мурахи в цукрі

12871493_1406624952696387_1393886060905277241_n

Heart in a cage
The Strokes

Тепер я переконалася: я динаміт. Язиком
вогню і хлібом; коли думаю про вибухи на сонці,
думаю про тебе, коли ти лежиш на березі згаслої вулиці
і крешеш іскри. У місті, повному ліхтарів, ти був вузьким,
темним тріском. Я хотіла кинути в тебе
каменем і розкришити, щось для тебе забути.
Повернути річку навспак.

Я хотіла щось тобі пояснити, але надійшов травень, мене
осліпило сонце і на мить я сплутала тебе з хлопцем,
який танцював на кущі, умів заклинати лебедів.
Ти, як ніхто інший, умієш зникати. Набираєш у рота
води так багато, що сам у ній тонеш, ти загубив лице
і сьогодні я вже не хочу навіть торкатися тебе, навіть цим віршем.

Сьогодні бажаю тобі всього доброго, коротко і здалеку.
Спокою, щоби ти більш не губив черевиків. Когось,
хто підтримає тобі голову, коли почнеш душитися
тієї гіркотою, якщо так бажаєш.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх. З книжки “Транс”

Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.