Translations/Переклади

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Philippe Jaccottet – Two poems / Філіп Жакоте – Два вірші

Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.

Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,

або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.

*

Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.

Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!

Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

Рафал Воячек – для Тебе пишу кохання…

для Тебе пишу кохання
я без прізвища
звір безсонний

пишу стривожений
сам перед Тобою
я м’ясо молитви
котрій Ти – птах

з губ спливає
крапля алкоголю
у ній всі сонця і зірки
єдине сонце тієї пори

з губ спливає
крапля крові
і де твій язик
який би тамував біль
що постав з перекушеного
слова люблю

Переклад Юрія Завадського, 2015

Пабло Неруда – Брате Пабло

Аж тепер селяни прийшли до мене: «Брате,
немає води, брате Пабло, немає води, дощ не падає».

І тепер русло
річки
сім днів наповнене, сім днів сухе.

Наші корови померли в горах.

Посуха поступово вбиває дітей.
У вишині не мають що їсти.
Брате Пабло, ти будеш говорити з Міністром».

(Так, брат Пабло говоритиме з Міністром, але вони не знають,
як вони дивляться на мене,
ці паскудні шкіряні крісла
і міністерська деревина, шорстка,
натерта до блиску слиною.)
Брехливий Міністр, потирає руки,
а худоба злиденних селян
з віслюками й собаками із крихких
скель падатиме, від голоду голодна, донизу.

Переклад за підрядником Юрія Завадського

Пабло Неруда – Якщо мене забудеш

Хочу знати
одну річ.

Знаєш, як воно є:
якщо дивлюся
на крашталевий місяць, на червону гілку
неспішної осені в моєму вікні,
якщо торкаюся
побіля вогнища
невідчутного попелу,
чи зморкуватого тіла колоди,
все провадить мене до тебе,
ніби все, що існує:
запахи, світло, метали
були мізерними човнами
до тих острівців тебе, що чекають на мене.

Отож, тепер,
якщо ти по-трохи перестаєш любити мене,
я переставатиму по-трохи любити тебе.

Якщо раптом
мене забудеш,
не шукай мене,
я вже тебе забув.

Якщо думаєш про це довго і навіжено,
вітер прапорів,
що пролітає крізь моє життя,
і вирішуєш
залишити мене на березі
серця, де я вкорінився,
пам’ятай
що того дня,
тієї години,
я здійму руки
і моє коріння відкріпиться
шукати іншої землі.

Але,
якщо кожного дня,
кожної години,
відчуваєш, що ти на мене приречена
невблаганною солодкістю,
якщо кожного дня квітка
здіймається до твоїх уст, шукаючи мене,
ох, любове моя, моя кохана,
у мені всьому вогонь розгоряється,
у мені ніщо не пригасло і не забулося,
моя любов засіває твою любов, кохана,
і як задовго ти живеш, це буде в твоїх руках,
не залишаючи моїх.

Переклад за підрядником Юрія Завадського, 2015

Sam Hunt (New Zealand) – Sara / Сем Гант (Нова Зеландія) – Сара

Бездоганне твоє тіло.
Це ж ніби брехня!
У Мод Ґонн – великі руки,
Енджела в самотності здуріла.

Бездоганне твоє тіло.
Я шукав його щоденно
у долинах темних,
доповзав до уст твоїх несміло.

Бездоганне твоє тіло.
Розділяю небо й землю,
молюся під кривавими дверима,
від пологів впрілий.

Бездоганне твоє тіло.
Навіть розкудлані кучері.
Навіть бузьок надокучливий.
Визнавати закони не захотіла.

Бездоганне твоє тіло.
сідниці, стегна і перса,
вигини ніг, і я між них вперся,
твої гомілки – беріг розімлілий.

Бездоганне твоє тіло.

Прочитати й послухати: http://www.poetryarchive.org/…

Переклад: Юрій Завадський 2015

Рафал Воячек – Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе тихо так тихо ніби свічуся
І цвітуть зірки на полі моєї крові
Говорю так тихо що аж моя тінь біла

Я холодний острів для твого тіла
яке падає в ніч гарячою краплею
Говорю до тебе так тихо як через сон
палає твій рот на моїй шкірі

Говорю до тебе так тихо як птах
вдосвіта опускає сонце до твоїх очей
Говорю до тебе так тихо
як сльоза різьбить зморшку

Говорю до тебе так тихо
як ти до мене

Рафал Воячек – Жидівка

Увійшла дівчина
заснула жінка
а Жидівка
сниться

Гола як подих
болісна як легені зсередини
вилущена з імені
соромиться

Схиляється наді мною
і просить
дрібними персами

Стиґмат
крапля живої крові
застигла на ясному чолі

Вальтер фон дер Фоґельвайде – В затінку липи…

В затінку липи
на зарінку,
де ми ховалися бува,
потай, без хлипу,
безгомінко
зелена вилягла трава.
На галяві лісовій,
тандарадай,
тьохка ніжно соловій.

Ввечері тихо
йшла тривожно,
коханий мій уже чекав.
Раптом, як вихор,
(мати божа!)
підніс мене він на руках.
Цілувались тьму разів:
тандарадай,
ротик мій почервонів.

Ложе строкате
він стелив нам,
щоб м’яко нам було удвох.
Хтось міг назвати
дивом дивним
це наше ложе із квіток.
Де троянда процвіла,
тандарадай,
голова моя була.

Поруч зі мною
(о мій боже!),
приліг мій любий чоловік.
Хай таїною
наше ложе
залишиться для всіх навік.
Пташка лиш про нас все зна:
тандарадай,
приховає все вона.

Переклад Юрія Завадського

Про автора вірша >>