New Zealand/Нова Зеландія

David Mitchell – night through the orange window / Девід Мітчел – ніч крізь помаранчеве вікно

David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)
David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)

ніч крізь помаранчеве вікно

(і)

Сьогодні ввечері
в бурштиновому теплі
її глибокового сну
я боротимусь за сезонного себе

проживаючи знову
дощ і мряку її посмішки

тож тепер
за таємничий момент
її обличчя –
в маренні мого горла
шепіт її блідих уст –
по моїй соленій шиї
моїх плечах

тож тепер
у тиші
моменту
ми знову йдемо
тією юною ніччю
і це

крок за повільним кроком
в тремтіння.

(іі)

Там ніч
і це
ти нахилилася
твоє плече в світлі багаття
помережане
витонченими синцями
вересу

ніжність і ніжність і ніжність

твоя холодна рука
була на моєму обличчі
мені – спокійному –
ніжність як зітхання що згасає
бліда як відзвук твоїх очей що закриваються

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
пробує мого рота
зупиняється на горлі аби послухати –
мою кров
      її навіжене змагання

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
мені – спокійному –
ти – наче сліпа

ніжність і ніжність і ніжність

твоя тонка рука

біля моїх очей губ
і пасм яскравого волосся
злегка вигинається
униз усіма тендітними левадами
твоєї осінньої шкіри

твоя холодна рука
йде моїм обличчям
щоб дізнатися форму аморфного
щоб закарбувати час на похмурому обличчі
пелюстці посмішки
або на переляку
занадто вродлива аби розмовляти

тиша –
твій собор.

(ііі)

Сьогодні ввечері
у величезному просторі цього застиглого моменту
у цьому столітті
між дзвоном і блакитною зіркою
крізь решето стривоженого повітря
що відсіює голоси з вулиці
в мене є ти – така
яка ти насправді.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
смерть. день. народження. ніч.

Я не можу володіти тобою знову
безпечно як зараз

ти –
     звук спеки
     у саду
     що визріває

ти –
     перша маленька лілея смерті
     бездиханна
     приходиш зачудована
     задихаючись на підступах до
     мого сірого обличчя –
     я приголомшений

ти –
     грієшся від незапаленого вогнища
     від запаху невипалого дощу
     відлуння музики
понад усім чорно-білим озером

ти –
це не має імені
чим ти є
неписальне

смерть. день. народження. ніч.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
зморшки теплої паніки понад бідним днем
його гігантського обличчя.
голос його великий
крізь
     усе небо
кличе Уліса.

Це не те, що я самотній
у світі
без тебе –
але це те що я самотній
у тобі
без тебе

Сьогодні ввечері
я володію тобою такою яка ти насправді
між; без;
так багато світів
складених як карти
між дзвоном і блакитною зіркою

хто не хотів би гігантського викрику?

(iv)

Пам’ятаю її як п’яту пору року
вона
що прийшла неочікувано
в ті пісні місяці
соромлячи пунктуальні блакитні вечори
гордою вічністю своєї плоті

вона
що любила гордо
викликаючи подив і трошки природнього остраху
що обхопила довгими холодними пальцями
тонкими і блідими як світанок
моє товсте обличчя
що блукала співаючи
моєю освітленою головою
розсіюючи спогади про майбутнє
як розжарене каміння
     чи троянди

вона
що обережно вхопила мої вуста
поміж свої дрібні холодні зуби
що цілувала лушпинки моїх неповоротких очей
тож я також можу плакати
за життям

я пам’ятаю її як п’яту пору року
що прийшла неочікувано
і вродливою промайнула

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Продовжувати читання

Selina Tusitala Marsh – Salt / Селіна Тусітала Марш – Сіль

ніби Бог розсипав сіль
на свій опівнічний обрус

ніби Джибранове Чудовисько
кинуло плащ Красуні
через воду –
його м’яке світло згасло
в каятті

ніби зірка іншою блакитною зіркою
згадувала про зникнення кожної з матерів
і запалювала її обличчя на тисячі років

ніби матарікі*
зістрибнув зі сторінки календаря
прямуючи моїми судинами
униз крізь пальці
згинаючись аби зірвати
фіолетову орхідею.


* Матарікі – так Маорі називають сузір’я Плеяди. З Матарікі пов’язаний Національний Новий Рік в Маорі.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Продовжувати читання

ПОЕЗІЯ НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ – З англійської переклала Ганна ЯНОВСЬКА

Земля НЗ: нотатки перекладача

Нова Зеландія і схожа й не схожа на колишню британську колонію. Корінним населенням цих островів є птахи та плазуни: усі ссавці, крім кажанів, є прибульцями. З людей першими тут оселилися так звані племена мисливців на моа (гігантських птахів, на сьогодні вже знищених). Відтак ці племена витіснив чи асимілював полінезійський народ маорі — вправні воїни, мореплавці й різьбярі.
Потім на береги островів висадилися білі люди. Те, що було далі, можна прочитати в книжках із історії; утім, маорі виявилися важче приборкуваними, ніж, скажімо, австралійські аборигени.
У двадцятому столітті, особливо в його другій половині, новозеландські митці, як, скажімо, свого часу американські, переросли гордість колонізаторів і прислухалися до голосу землі — ніби й своєї, та водночас незасвоєної. І цей гіпнотичний голос рвав греблі та породжував різкі, яскраві й неповторні явища, — очевидно, неуникненні на справжньому стику двох культур. Проте ні в США, ні в Австралії спосіб життя й мислення колишніх колонізаторів не піддався аборигенним чарам настільки сильно. Тож енергетичний вплив культури маорі на сучасну “білу” новозеландську культуру важко не помітити. Не виключено, що причина тут полягає в несподіваній спільності стосунків зі світом. Адже і маорі, і білі люди припливли з далеких країв — і котрий край їм тепер називати батьківщиною? Ці пташині острови на краю світу? Легендарну країну Гаваїкі, з якої в прадавні часи відпливли човнами у відкрите море предки, розсіявшись Тихим океаном до самого острова Пасхи (деякі маорі й сьогодні відтворюють свій родовід аж до членів команд тих суден)? А чи, приміром, Британські острови, які там і зараз є вже такою самою Гаваїкі?
І що маємо сьогодні? Білий новозеландець називає себе так, як його назвали тубільці, — пакеха. Регбісти перед матчем вдягають на стегна пов’язки й танцюють хака — ритуальний танок воїнів маорі. Говірка ківі, зрозуміла новозеландцям різного походження, становить такий собі германо-полінезійський суржик. Варто також зауважити, що символіка місяців у новозеландській поезії, як на українські звички, страшенно викривлена (адже коли у Північній півкулі зима, у Південній — літо, і, наприклад, квітень є фактично жовтнем).
Більшість текстів, поданих тут, я знайшла через сайт Новозеландського поетичного центру www.nzepc.auckland.ac.nz. За цей ресурс і дружню допомогу я глибоко вдячна адміністраторці сайту Мішель Леґґотт. Картина, яку формують наведені вірші, є скоріше суб’єктивною, яскравим віконцем у невідому зелену землю. Тому спеціалісти могли б мені закинути відсутність багатьох важливих імен. Так, подана добірка випадково виявилася всуціль “білою”, хоча тубільної романтики в ній не бракує. При цьому зауважимо, що, наприклад, старійшина новозеландської поезії Хоне Туваре свідомо уникає рідного етнічного колориту у своїх творах.
————
© Ганна Яновська, 2006, переклад, стаття, довідки про авторів.

Що я ще можу сказати? Слухайте звуки цієї мови. Розмовляйте з цими людьми й тваринами. Принюхуйтеся до подиху землі, істот і механізмів.
Перекладач кидає весло й ступає на берег першим.
Ганна Яновська

Саймон Вільямсон
Тама Те Ора

Вона мала владу над нашими іменами
вона вишикувала нас
“Твоє ім’я Ґарі”
“Ні — я відповів —
Моє ім’я Тама Те Ора1”
“Віднині твоє ім’я — Ґарі”
Білі завжди знали більше
Британія наче Країна Богів
де думки керують світом
Усі ці люди про яких ми дізналися
були англійці і християни
а не маорі й хау-хау2
як мій коро3
Ауе! Я вчився і вчився
рахувати гроші
говорити про Королеву найкраще
і мої ванау4 сказали
“Шлях маорі — вимирання
вчись бути таким як пакеха5”
Мене били коли я говорив своєю мовою
і моя вая стала мам
Потім я пішов на цивільну службу
і навчився законів пакеха
тепер я живу за цими законами
серед пакеха
Для моїх темношкірих братів я білий
а для білих я просто горі6
Але зараз зустрівши мене
ви краще не звіть мене Ґарі
бо ім’я моє моє ім’я — Тама Те Ора
і воно несе в собі тих хто уже пішов
хто приплив з Гаваїкі7
щоб уникнуть війни
Це ім’я
записане на кістках моїх
Так що краще
більше не звіть мене Ґарі
————
1 Мовою маорі Тама Те Ора — Син Життя.
2 Хау-хау — маорійська релігійна течія, що виникла в другій половині ХІХ століття на основі місцевих вірувань та юдейського і християнського вчень. Адепти хау-хау брали активну участь у війнах проти європейських колонізаторів.
3 Коро — дід.
4 Ванау — родичі.
5 Пакеха — білі люди, європейці.
6 Горі — образлива назва маорійців.
7 Гаваїкі — міфічна прабатьківщина маорі та інших полінезійських народів.
Оригінал: http://www.book.co.nz/william.htm

Марк Янг

Єдиноріг

Чекаю. Цікаво мені, чи приїдеш сьогодні.
Та сама напруга,
металевий присмак у роті.
Десь там,
у ясному повітрі вечірньому, гудуть літаки,
наче бомби несуть до землі.
У кожному з них повно мандрівників,
і деякі з них на своїх туристських стежках
скоро постукають у мої двері,
щоб дізнатися, як живуть на іншій півкулі.
Я проведу їх моїм будинком, повз павичів,
повз перських котів, повз чудні загадкові витвори
давно забутих племен. А тоді відчиню
двері в кімнату таємну, де квіти та феєрверки
глушать сморід поту єдинорога,
він там живе.
Копита його крешуть іскри,
аж дивитися боляче. Він зголоднів.
Скоро буде час годувати.
Чекаю. Цікаво мені, чи приїдеш сьогодні.
————
Оригінал: http://www.nzepc.auckland.ac.nz/authors/young/unicorn.ptml

Рімке Енсінг

Любовна пісня з Хокіанги1

У глибокім дуплі старого пурирі2
дикі бджоли зібрали мед. І гудуть
свою пісню в затінку листя ясного, і п’ють
із жагучих квітів зеленої сутіні.
І нам теж дісталося сповна цього нектару,
і ми дивимось, як світло рушить вигадливу тінь
крізь широкі навіси гілок. Лежимо,
згадуючи, як виростали будинки з місцевого лісу
(в основному з каурі, агатису австралійського,
ще й з червоного дерева блоки), а вітер з затоки
легкий, як твої обійми в цій літній траві,
білій від сонця. Воно теплим язиком
лиже наші тіла, солоні від моря, в якому таніва3
живе серед скель у кублі з бурих водоростей.
Ми гойдаємося за лініями, що наближаються, і тікають,
і сходяться знов, мов коханці, на хвилях, не займаних
чайками, і в цій коловерті наші тіла урочисті,
як пагорби, зліплені переказами давнішими,
ніж сумовита прадавня ваята4 й імення минулого
під синім мінливим листям небес.
————
1 Хокіанга — затока біля західного узбережжя Північного острова Нової Зеландії.
2 Пурирі — розлоге новозеландське дерево.
3 Таніва — у маорійському фольклорі — страшний водяний дух.
4 Ваята — вид маорійських пісень.
Оригінал: http://headworx.eyesis.co.nz/poetry/talking_sample.php

Нола Боррелл

Туатара1
Тримай дистанцію:
ти тут новенький,
самовпевнений і кострубатий.
Ще один крок —
і ти мене не побачиш ніде,
так і знай, не побачиш.
Я тобі раджу: слід завжди
ховатись. Я ж бо навчився дечого
за 200 мільйонів років.
Захоплюй відповідну
екологічну нішу,
наприклад, одну з цих труб.
Що вирячився на мене?
Я полюю на сцинків2 і вет3,
а то й на таких, як я.
Якщо самиця не танцює,
я кусаю її за шию,
а потім уже беру.
Хоча що там, я радий компанії.
Підвищуйте нашу чисельність
і знижуйте вашу.
Не те щоб я цим переймався…
Я ж пережив динозаврів,
то переживу й вас.
Скільки-скільки, кажеш, ви тут живете?
————
1 Туатара — новозеландська реліктова ящірка. Назва перекладається з маорійської як “шипи на спині”. Відома також як гатерія.
2 Сцинк — рід дрібних ящірок.
3 Вета — комаха з ряду прямокрилих (тобто родич коників, цвіркунів і сарани). Крім Нової Зеландії, водиться також у Південній Африці, Південній Америці, Австралії. Новозеландська вета може виростати до 9 см завдовжки (за ваги 70 г). Живе в дуплах, норах. Назва походить від маорійського ветапунга (бог / богиня всього потворного).
Оригінал: http://www.vuw.ac.nz/turbine/borrell.html

Лоріс Едмонд

На дорозі Те Авамуту

А це був птах сріблясто-чорний,—
сріблястий, бо летів назустріч
так низько, ніби хтось його поранив,—
але тепер вже пізно думать
про це, бо, не відчувши ні удару,
ні спротиву розігнаних коліс,
я вбила птаха.
І вітер десь закинув жмут
сріблясто-чорних пелюсток.
А я збиралася спинитись,
та десь за милю вже забула.
А він лишився там — лежить,
ні докору, ні захисту не має,
між тих численних помилок,
що я минула, не спинившись.

Оригінал: www.nzepc.auckland.ac.nz/authors/lauris/teawamutu.ptml

Третій

Я не знаю, як мені описати третього, але
тими днями, коли сотні голубів злетілися в місто,
кинулися догори величезними туркотливими оберемками
у вікно твоє й упали чорним градом на труби, карнизи
будинків навпроти, він з’явився, він увійшов —
назвімо його чоловіком. Він розпустив своє сизе пір’я.

Його незмигний погляд сяяв; він став
слугою і тлумачем, господарем і чародієм,
він викладав дивовижні картини гармонії
зі шматочків кохання розколотого і сумнівів;
це ти його, мабуть, до мене прислав, розуміючи
мою слабкість. Мені він видався гарним.

Я прийшла до тебе холодним квітневим вечором,
літні голуби відлетіли, ти був зайнятий;
у важкому синьому світлі третій був дуже високим
і старанно гострив металеві свої кігті.
Коли я злякалася, ти підійшов, тихо став поруч із ним
і подивився на мене спокійно, не впізнаючи.

Оригінал: http://www.nzepc.auckland.ac.nz/authors/lauris/third.asp

Джеймс К. Бекстер

Пара сандалів

Пара сандалів, чорні старі штани,
Шкірянка на плéчі — я маю рушати, друзі,
В темряву, в холод, до першопочатку,
Де ребра предків — це крокви будинку зустрічей1.
Вікна вибиті, а підлога біла
Від пташиного посліду — саме там
Зберуться духи, щоб настановити мене на путь.
А коли зійде туман,
Те ра ріте тону те Атуа —
Сонце, яке мов Бог,—
Прогріє мої кістки, а стріли його
Простромлять безформну глину моєї душі до осердя.
Гемі2.
————
1 Будинок зустрічей — споруда для важливих зборів у маорі.
2 Гемі — маорійська транскрипція імені Джеймс.

Оригінал: http://www.vuw.ac.nz/modernletters/bnzp/2001/baxter.html

Про авторів:

Саймон Вільямсон народився 1968 р. в Нгаруаваї. Складав не лише вірші, а й пісні, співав у фолькових гуртах. Також різьбив дерев’яні скульптури, малював. Трагічно загинув у 1999 році.
Оригінал вірша “Тама Те Ора” був опублікований у єдиній книжці поета “Storyteller: Poems 1988—1999” (HeadworX, Wellington, 2003).

Марк Янг народився 1941 р., нині мешкає на Тропіку Козерога в Австралії. Є публікованим поетом понад 45 років (його тексти широко друкувалися й друкуються в паперових та інтернет-виданнях у різних країнах) — має десять власних книжок, з них шість поетичних. Був одним з упорядників нещодавно виданої антології хайку, автор праці про новозеландський живопис. Є одним з авторів Новозеландського електронного центру поезії, крім того, має дві власні сторінки в інтернеті.
Вірш “Єдиноріг” надрукований у першій збірці Янга “The Right Foot of the Giant” (Bumper Books, Wellington, 1999).

Рімке Енсінг народилася в Ґронінгені, Нідерланди, 1939 р. У 1951 р., ще навіть не знаючи англійської, переїхала з батьками до Нової Зеландії, де мешкає досі. 1967 р. отримала ступінь магістра й почала викладати в Оклендському університеті новозеландську літературу (до 1999 р.). 1977 р. упорядкувала першу антологію новозеландської жіночої поезії “Private Gardens”. Вірші широко публікувалися як у Новій Зеландії, так і за кордоном, книжка вибраної поезії “Talking Pictures” вийшла 2000 р. (видавництво HeadworX). Сьогодні є дослідником-стипендіатом в Оклендському університеті.
Оригінал вірша за адресою http://headworx.eyesis.co.nz/poetry/talking_sample.php

Нола Боррелл народилася в Новій Зеландії. Дебютувала в середині 1990-х. Її вірші друкувалися, зокрема, в антологіях Новозеландської поетичної спілки, журналах, на інтернет-сайтах; має публікації в Австралії, США, Великій Британії. Колишній секретар комітету Новозеландської поетичної спілки. Цікавиться хайку, активно популяризує цей вид мистецтва, є однією з організаторів національної майстерні хайку (2005). Працювала як соціолог, викладачка англійської мови, консультант.
“Туатара” вперше опублікована 2001 року на літературному веб-сайті “Turbine”, що належить Міжнародному інституту сучасної літератури (Веллінгтон). У 2004 р. вірш надруковано в антології “Spirit Abroad: A second selection of New Zealand spiritual verse” (упорядники Пол Морріс, Гаррі Рікеттс, Майк Ґрімшоу).

Лоріс Едмонд народилася 1924 р. Дебютна книжка її поезій “In Middle Air” (1975) отримала літературну премію PEN. З того часу Едмонд видала 16 поетичних книжок (за які отримала численні відзнаки), мемуари (1994 і 2001), роман і п’єси для театру та радіо. Працювала логопедом, викладачкою англійської мови, редактором; 1988 року здобула ступінь почесного доктора з літератури в університеті Мессі. Померла від серцевого нападу в січні 2000 р., залишивши п’ять дочок і сина.
Вірші “На дорозі Те Авамуту” і “Третій” надруковані в книжці “Selected Poems 1975-2000” (редактор K. O. Арвідсон, видавництво Bridget Williams Books; 2001)

Джеймс Кейр Бекстер народився 29 липня 1926 р. в Данедіні в сім’ї фермера й дочки професора. Рано виявив поетичне обдарування: перша книжка, опублікована у вісімнадцять років, мала великий успіх. Від цього часу в його житті події відбувалися ніби у двох паралельних світах: досягнення в літературі й проблеми в житті, пов’язані зі складним характером і алкоголем. Далеко не всі його вірші знайдено та опубліковано й сьогодні. Творчість легендарного поета сповнена глибинних асоціацій, пов’язаних із кельтською та маорійською міфологіями: шотландець за походженням, Бекстер мав велику симпатію до корінного народу Нової Зеландії, був одружений із маорійкою. До кінця життя поезія приносила Бекстерові не лише славу, а й великі проблеми через критичне ставлення до деяких явищ у суспільстві, особливо в останні роки життя, коли він пішов від дружини й дітей. Тоді Бекстер осів у комуні в містечку Єрусалим на річці Вангануї, де змінив своє ім’я Джеймс відповідно до маорійської вимови на — Гемі. За два місяці до смерті поет пішов і з комуни, вочевидь знаючи, що на нього чекає. Деякий час жив у знайомого художника Майкла Іллінгворта, де написав три останні вірші — два на шпалерах на стіні й один (під назвою “Ода Окленду”) на кухонному столі. Помер поет в Окленді через три дні після того, як залишив приятелів дім, 22 жовтня 1972 р. від множинного коронарного тромбозу. Перекладений текст є однією зі “шпалерних поезій”, написаних тоді, коли Джеймсові залишався тільки тиждень земного життя.
Оригінал вірша за адресою http://www.vuw.ac.nz/modernletters/bnzp/ 2001/baxter.html

Ганна Яновська народилась у Харкові 1980 року. Закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, лінгвіст. Належить до літературного конгломерату “Весло слова”. Як поетка друкувалася в колективних збірках і в періодиці, брала участь у літературних фестивалях, опублікувала кілька дитячих поетичних книжечок. Перекладає українською мовою сучасну австралійську, новозеландську, африканську, британську поезію, а також англомовну поезію деяких інших країн. Переклади надаються для публікації вперше.

Джерело: http://www.vsesvit-journal.com/…