New Zealand/Нова Зеландія

Sam Hunt (New Zealand) – Sara / Сем Гант (Нова Зеландія) – Сара

Бездоганне твоє тіло.
Це ж ніби брехня!
У Мод Ґонн – великі руки,
Енджела в самотності здуріла.

Бездоганне твоє тіло.
Я шукав його щоденно
у долинах темних,
доповзав до уст твоїх несміло.

Бездоганне твоє тіло.
Розділяю небо й землю,
молюся під кривавими дверима,
від пологів впрілий.

Бездоганне твоє тіло.
Навіть розкудлані кучері.
Навіть бузьок надокучливий.
Визнавати закони не захотіла.

Бездоганне твоє тіло.
сідниці, стегна і перса,
вигини ніг, і я між них вперся,
твої гомілки – беріг розімлілий.

Бездоганне твоє тіло.

Прочитати й послухати: http://www.poetryarchive.org/…

Переклад: Юрій Завадський 2015

Дарен Камалі (Нова Зеландія). Казки, вірші та пісні підводного світу

Камалі Д. Казки, вірші та пісні підводного світу /Переклад з англійської Лейли Абдуллаєвої. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 54 с.

Музика та океан

«Заглибитись у подорож Океанією та разом отримати задоволення від моєї рідної культури та мови крізь подорож на човнику-вака поезії» – у слові до українського читача пропонує тихоокеанський письменник і перформер Дарен Kaмалі. Тож отак, із перших сторінок поетичної збірки «Казки, вірші та пісні підводного світу» розумієш: окрім не зовсім сентиментальної подорожі, чекає екзотика не тільки образна, а й лексична. Тому, до слова, vaka — каное.

У книжці багато океану. А відтак, суші. Проте її менше. Остання, зокрема, опредметнюється в деревах – манговому, пальмі. «Кокосова пальма» відкриває збірку, і чи не тому під час читання десь на обрії постає світове дерево: «Задовго до появи цивілізації // кокосова пальма // стояла самотньо // посеред безлюдного тихоокеанського острова // погойдуючись у такт з морським бризом. // Молодий кокосовий горіх впав з її верхівки // покотився пляжем // до велетенського океану // і поплив від острова до острова // залишаючи насіння на кожному з них». Ось заявлена у назві особливість збірки – казковість і тяжіння до пісенності. Лиш, якщо у звичних нам казках діють лисички-сестричики-вовчики-баратики, то тут, зокрема: «Діти матері-Восьминога // народжені плавати вільними // Манта-Рей зі зламаним хвостом // і Гігантський Кальмар // Тагалоа-Ву-Аумакуа // об’єднані з океаном // охоронці глибин // що захищають наші острови».

Далі, якщо йти за координатами, розміченими книжкою, – предки-наступники: «у голові дзвенять мов дзвони // спогади тих часів // коли я згадую про мій народ // із перламутрових островів // від Фіджі до Аотеароа1 у дев’яносто другому». Діалог ведеться чи не постійно: «я чую, як промовляють предки мої // старайся з усіх сил і не падай духом // своє вчора не розрухуй // не забувай старі добрі часи, мій сину // гей, послухай». І: «швидко життя проживаючи // про минуле не забуваючи // не маючи іншого вибору // окрім як спостерігати // політ часу // ніщо не вічне // люди відходять // острови стають космополітичними // легальний чужинець у передмісті // щойно з літаючої тарілки // що мандрує алеями та скверами».

Дарен Kaмалі розповідає, крім іншого, про єднання «з цими людьми стали // братами / сестрами / матерями / // батьками // ми — тихоокеанський народ // ми — родина // це стало розширенням мого світу».

Тут треба зупинитися і трохи озирнутися. Дарен згадує життя у Вейсарі (у п’ятдесяти хвилинах їзди від столиці Фіджі). «Моя фіджійська вимова була настільки ж поганою, як і його англійська, але принай¬мні у нас було щось спільне. Ми одразу потоваришували з Етуате. Ми розповідали історії, кожен своєю мовою, і так виникла наша дружба».

Оповідаючи далі, виникають нові дружби, навіть якщо вони дистанційно-книжкові.

Довідково:

Дарен Камалі — поет і перформер з Нової Зеландії. Народився на Фіджі у родині, що походить з островів Фіджі, Футуна та Волліс. Активно працює як письменник, культурний діяч, наставник з літературної творчості, організатор фестивалів та літературних акцій. Займається промоцією тихоокеанської культури, вливаючи її мотиви в свою вель¬ми сучасну творчість. Його твори тісно пов’язані з життям на островах Фіджі та в Новій Зеландії. Разом із дружиною створив спільноту Niu Navigations (http://www.niunavigations.com/).

Лейла Абдуллаєва — навчалась у Львівському національному універ¬ситеті імені Івана Франка за спеціальністю «англійська філологія». Перекладач-аматор, техрайтер. У повсякденному житті не дотична до літератури. Переклала українською цю книжку Дарена Камалі та Ґер¬труди Стайн «Tender Buttons». Працює над перекладом роману китай¬ської режисерки та письменниці Xiaolu Guo.

Під час Форуму видавців 2013 року у Львові відбудуться зустрічі з Дареном Камалі: 14 вересня о 14:00 презентація поетичної серії видавництва «Крок» у Музеї-ресторані «Сало»; Музично-поетична імпровізація Дарена Камалі (Нова Зеландія) і Юрія Завадського (Україна) 14 вересня о 21:00 на відкритій сцені у проїзді Крива Липа. Книжку Дарена Камалі «Казки, вірші та пісні підводного світу» можна буде придбати на стенді видавництва «Крок» під час Форуму видавців (№407, 3 поверх).

Карло Міла (Нова Зеландія). Риба-мрія пливе



Міла К. Риба-мрія пливе /Переклади з англійської, коментарі та післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 156 с.

Щирість, інтимність, смак Нової Зеландії

Карло Міла — письменниця й журналістка тонґансько-самоансько-європейського походження. Народилася в місті Роторуа, Нова Зеландія, 1974 року. У передмові до українського видання пише: «Просто казково, що мої вірші перекладено українською мовою. Я вірю, що поезія здатна долати відстані й мовні бар’єри, знаходячи шлях до серця читача. Для мене надзвичайна честь мати оцю українську версію моєї книжки, яка пройшла свій шлях від моєї частини світу до вашої. Сподіваюся, вона знайде відгук. ’Офа ату». Останнє — офа ату тонґанською означає привіт, вітання.

Із післямови перекладачки Ганни Яновської: «Строкатість книжки, власне, дає всі підстави замислитись: а з чого ж вона зроблена? З чого взагалі складається творчість новозеландської поетки Карло Міли?

На думку авторки, яку вона втілила в упорядкуванні книжки, такими складниками є: друзі-побратими-вчителі — Океанія — виклик — ко¬хання — громадянська позиція — рід.

За походженням Карло Міла, як і більшість міського населення По¬лінезії, — хафе касі, людина мішаного походження. Поетка говорить про свою ідентичність так: «Мати різнорідне походження — це двосічний меч».

Океанія, що тече жилами поетки, сповнена зворушливих деталей, які наш читач не бачив на екзотичних картинках, зате знає на власному подібному досвіді: детективні та комедійні серіали, усілякі «Ангели Чарлі», паперові ляльки, ікони на килимках тайванського походження, хлопці з дредами, дискотеки з повільними танцями тощо… Тільки тлом для цього всього — розкиданість островів, океан, простір, простір…

Світів, у яких розгортається життя авторки, ліричної героїні і всіх на¬вколо, принаймні два: міський і сільський. Карло Міла бачила зблизь¬ка обидва і не ідеалізує жоден. Головна вада міста — всім усе байдуже. Протиставити цій реальності село не вдається, бо авторка бачила вживу полінезійські села. Небайдужість і згуртованість людей там, однорідність їхньої моралі має чимало переваг. А проте чи таку на¬родну мораль (зазначимо в дужках, аж ніяк не унікальну в світі) можна. У такій ситуації авторка і її лірична героїня балансують між двома світами, перебуваючи приблизно в тому згаданому вище місці, де два океани спливаються і обмінюються кольорами.

У Карло Міли одразу впадає в око щирість і темпераментність роздачі характеристик, а також те, що в її поезіях надзвичайно гарних людей і місць набагато більше, ніж надзвичайно поганих. Щирого захоплен¬ня в цій книжці на порядок більше, ніж щирої зневаги.

Серед поезій Карло Міли, які найчастіше шукають в інтернеті, здебіль¬шого інтимна лірика: «Це любов», «Прощавай, прекрасний принце», «Гачок і поплавець», «Їм чорний шоколад, слухаючи вибачення Пола Голмса». Інтимна, та й не дуже інтимна лірика поетки подекуди вияв¬ляється дуже тілесною. Фізіологізм у Карло ненав’язливим не назвеш, але наявність своєї тілесності й чуттєвості не лише в героїв-людей, а так само й в океану (у вірші, який у цю книжку не увійшов), у шоко¬ладного батончика, дощу та інших форм життя теж по-своєму єднає світ.

Серед тих чуттів, якими героїня Карло Міли пізнає світ, аж ніяк не останнє місце належить смакові. Райдуга смаків, яка розкинулася на сторінках «Риби-мрії…», просто феєрична — від глобалізованого полу¬ничного йогурту чи шоколаду і туго звареного варення до австра¬лійських закусок мармайту й віт-біксу, полінезійських більш чи менш традиційних наїдків ота іка (сира риба з лаймом по $15.99 кіло), пові масіма (описана в авторській примітці чітко й неапетитно — чи не єдина неприємна страва на всю збірку), а ще уму, лу, фаїкакаї, поке… Через смак та їжу описується і кохання, і увага закоханої матері до своїх дітей, і насолода від книжки, і расові ознаки, і голос, насичений чи то перегаром, чи чаєм із бергамотом, а може бути й «солоний попкорн твоєї усмішки».

Громадянська лірика в цієї поетки теж багато в чому йде «від тіла», що й надає такої живості віршу «Їм чорний шоколад…», де «звичайний расизм» ходить навколо цілком живих людей: батька героїні, її друзів і закоханостей, просто людей не як статистичних одиниць, а як істот, котрих майже можна помацати: «скінхеди не висовуються / голять¬ся не так радикально / надто багато реґбійних м’язів / у кокосових біцепсах / мені казали що я вершки котрі підіймаються на поверхню /найкращий врожай / полінезійська королева / стійкий / солодкий шоко¬ладний солдатик».

У такому людському, живому контексті читачеві може бути цікаво погратися в пошук аналогій з українською реальністю на зразок «ло’і хоосі яке продається без перекладу» (сало — воно і є сало?) або яблук із написом на ціннику «Труянда Океанії» («Нікторин» наших ринків, такий самий екзотично-малозрозумілий, як європейська емблематич¬на квітка в Полінезії, де її як символ заступають плюмерія, іланг-іланг (мосо’ої — самоанська квітка духів) тощо). А може, виявити громадян¬ський пафос і поставити поряд однаково урочисто укладені і зраджені договір Ваїтанґи і Переяславську раду?

Щирість, темперамент, тепла самоіронія, якась внутрішня доброта й увага до чи не всіх знайомих виявів життя в гармонійному багато¬голоссі мов і культур стали, вочевидь, чинниками присудження цій смачній і живій книжці премії за найкращий дебют. Хоча джерелом назви виявляється моторошнуватий вірш про привиди минулого, риба-мрія, як водиться, бадьоро б’є хвостом і з цікавістю підпливає до далеких берегів».

Aotearoa Pacific Poet Heads to Ukraine: Daren Kamali

On the 7th of September, Aotearoa/ Pacific performance poet Daren Kamali will head to the Ukraine to present and perform at the 8th Literary Festival in Lviv. This opportunity made possible by an independent publisher Yury Zavadsky – KROK Publishers Ternopil, Ukraine. Ukrainians are fascinated by Pacific literature and poetry as they live far from the ocean. Daren’s first self-published book entitled ‘Tales Poems and Songs from the Underwater World’ (2011) is the 5th NZ/Pacific authored book to be translated by Krok Press into Ukrainian. Daren’s poetry performance fuses a unique blend of poems, Fijian chants, melodies, rap and spoken word.

Daren’s book is a bilingual book of English and Fijian, the island of his birth and upbringing. Daren arrived in Wellington in 1992 at the age of 17 years old. Always with a passion for music, Daren was introduced to the world of poetry by Pacific community worker and poet Rev Mua Strickson-Pua. Daren has represented as a delegate for New Zealand Arts at the Pacific Arts Festival in 2004 (Palau) and 2012 (Solomon Islands). Also the Fulbright and Creative New Zealand Pacific Writer in Residence at the University of Hawaii, Manoa in 2012. Completes this year with a manuscript for his second book and a Bachelor of Creative Writing from the Manukau Institute of Technology.

Daren is booked for tour dates in Ukraine, London and Dubai from the 7 – 30th of September 2013 – taking Aotearoa/ Pacific poetry and performance to unsuspecting ears and hearts in Europe, the UK and Dubai. Not bad for someone who was a street poet 10 years ago busking on the street corners of Auckland city.

ADDITIONAL INFORMATION

Short Bio:
Daren Kamali is and International Pacific Poet/ Author/ Teacher Artist of Fijian/ Wallis and Futuna ancestry – migrated to New Zealand in 1992. Graduates with a Bachelor in Creative Writing from the Manukau Institute of Technology in 2013. Graduated with a Diploma in Creative Writing and student of the year award in 2011. Launched his first self published bilingual Book/CD (English/Fijian) Tales, Poems and Songs from the Underwater World in NZ, Fiji and Hawaii – Debut album in 2000 – ‘Immigrant Story’ and EP album ‘Keep it Real’ in 2005. proudly sponsored/ funded by Creative NZ and Pacific Education Centre. Daren has performed/presented on stages in NZ, Australia, USA, Hawaii, Fiji, Tahiti, Tonga, Rarotonga and Palau since 1999 with dates booked in September 2013 for Ukraine, London and Dubai. “My dream is to take Pacific poetry as far and wide as possible”. Co- Founder of the South Auckland Poets Collective (2007) and Co – Director of Pacific poetry company ‘Niu Naviagations’ (2012). Creative arts Facilitator/ Teacher artist/ Mentor since 2004. A former member of the first NZ/Pacific poets collective “POLYNATION” (Queensland Poetry Festival and Going West Festival 2008). Daren fuses voices of chants, melodies, rhymes, rap and harmonies in Fijian and English into his writings and performances. Themes of his work are drawn from his migration and upbringing in Fiji and NZ. His creations range from contemporary to traditional styles, ancient, new, islands, city, Pacific, arts, language, people, the ocean, culture, passion and life experiences.

“I draw from the strength of my Fijian roots, culture, spirituality, thoughts, feelings, emotions, people, places and time. My writing is a vehicle that provides a powerful ability to express myself and generations gone on a page, performance allows me to that page and recreate for the stage”. Daren is also Co-Director of Niu Navigations with his partner and spoken word poetry artist Grace Taylor.

Video of Daren in performance http://www.youtube.com/watch?v=vOO_TB2EVVE

KrokBooks.com: Альберт Вендт (Нова Зеландія). Від Гаваїв до Аотеароа / Albert Wendt (New Zealand). From Mānoa to a Ponsonby Garden

Вендт А. Від Гаваїв до Аотеароа /Переклади з англійської, коментарі та передмова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 96 с.
ISBN 978-617-692-104-2

First published by Auckland University Press in 2012 in New Zealand. Original title ‘From Mānoa to a Ponsonby Garden’. Ukrainian translation published under licence given by Auckland University Press (http://www.press.auckland.ac.nz).

Дизайн серії, обкладинки, макет: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Верстання: Юра Пікасо

Переклад отримав підтримку Культурної ради Нової Зеландії-Аотеароа
Creative NZ

*

Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток

Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.

У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.

Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?

Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.

Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.

Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.

Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.

*

Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.

Ганна Яновська народилася 1980 року в Харкові в родині фізиків. За освітою лінгвіст. Викладає англійську мову в НТУ «Харківський політехнічний інститут». Вірші, есе й переклади опубліковано в численних паперових та електронних виданнях. Учасниця літературних фестивалів у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Мінську та ін. Авторка збірки віршів і перекладів «Волохата книга» (2008), «Поеми першого січня» (2011), обидві книжки з авторськими ілюстраціями. Перекладає англомовних авторів із різних куточків світу — зокрема африканських, австралійських, новозеландських (переклади з новозеландської та південноафриканської поезії друкувалися в журналі «Всесвіт»). У її перекладі та з коментарями опубліковано книжку новозеландсько-самоанської поетки Селіни Тусітали Марш «Tusitala» («Крок», 2012). Робить витинанки на власні сюжети.

Selina Tusitala Marsh (New Zealand). Tusitala

The first Ukrainian publication of poems by Selina Tusitala Marsh is a rare opportunity for Ukrainians of making close acquaintance with modern New Zealand literature – in fact, with modern Pacific in general. The book, named Tusitala as well, has been published by the Krok publishing house. The translation, compilation and commenting is done by Hanna Yanovska, a Ukrainian performing poet, essayist, translator and linguist, who has already worked with New Zealand literature before.

Here are some fragments of the Ukrainian translator’s afterword:

Try on this role by saying: “I come from New Zealand”. Or even tougher: “I come from the Cook’s islands. I come from the COOK’S islands!”. So what, didn’t my motherland have any name before my islands were visited by a ship with James Cook on the captain’s bridge? One should be aware of this shizofrenic feeling to really understand the Pacific.

In many aspects, Selina’s poetry is a self-portrait of Polynesia, a lady mostly portrayed by foreign artists. And their pictures were, in fact, both true and false. I don’t think that most of those portrayers, except of R. L. Stevenson, seriously cared about making difference between the reality and their fantasies or ideas about what they see. But anyway the model starts speaking. And she talks strikingly. She is surprisingly able to curse, to tease, to let out ugly secrets. Do the words: “Gauguin, you piss me off” offend you? But how many of Ukrainians are not happy at all with our country being called “the land of beautiful women”? And should I explain who needs those “beautiful women” and what kind of need that is?

Tusitala’s characters exist simultaneously in several spaces: in the space of the past, in the space of the routine present, and in the space of the transcendental. The sequence of the poems in the book, and the very nature of them show: over and over again, we take our speed – through our personal and genetic memory, through our kitchen with pots and a record-player, through the street hieroglyphs – to fly up. And there it will open free. For a brief moment, maybe. But we are to return there.

The work of the translator was not only poetic, though she did her best to render the rhythms, the play and easiness of the spoken word and the very sensuality of Selina’s language. Alongside with re-singing and re-telling the author’s words, she had to guide the reader carefully and deeply into a totally exotic world, known to them mostly from Gauguin’s paintings, books by Thor Heyerdahl or Jack London and maybe some kitch pictures and stories by the authors hardly having any idea of Pacific culture. Ukrainian Tusitala requires a lot of cultural and linguistic comments. The long afterword, among other things, retells the legend of Hinemoa and Tutanekai, contains an essay about Maui, his deeds and his role in Polynesian image of the world, the other essay about the famous (but quite unknown to a typical Ukrainian reader) mutiny on the Bounty.

The result resembles some exotic fruit: it looks tasty, it is fresh, juicy and spicy – and if you try, it turns out to be quite digestible and wholesome.

Publisher’s page: krokbooks.com

Karlo Mila – Wednesday afternoon / Карло Міла – Полудень в середу

мій тато має таку “забаву”
миє підлогу
замість відра в нього зливник
ганчірки він одягає на ноги
і миття надає ритму його рухам
він просить мене прочитати
етикетку на пляшці
він хоче щоб наша підлога блищала
і сміється коли (на диво)
йому це вдається
ось таким я буду його пам’ятати
який місячною ходою посувається підлогою кухні
з ганчірками під ногами
“так мене вчила моя мама”
каже
“я ніколи не думав
що мені треба буде сорок років
аби врешті почати робити так як вона казала”

*

Карло Міла народилася 1974 року в місті Роторуа (Нова Зеландія), її батько походить з Тонґа, а її мати – Пакега, тобто зі змішаної з європейцями сім’ї. Вона виросла в Північному Палмерстоні і зараз мешкає та працює в Окленді. Карло публікувала свої твори в антологіях “Whetu Moana”, “Short Fuse: The Global Anthology of Fusion Poetry” і “Coffee and Coconuts”. Карло часто виступає з поетичними читаннями в Окленді. Велика доля її творів присвячена проблемам самовизначення та самобутності народів Тихого океану.

2005 року опублікувала першу поетичну книгу “Dream Fish Floating” (Веллінґтон, видавництво “Huia”). 2008 року видала книгу “A Well Written Body”, в якій в одне ціле поєднала графіку і текст. Вірш “Wednesday afternoon” увійшов до списку найкращих віршів Нової Зеландії за 2003 рік.

Карло так коментує свого вірша:

“Цей вірш про мого батька, Мака ‘Улу’аве Міла, який походить з Тонґа. Я мешкала з ним, коли навчалася на аспірантурі та закінчувала під керівництвом Алберта Вендта працю над літературним проектом в Університеті Окленду. Згідно з цим проектом кожного тижня ми повинні були писати нового вірша. Я сиділа в нашій кухні, споглядаючи, як мій тато миє підлогу, і вірш вискочив йому просто з рота на аркуш паперу, що лежав переді мною.

Якась іронія прихована в тому, що мій батько не вміє читати, особливо, коли слова відіграють таку важливу роль у моєму житті. Він – один із тих тихоокеанських батьків, хто пристрасно вірить в потребу здобуття освіти для дітей. Він є одним з наймудріших і найвпертіших чоловіків, котрих я знаю, попри те, що він неписьменний. Я намагалася написати багато віршів про нього, але мені ще ніколи не вдавалося вмістити в такій короткій сцені всю його енергію та особистість з надприродньою точністю. Я завжди посміхаюся, коли читаю цього вірша перед аудиторією: мені ніколи не вдається правильно відтворити його акцент!”

Джерела: Pasifika Poetry, Best New Zealand Poems.

© Karlo Mila, original text, 2003
© Yury Zavadsky, translation, 2012

Сем Гант (Нова Зеландія) / Sam Hunt (New Zealand)


Фото з http://www.odt.co.nz/…

Сем Гант народився 1946 року. Виріс у Кастор Бей, що в Окленді, Нова Зеландія. Це було сповнене віршами дитинство на березі океану. Його батьки та їхнє барвисте коло родичів і друзів завжди мали вірші на вустах, які цитували напам’ять. Також свій відбиток залишили католицькі відправи в храмі.

Хоча Сем часто називає свої вірші “піснями для тих, в кого відсутній слух”, він з радістю працював з музикантами: кантрі-гурт “The Warratahs”, сучасний академіст Ґарет Фарр, NZSI та альтернативний рокер Девід Килґур та інші. Сем був спеціально запрошеним гостем на двох прославлених концертах Леонарда Коена в 2009 році. Того ж року він створив музичний альбом “Falling Debris” у співпраці з гітаристом і співаком Девідом Килґуром, який перетворив Семові вірші в пісні.

У 1986 році Сем Гант отримав медаль Королеви “За заслуги” (QSM – The Queen’s Service Medal), який він жартома називає “quiet sober man” – “тихий тверезий чоловік”. У 2010 році він був відзначений званням Companion of the New Zealand Order of Merit (CNZM) за заслуги в поезії.

Сем переживає творчий зліт в ці роки, видав нову добірку віршів “Doubtless” та напівбіографічний твір “Backroads”, де описав своє життя. Також уклав і видав вибрані твори видатного новозеландського поета Джеймса К. Бакстера.

Джерело тексту: http://www.samhunt.co.nz/

Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala

Марш, С. Тусітала. Tusitala /Переклад з англійської, укладення, коментарі, післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 80 с.
ISBN 978-617-692-056-4

Мова видання: українська.
Наклад 2000 примірників.

Дизайн серії, обкладинки, макет і верстання: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Літературний редактор: Наталя Лобас

*

називаю себе

“Тусітала”
оповідач казок
яких я не чула
до вчорашнього дня
до народження
для іншої долі

тепер
те що я розповім
вже їхнє
твоє
те що шукаю
сама
незнане мені
моє Самоа
мій священний центр

тепер
те що я розповім
впишеться у повороти
де із вуст у вуста голоси
таємниці на всі часи
насильство освячене
простір для тиші призначений
життєоповідальної

“тала тусі” —
розкажи книжку
щоб стало слово —
смагляволикий дух
і теорією дивоносності
наш славився
звук

Самоанське слово “tala” приблизно означає “відкривання”, “розповідь”, “історія”, а “tusi” — “писати”, “зображати”, “вказувати початок”.

*

Фраґмент післямови від перекладача

Спробуйте вжитися в образ і промовити: “Я з Нової Зеландії”. Ще крутіше: “Я з островів Кука”. Я — з островів КУКА! Тобто, виходить, до появи на моїх островах корабля з Куком на капітанському містку моя батьківщина ніяк не називалася, чи що? Для того, щоб правильно розуміти Полінезію, треба тримати в полі свого внутрішнього зору оцю шизофренію.

Знайдіть в атласі карту Полінезії. З такою картинкою перед очима легше зрозуміти дикий подив європейських моряків, які, запливши хтозна-куди на добре обладнаних суднах, зустріли на цих островах силу-силенну людей. Люди припливли сюди самі, великими човнами, користуючись своєрідними зоряними картами (які являли собою палиці з відповідними позначками з кольорових мотузків і мушель) та іншими, м’яко кажучи, мінімалістичними, але цілком дієвими навігаційними засобами.

І свою післямову до цієї книжки мені теж доведеться формувати з кількох островів — із окремих історій про важливе.

Історія перша. Про Тусіталу

Розповісти біографію живого поета в тих деталях, які зазвичай супроводжують його публікації, — це нічого не розповісти.

Розповісти таку біографію поета з країв далеких і на нас не схожих — це створити ілюзію, ніби щось розповів. Але й ці дані треба десь подати, отже:
Селіна Тусітала Марш, 1971 року народження — поетка багатобарвного полінезійсько-британо-французького походження, яка пише англійською, мешкає в Новій Зеландії, має ступінь з англійської мови, чоловіка і трьох синів, працює в Оклендському університеті.

Тепер коментарі. Прізвисько Тусітала (оповідач) Селіна отримала в дитинстві після того, як склала вірш про атомну загрозу. Але Тусіталою на Самоа прозивали й Роберта Льюїса Стівенсона, який щасливо прожив останні роки життя в маєтку неподалік столиці й написав чи не найкращі слова про Самоа і Полінезію загалом, на які був здатний європеєць у ХІХ столітті.

Походження поетеси — для Полінезії, неможливої без далеких і близьких мандрів, — не екзотичне, а типове. Якщо відкрити антологію поезії Океанії, переважна більшість авторів належатимуть до тих-таки афакасі — мішанців у найрізноманітніших кольорах і пропорціях.

Ступінь з англійської мови — явище якраз не типове, а особливе, оскільки Селіна була першою “особою полінезійської національності”, яка отримала його в Оклендському університеті.

Багато в чому поезія Селіни-Тусітали — автопортрет Полінезії, дами, чиї портрети зазвичай писали заїжджі митці. Виходило і правдиво, і ні. І сумніваюся, що їм, крім хіба того-таки Стівенсона, було так уже важливо відділити свої вигадки та уявлення про бачене і зображуване від правди. Але натура все ж починає говорити. І виявляється, що вона здатна говорити жорстко і пронизливо. Вона лається, дражниться, вибовкує некрасиві таємниці. Вас ображає, що Ґоґен задовбав? А який відсоток українців (і особливо українок) зовсім і не радіє, коли про нашу країну говорять як про “країну красивих жінок”? Чи маю я, врешті-решт, пояснювати, кому і для чого потрібні ці “красиві жінки”?

За плечима чи не в кожного полінезійця, в його генетичній пам’яті — з п’ятого, сьомого, десятого коліна — гігантська амплітуда людських злетів і падінь. Безстрашні “мореплавці сонячного заходу” із зоряними картами-паличками і так званим священним гарбузом замість компаса та секстанта, надзвичайні співці і поети (Стівенсон та його дружина, описуючи виставу, яку бачили на одному з островів, не знаходять іншої аналогії, ніж опера) — це вони, це їхня історія. І вони ж — свідки й учасники канібальських ритуалів, і вони ж — люди, які, незалежно від статі, були готові добути в якого-небудь моряка цінний ніж або цвях (на островах до появи європейців не знали заліза) в обмін на секс. З такою історією легко бути неповноцінним і все на неї списувати. Але отакий досвід злетів і падінь — це унікальний, надзвичайний досвід, і про це теж говорить Тусітала.

Назвати Селіну Марш сучасною поеткою — це твердження, якому гріш ціна. Не давньою ж. Он у неї скільки там сучасного міста, машин, графіті на стінах, туристів. А проте чимало поезій авторки міцно кореняться в традиціях її рідної словесності. Наприклад, поширений на багатьох островах жанр ліричної подорожі (в Океанії є місця, де серед народних пісень пейзажної лірики більше, ніж любовної) є основою тексту “Дорога з аеропорту до Апії”. Так само, як і в давніх співців, тут повз нас проходять селища, пляжі, затоки. Просто місця трохи змінились, і швидкість пересування з пункту А в пункт Б теж. Зате ритм легко відбивається долонями або на будь-якому ударному інструменті.

Загалом, словесність Тусітали — на велику частину усна і на голос-слух розрахована, до збірки “Fast Talking PI”, більша частина текстів якої становить основу цієї книжки, неспроста додається диск.

Норма для співців Полінезії — не перебирати темами, не поділяти їх на великі і дрібні. Тому до героїв поезії Селіни раз у раз потрапляють особисті знайомі, і перекладачеві доводиться замислюватися — чи коментувати, що тут і тут згадується старший син авторки, а тут — знайомий художник і його дружина. До віршів, написаних під час львівського Форуму видавців (частина “У”), потрапило безліч реальних людей, фраз, ситуацій, які, вочевидь, хотілося фіксувати й фіксувалося. Так само у “Fast Talking PI” є вірші, де зафіксовано те, щó Google видає на пошуковий запит Tusitala, або список справ, тем для статей, телефонів та іншого загадкового мотлоху на робочому столі подруги.

Selina Tusitala Marsh – Let Open Free / Селіна Тусітала Марш – Хай відкриється свобода

         Юрію

Чуєш як голосні ворушать губами
б’ються чорними крилами
в пружні й тягучі приголосні
слова широкі, глибокі слова
штовхають м’які і лагідні перед себе
наче пір’їною по язику
наче по вигину круглим дотиком
слова за своїм законом
сунуть сторінки коном
цей потік слів
ці спокусливі поштовхи
ритму, рими
спрямовують його
і ось вже ріка
повновода гнучка
ось вже веде візерунки тугі
ділячи землю й свідомість
на береги.

Хай буде.

Звук.

Хай буде він невгамовним
мов дощ по склу

хай слова стікаються в блакитні й бурі калюжі
хай сторінкою буде гра світла легкого на шкірі
хай сторінка належить цій миті й порі
хай лишається нашою в передранкові години
хай так само нашою буде і на світанку
хай слова посунуть туманами
над тернопільськими ланами
the rain in Ukraine falls gently on the plain
сміймося разом
часто
хай діти наших слів махають нам із балконів
над яблунями
за картопляними полями в ебеновому багні
хай наші слова виростають із власної шкіри
хай на них лускають чорні рядки
хай вони проходять крізь землю в пошуках сонця
хай сторінка буде нашим язиком а чорнило нашим вином
зітрімо кордони
хай душа опанує спокій
і хай запанує хаос і почнеться безлад
спресуй їхню справу у звук що є нами
хай він знає наш голос
пульс і подих
ввиссввфист драми
що його звужені губи несуть
їжмо яблука у високих травах
медитуймо в бабчинім кріслі
споглядаючи старий став, суєту комарів
хай комарі стануть апострофами, кусаючи звуки, що сходять з вуст,
і деякі літери зазнаватимуть дискримінації.
ходімо кружним шляхом до звуків оцих —
навпростець не можна
хай спасенного дня зійдуться всі звуки і знаки зі сторінок
і миготливих екранів
хай відкриється, що рядок здатний з’єднати материки
з’єднати нас
піко до піко
хай прийде звук.

Я його бачу в дальтонічному горілчаному куражі
я чую, як його вистукують слова по шкірі моїй
я чую його у Львові, Окленді, Нью-Йорку, Лаґосі, Барселоні, Відні,
я чую цей звук в Антарктиді

Я чую звук
Відкриється

Я чую слово
Свобода

——-
Піко — маор. пуп

© Ганна Яновська, переклад