Category Archives: Translations/Переклади

Аґата Пувальська – подих

плем’я плодиться – і вщерть і поруч – у млині
бубни спалені шалики відвічний знак
на губах вигук вгору ніщо не повинно потрапити
в сліпому ритмі ритуал адже ж сіріє
на посту в думках коли дме з боку
в який ніхто не дивиться задимлені губи гублять
біг уперед – тісно в цій спільноті

Мацей Пйотр Прус – Тост

Ми сидимо за столом
п’ємо склянками горілку
за тих які за стіною
за стіну що надтріснула в нас
Попечене горло
і пекучі сльози
За вікном олово
важкий крок конвою
і ранкова зоря що випалює
тавра на наших тілах
наче німий пастух

Кшиштоф Келер – [Два пасма диму…]

Два пасма диму
І відкрите поле.
Яскраві кольори листя:
ця нескінченність
вже нас торкається.

Простір, який
відкривається аж до краю лісу.
Погляд не проникає далі,
але все ж саме
далі те, що
відкидає кольори,
пори року,

те, що надає
певного змісту
небу і рівнині.

Там народжуються
гриби і під
густими гілками тіней
проходять тварини.

І ось тут –
межа. Спиняється
краєвид,
форма, в якій
виявляє себе доля.

Ліс за лісом.
Простір за простором.
Ми добираємося до суті.

Александр Ват, Видіння

Небо – блакить без плям,
Море – сонний аквамарин,
Сонця не бачу, але все тут лежить під його палючим поглядом.
Все – тобто: порожнеча, частинки повітря і безліч молекул води
Крім цього – нічого.

І це щось – нижче зеніту
на увігнутій поверхні неба повільно вимальовується
– як візерунок з-під вмілої руки –
мандала: я вже впізнаю
величезну перламутрову матку, вигадливо хвилясту.
На ній покладено труп. Скелет. Як той із “Танцю смерті”.
Довгий. Зігнутий в колінах. Усміхнений. Живий.

Войцех Бонович – Молоді пані

В неї короткі товсті ноги. Бюст і живіт
однаково випуклі. Біле волосся зав’язане
у хвіст. Коли компостує квиток трамвай рушає
але вона навіть не здригнеться. На її пальцях

блищать два перстені. Маленькі дірки на ковнірі
майже непомітні ніби їх залишила дитина-вампір.
Її широке лице освічує салон «вісьмірки». Потім
входить інша: тендітна фігура на високих

підборах з тонкою талією з перчиком
на верхній губі. Брюнетка зав’язала волосся так
щоб додати собі кілька сантиметрів зросту. З неї досить
бути малою вона губи підкреслила червоною помадою

але вона надто дрібненька щоб змогла видертися
на перше місце. Надто ніжно доторкається
металевих труб надто обережно компостує.
Попри те відважно стає поряд із першою а «вісімка»

везе її до роботи на другий бік Вісли.

*

Войцех Бонович (1967) – польський поет, публіцист, журналіст. Закінчив полоністику Яґеллонського університету в Кракові. Дебютував 1995 року як поет. Автор дев‘яти поетичних книжок. 2002 року його поетична книжка “Повне море” отримала Літературну Нагороду Ґдиня. Написав біографію священника та філософа Юзефа Тішнера, яка мала великий резонанс у Польщі. 2012 року отримав орден “Срібний Хрест Заслуги” за досягнення в громадській і видавничій діяльності. Працює та мешкає у Кракові.

Вірші зі збірки «Друга рука» (2017), видавництво «А5»
Фото: K. Dubiel
Переклав Юрій Завадський в рамках програми SAMPLE TRANSLATIONS @ POLAND, серпень 2019 року.

Ґабріела Фечору / Gabriela Feceoru – Шість віршів

*

Калі,
сьогодні ввечері чую голоси із сусідського телевізора, коли мені більше не хочеться закладати навушники,
стою криво на ліжку з горбом на спині наче я вдома 2009 року
не сумую за мамою, не сумую за татом у декотрі ночі я накликаю якісь
знайомі обличчя вони не приходять я зайшла надто далеко щоби їх кликати
їм не приходити Я бути самотній цього вечора мій син спить поряд
він не вимовляє ані слова ми будемо вимовляти на цьому кінці світу крізь
підліски якими я пробираюся і після твоєї появи ми пробиратимемося разом заклавши спілкування на підбори
завше говорю про минуле так наче це одне що важить якщо ти якщо ти би
прийшов як це би змінило долю лише мить благості і
мить поки я чекаю аж відсохне листя і надійде зима

Я люблю чоловіка з минулого року і я уявляю себе його найкращою шкільною подругою
ми списували географію ми ховали шпаргалки на екзамені ми були
молодими й у мріях не хвилювалися що вчителька підловить нас на шахрайстві
і вона забрала нам з-під носів аркуші і наші сховки дзвеніли пусткою
лишень ручки застигли в руках.
ми були в тому самому сховку це гігантський простір
я сягнула по пенал і він також
зі мною не в мріях ми не були такими крихітними
можеш здогадуватися що ми піднялися разом і вийшли з класу
ми повинні були чекати в коридорі поки інші

закінчать писати в мене була ручка з Брна він мені привіз
я її берегла в скриньці для спогадів
саме там і поштівку саме там і візитівку там і
флакончик парфумів подарований в Клюй уся скринька пахла
парфумами як і я сама я шаленію від думки про те
як Всесвіт стиснений в скриньці яка я закохана з минулого
року в чоловіка як я зациклююся на реальності шукаючи його
як безпрограшно пробуджуюся щоранку в будапештській атмосфері
й оглядаюся на минуле декотрі спогади мене рятують декотрі змушують
лизати стіни.

*

Я чую шурхіт твоєї куртки коли
я підношу руки

я чую пилосмок і як вода капає
до ванни що твій батько кашляє що
зів’яли ґіацинти твоєї мами
і твої очі вогняно-сині

інтоксикована самотність я почуваюся
такою далекою в цьому стані
веремії речей мені
речі стали

відчуттями начебто стою
біля столу їм канапку падає
дощ у горнята і на стіл падає
дощ на серветки на

канапку з грибами падає
дощ і на крісла і на
наплічник дівчини і на її капелюха і
на її сукні

ми рухаємося до іншого столу від
цього столу ми бачимо інший
він пахне піском і за ним
квітучі дерева

які там хотіла побачити
дощ який ти повинен був
відчути крісло між нами
вільне і свобода крісла

пробуває з тобою я не плакатиму ні
коли кліпаю я бачу тебе я зупиняюся
бачу хлопців довкіл
оточених хмарами

я простягаю руку щоб торкнутися тебе під
капелюхом дощ спинився
я приношу тобі силу

краще не йти не хвилюйся
ніхто не губиться в марноті
відставляю горня

вдаю що не бачу тебе повертаюся
до розмов із людьми поруч
повітря приносить сюди спокій
повітря перед моїм ротом повітря

до котрого ти так близько як повітря.

*

мій хлопець пішов сонячного теплого дня
і від нього мені залишилися всі форінти і форінти
я привезла все до своєї країни
я навіть їм виміняла

монети однією я гралася на долівці
між одягом у шафі а коли я виміняла її
щоранку і щоночі
вона падає одним лиш профілем догори

я не знаю вартості цієї монети я не спробувала
порушити свій ранковий комфорт
і щоночі я почуваюся наче в тому ж місці
де він покинув мене посеред урбаністичної пустки

відкритою всім вітрам а я
закрита насправді я все ще прагну
писати що я можу вимовити східень
між словами сонце полегшує справу

я нотую на аркушах усе що
необмежене я накладаю обмеження і не можу водночас
передати собі святковість дня
народження з кріслами та столами
з дверима вітрин широко відчиненими
смуга кожних дверей
наче чоловік якого люблю понад усе

навіть дійсність що мені зчужіла
він усе поламав щоб я все поглинала
цілком спорожнив мене з усього
в усьому світі мені все закінчилося знову

що залишив мені лиш слова і з цим
я віддаляюся дуже близько його рота
близько до його вух
у його вухах в його роті у ньому

його руки і на його столі і на його подушці
він не плакатиме не спатиме
і це все робить нас ближчими бо ми
з нашими ротами впритул навіть коли мій рот

це рот моєї поезії і моє вухо це вуха
моєї поезії і така що граю себе поміж
всіх людей попри яких проминаєш килимом
твоїх кроків і моїх книг які я бережу та читаю

вибірково але завжди зі стоса
біля ліжка одна з них улюблена і навіть якщо
я змінюю стос я не гублю улюблену книжку і
не позичаю нікому часто беру до рук і кладу

під голову під рушник коли маю мокру голову щоб
не намочити її не зіпсувати

*

хто тобі брехав

скажи мені хто тобі брехав
хто брехав тобі
скажи хто тобі брехав

і якщо я знайду тебе на околиці
лежма лежма
і возитиму тебе містом безцільно
наше місто безцільне

я палахкотіла в склепінні літнього вітру
палахкотіла довго
збирала слова що
ти їх писав мені назовні
я зберегла зберегла
зберегла зберегла

я дійсно тебе люблю ти сказав
постирадло можна випрати
і ти не просто краплі
ти мені не просто краплі

хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав

візьми куртку
зроби це знову
візьми куртку
і позич мені

хто тобі брехав
скажи мені хто тобі брехав
хто тобі брехав
я скажу тобі хто мені брехав

хто брехав тобі
ти брехав мені

*

несвідомо я шукала тебе я
пішла вулицями заглядала під
автівки у стічні труби і
труби були порожніми

шафи шафи були
переповнені одягом – моїм одягом
я ж одягали твій одяг
мій одяг маю на увазі

що давала всім зрозуміти що я це ти
я показала всім нашу атмосферу
що я створила з наших долонь з губ з очей з
чіл з волосся з підошов з
голосів тремтливих

я шукала тебе бездумно я
запитувала друзів людей як
ти де ти що ти робиш з
ким ти я продовжувала паломництво крізь

гидкі дільниці міста
чужинцем у цьому місті ти так добре ховаєшся
що я просто дивуюся
ти доводиш мене до нестями ах

віддаль поміж нас була би меншою якби
порахувати її поземо я підсумовую
відстань і час протягом якого
я сумую і відшукую чужинця

у цьому місті закладаюся що він шукає мене
між стінами я закладаюся що він
дуже шукає мене обмацує стіну і
виходить я біжу йому назустріч

цегла і стіна до стіни
мого чужинця у місті мені болить
ізоляція твої руки
мене лікуються допомагають чимось

навіть розписане білим
місце яке я зруйнувала
наповнюється і дарує
почуття спазму наповнення

вийми скалку скалку ах
чужинцю крутиш мене
між пальцями своїми губами
у твоїх руках моє життя прекрасне

Я розгадала себе у твоєму роті коли
довго пробувала в цьому всесвіті
порожниста пастка мутованого неба

всі коло мене собаки подивляють
ти дивуєшся співаючи пісню
крісса блазіни* якщо все одно
ми робимо власними руками дарунок

і що мінет нічого не змінив
в мене був на це спосіб, щоб не віддавати
подаровані подарунки тому що
твої друзі запитуватимуть

де твої сережки де твої сережки
через які закохався друже
ти пахнеш морем
я пахну морем

коли мене не стало більше він
сам штурхав палицею
щоби довести

що це не працює так
що самих лише кліпів
не досить мені

* Румунський співак

переклав з англійської Юрій Завадський

Piotr Czerski / Пйотр Черський

Досвітня пісня

Четверта ранку. Перший промінь сонця
пробивається як голка крізь куртину повік,
і тут же приглушений ґонґ, який повертається відлунням
і б’ється у черепі, як останній дзвоник.

Така сцена злочину: тонкі смуги шкіри
проблискують де-не-де поміж постелі,
холодна вологість якої ховає в собі певні
таємниці м‘язів, таємниці нутрощів.

З-за лаштунків аж до ліжка звивисту стежку визначають
розкидані пасма зіжмаканого одягу,
скиданого на підлозі в шаленому поспіху.

Ким єси, чуже тіло? Чому ти тут лежиш?

*

16 вересня 2018 року, у неділю, біля п’ятнадцятої
я поїхав трамваєм до Бжежна, там
трохи покрутився, а потім пішов
пляжем до Єліткова, де купив італійське морозиво
ванільно-вершкове, середнє, у великій вафлі
і довго сидів на лавці, і повільно їв морозиво,
було смачне, лише це, нічого більше.


*

Він і вона. Сидять на м’яких кріслах
в теплій кімнаті. Важко розгледіти обличчя.
Вона перекинула ногу через боковину: гола стопа
занурена в густий потік світла, що
вливається сюди крізь відчинені балконні двері
і що їх ділить навпіл (подалі темна риска
лісу розрізає золоті поля під блакитним небом).
Важко розгледіти обличчя. Вони дивляться одне одному в очі.
На краях світла вилискують пилинки, на шкірі
палахкотить жаринками курява. Коли вдихнеш –
розпадеться всесвіт.


33 1/3

Перший день весни проводить на горі, курячи
залишки гашишу із зимових запасів, знайдених
у шухляді (поміж – ага, онде вони лежали –
рахунками за світло і папкою вже зітлілих листів,
до котрих десь хтось усе ще нараховує умовні
відсотки). Унизу розкладається місто, розлите
в долині великою калюжею, що оточена білою
шкаралупою передмість. Над нашими головами ліниво
крутиться сталевий щит неба, наразі ніби
прозоріший, бо просвічуються крізь нього
сором’язливо зазвичай приховувані таємниці космосу:

все близько і щоразу ближче, планети
без зусиль притягуються, трамваї комет
зі скрипінням розвертаються на кінцевій зупинці.
Мікрорівень: косі лінії дерев прямують до точки
збігу, маршрути птахів перетинаються
нескінченно часто. Навіть ми, навіть себе
ми маємо, здається, на витягнуту руку.
Феноменальна омана – у заповільненому фільмі
можна це помітити виразніше, ніж завжди:
ось долоні минають одна одну, десь там, поміж,
у так званому просторі, може за міліметр одна від одної,

тому час повертатися. Обережно, повільно, дрібнопіщаним
узбіччям, порослим кущами трави,
підносячи повінь каміння, що виховзує
з-під черевиків, невеликі піщані лавини, що сунуться
у бік висипу. Обережно: ще один
фальшивий жест – це вже забагато, хоча б
один непотрібний крок – це крок задалеко.
Запізно: маленька нерівність, невеликий відступ,
раптовий поворот, ляпас, але все марно,
руйнування все ж стає неконтрольованим,
втрата рівноваги виявляється неповоротною. Земля

вислизає з-під ніг.

Переклав Юрій Завадський

Марлена Нємєц – Три вірші / Marlena Niemiec – Trzy wiersze

*
тобі випадають вії під тиском світла
усі кольори разом чорні мов камені
ти пахнеш сріблом молоко загоїть усі твої рани нігті й волосся
втопи в меді коли не звертаєш уваги вибухають зірки
з усіх сторін рівновага сліпі пальці
(тверді цукерки сховані під язиком тріскочуть)

*
моя гостія – соняшник і кров із розбитих колін
зрізаю тобі серпом волосся земля поглинає твій запах
у роті зачиняю світло найтепліше місце де дихаєш
твої слизькі нігті це луб найстарших дерев
на всьому листі – очі
серцебиття поза контуром – прозоре
міжвимірний колообіг трав і дощу

*
з плодючої крові деколи народжуються квіти чи світло
з лівого боку світу пульсує форма місяць із інею
планети кричать до нас крізь хвилі венера – тривога
тіло поростає пижмо вика хвощ деревій землисті пальці –
солом’яні коси кришаться коли ти не дивишся
небо в блискітках
електромаґнетично вниз

*

Марлена Нємєц (1997) – поетка, студентка третього курсу польської філології, мешкає в Кракові.

Переклад Юрія Завадського за публікацією на сторінці http://magazynwizje.pl/…

Мартина Буліжанська, з книжки “візійна”

земля – земля

долоня як коричнева болотяна мазь, людська. ці люди дійсно бачать
       – босі, слідами ніг визначають
ритм. обертають рідке ядро. пухнасті нічні метелики осілі на полотнах
матерії оточують їх. прошу темряви,
оглядова платформо. зміни напрям ріки, руйнуй, чави
і бий на сполох, бо може бути вже сьогодні.

*

ескіз: сильвія вейн

рисунок вуглем, на якому обличчя – древня спіраль сестри архімеда.
коралі життя
і смерті надягнені на пальці блищать
і блищать сині кістки стіп, що крутяться як стіл для віджа
(тоді, коли померла остання панна вейн).
лише волосся, те перше, як підлісок, зійшло солоною водою,
а не стільником меду.

Переклав Юрій Завадський

Яніна Осевська, з книжки “Блакитна хвиля”

шукай щілину в недосконалості скла
через яку промінь освітив би незнане
і зняв би більмо з неземних діл

шукай подряпини на туманній поверхні дзеркала
як шраму з якого потече правда крові
на ніч темної душі та визначить напрям

шукай потемки відображення в спокої вод
занурся в себе і побач обличчя дитини
якою ти був поки не загасили в тобі радість

Переклав Юрій Завадський

Ґабріела Фечеору – контекст

атмосферний тиск
температура
ступінь яскравості
опади

декотрі дієслова не зважають на зворотній стан

їм до цього байдуже

виходячи з Національного інституту статистики
я подумала про якості

мої якості

толеранцію записали

цифрами

я пішла геть
і їм на це начхати

реакції перевершують очікування
я знову говорю
позитивно
і знову
позитивно

твоя відсутність
твоя відсутність
незакінчена
мене вимикає

я падаю
захищаю
білу подушку
з перламутру

кожен втрачає
залежно
від пори року
кожен залежить

від руху країною

кожен хоче щоб я була Даміаною
кожен хоче щоб я була Даміаною
Даміана відома
з часів майя

Даміана лікує імпотенцію
Даміана лікує фриґідність
Даміана лікує ментруальні розлади
Даміана – рослина-афродизіяк

Хочу бути рослиною
(афродизіяком)

Ти
Ти
Ти
знаходиш мені застосування поки
я пишу
знаходиш мені застосування поки
обіцяєш мені
знаходиш мені застосування поки
я зачиняю двері

відтоді
відтоді
відтоді

фізично я тримаю твою руку технічно
я викручуюся

кожен втрачає
залежно
від пори року
кожен залежить

від руху країною

Переклад з румунської Юрія Завадського

Jurij Zawadski @ eleWator 25 (3/2018)

“eleWator” jest pismem, w którym oprócz najnowszej prozy i poezji uznanych i debiutujących autorów, mieszkających w Polsce oraz za granicą, znaleźć można teksty literackie przetłumaczone na język polski, szkice o literaturze i jej najwybitniejszych twórcach, a także eseje, felietony i recenzje. Kwartalnik jest miejscem dyskusji, polemik i platformą ożywczej wymiany poglądów. Dzięki stałym współpracownikom z Berlina, Dublina, Kijowa, Kopenhagi, Londynu, Paryża i Nowego Jorku, “eleWator” ma charakter globalny, a także interdyscyplinarny. Wiele uwagi poświęca bowiem najnowszym światowym działaniom artystycznym omawianym w działach filmu, muzyki, sztuk plastycznych i architektury oraz teatru. Kwartalnik, którego wydawcą jest Fundacja Literatury imienia Henryka Berezy jest pismem szczególnym, bowiem punktem odniesienia do wszystkich decyzji formalnych, redakcyjnych i konceptualnych, jest dziedzictwo Autora „Prozaicznych początków”.

http://www.elewator.org/

Фрідріх Чернишов – мені їхати 31-го…

* * *

мені їхати 31-го
ти як питає
ти як
тобі погано чи що

біс його зна
що відповідати
як взагалі до тебе звернутися
хтось із мого життя
та чи з мого

хтось хто вперше згадала моє
старе ім’я та інші
донецькі вулиці
хтось хто показала мені захід
пилючний і сірий з висоти
спільного балкону
як у моєму будинку на ілліча 40
на восьмому поверсі

хтось хто ходитиме
переставлятиме речі в нашій квартирі
за нашої відсутності
може вип’є полишені ліки
помастурбує на щойно попрану білизну з секонду
наллє забагато засобу для прання
не в той відділ
розіб’є горня

твою подаровану рослину здається
вже неможливо повернути
ні до життя ні в крамницю
патологія за кожним вікном
ось вона приватна
кімнатна смерть
споглядай блядь і радій

ти як питає ти як
я ось чоловіка завела він недорогий
і довго зберігається
півроку видобувала його
із цих страшних штанів
а ти як взагалі
ти як

ти як питає
ти як
чим на життя заробляєш
профілактикою ВІЛ-інфекції кажу
сьогодні ось одна заявила
не треба мені ВІЛ нíколи
я батареї зараз міняю ремонт

але все частіш не відповідаю
на такі запитання
і від улюбленого чорного чаю тепер
мабуть охуєнної сили печія
треба переходити
на щось геть нелегальне

поставити фільтри і чорні списки
на фразу ти як
так щоби з кожної слухавки таким
металічним голосом
з півсекундною затримкою
і характерним клацанням
нікуди не телефонуйте
нічого не зміниться

Переклав з російської Юрій Завадський

Войцех Бонович – Другі відлуння

Діти йдуть стежкою вдосвіта на кого вони схожі?
Наче камінці в траві наче зубки в скринці.
Їх жменька в цьому великому розбурханому світі
посеред мурах і горобин пробиваються до своїх місць.

Вітер сипле їм під ноги пісок з великого казана.
Вони вже вчаться розрізняти дерева та назви дерев.
Високо підносять голови наче виглядають розвідників
цікавіший урок завжди чекає на іншому боці.

А на іншому боці лежить сніг і день не зоріє
великі млини здіймають вгору нерухомі вітряки.
Лише в одному вікні жевріє вогонь і кидає на сніг
слід що простягся до них палаючою рукою.

Переклад Юрія Завадського

Ілона Вітковська – з книжки “Люцифер перемагає” / Ilona Witkowska – z tomiku “Lucyfer zwycięża”

Люцифер перемагає

пташки, пташки
ці фестони світла
вони – колючий дріт

*

мудрощі з-під магазину й церкви

а після випивки буду сцяти у вікно та кричати –
мабуть щось із блядь,
саме слово блядь,
ціла ріка повільного веслування потемки

*

психоделічний папужка

не спалося, то я встав,
поїв картоплі з цибулею,
а потім пестив твої перси й лоно.
ти розставила ніжки як песик;

дуже тебе люблю.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

я не почуваюся виїбаною,
почуваюся обдуреною.

*

знаю про любов усе

любов для мене

 

Переклад з польської Юрія Завадського, 2018 рік за виданням Ilona Witkowska, Lucyfer zwycięża, Wydawnictwo: Korporacja Ha!artISBN: 978-83-65739-24-7, 2017

 Фото авторки зі сторінки http://kriscwik.blogspot.com/…

Малґожата Очак – #polishgirl / MAŁGORZATA OCZAK – #polishgirl

я не розрізняю напрямків
бо я з країни якою проходить лінія поділу
на схід вавилонської вежі

тут усе чудово гоїться
кабінет психіятра в ґетто на розі
дають раду кожній рані
вогнетривке єврейське твориво

але ґатунків божевілля тут усе ж більше
як жіночих імен

роблю що можу роздражнюю собі легені
отрутою що пахне манґо заспокоюю
але все ж боюся того самого що моя дитина
що свині коли їх багато можуть з’їсти людину

Джерело: https://pismointer.wordpress.com/…

Юрий Завадский – СВОБОДНЫЙ ЧЕЛОВЕК НЕ РОДИЛСЯ (перевод Дмитрия Кузьмина)

Я был не один, а с кем-то.

Мы вдвоём собрались куда-нибудь
между густым тёмным небом
и чёрною пашней.

Казалось, такое вот небо — моё,
и земля с перегноем — вроде моя.

И мы остановились, и этот как будто конец дороги
не был концом, также как небо с пашней
не были нам границами.

В потёмках мы развели меж собой костёр,
смотрели друг другу в красные лица.
Мой нежный друг, я спал на твоей груди,
незаметно пил росу слюны у тебя изо рта,
тайком обнимал себя твоею рукой,
по крайней мере, мне так казалось.

Мне казалось, что твоя нежность —
где-то между густым предгрозьем и ранней жатвой,
между смертью параноика и рожденьем свободного человека,
между светом мохнатого дня и темнотой моих внутренностей,
я был весь пред тобою,
и ты подошёл ко мне,
по крайней мере, мне так казалось,
и кинул алеющий уголёк
мне за ворот.

(Перевод с украинского Дмитрия Кузьмина)

Лєшек Шаруґа – Два вірші

ПРИЙШЛИ

про це не можна мовчати
про це не можна говорити
про це треба знати

треба пам’ятати без слів
треба пити чорне молоко
треба складати вірші

варвари вже прийшли
врешті візьмуть слово

*

ДІДУСЬ, ОЛЕКСАНДР КУРЕЦЬКИЙ

мого дідуся батька
моєї мами забили
там лопатою коли я був
у Мюнхені знайомі
запропонували
поїхати до
Дахау

я ніколи
не відвідую концентраційних
таборів це
не мій
світ мій
світ

Переклад з польської мови Юрія Завадського, 2017

Йоанна Дзівак – The virgin suicides

Ми сідали на пластикові сумки, щоби
не примерзнути до крісел, або на кольорові
журнали. Я ніколи такою не буду, я говорила, як оті
люди, що зараз під нами, усі такі
з паперу та друкарської фарби. Любов уже

назавжди перша, до скону і до кінця
травня. Писання не так, як тепер, без участі
комп’ютера й есемесок, аркушик, переданий
під партою на уроці біології: як задовго витримаєш
із заплющеними очима?

З книжки: Joanna Dziwak, sturm & drang

© Joanna Dziwak
© Юрій Завадський

Томаш Пулка – Ас

Певний польський поет носить дві пачки
бо коли йому душно то палить лайтові.

Мені поки що бракує на дві пачки
але надійде час і куплю собі чотири

і буде такий день що не запалю.

*

tomasz_pulka-korporacja-haart

Томаш Пулка (1988-2012) – польський поет, пов‘язаний із краківським літературний середовищем. Вивчав полоністику в Яґеллонському університеті. Автор п’яти поетичних книжок. Разом із Романом Пробощом, Лешеком Онаком, Лукашем Подґурні та Пйотром Пулдзяном Плуценнічаком творив артблоґ “Тихий Набіау”. Був учасником групи “Перфокарта”, котра займається кібернетичною поезією – її творенням та просуванням. Страждав роздалами, після невдалої спроби самогубства лікувався. Не приховував того, що вживав наркотики, а його улюбленою формою “нарконавтики” були психоделіки. Внаслідок трагічного збігу обставин втонув ув Одрі 9 липня 2012 року.

Роман Хонет – мотузки

жінка, як прощаєшся з нею,
і смерть, коли тебе приймає,
говорять одне й те ж – мусиш іти

над зануреним у тишу містом
і дітьми в цьому місті, котрі перетворюються вночі
в потік облич і голосів, але вже вкритих кришталем, льодом

раптом птах як опахало з утрамбованого снігу –
твоя тінь попередня

перед настанням тіла

і товща землі, котра їх прийняла

Малґожата Лебда, з книжки “Matecznik”

лице: лекція малярства

під лісом помер старий батьків друг
ми навідувалися до нього взимку його долоні нагадували
пазурі хижого птаха на глиняні талірчики наливав
падевого меду і плескав у долоні бачачи обліплені солодким лиця

батько шепотів переконуючи йому в горлі
живе погане тому якщо молитися за це його горло
то ж і проти того що там живе

це від нього я взяв перший рій каже батько коли
здоймаємося полями щоб востаннє доторкнутися до його долоні

у холодній халупі розглядаю засушене лице
друга мого батька думаю про малярські амбіції
смерті про те яким чином видобуває тіні
як обережно роздає барви

*

перелік: народження і різня

побілена стіна обори слугує батькові за нотатник
ґрафітним олівцем записує дати запліднення
корів і вираховує народжених і померлих тварин

увечері ведемо ялівку до бика
батько обирає цього з-під лісу швейцара симентальської породи
бик виявляється здоровенним з носа йому звисає стальне кільце
питаюся батька чи не розчавить корову він ніжний заспокоює

хлопці з-під лісу ведуть мене до стодоли до її воріт
тонкими цвяхами поприбивали ропух ми молимося
до них кажуть низько вклоняючись істотам

*

Малґожата Лебда (1985) виросла в гірському селі Желєзнікова Вєлька у польський Бескидах. Поетка, науковець, фотограф. Займається екстремальними видами спорту, туризмом та альпанізмом. Мешкає у Кракові.

З інтерв’ю з Лукашем Ґресічаком: Це дуже особиста розповідь. Хоча може саме вона є дуже універсальною? Коли моя попередня книжка “Granica lasu” повставала кілька років, то “Matecznik” я написала відносно швидко, в неперервному, – боюся цього слова, але це зроблю, – божевіллі. Я дуже вагалася, чи показувати ці вірші світові. За мить до того, щоб надіслати книжку до видавницва WBPiCAK у Познані, я жахнулася, що в кожному вірші з’являється батько. Пишучи, я не усвідомлювала, що він настільки заповнив простір цієї поезії. Джерело фото й інтерв‘ю: wyborcza.pl

Багатоголосся у Львові

14690942_875884889213495_459058093354447074_n

28, 29, 30 жовтня у “Дзизі” – поетичні читання у рамках спільного форуму литовських, українських, білоруських письменників “Багатоголосся у Львові”.
Найкращі українські поети і перекладачі познайомлять присутніх із текстами авторів, знакових для литовської та білоруської літератур. Присутні матимуть унікальну можливість долучитися до світу інших мов, інших мов культур.

Щовечора початок о 18:00.
Вхід — вільний.

Корнеліус Плателіс – Катерина Калитко
Дайва Чепаускайте – Юлія Мусаковська
Юргіта Яспоніте – Катріна Хаддад
Біруте Йонушкайте – Валянціна Аксак
Відас Моркунас – Олена Гусейнова
Артурас Валіоніс – Олена Герасим’юк
Тадас Жвірінскіс – Ірина Старовойт
Уладзімір Арлов – Юрій Завадський

Подробиці тут: http://dzyga.com/

П’єр Паоло Пазоліні, із “Семи віршів для Нінетто”

1.

Ти був зі мною
і цим пишався.
Але, тримаючи руку на кермі авта,
промовив: “Не можу далі йти. Мушу залишитися тут, на самоті.”

Залишившись тут, трапиш до пастки,
Ми усі трапимо. Не знаю як і коли, але трапимо.
Роки, що складають життя, зникають.

Ти притихлий, задуманий. Я знаю, що це любов
нас роздирає.

Я віддав тобі
всю силу свого буття,
допоки ти був смиренний і гордий, і корився долі,
яка тебе виснажувала. Ти не знаєш тепер,
що чинити, коритися чи ні.

Не можу вдавати, ніби твій спротив
не завдає мені болю.
Я можу бачити майбутнє. А там кров на піску.

 

2.

Думаю про тебе і кажу собі: “Я його втратив.”
Не можу знести болю і краще б я помер. Хвилина
чи більше минає, і я все переосмилюю. Із радістю

набираюся снаги від твого образу. Відмовляюся плакати.
Моя свідомість змінена.
Тоді знову я приймаю тебе, втраченого і самотнього.

Хто цей потворний пан,
який не розуміє, що турбує його найбільше? Чи ти
чи не ти цей Інший,

той, хто завше програє, не вмираючи?
“Він” є моїм двійником: я, педантичний. “Він”, невимушений.

Знання про “Нього” змінило все в моєму житті.
Він каже, що якщо я загублюся – він мене знайде.
Він знає, що якщо він загубиться – я помру.

Переклад з англійського перекладу.

Йоанна Лєх – Мурахи в цукрі

12871493_1406624952696387_1393886060905277241_n

Heart in a cage
The Strokes

Тепер я переконалася: я динаміт. Язиком
вогню і хлібом; коли думаю про вибухи на сонці,
думаю про тебе, коли ти лежиш на березі згаслої вулиці
і крешеш іскри. У місті, повному ліхтарів, ти був вузьким,
темним тріском. Я хотіла кинути в тебе
каменем і розкришити, щось для тебе забути.
Повернути річку навспак.

Я хотіла щось тобі пояснити, але надійшов травень, мене
осліпило сонце і на мить я сплутала тебе з хлопцем,
який танцював на кущі, умів заклинати лебедів.
Ти, як ніхто інший, умієш зникати. Набираєш у рота
води так багато, що сам у ній тонеш, ти загубив лице
і сьогодні я вже не хочу навіть торкатися тебе, навіть цим віршем.

Сьогодні бажаю тобі всього доброго, коротко і здалеку.
Спокою, щоби ти більш не губив черевиків. Когось,
хто підтримає тобі голову, коли почнеш душитися
тієї гіркотою, якщо так бажаєш.

Йоанна Лєх. З книжки “Транс”

Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Philippe Jaccottet – Two poems / Філіп Жакоте – Два вірші

Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.

Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,

або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.

*

Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.

Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!

Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

Рафал Воячек – для Тебе пишу кохання…

для Тебе пишу кохання
я без прізвища
звір безсонний

пишу стривожений
сам перед Тобою
я м’ясо молитви
котрій Ти – птах

з губ спливає
крапля алкоголю
у ній всі сонця і зірки
єдине сонце тієї пори

з губ спливає
крапля крові
і де твій язик
який би тамував біль
що постав з перекушеного
слова люблю

Переклад Юрія Завадського, 2015

Пабло Неруда – Брате Пабло

Аж тепер селяни прийшли до мене: «Брате,
немає води, брате Пабло, немає води, дощ не падає».

І тепер русло
річки
сім днів наповнене, сім днів сухе.

Наші корови померли в горах.

Посуха поступово вбиває дітей.
У вишині не мають що їсти.
Брате Пабло, ти будеш говорити з Міністром».

(Так, брат Пабло говоритиме з Міністром, але вони не знають,
як вони дивляться на мене,
ці паскудні шкіряні крісла
і міністерська деревина, шорстка,
натерта до блиску слиною.)
Брехливий Міністр, потирає руки,
а худоба злиденних селян
з віслюками й собаками із крихких
скель падатиме, від голоду голодна, донизу.

Переклад за підрядником Юрія Завадського

Пабло Неруда – Якщо мене забудеш

Хочу знати
одну річ.

Знаєш, як воно є:
якщо дивлюся
на крашталевий місяць, на червону гілку
неспішної осені в моєму вікні,
якщо торкаюся
побіля вогнища
невідчутного попелу,
чи зморкуватого тіла колоди,
все провадить мене до тебе,
ніби все, що існує:
запахи, світло, метали
були мізерними човнами
до тих острівців тебе, що чекають на мене.

Отож, тепер,
якщо ти по-трохи перестаєш любити мене,
я переставатиму по-трохи любити тебе.

Якщо раптом
мене забудеш,
не шукай мене,
я вже тебе забув.

Якщо думаєш про це довго і навіжено,
вітер прапорів,
що пролітає крізь моє життя,
і вирішуєш
залишити мене на березі
серця, де я вкорінився,
пам’ятай
що того дня,
тієї години,
я здійму руки
і моє коріння відкріпиться
шукати іншої землі.

Але,
якщо кожного дня,
кожної години,
відчуваєш, що ти на мене приречена
невблаганною солодкістю,
якщо кожного дня квітка
здіймається до твоїх уст, шукаючи мене,
ох, любове моя, моя кохана,
у мені всьому вогонь розгоряється,
у мені ніщо не пригасло і не забулося,
моя любов засіває твою любов, кохана,
і як задовго ти живеш, це буде в твоїх руках,
не залишаючи моїх.

Переклад за підрядником Юрія Завадського, 2015

Sam Hunt (New Zealand) – Sara / Сем Гант (Нова Зеландія) – Сара

Бездоганне твоє тіло.
Це ж ніби брехня!
У Мод Ґонн – великі руки,
Енджела в самотності здуріла.

Бездоганне твоє тіло.
Я шукав його щоденно
у долинах темних,
доповзав до уст твоїх несміло.

Бездоганне твоє тіло.
Розділяю небо й землю,
молюся під кривавими дверима,
від пологів впрілий.

Бездоганне твоє тіло.
Навіть розкудлані кучері.
Навіть бузьок надокучливий.
Визнавати закони не захотіла.

Бездоганне твоє тіло.
сідниці, стегна і перса,
вигини ніг, і я між них вперся,
твої гомілки – беріг розімлілий.

Бездоганне твоє тіло.

Прочитати й послухати: http://www.poetryarchive.org/…

Переклад: Юрій Завадський 2015

Рафал Воячек – Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе тихо так тихо ніби свічуся
І цвітуть зірки на полі моєї крові
Говорю так тихо що аж моя тінь біла

Я холодний острів для твого тіла
яке падає в ніч гарячою краплею
Говорю до тебе так тихо як через сон
палає твій рот на моїй шкірі

Говорю до тебе так тихо як птах
вдосвіта опускає сонце до твоїх очей
Говорю до тебе так тихо
як сльоза різьбить зморшку

Говорю до тебе так тихо
як ти до мене

Рафал Воячек – Жидівка

Увійшла дівчина
заснула жінка
а Жидівка
сниться

Гола як подих
болісна як легені зсередини
вилущена з імені
соромиться

Схиляється наді мною
і просить
дрібними персами

Стиґмат
крапля живої крові
застигла на ясному чолі

Вальтер фон дер Фоґельвайде – В затінку липи…

В затінку липи
на зарінку,
де ми ховалися бува,
потай, без хлипу,
безгомінко
зелена вилягла трава.
На галяві лісовій,
тандарадай,
тьохка ніжно соловій.

Ввечері тихо
йшла тривожно,
коханий мій уже чекав.
Раптом, як вихор,
(мати божа!)
підніс мене він на руках.
Цілувались тьму разів:
тандарадай,
ротик мій почервонів.

Ложе строкате
він стелив нам,
щоб м’яко нам було удвох.
Хтось міг назвати
дивом дивним
це наше ложе із квіток.
Де троянда процвіла,
тандарадай,
голова моя була.

Поруч зі мною
(о мій боже!),
приліг мій любий чоловік.
Хай таїною
наше ложе
залишиться для всіх навік.
Пташка лиш про нас все зна:
тандарадай,
приховає все вона.

Переклад Юрія Завадського

Про автора вірша >>

ПШЕМИСЛАВ ВІТКОВСЬКИЙ – З КНИЖКИ “ВИШКОЛИ”

17.
константа

що приглядаються, звикла.
світ може змінитися, але це – ні,
поправді.

коли йде, то йде так дуже,
що мертві дерева цвітуть, хворі діти
здоровіють.

26.
фотограф-аматор, біля барної стійки

могти це сказати – маю студію.

(зроблена з мила, з монтажної піни;
штучна, як розчинна кава;
це носять, і цим заводять,
ніщо. просто ніщо)

могти це сказати – йдемо до мене.

СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ

палячи ввечері на балконі
з видом на заднє подвір’я продуктового магазину
не думаєш ні про що
просто спостерігаєш як коти
ніби злі духи
б’ються біля смітника
за шматок ліверної ковбаси
а робітник електролампового заводу
випивши за кіоском торпеду плодового
несе додому мішок цибулі
щоб потішити жінку
щоб жінка не била
щоб жінка принаймні любила
хоча кохання
двадцять років як послало їх подалі

а на лавці за будинком
під гітарний гул
дівчата роблять мінет
а пацани згадують Льоху з «Монтани»
і помста дозріває під їхніми
чорними куртками

допаливши цигарку йдеш у кухню
п’єш молоко
і чуєш як сусід згори
твій шкільний воєнрук
б’є жінку головою до кахлю

і що б не казали
апостоли батьки чи твій дільничний
забудь усі заповіді
і постарайся полюбити
це страхіття

Continue reading СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ

Aðalsteinn Ásberg Sigurðsson / Адельстейн Асберґ Сіґурдсон – Свідомість

Вершники досі скачуть кам’янистими схилами
зустрічаються у верхогір’ї
ховають мечі до піхов.

Чи я чую відзвук
блакитного дзвону
чи це інший вік мене кличе?

Вечір відгомону.
Нові осідлості можуть
постати в цьому старому світі.

Віталь Рыжкоў – НАСУПЕРАК / НАВСУПЕРЕЧ

Життя продовжиться тобі навсупереч –
незадоволена ти йдеш, насуплена,
зсудомило щелепи з гніву й сумніву…
Життя продовжиться тобі навсупереч,
навсупереч.

Ти чуєш, сучко? –
все навсупереч!

На сонні очі переддень насунутий –
твоєю користуючись відсутністю –
в легкому ступорі у двері стукаю:
“Життя продовжиться!..
Тобі навсупереч!..”

Шкода мені, правда, але, по суті, це
життя продовжиться тобі навсупереч.

Ніби це камінь, що з душі мені зсунувся:
Життя –
продовжиться…

Віталь Рыжкоў – Насуперак @ Беларускае Лiтаратурнае Радыё

Уладзь Лянкевич – “ворони кричать голосами капризних дітей…” / Уладзь Лянкевіч – “вароны крычаць галасамі капрызных дзяцей…”

ворони кричать голосами капризних дітей
великий смітник крони дерев ровер
калюжами у дворі описує одне за одним
вісімка коло вісімка коло вісімка коло

ями і рівчаки дорожнього покриття об’їжджає
ночами від людей подалі катається привид ровера
на бульварі самі крутяться руль і педалі
колесо проколене колесо проколене колесо проколене

вороний ровер примара мрія привид велосипедний
обіцяний тобі у дитинстві але не подарований
невідомо скільки уже він так їздить
довкіл дому колами довкіл дому колами довкіл дому колами

Continue reading Уладзь Лянкевич – “ворони кричать голосами капризних дітей…” / Уладзь Лянкевіч – “вароны крычаць галасамі капрызных дзяцей…”

Уладзь Лянкевич – “покажи, що ти ховаєш у руці” / Уладзь Лянкевіч – “пакажы, што ты хаваеш у руцэ…”

* * *

«мене в дитинстві мати називала – Ляля»
– з її слів

покажи, що ти ховаєш у руці
пальчики ніби в ляльки, зробленої зі шматочків крейди
і що довше вона водить рукою по моєму волоссі
коротшають її пальці, стираються, списуються
а я сивію
ніжки її, коли танцює, залишають малюнки
а трохи пізніше, як забракне грошей, ми влаштуємо тебе на роботу
ти будеш наносити розмітку (куди досі не заїжджали колеса машини)
лише тепер я розумію, чому вона не вміє плавати (чому ти не вмієш плавати, лялечко)
крейду легко покривдити
крихка
хто тебе зібрав з крейдинок? що залишилися в зарослих мохом класах
закотилися під вчительський стіл
старі дерев’яні дошки покрила зелень, хтось прикрасив маєм
лабіринти щілинок у затерному паркеті, рубці
летіли сороки, вхопили уроки
я чув, що на морі-океані стоїть білий камінь
діди над морем пролітали, їхні сльозинки на камінь упали

ти звідти?

я хвилююся, коли ти печеш що-небудь з муки, я боюся, аби ти не заблукала в ній, не сховалася,
а печиво твоє завжди з таким чарівним смаком
а раптом це ти щоразу частинку себе у тісто кришила?
а родзинки у пирозі – це твої зіниці? чоловічки? лялечки?

Continue reading Уладзь Лянкевич – “покажи, що ти ховаєш у руці” / Уладзь Лянкевіч – “пакажы, што ты хаваеш у руцэ…”

Ilona Witkowska, z książki ‘Spendida realta’ / Ілона Вітковська, з книжки ‘Spendida realta’

малі балконні виконавці сумних хітів

ми не знаємо яким чином сьогодні блищати адже
простота є надзвичайно важливою.

ще тліє вогнище, але те, що говорю, вже було.

*

в коло співаємо ту саму пісеньку

ми усвідомили, що стоїмо з відкритими ротами.
за пів року усвідомили, що так стоїмо.

існує якась межа порожнечі, така доза,
більше якої вже ні, вже навіть ніщо.

*

свято

дивимося на машину для виготовлення цукрової вати.
невідомо, що робити з другою рукою. втечі немає.

чоловік, що робить вату, порізав пальця,
а діти думають, що це малинова.

*

розкіш

пані в хутрі. виглядає як горобець.
як самі лиш пір’їни, без птаха, збиті в кульку.

підскакують в клітці, не усвідомлюючи відсутності.

© Ilona Witkowska, text
© Юрій Завадський, переклад

Ernst Jandl – schtzngrmm / Ернст Яндль – трншш

трншш
трншш
т-т-т-т
т-т-т-т
рррншшшшш
т-т-т-т
ш—-ш—-ш
рншш
рншш
рншш
рррншшшшш
трн
трн
т-т-т-т
т-т-т-т
трншш
трншш
тсссссссссс
ррнт
рррррнт
рррррррррнт
тр
тр
т-т-т-т-т-т-т-т-т-т
тр
рншш
рншш
т-т-т-т-т-т-т-т-т-т
тр
тр
тр
тр
тр
рннннннннннннннннннннннн
т-тт

Original:

schtzngrmm
schtzngrmm
t-t-t-t
t-t-t-t
grrrmmmmm
t-t-t-t
s——c——h
tzngrmm
tzngrmm
tzngrmm
grrrmmmmm
schtzn
schtzn
t-t-t-t
t-t-t-t
schtzngrmm
schtzngrmm
tssssssssssssssssssss
grrt
grrrrrt
grrrrrrrrrt
scht
scht
t-t-t-t-t-t-t-t-t-t
scht
tzngrmm
tzngrmm
t-t-t-t-t-t-t-t-t-t
scht
scht
scht
scht
scht
grrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrr
t-tt

Дарен Камалі (Нова Зеландія). Казки, вірші та пісні підводного світу

Камалі Д. Казки, вірші та пісні підводного світу /Переклад з англійської Лейли Абдуллаєвої. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 54 с.

Музика та океан

«Заглибитись у подорож Океанією та разом отримати задоволення від моєї рідної культури та мови крізь подорож на човнику-вака поезії» – у слові до українського читача пропонує тихоокеанський письменник і перформер Дарен Kaмалі. Тож отак, із перших сторінок поетичної збірки «Казки, вірші та пісні підводного світу» розумієш: окрім не зовсім сентиментальної подорожі, чекає екзотика не тільки образна, а й лексична. Тому, до слова, vaka — каное.

У книжці багато океану. А відтак, суші. Проте її менше. Остання, зокрема, опредметнюється в деревах – манговому, пальмі. «Кокосова пальма» відкриває збірку, і чи не тому під час читання десь на обрії постає світове дерево: «Задовго до появи цивілізації // кокосова пальма // стояла самотньо // посеред безлюдного тихоокеанського острова // погойдуючись у такт з морським бризом. // Молодий кокосовий горіх впав з її верхівки // покотився пляжем // до велетенського океану // і поплив від острова до острова // залишаючи насіння на кожному з них». Ось заявлена у назві особливість збірки – казковість і тяжіння до пісенності. Лиш, якщо у звичних нам казках діють лисички-сестричики-вовчики-баратики, то тут, зокрема: «Діти матері-Восьминога // народжені плавати вільними // Манта-Рей зі зламаним хвостом // і Гігантський Кальмар // Тагалоа-Ву-Аумакуа // об’єднані з океаном // охоронці глибин // що захищають наші острови».

Далі, якщо йти за координатами, розміченими книжкою, – предки-наступники: «у голові дзвенять мов дзвони // спогади тих часів // коли я згадую про мій народ // із перламутрових островів // від Фіджі до Аотеароа1 у дев’яносто другому». Діалог ведеться чи не постійно: «я чую, як промовляють предки мої // старайся з усіх сил і не падай духом // своє вчора не розрухуй // не забувай старі добрі часи, мій сину // гей, послухай». І: «швидко життя проживаючи // про минуле не забуваючи // не маючи іншого вибору // окрім як спостерігати // політ часу // ніщо не вічне // люди відходять // острови стають космополітичними // легальний чужинець у передмісті // щойно з літаючої тарілки // що мандрує алеями та скверами».

Дарен Kaмалі розповідає, крім іншого, про єднання «з цими людьми стали // братами / сестрами / матерями / // батьками // ми — тихоокеанський народ // ми — родина // це стало розширенням мого світу».

Тут треба зупинитися і трохи озирнутися. Дарен згадує життя у Вейсарі (у п’ятдесяти хвилинах їзди від столиці Фіджі). «Моя фіджійська вимова була настільки ж поганою, як і його англійська, але принай¬мні у нас було щось спільне. Ми одразу потоваришували з Етуате. Ми розповідали історії, кожен своєю мовою, і так виникла наша дружба».

Оповідаючи далі, виникають нові дружби, навіть якщо вони дистанційно-книжкові.

Довідково:

Дарен Камалі — поет і перформер з Нової Зеландії. Народився на Фіджі у родині, що походить з островів Фіджі, Футуна та Волліс. Активно працює як письменник, культурний діяч, наставник з літературної творчості, організатор фестивалів та літературних акцій. Займається промоцією тихоокеанської культури, вливаючи її мотиви в свою вель¬ми сучасну творчість. Його твори тісно пов’язані з життям на островах Фіджі та в Новій Зеландії. Разом із дружиною створив спільноту Niu Navigations (http://www.niunavigations.com/).

Лейла Абдуллаєва — навчалась у Львівському національному універ¬ситеті імені Івана Франка за спеціальністю «англійська філологія». Перекладач-аматор, техрайтер. У повсякденному житті не дотична до літератури. Переклала українською цю книжку Дарена Камалі та Ґер¬труди Стайн «Tender Buttons». Працює над перекладом роману китай¬ської режисерки та письменниці Xiaolu Guo.

Під час Форуму видавців 2013 року у Львові відбудуться зустрічі з Дареном Камалі: 14 вересня о 14:00 презентація поетичної серії видавництва «Крок» у Музеї-ресторані «Сало»; Музично-поетична імпровізація Дарена Камалі (Нова Зеландія) і Юрія Завадського (Україна) 14 вересня о 21:00 на відкритій сцені у проїзді Крива Липа. Книжку Дарена Камалі «Казки, вірші та пісні підводного світу» можна буде придбати на стенді видавництва «Крок» під час Форуму видавців (№407, 3 поверх).

Карло Міла (Нова Зеландія). Риба-мрія пливе



Міла К. Риба-мрія пливе /Переклади з англійської, коментарі та післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 156 с.

Щирість, інтимність, смак Нової Зеландії

Карло Міла — письменниця й журналістка тонґансько-самоансько-європейського походження. Народилася в місті Роторуа, Нова Зеландія, 1974 року. У передмові до українського видання пише: «Просто казково, що мої вірші перекладено українською мовою. Я вірю, що поезія здатна долати відстані й мовні бар’єри, знаходячи шлях до серця читача. Для мене надзвичайна честь мати оцю українську версію моєї книжки, яка пройшла свій шлях від моєї частини світу до вашої. Сподіваюся, вона знайде відгук. ’Офа ату». Останнє — офа ату тонґанською означає привіт, вітання.

Із післямови перекладачки Ганни Яновської: «Строкатість книжки, власне, дає всі підстави замислитись: а з чого ж вона зроблена? З чого взагалі складається творчість новозеландської поетки Карло Міли?

На думку авторки, яку вона втілила в упорядкуванні книжки, такими складниками є: друзі-побратими-вчителі — Океанія — виклик — ко¬хання — громадянська позиція — рід.

За походженням Карло Міла, як і більшість міського населення По¬лінезії, — хафе касі, людина мішаного походження. Поетка говорить про свою ідентичність так: «Мати різнорідне походження — це двосічний меч».

Океанія, що тече жилами поетки, сповнена зворушливих деталей, які наш читач не бачив на екзотичних картинках, зате знає на власному подібному досвіді: детективні та комедійні серіали, усілякі «Ангели Чарлі», паперові ляльки, ікони на килимках тайванського походження, хлопці з дредами, дискотеки з повільними танцями тощо… Тільки тлом для цього всього — розкиданість островів, океан, простір, простір…

Світів, у яких розгортається життя авторки, ліричної героїні і всіх на¬вколо, принаймні два: міський і сільський. Карло Міла бачила зблизь¬ка обидва і не ідеалізує жоден. Головна вада міста — всім усе байдуже. Протиставити цій реальності село не вдається, бо авторка бачила вживу полінезійські села. Небайдужість і згуртованість людей там, однорідність їхньої моралі має чимало переваг. А проте чи таку на¬родну мораль (зазначимо в дужках, аж ніяк не унікальну в світі) можна. У такій ситуації авторка і її лірична героїня балансують між двома світами, перебуваючи приблизно в тому згаданому вище місці, де два океани спливаються і обмінюються кольорами.

У Карло Міли одразу впадає в око щирість і темпераментність роздачі характеристик, а також те, що в її поезіях надзвичайно гарних людей і місць набагато більше, ніж надзвичайно поганих. Щирого захоплен¬ня в цій книжці на порядок більше, ніж щирої зневаги.

Серед поезій Карло Міли, які найчастіше шукають в інтернеті, здебіль¬шого інтимна лірика: «Це любов», «Прощавай, прекрасний принце», «Гачок і поплавець», «Їм чорний шоколад, слухаючи вибачення Пола Голмса». Інтимна, та й не дуже інтимна лірика поетки подекуди вияв¬ляється дуже тілесною. Фізіологізм у Карло ненав’язливим не назвеш, але наявність своєї тілесності й чуттєвості не лише в героїв-людей, а так само й в океану (у вірші, який у цю книжку не увійшов), у шоко¬ладного батончика, дощу та інших форм життя теж по-своєму єднає світ.

Серед тих чуттів, якими героїня Карло Міли пізнає світ, аж ніяк не останнє місце належить смакові. Райдуга смаків, яка розкинулася на сторінках «Риби-мрії…», просто феєрична — від глобалізованого полу¬ничного йогурту чи шоколаду і туго звареного варення до австра¬лійських закусок мармайту й віт-біксу, полінезійських більш чи менш традиційних наїдків ота іка (сира риба з лаймом по $15.99 кіло), пові масіма (описана в авторській примітці чітко й неапетитно — чи не єдина неприємна страва на всю збірку), а ще уму, лу, фаїкакаї, поке… Через смак та їжу описується і кохання, і увага закоханої матері до своїх дітей, і насолода від книжки, і расові ознаки, і голос, насичений чи то перегаром, чи чаєм із бергамотом, а може бути й «солоний попкорн твоєї усмішки».

Громадянська лірика в цієї поетки теж багато в чому йде «від тіла», що й надає такої живості віршу «Їм чорний шоколад…», де «звичайний расизм» ходить навколо цілком живих людей: батька героїні, її друзів і закоханостей, просто людей не як статистичних одиниць, а як істот, котрих майже можна помацати: «скінхеди не висовуються / голять¬ся не так радикально / надто багато реґбійних м’язів / у кокосових біцепсах / мені казали що я вершки котрі підіймаються на поверхню /найкращий врожай / полінезійська королева / стійкий / солодкий шоко¬ладний солдатик».

У такому людському, живому контексті читачеві може бути цікаво погратися в пошук аналогій з українською реальністю на зразок «ло’і хоосі яке продається без перекладу» (сало — воно і є сало?) або яблук із написом на ціннику «Труянда Океанії» («Нікторин» наших ринків, такий самий екзотично-малозрозумілий, як європейська емблематич¬на квітка в Полінезії, де її як символ заступають плюмерія, іланг-іланг (мосо’ої — самоанська квітка духів) тощо). А може, виявити громадян¬ський пафос і поставити поряд однаково урочисто укладені і зраджені договір Ваїтанґи і Переяславську раду?

Щирість, темперамент, тепла самоіронія, якась внутрішня доброта й увага до чи не всіх знайомих виявів життя в гармонійному багато¬голоссі мов і культур стали, вочевидь, чинниками присудження цій смачній і живій книжці премії за найкращий дебют. Хоча джерелом назви виявляється моторошнуватий вірш про привиди минулого, риба-мрія, як водиться, бадьоро б’є хвостом і з цікавістю підпливає до далеких берегів».

Aotearoa Pacific Poet Heads to Ukraine: Daren Kamali

On the 7th of September, Aotearoa/ Pacific performance poet Daren Kamali will head to the Ukraine to present and perform at the 8th Literary Festival in Lviv. This opportunity made possible by an independent publisher Yury Zavadsky – KROK Publishers Ternopil, Ukraine. Ukrainians are fascinated by Pacific literature and poetry as they live far from the ocean. Daren’s first self-published book entitled ‘Tales Poems and Songs from the Underwater World’ (2011) is the 5th NZ/Pacific authored book to be translated by Krok Press into Ukrainian. Daren’s poetry performance fuses a unique blend of poems, Fijian chants, melodies, rap and spoken word.

Daren’s book is a bilingual book of English and Fijian, the island of his birth and upbringing. Daren arrived in Wellington in 1992 at the age of 17 years old. Always with a passion for music, Daren was introduced to the world of poetry by Pacific community worker and poet Rev Mua Strickson-Pua. Daren has represented as a delegate for New Zealand Arts at the Pacific Arts Festival in 2004 (Palau) and 2012 (Solomon Islands). Also the Fulbright and Creative New Zealand Pacific Writer in Residence at the University of Hawaii, Manoa in 2012. Completes this year with a manuscript for his second book and a Bachelor of Creative Writing from the Manukau Institute of Technology.

Daren is booked for tour dates in Ukraine, London and Dubai from the 7 – 30th of September 2013 – taking Aotearoa/ Pacific poetry and performance to unsuspecting ears and hearts in Europe, the UK and Dubai. Not bad for someone who was a street poet 10 years ago busking on the street corners of Auckland city.

ADDITIONAL INFORMATION

Short Bio:
Daren Kamali is and International Pacific Poet/ Author/ Teacher Artist of Fijian/ Wallis and Futuna ancestry – migrated to New Zealand in 1992. Graduates with a Bachelor in Creative Writing from the Manukau Institute of Technology in 2013. Graduated with a Diploma in Creative Writing and student of the year award in 2011. Launched his first self published bilingual Book/CD (English/Fijian) Tales, Poems and Songs from the Underwater World in NZ, Fiji and Hawaii – Debut album in 2000 – ‘Immigrant Story’ and EP album ‘Keep it Real’ in 2005. proudly sponsored/ funded by Creative NZ and Pacific Education Centre. Daren has performed/presented on stages in NZ, Australia, USA, Hawaii, Fiji, Tahiti, Tonga, Rarotonga and Palau since 1999 with dates booked in September 2013 for Ukraine, London and Dubai. “My dream is to take Pacific poetry as far and wide as possible”. Co- Founder of the South Auckland Poets Collective (2007) and Co – Director of Pacific poetry company ‘Niu Naviagations’ (2012). Creative arts Facilitator/ Teacher artist/ Mentor since 2004. A former member of the first NZ/Pacific poets collective “POLYNATION” (Queensland Poetry Festival and Going West Festival 2008). Daren fuses voices of chants, melodies, rhymes, rap and harmonies in Fijian and English into his writings and performances. Themes of his work are drawn from his migration and upbringing in Fiji and NZ. His creations range from contemporary to traditional styles, ancient, new, islands, city, Pacific, arts, language, people, the ocean, culture, passion and life experiences.

“I draw from the strength of my Fijian roots, culture, spirituality, thoughts, feelings, emotions, people, places and time. My writing is a vehicle that provides a powerful ability to express myself and generations gone on a page, performance allows me to that page and recreate for the stage”. Daren is also Co-Director of Niu Navigations with his partner and spoken word poetry artist Grace Taylor.

Video of Daren in performance http://www.youtube.com/watch?v=vOO_TB2EVVE

Krokbooks.com: Фрейзер Сазерленд. Втрачений паспорт

Сазерленд, Ф. Втрачений паспорт. Життя та слова Едварда Лейсі /Пер. з англ.: Позднякова А., Сєдова В. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 536 с.
ISBN 978-966-2362-38-1

Переклад з англійської Альбіни Позднякової і Вікторії Сєдової

Переклад отримав підтримку Канадської культурної ради.
We acknowledge the support of the Canada Council for the Arts.
Nous remercions de son soutien le Conseil des Arts du Canada.

Original English-language edition published in 2011 in Canada by BookLand Press. Original title ‘Lost Passport: The Life and Words of Edward Lacey’ by Fraser Sutherland. Author’s photo by Irene Li.

  

       Якщо тебе спитають: «Ти гей чи натурал?»,
       скажи: «Не знаю, хлопці, я, мáбуть, заблукав».
          
Едвард А. Лейсі

Ця книга – відвертий роман про людину, яка вміла перетворювати кожен десь свого життя на пригоду. Едвард Лейсі належав до тих рідкісних письменників Північної Америки, які були добре обізнані в проблемах Третього світу кінця ХХ століття. Будучи вправним промовцем і багатомовним перекладачем, він вчителював у Мексиці, Трінідаді, Бразилії, Таїланді та Індонезії. У студентські роки в п’ятдесятих роках дебютував як поет. І друзі, і суперники добре пам’ятають цього дивного чоловіка: незалежного і товариського, педантично відстороненого і шанобливо ввічливого, довічного ворога усілякої влади. У далекі 1950-і він став одним із перших письменників, які звернулися до теми сексуальних меншин. Видатний канадський поет Едвард Лейсі належить до невеликої когорти літераторів, які відомі далеко за кордонами їхньої батьківщини.

Фрейзер Сазерленд походить з Нової Шотландії, по якій багато подорожує. Мешкає в Торонто, провінція Онтаріо, Канада. Його твори публікувалися у друкованих та онлайнових журналах і антологіях, перекладені французькою, італійською, албанською, сербською мовами, мовою фарсі, а тепер і українською. Перш ніж стати вільним письменником і редактором, Фрейзер Сазерленд працював репортером і штатним письменником у кількох великих газетах та журналах. Сазерленд брав участь у написанні та редагуванні словників, і він, мабуть, єдиний канадський письменник-лексикограф. Минулого року Фрейзер Сазерленд видав свою десяту збірку поезій «Філософія якби». З-поміж його доробку варто виокремити книги «Наївний стиль: Дослідження творчості Гемінґвея і Каллагана» та «Джон Ґласко: Есей і бібліографія». «Втрачений паспорт: Життя та слова Едварда Лейсі» — шістнадцята книга письменника.

KrokBooks.com: Альберт Вендт (Нова Зеландія). Від Гаваїв до Аотеароа / Albert Wendt (New Zealand). From Mānoa to a Ponsonby Garden

Вендт А. Від Гаваїв до Аотеароа /Переклади з англійської, коментарі та передмова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 96 с.
ISBN 978-617-692-104-2

First published by Auckland University Press in 2012 in New Zealand. Original title ‘From Mānoa to a Ponsonby Garden’. Ukrainian translation published under licence given by Auckland University Press (http://www.press.auckland.ac.nz).

Дизайн серії, обкладинки, макет: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Верстання: Юра Пікасо

Переклад отримав підтримку Культурної ради Нової Зеландії-Аотеароа
Creative NZ

*

Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток

Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.

У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.

Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?

Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.

Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.

Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.

Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.

*

Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.

Ганна Яновська народилася 1980 року в Харкові в родині фізиків. За освітою лінгвіст. Викладає англійську мову в НТУ «Харківський політехнічний інститут». Вірші, есе й переклади опубліковано в численних паперових та електронних виданнях. Учасниця літературних фестивалів у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Мінську та ін. Авторка збірки віршів і перекладів «Волохата книга» (2008), «Поеми першого січня» (2011), обидві книжки з авторськими ілюстраціями. Перекладає англомовних авторів із різних куточків світу — зокрема африканських, австралійських, новозеландських (переклади з новозеландської та південноафриканської поезії друкувалися в журналі «Всесвіт»). У її перекладі та з коментарями опубліковано книжку новозеландсько-самоанської поетки Селіни Тусітали Марш «Tusitala» («Крок», 2012). Робить витинанки на власні сюжети.

Selina Tusitala Marsh (New Zealand). Tusitala

The first Ukrainian publication of poems by Selina Tusitala Marsh is a rare opportunity for Ukrainians of making close acquaintance with modern New Zealand literature – in fact, with modern Pacific in general. The book, named Tusitala as well, has been published by the Krok publishing house. The translation, compilation and commenting is done by Hanna Yanovska, a Ukrainian performing poet, essayist, translator and linguist, who has already worked with New Zealand literature before.

Here are some fragments of the Ukrainian translator’s afterword:

Try on this role by saying: “I come from New Zealand”. Or even tougher: “I come from the Cook’s islands. I come from the COOK’S islands!”. So what, didn’t my motherland have any name before my islands were visited by a ship with James Cook on the captain’s bridge? One should be aware of this shizofrenic feeling to really understand the Pacific.

In many aspects, Selina’s poetry is a self-portrait of Polynesia, a lady mostly portrayed by foreign artists. And their pictures were, in fact, both true and false. I don’t think that most of those portrayers, except of R. L. Stevenson, seriously cared about making difference between the reality and their fantasies or ideas about what they see. But anyway the model starts speaking. And she talks strikingly. She is surprisingly able to curse, to tease, to let out ugly secrets. Do the words: “Gauguin, you piss me off” offend you? But how many of Ukrainians are not happy at all with our country being called “the land of beautiful women”? And should I explain who needs those “beautiful women” and what kind of need that is?

Tusitala’s characters exist simultaneously in several spaces: in the space of the past, in the space of the routine present, and in the space of the transcendental. The sequence of the poems in the book, and the very nature of them show: over and over again, we take our speed – through our personal and genetic memory, through our kitchen with pots and a record-player, through the street hieroglyphs – to fly up. And there it will open free. For a brief moment, maybe. But we are to return there.

The work of the translator was not only poetic, though she did her best to render the rhythms, the play and easiness of the spoken word and the very sensuality of Selina’s language. Alongside with re-singing and re-telling the author’s words, she had to guide the reader carefully and deeply into a totally exotic world, known to them mostly from Gauguin’s paintings, books by Thor Heyerdahl or Jack London and maybe some kitch pictures and stories by the authors hardly having any idea of Pacific culture. Ukrainian Tusitala requires a lot of cultural and linguistic comments. The long afterword, among other things, retells the legend of Hinemoa and Tutanekai, contains an essay about Maui, his deeds and his role in Polynesian image of the world, the other essay about the famous (but quite unknown to a typical Ukrainian reader) mutiny on the Bounty.

The result resembles some exotic fruit: it looks tasty, it is fresh, juicy and spicy – and if you try, it turns out to be quite digestible and wholesome.

Publisher’s page: krokbooks.com

Karlo Mila – Wednesday afternoon / Карло Міла – Полудень в середу

мій тато має таку “забаву”
миє підлогу
замість відра в нього зливник
ганчірки він одягає на ноги
і миття надає ритму його рухам
він просить мене прочитати
етикетку на пляшці
він хоче щоб наша підлога блищала
і сміється коли (на диво)
йому це вдається
ось таким я буду його пам’ятати
який місячною ходою посувається підлогою кухні
з ганчірками під ногами
“так мене вчила моя мама”
каже
“я ніколи не думав
що мені треба буде сорок років
аби врешті почати робити так як вона казала”

*

Карло Міла народилася 1974 року в місті Роторуа (Нова Зеландія), її батько походить з Тонґа, а її мати – Пакега, тобто зі змішаної з європейцями сім’ї. Вона виросла в Північному Палмерстоні і зараз мешкає та працює в Окленді. Карло публікувала свої твори в антологіях “Whetu Moana”, “Short Fuse: The Global Anthology of Fusion Poetry” і “Coffee and Coconuts”. Карло часто виступає з поетичними читаннями в Окленді. Велика доля її творів присвячена проблемам самовизначення та самобутності народів Тихого океану.

2005 року опублікувала першу поетичну книгу “Dream Fish Floating” (Веллінґтон, видавництво “Huia”). 2008 року видала книгу “A Well Written Body”, в якій в одне ціле поєднала графіку і текст. Вірш “Wednesday afternoon” увійшов до списку найкращих віршів Нової Зеландії за 2003 рік.

Карло так коментує свого вірша:

“Цей вірш про мого батька, Мака ‘Улу’аве Міла, який походить з Тонґа. Я мешкала з ним, коли навчалася на аспірантурі та закінчувала під керівництвом Алберта Вендта працю над літературним проектом в Університеті Окленду. Згідно з цим проектом кожного тижня ми повинні були писати нового вірша. Я сиділа в нашій кухні, споглядаючи, як мій тато миє підлогу, і вірш вискочив йому просто з рота на аркуш паперу, що лежав переді мною.

Якась іронія прихована в тому, що мій батько не вміє читати, особливо, коли слова відіграють таку важливу роль у моєму житті. Він – один із тих тихоокеанських батьків, хто пристрасно вірить в потребу здобуття освіти для дітей. Він є одним з наймудріших і найвпертіших чоловіків, котрих я знаю, попри те, що він неписьменний. Я намагалася написати багато віршів про нього, але мені ще ніколи не вдавалося вмістити в такій короткій сцені всю його енергію та особистість з надприродньою точністю. Я завжди посміхаюся, коли читаю цього вірша перед аудиторією: мені ніколи не вдається правильно відтворити його акцент!”

Джерела: Pasifika Poetry, Best New Zealand Poems.

© Karlo Mila, original text, 2003
© Yury Zavadsky, translation, 2012

Кріс Манн (ПАР) / Chris Mann (South Africa)

Кріс Манн — поет, драматург і громадський діяч — народився 1948 року в Порт-Елізабеті, Південноафриканська Республіка. Він має англійські, голландські й ірландські корені. П’ятнадцять років працював неподалік Дурбана виконавчим директором у соціальній організації, яка займалася покращенням умов сільського життя, громадськими проектами на зразок спорудження доріг, будівництва невеликих дамб тощо. Також побував учителем англійської мови в сільській школі, викладає в університеті Родса (Ґрехемстаун). Отримав ґрунтовну освіту з англійської, італійської та африканських мов, тож, крім англійської, володіє зулуською, африкаанс, італійською і коса. Засновник багатомовного фестивалю південноафриканської літератури «Вордфест» (див. wordfest.co.za.). Пише вірші і пісні. Засновник і автор пісень крос-культурної групи «Забалаза», яка співає англійської і зулуською. Пишається прізвиськом Зітулеле («Мовчун» мовами зулу і коса) — теж своєрідним свідченням його тісного зв’язку і порозуміння з корінними народами Південної Африки. Поезія широко публікувалася (шістнадцять книжок поезії і драматургії, численні публікації в періодиці), здебільшого в оформленні художниці Джулії Скін, дружини поета.
Мешкає із сім’єю в Ґрехемстауні, має двох дітей. Персональний сайт поета – chrismann.co.za.

Chris Mann (1948-) was born in Port Elizabeth, South Africa and spent the first fifteen years of his working life in rural development and poverty alleviation, primarily as Administrative Director of the Valley Trust outside Durban. He was responsible for innovative projects in low-cost water-supply and sanitation, small-scale agriculture and labour-intensive public works.
This multi-faceted, multi-talented writer has also taught English in a rural school, lectured in English at Rhodes University and worked in teacher development and job creation. He has volunteered for various trusts, has been a parish councillor and was a founder and song-writer of Zabalaza, a cross-culture band performing in English and Zulu. His formal education includes an MA from the School of Oriental and African Languages (London) in African Oral Literature, Zulu 1 and 2 through UNISA, an MA from Oxford in English Language and Literature, a BA from Wits University majoring in English and Philosophy and a course in financial management at Wits Business School. His languages in declining order of competence are English, Zulu, Afrikaans, Italian and Xhosa. His nickname ‘Zithulele’ (Xhosa/Zulu) means a taciturn person.
Now based at the Institute for the Study of English in Africa at Rhodes University in Grahamstown, he is the founder and convenor of Wordfest, a national multi-lingual festival of South African languages and literatures with a developmental emphasis. (See wordfest.co.za.)
His poems have appeared in books, newspapers, magazines, journals, textbooks and in various anthologies in South Africa and abroad. Chris Mann is a South African of English, Dutch and Irish descent. He and the artist Julia Skeen were married in 1981. They have two children and live in Grahamstown. (Інформація з сайту www.literarytourism.co.za)

Вірші у перекладах Ганни Яновської

Бугенвілія

Пізня весна — бугенвілії час.
Пагони довгі, колючі й тонкі
вулиці Ґрехемстауна повнять,
червінь і пурпур — їх пелюстки.

Зливи минули, і суховій
жар свій жбурляє в обличчя, у спину,
в’ялить троянди й духмяний горох.
Наче гончар, загартовує глину.

Ось і настала жахіття пора,
і прикордонні страхи уже осьде:
кожної шиби торкнуться, йдучи —
змусить здригнутись віддалений постріл,

змусить здригнутись насильство з новин,
тужне рипіння іржавої брами.
Хвіртку зачинить сусідка стара —
всі молоді її вже за морями.

Скажеш собі: ні, що наше — міцне,
є ще за землю триматися сили!
Тільки тримаєшся свого кутка,
ніші — подібно до бугенвілій.

За ці пропалені рештки від саду,
за цю броньовану наскрізь цикаду,
за мурашиність рідного даху,
певність і впертість ходи черепахи.

Метафори долини Кар’єґи

Найважливішим
був не просто кущ на дюні
і краєвид
морський крізь гілляччя;
рослини надземні, дукер
з копитцем піднятим,
ущелина в подиху сутінок.
Найважливішим
був навіть не голос дрімлюг:
птах до птаха гукає в пітьмі;
над гирлом спокій
і зблиски
тьмяних зір відпускних.
А найважливішим
був світлячок,
який мерехтів у кущі, —
його крихтинка життя.

Дукер — вид антилопи.

Пасифлора

Пам’ятаю Різдво
в Дрейкенсберзі,
де сірі скелі
неземною загадкою
зависли в повітрі
над незграбними купками селища.

Ось я, студент-літературознавець,
збираю зулуський фольклор.
Озброєний спальником і магнітофоном,
тиняюся цими горбами
у пошуках родового епосу.

Сивий імбонгі, якого я мав писати,
втратив руку на Рифі.
Він відпочивав на своїй маті
і співати охоти не мав.
Та коли я спитав його про роботу,
він підскочив і, розмахуючи куксою,
виніс гнівний прокльон тій шахті.

Як на мене,
такі епічні поеми
ще знайдуть місце в підручниках.

Ну а пасифлора
квітла й вилася на огорожі,
плоди ж були прив’ялі і зморщені,
десь і порепалися.
Він мене частував ними:
м’якуш був майже сухий,
зате насіння у ньому правильне —
тверде, гірке, чорне й живе.

Імбонгі (зулуське) — співець-славословець.
Риф (також Вітвотерсренд) — найбільше у світі родовище золота неподалік Йоганесбурга; ще там видобувають вугілля й марганець.

© Chris Mann
© Гання Яновська

Сем Гант (Нова Зеландія) / Sam Hunt (New Zealand)


Фото з http://www.odt.co.nz/…

Сем Гант народився 1946 року. Виріс у Кастор Бей, що в Окленді, Нова Зеландія. Це було сповнене віршами дитинство на березі океану. Його батьки та їхнє барвисте коло родичів і друзів завжди мали вірші на вустах, які цитували напам’ять. Також свій відбиток залишили католицькі відправи в храмі.

Хоча Сем часто називає свої вірші “піснями для тих, в кого відсутній слух”, він з радістю працював з музикантами: кантрі-гурт “The Warratahs”, сучасний академіст Ґарет Фарр, NZSI та альтернативний рокер Девід Килґур та інші. Сем був спеціально запрошеним гостем на двох прославлених концертах Леонарда Коена в 2009 році. Того ж року він створив музичний альбом “Falling Debris” у співпраці з гітаристом і співаком Девідом Килґуром, який перетворив Семові вірші в пісні.

У 1986 році Сем Гант отримав медаль Королеви “За заслуги” (QSM – The Queen’s Service Medal), який він жартома називає “quiet sober man” – “тихий тверезий чоловік”. У 2010 році він був відзначений званням Companion of the New Zealand Order of Merit (CNZM) за заслуги в поезії.

Сем переживає творчий зліт в ці роки, видав нову добірку віршів “Doubtless” та напівбіографічний твір “Backroads”, де описав своє життя. Також уклав і видав вибрані твори видатного новозеландського поета Джеймса К. Бакстера.

Джерело тексту: http://www.samhunt.co.nz/

Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala

Марш, С. Тусітала. Tusitala /Переклад з англійської, укладення, коментарі, післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 80 с.
ISBN 978-617-692-056-4

Мова видання: українська.
Наклад 2000 примірників.

Дизайн серії, обкладинки, макет і верстання: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Літературний редактор: Наталя Лобас

*

називаю себе

“Тусітала”
оповідач казок
яких я не чула
до вчорашнього дня
до народження
для іншої долі

тепер
те що я розповім
вже їхнє
твоє
те що шукаю
сама
незнане мені
моє Самоа
мій священний центр

тепер
те що я розповім
впишеться у повороти
де із вуст у вуста голоси
таємниці на всі часи
насильство освячене
простір для тиші призначений
життєоповідальної

“тала тусі” —
розкажи книжку
щоб стало слово —
смагляволикий дух
і теорією дивоносності
наш славився
звук

Самоанське слово “tala” приблизно означає “відкривання”, “розповідь”, “історія”, а “tusi” — “писати”, “зображати”, “вказувати початок”.

*

Фраґмент післямови від перекладача

Спробуйте вжитися в образ і промовити: “Я з Нової Зеландії”. Ще крутіше: “Я з островів Кука”. Я — з островів КУКА! Тобто, виходить, до появи на моїх островах корабля з Куком на капітанському містку моя батьківщина ніяк не називалася, чи що? Для того, щоб правильно розуміти Полінезію, треба тримати в полі свого внутрішнього зору оцю шизофренію.

Знайдіть в атласі карту Полінезії. З такою картинкою перед очима легше зрозуміти дикий подив європейських моряків, які, запливши хтозна-куди на добре обладнаних суднах, зустріли на цих островах силу-силенну людей. Люди припливли сюди самі, великими човнами, користуючись своєрідними зоряними картами (які являли собою палиці з відповідними позначками з кольорових мотузків і мушель) та іншими, м’яко кажучи, мінімалістичними, але цілком дієвими навігаційними засобами.

І свою післямову до цієї книжки мені теж доведеться формувати з кількох островів — із окремих історій про важливе.

Історія перша. Про Тусіталу

Розповісти біографію живого поета в тих деталях, які зазвичай супроводжують його публікації, — це нічого не розповісти.

Розповісти таку біографію поета з країв далеких і на нас не схожих — це створити ілюзію, ніби щось розповів. Але й ці дані треба десь подати, отже:
Селіна Тусітала Марш, 1971 року народження — поетка багатобарвного полінезійсько-британо-французького походження, яка пише англійською, мешкає в Новій Зеландії, має ступінь з англійської мови, чоловіка і трьох синів, працює в Оклендському університеті.

Тепер коментарі. Прізвисько Тусітала (оповідач) Селіна отримала в дитинстві після того, як склала вірш про атомну загрозу. Але Тусіталою на Самоа прозивали й Роберта Льюїса Стівенсона, який щасливо прожив останні роки життя в маєтку неподалік столиці й написав чи не найкращі слова про Самоа і Полінезію загалом, на які був здатний європеєць у ХІХ столітті.

Походження поетеси — для Полінезії, неможливої без далеких і близьких мандрів, — не екзотичне, а типове. Якщо відкрити антологію поезії Океанії, переважна більшість авторів належатимуть до тих-таки афакасі — мішанців у найрізноманітніших кольорах і пропорціях.

Ступінь з англійської мови — явище якраз не типове, а особливе, оскільки Селіна була першою “особою полінезійської національності”, яка отримала його в Оклендському університеті.

Багато в чому поезія Селіни-Тусітали — автопортрет Полінезії, дами, чиї портрети зазвичай писали заїжджі митці. Виходило і правдиво, і ні. І сумніваюся, що їм, крім хіба того-таки Стівенсона, було так уже важливо відділити свої вигадки та уявлення про бачене і зображуване від правди. Але натура все ж починає говорити. І виявляється, що вона здатна говорити жорстко і пронизливо. Вона лається, дражниться, вибовкує некрасиві таємниці. Вас ображає, що Ґоґен задовбав? А який відсоток українців (і особливо українок) зовсім і не радіє, коли про нашу країну говорять як про “країну красивих жінок”? Чи маю я, врешті-решт, пояснювати, кому і для чого потрібні ці “красиві жінки”?

За плечима чи не в кожного полінезійця, в його генетичній пам’яті — з п’ятого, сьомого, десятого коліна — гігантська амплітуда людських злетів і падінь. Безстрашні “мореплавці сонячного заходу” із зоряними картами-паличками і так званим священним гарбузом замість компаса та секстанта, надзвичайні співці і поети (Стівенсон та його дружина, описуючи виставу, яку бачили на одному з островів, не знаходять іншої аналогії, ніж опера) — це вони, це їхня історія. І вони ж — свідки й учасники канібальських ритуалів, і вони ж — люди, які, незалежно від статі, були готові добути в якого-небудь моряка цінний ніж або цвях (на островах до появи європейців не знали заліза) в обмін на секс. З такою історією легко бути неповноцінним і все на неї списувати. Але отакий досвід злетів і падінь — це унікальний, надзвичайний досвід, і про це теж говорить Тусітала.

Назвати Селіну Марш сучасною поеткою — це твердження, якому гріш ціна. Не давньою ж. Он у неї скільки там сучасного міста, машин, графіті на стінах, туристів. А проте чимало поезій авторки міцно кореняться в традиціях її рідної словесності. Наприклад, поширений на багатьох островах жанр ліричної подорожі (в Океанії є місця, де серед народних пісень пейзажної лірики більше, ніж любовної) є основою тексту “Дорога з аеропорту до Апії”. Так само, як і в давніх співців, тут повз нас проходять селища, пляжі, затоки. Просто місця трохи змінились, і швидкість пересування з пункту А в пункт Б теж. Зате ритм легко відбивається долонями або на будь-якому ударному інструменті.

Загалом, словесність Тусітали — на велику частину усна і на голос-слух розрахована, до збірки “Fast Talking PI”, більша частина текстів якої становить основу цієї книжки, неспроста додається диск.

Норма для співців Полінезії — не перебирати темами, не поділяти їх на великі і дрібні. Тому до героїв поезії Селіни раз у раз потрапляють особисті знайомі, і перекладачеві доводиться замислюватися — чи коментувати, що тут і тут згадується старший син авторки, а тут — знайомий художник і його дружина. До віршів, написаних під час львівського Форуму видавців (частина “У”), потрапило безліч реальних людей, фраз, ситуацій, які, вочевидь, хотілося фіксувати й фіксувалося. Так само у “Fast Talking PI” є вірші, де зафіксовано те, щó Google видає на пошуковий запит Tusitala, або список справ, тем для статей, телефонів та іншого загадкового мотлоху на робочому столі подруги.

Enric Casasses Figueres – CANARIS FOSFORESCENTS / Енрік Казасес Фіґерес – ФОСФОРЕСЦЕНТНІ КАНАРКИ

xxxii

Els grans invents de l’això hu-
manitat — roda, peu, porta, la galleda,
la guitarra, el nus, l’aigua corrent–
vénen del follar.
FOT EL CAMP DEL MEU
NÚVOL I VINE, VA!

xxxii

Великі винаходи цього люд-
ства – колесо, нога, двері, відро,
гітара, вузол, проточна вода –
походять від єблі .
ГЕТЬ ЗВІДСИ, З МОЄЇ
ХМАРИ, І ГАЙДА, ХОДІМО!

Traducció Andríi Antonovskyi i Catalina Girona
Переклад Андрія Антоновського та Каталіни Джірони

Книга Енріка Казасеса “ФОСФОРЕСЦЕНТНІ КАНАРКИ” вийде у видавництві “Крок” 2012 року.

ҐЮНСТЕЙН БАККЕ – КОРАБЕЛЬ

Знаю, я прокинувся рано і почув крики чайок;
різкі й пронизливі, вони нагадали мені Наґльфарі,
де мертві пливуть крізь ніч і часом,
коли кіль занурюється достатньо глибоко, прориваються до ранку
Цієї пори вікна вишиковують у ряд старі хвилі
і, я знаю, закидають свої сіті світла,
ловлячи якісь тіні й зодягаючи їх у тіло

Я побачив чорний відбиток на простирадлі біля голови
і згадав ваготу

Вентспілс, 31.03.2011

Переклав Лев Грицюк (редагування Богдани Матіяш)

Ґюнстейн Бакке стане гостем 7 Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках 19 Форуму Видавців у Львові 12-16 вересня 2012 року.

Джерело: http://levhrytsyuk.blogspot.com/…

Один вірш Раґнара Стрьомберґа

Коли ти сягнув певного віку,
твої сексуальні фантазії стають, як листівки
з Чорнобиля.
Кирилична мжичка, що припиняється,
коли товста сусідка починає співати.

Переклав Лев Грицюк

Джерело: http://levhrytsyuk.blogspot.com/…

Іван Лучук. Гетеборзькі поети в перекладі львів’янина

18 поетів із Гетеборга: антологія / переклад зі шведської Лева Грицюка. – Тернопіль: Крок, 2011. – 242с.

Відносно молоде тернопільське видавництво «Крок» «під зарядом» (як писалося на деяких галицьких виданнях межі ХІХ-ХХ століть) Юрія Завадського вплітає шведські нитки в гобелен сучасного українського книговидання. Зокрема і шведські, крім багатьох інших. Адже, крім розглядуваного видання, яке минулоріч вже набрало поліграфічної плоті, там планується до виходу ціла поетична серія, в якій будуть незабаром представлені: Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg), Селіна Тусітала Марш (Selina Tusitala Marsh), Енрік Казасес (Enric Casasses), першою ж має вийти книжка Раґнара Стрьомберґа «Жовтоока», а потім буде ще невідь-скільки. Гарною «артпідготовкою» для випуску цієї серії стала антологія «18 поетів із Гетеборга» в перекладі зі шведської Лева Грицюка. «Артпідготовка» походить не від слова «артилерія», а від слова «арт», що означає мистецтво. Поезія ж, прецінь, є наймистецькішим із мистецтв.
Continue reading Іван Лучук. Гетеборзькі поети в перекладі львів’янина

Поетична серія видавництва “Крок”: Раґнар Стрьомберґ, Селіна Тусітала Марш, Енрік Казасес / Poetry Series of Krok Publishers: Ragnar Strömberg, Selina Tusitala Marsh, Enric Casasses

Дизайн книг / Book Design: стронґовський / strongowski
Ідея / Idea: Юрій Завадський / Yury Zavadsky

Раґнар Стрьомберґ. Жовтоока / Ragnar Strömberg. Hon med de gula ögonen
Переклад зі шведської Лева Грицюка / Translated from Swedish by Lev Hrytsyuk

*

Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala
Переклад з англійської Ганни Яновської / Translated from English by Hanna Yanovska

*

Енрік Казасес. Фосфоресцентні канарки / Enric Casasses. Canaris fosforescents
Переклад з каталонської Каталіни Джірони і Андрія Антоновського / Translated form Catalan by Catalina Girona and Andriy Antonovskiy

Джерело / Source: Translated poetry series for "Krok publishers" on the Behance Network.

Фрейзер Сазерленд (Канада) / Fraser Sutherland (Canada)


Світлина з openbooktoronto.com

Фрейзер Сазерленд мешкає в Торонто (провінція Онтаріо, Канада), хоча багато мандрував Новою Скотією. Працює оглядачем канадського мережевого часопису “The Globe and Mail”, видав у США та Канаді п’ятнадцять книг, між них поезія, мала проза та есеїстика. Його твори публікувалися в багатьох друкованих й онлайнових журналах та антологіях, перекладені французькою, італійською, албанською, сербською мовами та мовою фарсі. Дописував та редагував велику кількість словників, і є, можливо, єдиним канадським поетом-лексикографом. Перед тим, як стати вільним автором та редактором, Фрейзер Сазерленд працював репортером і штатним письменником у кількох великих газетах і журналах, серед яких “The Toronto Star”, “The Globe and Mail”, і “The Wall Street Journal”. 2012 року запланований вихід книги Фрейзера Сазерленда українською мовою як результат співпраці видавництв “Крок” (Україна) та “Book Land Press” (Канада).

Selina Tusitala Marsh – Let Open Free / Селіна Тусітала Марш – Хай відкриється свобода

         Юрію

Чуєш як голосні ворушать губами
б’ються чорними крилами
в пружні й тягучі приголосні
слова широкі, глибокі слова
штовхають м’які і лагідні перед себе
наче пір’їною по язику
наче по вигину круглим дотиком
слова за своїм законом
сунуть сторінки коном
цей потік слів
ці спокусливі поштовхи
ритму, рими
спрямовують його
і ось вже ріка
повновода гнучка
ось вже веде візерунки тугі
ділячи землю й свідомість
на береги.

Хай буде.

Звук.

Хай буде він невгамовним
мов дощ по склу

хай слова стікаються в блакитні й бурі калюжі
хай сторінкою буде гра світла легкого на шкірі
хай сторінка належить цій миті й порі
хай лишається нашою в передранкові години
хай так само нашою буде і на світанку
хай слова посунуть туманами
над тернопільськими ланами
the rain in Ukraine falls gently on the plain
сміймося разом
часто
хай діти наших слів махають нам із балконів
над яблунями
за картопляними полями в ебеновому багні
хай наші слова виростають із власної шкіри
хай на них лускають чорні рядки
хай вони проходять крізь землю в пошуках сонця
хай сторінка буде нашим язиком а чорнило нашим вином
зітрімо кордони
хай душа опанує спокій
і хай запанує хаос і почнеться безлад
спресуй їхню справу у звук що є нами
хай він знає наш голос
пульс і подих
ввиссввфист драми
що його звужені губи несуть
їжмо яблука у високих травах
медитуймо в бабчинім кріслі
споглядаючи старий став, суєту комарів
хай комарі стануть апострофами, кусаючи звуки, що сходять з вуст,
і деякі літери зазнаватимуть дискримінації.
ходімо кружним шляхом до звуків оцих —
навпростець не можна
хай спасенного дня зійдуться всі звуки і знаки зі сторінок
і миготливих екранів
хай відкриється, що рядок здатний з’єднати материки
з’єднати нас
піко до піко
хай прийде звук.

Я його бачу в дальтонічному горілчаному куражі
я чую, як його вистукують слова по шкірі моїй
я чую його у Львові, Окленді, Нью-Йорку, Лаґосі, Барселоні, Відні,
я чую цей звук в Антарктиді

Я чую звук
Відкриється

Я чую слово
Свобода

——-
Піко — маор. пуп

© Ганна Яновська, переклад

Sudesh Mishra / Судеш Мішра

Sudesh Mishra was born in Suva and educated in Fiji and Australia. He has been, on different occasions, the recipient of an ARC Postdoctoral Fellowship, the Harri Jones Memorial Prize for Poetry and an Asialink Residency in India. Sudesh has taught at Flinders University, Deakin University and the University of Stirling. He was Visiting Professor at the Fiji National University in 2010 and helped establish the School of Communication and Creative Arts. He is the author of four books of poems, including Tandava (Meanjin Press) and Diaspora and the Difficult Art of Dying (Otago UP), two critical monographs, Preparing Faces: Modernism and Indian Poetry in English (Flinders University and USP) and Diaspora Criticism (Edinburgh UP), two plays Ferringhi and The International Dateline (Institute of Pacific Studies, Suva), and several short stories. Diaspora Criticism (2006) is widely regarded as a milestone text. Sudesh is also (with Seona Smiles) the editor of Trapped, an anthology of writing from Fiji, and has had his work published in many ranked journals, including Social Text, Subaltern Studies, Meanjin, Ariel, Journal of Postcolonial Writing, Fulcrum, Borderlands, New Literary History, Oxford Literary Review and Emergences. He has contributed commissioned papers to significant postcolonial readers, encyclopedias and dictionaries and his creative work has appeared in a wide array of publications, including Nuanua: Pacific Writing in English since 1980, The Indigo Book of Modern Australian Sonnets, Lines Review: Twelve Modern Young Indian Poets, Over There: Poems from Singapore and Australia, Sixty Indian Poets, The Bloodaxe Book of Contemporary Indian Poetry and Concert of Voices: An Anthology of World Writing in English. He is on the editorial board of four international journals: Journal of South Asian Diaspora, Asiatic, Double Dialogues and S/Z. He was a member of the judging panel for the Commonwealth Writers’ Prize (Australasia) in 2006-7 and has read his work at a number of literary festivals, including The Adelaide Festival of Arts, The New Zealand Festival of Arts, The Sydney Writers’ Festival and The Edinburgh Book Festival. Sudesh is working on a fifth collection of poems, a collaborative project on popular Hindi cinema (with Vijay Mishra) and a series of papers on minor history. He is Professor in Literature, Language and Linguistics.

Пйотр Мацєжинський: “Я б не хотів, щоб мої тексти читали в школах”.

Пйотр Мачєжинський (фото: Домінік Фіґєль)
фото: Домінік Фіґєль

Пйотр Мацєжинський (Piotr Macierzyński) — досить відома і, водночас, досить суперечлива постать сучасної польської поезії. Його вірші зачіпають за живе, викликаючи захоплення або ж обурення. Аналогічно розходяться думки критиків. Легко оцінювати творчість класика, введеного в пантеон святих від літератури, ризиковано говорити про вірші живого поета. Найкращий коментар — то автокоментар. Пропонуємо інтернет-розмову з  Мацєжинським про його творчість та переконання. Наталя Лобас

Наталя: Скільки має спільного Пйотр Мацєжинський  з Твоїх віршів із реальним Мацєжинським?

Пйотр: Я б хотів, щоб якнайбільше, і в певному сенсі так, як є. Твір завжди спирається на переживання, роздуми, лектури автора. Навіть якщо це почуті історії — почуті, а отже переосмислені тим, хто пише. Навіть вимисел обмежується досвідом автора.  Але є також другий бік цієї фальшивої монети. Мова — знаряддя недосконале. Бреше. Не передає реальності. Крім того, і так ми завжди показуємо лише фрагмент. Навіть якби ми хотіли поставити знак рівності між автором та ліричним суб’єктом, такі дії приречені на поразку. А шкода.

Continue reading Пйотр Мацєжинський: “Я б не хотів, щоб мої тексти читали в школах”.

Презентація антології сучасної шведської поезії “18 поетів із Гетеборга”

29 жовтня 2011 року о 17:00 в барі Коза
презентація антології сучасної шведської поезії “18 поетів із Гетеборга”
у перекладах українською мовою львів’янина Лева Грицюка.
Книга видана у Тернополі видавництвом “Крок”.
Проект здійснено за підтримки Шведської Культурної Ради.

Continue reading Презентація антології сучасної шведської поезії “18 поетів із Гетеборга”

“iuriizavadskyi” (“юрійзавадський”), Ternópill, 2003 /Переклад каталонською А.Антоновський, К.Джірона, Ф.Джелонк

dolor
els peus tallats fins les llindes
les mans trinxades fins les baldes

l’edifici malferit d’infància

Continue reading “iuriizavadskyi” (“юрійзавадський”), Ternópill, 2003 /Переклад каталонською А.Антоновський, К.Джірона, Ф.Джелонк

20 хвилин: Новозеландська поетеса представила тернополянам свою книгу

Селіна Тусітала Марш навчає новозеландської й тихоокеанської літератури і літературної творчості в Університеті Окленду, Нова Зеландія. Вона є першим островитянином, який отримав ступінь доктора філософії на новозеладському факультеті англійської філології.
Новозеландська поетеса Селіна Тусітала Марш вперше завітала в Україну. Використовуючи мову тіла, читала свої поезії і для тернополян в галереї “Бункермуз” 21 вересня.
Зустріч виявилася дещо імпоровізаційною, а тому не всі охочі могли поспілкуватися із гостею, каже тернопільський письменник Юрій Завадський.
– Селіна є учасником Шостого міжнародного літературного фестивалю у Львові, – розповідає він. – На моє запрошення вона погодилася відвідати ще одне західноукраїнське місто – Тернопіль.
Літераторка презентувала свою першу книгу, назва якої у перекладі із новозеландської звучить приблизно “Тихоокеанський островитянин, який швидко говорить”. До речі, у 2009 році вона отримала за неї національну премію.
– Ми познайомилися із Селіною через Інтернет, – продовжує Юрій. – Я переклав кілька її текстів українською мовою і надіслав їй. Якщо чесно, працювати з поезіями авторки було досить складно. Адже мова жителів Нової Зеландії трохи специфічна.
Окрім робіт поетеси, зацікавило тернополянина ще й походження Селіни. За його словами, вона має має самоанське, тувалійське, британське і французьке походження. Мама – самоанка, а тато – європеєць. Свого часу вони емігрували в Нову Зелендію.
– Мама Селіни була неписьменною, але дуже хотіла, щоб її донька зростала у звичаях і традиціях Нової Зеландії, – каже він. – Проте поетеса шкодує, що майже не розмовляє самоанською мовою. У 2004 році Селіна Тусітала Марш захистила докторську дисертацію з англійської філології. До речі, вона – єдини вихідець із Тихоокеанських островів, яка захистила дисертацію. Вона вивчала літературу місцевих культур, і у своїй роботі відкрила світові імена раніше невідомих літераторів. Наразі поетеса викладає в Оклендському університеті, який входить у 50 найкращих вузів світу.
Звертаючись до тернополян, новозеландська гостя заговорила українською – “Добрий день”. Ще, як вона розповіла, знає слово “дякую” та записала всі назви страв, які їла в Тернополі.
– Тусітала – це моє дівоче ім’я, – говорить вона. – Тусі означає “вказувати початок”, а “тала” – “історія, розповідь, байка”. Перший свій вірш написала в 11 років про небезпечність атомної бомби. Він викликав резонанс серед людей, і я зрозуміла, що можу силою слова впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві. Тож найбільше змальовую проблеми місцевого населення, але не забуваю і про інтимну лірику.
Поезію Селіни Тусітали Марш люблять новозеландські письменники, бізнесмени й навіть міністри. Кілька творів вона зачитала й тернополянам. Читаючи, жінка не просто дивилася в книгу. Вона увесь час імпульсивно жестикулювала, ніби малювала в повітрі якісь образи. До того ж, читання супроводжувала музика.
– Я люблю не тільки читати свої тексти, а й показувати їх, – акцентує гостя. – Хочу, щоб люди проникли всередину моїх віршів, відчули їхнє дихання.
Наприкінці зустрічі поетеса висловила сподівання, що в майбутньому ще обов’язково завітає в Тернопіль, щоб продовжувати вивчати українські традиції.

Наталія БУРЛАКУ

Джерело: http://te.20minut.ua/…

Jacqueline Carter – Thoughts on what’s happening on Waiheke Island / Джеклин Картер – Думки про те, що коїться на острові Вайгеке

О пів на першу ночі

Сиджу на твоєму ґанку

п’ючи вино яке ти б не допив
курячи цигарки які ти б не підкурив.

Наближається шторм.

За спиною
сохнуть
кістки такапу*.

На плитці
в каструлі
фарбується кікі**.

У моєму серці
що потроху
закохується

стрілянина…

Я навіть не припускала
що мені колись набриднуть

речі такого ж кольору
що й кров червоне вино

що й саме вино

що приходять з припливом
і відходять з відпливом.

І я гадаю це добре
для тих
які надалі
творять своє

“бути”

у поступі

буття

які створили

E Rongo,
whakairia
ki runga
kia tina!

Tina!

Haumi e!
Hui e!
Taiki e!***


* Такапу (маор. takapu) – маорійська назва баклана.
** Кікі (маор. kiekie) – в цьому випадку це тканина, виготовлена з рослини з тією ж назвою. Тканину фарбують давнім способом, додаючи суміш із рослин.
*** Ронґо,
постань і височій
з долів
непорушно і твердо!

Непорушно і твердо!

Неперервний!
Врожайний!
Помічник у жнивах!

Ронґо – дитя Ранґа та Папа, бог-покровитель рослин, які вживаються в їжу.

Continue reading Jacqueline Carter – Thoughts on what’s happening on Waiheke Island / Джеклин Картер – Думки про те, що коїться на острові Вайгеке

Лев Грицюк: Раґнар Стрьомберґ – НІЧОГО/ЩОСЬ

Скрізь смерть і безладдя
Не приховувати нічого і приховувати щось
у світлі забуття

Безладдя і смерть скрізь
Скрізь молитва про — хай би ніколи це не закінчувалось

про — не приховувати нічого і приховувати щось
у світлі забуття

11 лютого 1980 року

Переклав Лев Грицюк

Selina Tusitala Marsh at Bunkermuz gallery, Ternopil, Ukraine / Cеліна Тусітала Марш у ґалереї Бункермуз, Тернопіль, Україна


Селіна Тусітала Марш /Selina Tusitala Marsh/ на video.tochka.net

AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia / Сучасна поезія України та Австралії

AU/UA

AU/UA

Contemporary Poetry of Ukraine and Australia
Edited by Les wicks, Yury Zavadsky and Grigory Semenchuk
Digital book
/
Сучасна поезія України та Австралії
За редакцією Леса Вікса, Юрія Завадського і Григорія Семенчука
Цифрова книга

AU/UA: Сучасна поезія Австралії та України /Упор. Лес Вікс, Юрій Завадський і Григорій Семенчук. ― Тернопіль-Сідней: Крок, Meuse Press, 2011. ― 126 с.

Дизайн обкладинки: стронґовський
Макет і верстка: Юрій Завадський
Мова видання: англійська, українська.

Download PDF / Завантажити PDF (9,6 MB)

Ha!art: Piotr Macierzyński na Ukrainie

Niezwykle miło nam poinformować, że konsekwentnie wydawane przez Korporację Ha!art wiersze Piotra Macierzyńskiego doczekały się ukraińskiego przekładu. Książka pt. “тьфу, тьфу” (czyli “tfu, tfu”) to wybór czterdziestu pięciu wierszy w tłumaczeniu Н.Лобас і Ю.Завадського. Tom ukazał się nakładem wydawnictwa Kpok.

Джерело: http://ha.art.pl/…

Susan Hampton – On the Bright Road / Cюзан Гемптон – На Брайт Роуд

Susan Hampton

Дехто телефонує й питає про Брайт
Роуд. Брайт Роуд, наскільки я знаю,
у східній Вікторії, і з певних міркувань
це чудове місце варто відвідати.
Я не знаю, які міста з’єднує Брайт Роуд,
або яке шосе поблизу нього.
Так само, як я ніколи не була в Джіпсленді,
я ніколи не була в Брайт.

Значні білі плями себе самого якось вміщають
у свойому глибокому сховку – не наважуюся назвати це богом –
друго себе, постколоніального бога,
вже більш не королеву чи короля, а діючого суб’єкта
в царині суб’єктивності, де
твого найкращого бога можеш зустріти лише після найгіршого себе.

(c) Сюзан Гемптон, ориґінальний текст; Susan Hampton, original text
(с) Юрій Завадський, переклад; Yury Zavadsky, translation

Les Wicks in “Vsesvit” / Лес Вікс у “Всесвіті”

У 7-8 числі журналу “Всесвіт” опубліковано добірку віршів австралійського поета Леса Вікса у перекладах Юрія Завадського. Невдовзі буде розміщено інформацію про номер на офіційній сторінці журналу.

KrokBooks.com: ЛЕС ВІКС. ТІНІ ЧИТАННЯ / LES WICKS. SHADOWS OF THE READ

wicks_krokbooks

Вибрані вірші, адаптовані з англійської Юрієм Завадським.
Упорядники: Лес Вікс, Юрiй Завадський
Дизайн обкладинки: стронґовський
Макет i верстка: Юрiй Завадський
Мова видання — українська, англійська.

Видання книги та візит поета став можливим завдяки допомозі Уряду Австралії за посередництва Мистецької Ради Австралії, органом підтримки та розвитку культури.

Вікс Л. Тіні читання. Shadows of the Read. ― Тернопіль-Сідней: Видавництво Крок, 2011. ― 32 c.

Невелика двомовна добірка представляє україномовному читачеві творчість австралійського поета Леса Вікса, який цього року запрошений на Шостий міжнародний літературний фестиваль під час Форуму видавців у Львові. Він є автором восьми поетичних книг, кілька з них перекладені на іноземними мовами. Твори Леса Вікса характеризують як “суб’єктивні й захоплюючі, доступні й безпосередні” (Варвік Вінн, “Australian Book Review”), а також “розмаїті, динамічні, гуманні, асиметричні й вчасні (Дженіфер Мейден).

Вже понад 35 років Лес Вікс бере участь у величезній кількості фестивалів, навчає в школах, університетах у всіх куточках своєї країни-континенту. Друкувався в більш ніж двохстах різних журналів, антологій та газет у чотирнадцятьох країнах дев’ятьма мовами. Провадить майстер-класи і керує видавництвом “Meuse Press”, яке засереджується на таких синтетичних мистецьких проектах, як малярсько-поетичні інсталяції на автобусах і твори, опубліковані на поверхні ріки. Разом із Юрієм Завадським і Григорієм Семенчуком завершив укладання першої антології сучасної української та австралійської поезії “AU/UA” українською та англійською мовами, яка буде репрезентуватися під час літературного фестивалю цьогоріч.

Про видавництво. Видавництво “Крок” засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США. Видавництво є офіційним співорганізатором фестивалю “Молода республіка поетів” разом із Форумом видавців у Львові.

KrokBooks.com: Пйотр Мачєжинські. тьфу тьфу

Пйотр Мачєжинські. тьфу тьфу

Тил книги:

Пйотр Мачєжинські. тьфу тьфу (тил)

Вибрані вірші у перекладах з польської Наталії Лобас і Юрія Завадського

Фотографія на обкладинці: Домінік Фіґєль
Упорядники: Наталія Лобас, Юрiй Завадський
Дизайн обкладинки: стронґовський
Макет i верстка: Юрій Завадський

Мачєжиньскі П. тьфу, тьфу /Переклад з польської Лобас Н., Завадський Ю. — Тернопiль: Видавництво «Крок», 2011. — 86 с.

вже приблизно пів року
Республіка Польща забороняє мені писати вірші
публікувати їх в серйозних літературних журналах
та отримувати гонорар …


— засобом маскування та алеґорії поет не раз висловлював своє ставлення до сучасної культури та особливостей організації життя в рідній йому Польщі. Його болить не лише звична для нас недалекоглядність, лінь і застиглість, яка запановує в культурному середовищі та політикумі, але головно перспектива кожної окремої особи, яка зростає та діє в умовах, що не дають побачити творчій, живій, потенційно сильній людині хоча б якусь перспективу. Він змішує в своїй поезії все, що лише дається до змішування, а якщо окресі теми та проблеми не змішуються, то він робить із них важку та небезпечну для “культурних бюрократів” суспензію.
Ми звернули голови на схід, видивляючись загрози та порятунку, безвиході та шляхів, проте рідко коли себе запитуємо чи знаємо, що робиться від нас так близько, у Польщі? Чи знаємо чим живе сучасна польська молодь? Чого їм бракує, куди вони йдуть, у що вірять? Поезія П.Мацєжинського є виразником поширеного в молодіжному середовищі вільного та незаанґажованого в реліґію та політику світогляду, який не пасує до загального ідеологічного русла. Мацєжинський не національніст, не демократ, не анархіст, не борець за права сексуальних меншин, не марґінал, не політик, не.., не.., не…

Пйотр Мацєжиньскі — народився 1971 року. Дебютував 1993 року в ґданському літературно-мистецькому часописі “Tytuł”. Вірші публікував у “Czas Kultury”, “Kwartalnik Artystyczny”, “Studium”, “Akcent”, “Opcje”, “Lampa”, “Fraza”, “Ha!art”, “Kartki”, “Kultura”, “Portret”, “Pracownia”, “Autograf”, “Migotania, przejaśnienia”, “Nowy Wiek”, “Undergrunt”, “Przegląd Artystyczno-Literacki”, “Graffiti”, “Tygiel Kultury”, “Pro-Arte”, “Odgłosy”, “Kursyw”, “Bulion”, “Akant”, “Megalopolis”, “Pogranicza” та інших виданнях. Він є лауреатом багатьох загальнопольських літературних конкурсів, з-поміж яких: im. Haliny Poświatowskiej, Marka Hłaski, Stanisława Grochowiaka, Rafała Wojaczka, Edwarda Stachury, Jana Śpiewaka i Anny Kamieńskiej, Leopolda Staffa, Czasu Kultury, o Puchar Wina, Turnieju Łgarzy. Видав поетичних буклет “Filet z makreli” (“Філе скумбрії”) як літературний додаток до двомісячника “Opcje”, Катовіце 2000, і книги “Danse macabre i inne sposoby spędzania wolnego czasu” (“Danse macabre та інші способи проведення вільного часу”), видавництво “Zielona Sowa”, Краків 2001, “tfu, tfu” (“тьху, тьху”), Ha!art, Краків 2004, “Odrzuty” (“Відходи”), Ha!art, Краків 2007, “Zbiór zadań z chemii i metafizyki” (“Збірник завдань з хімії та метафізики”), Ha!art, Краків 2009.

Зустріч з Пйотром Мачєжиньским відбудеться під час Шостого міжнародного літературного фестивалю у Львові 15-19 вересня 2011 року.

Більше про поета на блозі Юрія Завадського – http://yuryzavadsky.com/…

Selina Tusitala Marsh – protest / Селіна Тусітала Марш – протест

текст (цілунок)
        текст (цілунок)
            текст (цілунок)
                текст (цілунок)
тест
    тест
        тест
            тест
текст (цілунок)
        текст (цілунок)
            текст (цілунок)
                текст (цілунок)
                    її протесту
смокче
      тулиться
            смокче
                  тулиться
текст її протесту
тест її протесту
стать її протесту
смокче
      тулиться
            смокче
                  тулиться
                        текст її протесту смокче
                              їй груди.

(с) Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading Selina Tusitala Marsh – protest / Селіна Тусітала Марш – протест

Михайло Григорів – “вигнанчі завірюхи…” / Myhailo Hryhoriv – “renegade blizzards…”

Михайло Григорів / Myhailo Hryhoriv

* * *

вигнанчі завірюхи

змирені аркуші
впольованих
облич
уривають
в націях
сурми
порогів

той

чия
оповідь
утримує

(в пітьмі метелика)

скришені
квіти пісків –
на зрадливому ложі
застає
назбираний
крик дитини

* * *

renegade blizzards

reconciled sheets
of captured
faces
interrupt
in nations
trumpets
of thresholds

the one

whose
tale
holds

(in the darkness of the butterfly)

crumbled
flowers of sands –
on the treacherous couch
encounters
the gathered
wails of a child

(с) Михайло Григорів, ориґінальний текст / Mykhailo Hryhoriv, original.
(с) Yury Zavadsky with Les Wicks, Catalina Girona and Andríi Antonovskyi, translation

Anne Waldman – Revolution / Ен Вальдман – Революція

Anne_Waldman, 1988

Жахне літо на обрії що його споглядаю
з вікна що виходить на вулиці
Ось де все має статися де кожен собі
тиняється, зазирає аж ген у відкриті
неодинокі серця щоб відкрити вогонь
на всіх вулицях
         як на вулицях про які ти читаєш щодня
які є мережею що нею мандруємо в центр
які є енергією що наповнює життя
і розпирає радістю всі екрани
                Більш я не можу сидіти на місці!
 
Хочу туди де не почуватимусь так погано
Забирайтеся з цього маленького острова допоки цілі мости
(моє серце – теж болюча штука)
Ні я хочу сидіти й дивитися кіна
а потім йти спати, собі в голові
Хтось гупає по ній тяжченною палицею наче ворог
саме той хто повинен змінити лице на впізнаване
потім зникає поза вікном поза пістолетом
Наче самотній герой що пробирається центральною вулицею
кричить Де ти? Просто хочу знати
всіх ангелів смерті під американським небом!
 
Ледве можу розгледіти всі будинки що зачорнюють небо
доки воно не стає бурею з пляшок
потім блакитніє на мить допоки дихаєш
і ти розумієш що досі наче живий і жити хотів би
але опинився б деінде можливо десь в Африці
Почни все спочатку коли все темнішає надовкіл
і світ прямує туди куди й повинен
За переможця стає хтось кого ми бачимо в своєму спільному минулому
хто знову перевертається у могилі
 
                Це так важливо коли хтось помирає а ти стаєш на його місце
                і ніколи більш не втрачаєш ані хвилини

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading Anne Waldman – Revolution / Ен Вальдман – Революція

James Tate – A Knock On The Door / Джеймз Тейт – Стукіт у двері

James Tate

Питають мене чи я колись думав про кінець
світу, і я відказую: “Заходьте, заходьте, дайте-но
нагодувати вас сніданком, заради Бога”. По кількох
крихтах їм багнеться говорити про життя по смерті.
“Йой,” – кажу. – “А ви бачили гусінь що скелетує
зелене листя(1)?” Тоді вони говорять про
відкуплення та кількох обраних сидіти як раз
біля Нього. “Що робити?” – питаю. – “Просто сидіти?” Я
оточений розлюченими зомбі. “Скуштуйте
лимонного пляцка, купив учора
в пекарні Три Пси.” Але вони наполягають поговорити про
мою душу. Щось хилить на сон і мені всюди починають
ввижатися метелики. “Чи, прошу пана, не хотіли б ви
передрімати, мені б хотілося.” Вони потрохи відступають
від мене, зникають за дверима, прямують до моїх
сусідів, чорна хмара над їхніми головами, і
вони не бачать нічого безкінечно.


(1) В ориґіналі – гусінь, схожа до The Grapeleaf Skeletonizer, Harrisina americana.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading James Tate – A Knock On The Door / Джеймз Тейт – Стукіт у двері

Les Wicks – Aeolus at the Mulga / Лес Вікс – Еол на акації

Еол на акації(1)

Пустельний вітер зодягнений в згрубілий пісок
свавільний гавкіт
зриває бляшану обшивку
зі смертей
кирпатих автобусів Сілвертону що
обрубані наче сирець опалу
втиснені в рамки ганебної неволі
лісосмуг як верблюди.
Пунктуація ворон
закріплена в повітрі.
Земля – наші легені
але мухи вислужилися як стогони бурі.
Мурахи збиті з пантелику
червоножильним хребтом
кварцу.
У цьому затишку
загубилися мої очі. Вітер – течія
лишень кістки гріються
на задушливому піску – той хребет кенгуру
манірно сидить, на 90° до
периметру каменя.
Заглиблюйся, не переймайся. [приспів]
Гнів ему
розсипається мов насіння з моїм наближенням.
Цього вихідного дня
ноги провалюються в мелений перець.
Ми створити багато
мінливих ґенів що вібрують
у наших руках.
Вагання – ця невблаганність закриває рота
перемагає, визбирує те
світло що його прихід ми вчували від каміння.
Смерть на замовлення
застигла доля що впокорює
озлість нового сенсу.
Лише килимок під порогом стокілометрової порожнечі.
Відступлення є молитвенним
самокатуванням,
ставимо садна.
Бог міг бути вітром
і небо – плямина…
поодаль від його рук.


(1) В ориґіналі – мулґа, різновид пустельного дерева. Дерево символізує віддалену місцевість, глибокі села, провінцію, безлюддя.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading Les Wicks – Aeolus at the Mulga / Лес Вікс – Еол на акації

Selina Tusitala Marsh – Guys like Gauguin / Cеліна Тусітала Марш – Такі хлопці як Ґоґен

220610 News Photo: Shane Wenzlick/Suburban Newspapers Fairburn Primary School student Jonathan Cutajar and Poet Selina Tusitala Marsh.

І

дяка Буґенвілю(1)
за те що прагнув молодої землі
тож такі хлопці як Ґоґен можуть мріяти
і мріяти
згодом потягти своє сифілітичне тіло
углиб тропіків
аби перевірити свої мистецькі припущення
про те як нецивілізовані
дозрілі наче папая
є найкращою сировиною
миловидно незворушною
що звисає мов золоті препубертатні бруньки
сіючи німфоманію
для таких хлопців як Ґоґен.

ІІ

дяка Бальбоа(2)
за те що перетнув Панамський
перешийок
в 1513 році
і нарік наш океан
Південними морями

агов, дяка тобі, Васко(3)
за те що зробив нас
своїм підчерев’ям
західною протилежністю всього
своїм нічним жахіттям
своїми снами наяву
перекрученням всіх своїх законів
своєю найтемнішою фантазією

дяка за те що розумів землю як тіло
Північ, його голову
повну раціональності
логічні сезони
змісту
культивовані сади
свідомості
посіяної в чоловічному
охайному образі
висока еволюція
до світла

дяка що зробив з Півдня
ероґенну зону
тілесну й сексуальну
чуттєву й природню
причаєну в тіні
темного жіночого інстинкту
населеного африканцями
азіатами, американцями
і тепер нами


(1) Луї-Антуан граф де Буґенвіль – французький адмірал та першовідкривач, сучасник Джеймса Кука, керівник першої французької навколосвітньої подорожі. Велика частина його відкриттів пов’язана з Тихим океаном.
(2) Васко Нуньєс де Бальбоа – кастільський конкістадор, засновник першого іспанського міста на американському континенті. У 1513 році перейшов Панамський перешийок і відкрив так звані Південні моря, які ми тепер іменуємо Тихим океаном.
(3) Авторка має на увазі того самого Васко Нуньєса де Бальбоа.

(c) Юрій Завадський, адаптація, 2011

Les Wicks – Short biography 2 / Лес Вікс – Коротка біографія 2

Les Wicks. Pic. by Michael Reynolds

Лес Вікс (Les Wicks) – австралійський поет, працював залізничником і профспілковим адвокатом. Його твори характеризують як “суб’єктивні й захоплюючі, доступні й безпосередні” (Варвік Вінн, “Australian Book Review”), а також “розмаїті, динамічні, гуманні, асиметричні й вчасні (Дженіфер Мейден).

Вже понад 35 років Лес Вікс бере участь у величезній кількості фестивалів, навчає в школах, університетах у всіх куточках своєї країни/континенту. Друкувався в більш ніж двохстах різних журналів, антологій та газет у чотирнадцятьох країнах дев’ятьма мовами. Провадить майстер-класи і керує видавництвом “Meuse Press”, яке засереджується на таких синтетичних мистецьких проектах, як малярсько-поетичні інсталяції на автобусах і твори, опубліковані на поверхні ріки. Його восьма книга – “Ambrosiacs” (Island, 2009). Працював разом із Юрієм Завадським і Григорієм Семенчуком над укладанням першої антології сучасної української та австралійської поезії відповідно українською та англійською мовами. Веб-сторінка автора: http://leswicks.tripod.com/lw.htm

*

Les Wicks, Australian poet, has been a rail-worker & union advocate.His work has been described as personal & engaging, accessible & immediate (Warwick Wynne, Australian Book Review) & varied, nimble, humane, wry & well timed (Jennifer Maiden).

Over 35 years Wicks has performed at a vast number of festivals, schools, universities etc. around his continent/country. Published in well over 200 different magazines, anthologies & newspapers across 14 countries in 9 languages. Conducts workshops & runs Meuse Press which focuses on poetry outreach projects like art/poetry collaborations on buses & work published on the surface of a river. His 8th book is the Ambrosiacs (Island, 2009). He has worked with Dr Yury Zavadsky on compiling the first anthology of contemporary Ukrainian/Australian poetry in Ukrainian & English.

http://leswicks.tripod.com/lw.htm

English and Ukrainian version: Сollage from the poisonous book “Сhlorine” by Yury Zavadsky and Andriy Antonovsky

English version:

In, onesel is, of edge deeper side – and –
domes – till – face chopped off with leaves,
to her from under k! – ally? nitrogen fertilizer –
go on herself, go on, you. Nev to!.. For
this. Boo will reach… Ny! Both – shcha! No
deliver the lagniappe – not – beed – Comin
shoo! And he. ly. in shoo, boo ow”, so yu, shch
al? Over that!” An’ li, ra foreman, di
i, shch se yu so, – ev moo! I yu: zo ryv, fore
well, shch curs, shch ly. Wi loo Ye alka-overr
bitter on sha ty. An’ jy dy… Behin la
by evil. rhm, in self, n no: beg yt, an’ in ini! On ess.
P hundr-bla er… Oh with sheep collar
tooh, winz – I’m on weekend. Oloness! Smoky al!
Ots woma-th coo-bah hall Ook-eeper. – Oh
by ans”?

Ukrainian version:

В, собо є, краю глибшим бік – і –
куполів – аж – лице обсічене з листям,
їй з-під к! – льно? азотно-тукового –
сама собі ідіть, ідіть, ти. Нев ту!.. По
ця. Бу дійде… ни! Обидва – ща: Не
доставиш могорича – не – бадь – Приїз
шу! І він. ний – в шу, бу кось”, то ю, щ
кий? За та!” А ли, ра бригадиром в. Ді
ї, щ До зо ба, – зл му! Я ю: зо рів, бри
ну, щ руг, щ лі. Ві лу Є алка-перер
гіркувато на ша ти. І жі ди… Позаг ла
зла. рм, – в ся, н ні: поч іт, і в іні! На ть.
П сто-бла ій… О з овечим коміром
тухи, вин – Я вихідна. чка! Викур ий!
Оц жено-з ку-ба зала Га лтер. – О
ами”?

(c) Yury Zavadsky (Юрій Завадський), 2011

Selina Tusitala Marsh – Not another nafanua poem / Селіна Тусітала Марш – Жодного іншого вірша нафануа

Варіант 1.

Жодного іншого вірша нафануа

Жодного іншого вірша нафануа(1) вона не може від них почути прагнучи злитися з потоком культури в новому тисячолітті на електричному вака(2) боюся але її тінь відлунює з темряви і лишень біг сестри нуа(3) тої яка залишалася вдома й годувала свого батька коко-алаіса(4) витираючи підборіддя і виманюючи ключа від шафи де захований туалетний папір для фалеуіла(5) надворі допоки її войовнича сестра нищить стереотипи в океанічних масштабах боюся але заради того ця оповідь як її сестра змушена підміняти вкрадені кокоси які залишила на сака(6) що їх узяла войовниця не спитавши дозволу аби приховати жіночність боюся але заради того хто повинен був годувати аіґа(7) збирати кало(8) банани і папаю сиплячи їх в мішки і тягнучи на макеке фоу(9) аби виручити ку’пе(10) на державну школу для дітей щоб вивчились і поїхали геть щоб могли повернутися і відкрити ресторан в Апіа(11) і врешті почати вливатися в потік капіталізму що перетікає наповнюючи каналізації вулиці безлюдні дороги віддалених сіл окрім села нафануа бо хтось мусить це розповісти сказала тінь.


(1) Нафануа – ім’я богині війни в самоанців. Нафануа є божеством у більшості полінезійців. На Самоа село Фалеалупо на острові Саваії є домом Нафануа. Вожді з віддалених поселень часто навідуються до Фалуалупо за благословенням від Нафануа перед початком воєн.
(2) Вака – маорійське каноє, достатньо велике, аби перетнути океан. Завдяки вака древні маорі дісталися з Полінезії до Аотеароа, тобто Нової Зеландії.
(3) Нуа – скорочення від імені Нафануа.
(4) Коко-алаіса – солодка самоанська страва з рису та кокосу.
(5) Туалет.
(6) Вечеря.
(7) В самоанській мові охоплює значенням сім’ю, родину, рід тощо. Аіґа – це кілька сімей, об’єднані зв’язками крові, шлюбів, приймацтва, і на чолі стоїть матаі – голова, батько.
(8) Кало – інакше “таро” – їстівний коренеплід, який здебільшого росте в реґіоні Тихого океану.
(9) Місцевий ринок, де продають вирощені в околицях овочі, фрукти, рибу та вироби ремісників.
(10) Гроші.
(11) Апіа – столиця й найбільше місто на Самоа.

Варіант 2.

Жодного іншого вірша нафануа

Жодного іншого вірша нафануа(1) вона не може від них почути прагнучи злитися з потоком культури в новому тисячолітті на електричному вака(2) боюся але її тінь відлунює з темряви і лишень біг сестри нуа(3) тої яка залишалася вдома й годувала свого батька коко-алаіса(4) витираючи підборіддя і виманюючи ключа від шафи де захований туалетний папір для кибля надворі допоки її войовнича сестра нищить стереотипи в океанічних масштабах боюся але заради того ця оповідь як її сестра змушена підміняти вкрадені кокоси які залишила на вечерю що їх узяла войовниця не спитавши дозволу аби приховати жіночність боюся але заради того хто повинен був годувати родину збирати кало(5) банани і папаю сиплячи їх в мішки і тягнучи на ринок аби виручити гроші на державну школу для дітей щоб вивчились і поїхали геть щоб могли повернутися і відкрити ресторан в Апіа(6) і врешті почати вливатися в потік капіталізму що перетікає наповнюючи каналізації вулиці безлюдні дороги віддалених сіл окрім села нафануа бо хтось мусить це розповісти сказала тінь.


(1) Нафануа – ім’я богині війни в самоанців. Нафануа є божеством у більшості полінезійців. На Самоа село Фалеалупо на острові Саваії є домом Нафануа. Вожді з віддалених поселень часто навідуються до Фалуалупо за благословенням від Нафануа перед початком воєн.
(2) Вака – маорійське каноє, достатньо велике, аби перетнути океан. Завдяки вака древні маорі дісталися з Полінезії до Аотеароа, тобто Нової Зеландії.
(3) Нуа – скорочення від імені Нафануа.
(4) Коко-алаіса – солодка самоанська страва з рису та кокосу.
(5) Кало – інакше “таро” – їстівний коренеплід, який росте в реґіоні Тихого океану.
(6) Апіа – столиця й найбільше місто на Самоа.

Варіант 3.

Жодного іншого вірша нафануа

Жодного іншого вірша нафануа(1) вона не може від них почути прагнучи злитися з потоком культури в новому тисячолітті на електричному каное боюся але її тінь відлунює з темряви і лишень біг сестри тої яка залишалася вдома й годувала свого батька кокосовим рисом витираючи підборіддя і виманюючи ключа від шафи де захований туалетний папір для кибля надворі допоки її войовнича сестра нищить стереотипи в океанічних масштабах боюся але заради того ця оповідь як її сестра змушена підміняти вкрадені кокоси які залишила на вечерю що їх узяла войовниця не спитавши дозволу аби приховати жіночність боюся але заради того хто повинен був годувати родину збирати картоплю банани і папаю сиплячи їх в мішки і тягнучи на ринок аби виручити гроші на державну школу для дітей щоб вивчились і поїхали геть щоб могли повернутися і відкрити ресторан в столиці і врешті почати вливатися в потік капіталізму що перетікає наповнюючи каналізації вулиці безлюдні дороги віддалених сіл окрім села нафануа бо хтось мусить це розповісти сказала тінь.


(1) Нафануа – ім’я богині війни в самоанців. Нафануа є божеством у більшості полінезійців. На Самоа село Фалеалупо на острові Саваії є домом Нафануа. Вожді з віддалених поселень часто навідуються до Фалуалупо за благословенням від Нафануа перед початком воєн.

(c) Адаптація Юрія Завадського, 2011

Continue reading Selina Tusitala Marsh – Not another nafanua poem / Селіна Тусітала Марш – Жодного іншого вірша нафануа

Selina Tusitala Marsh – Short biography / Селіна Тусітала Марш – Короткий життєпис

cp-selina-tusitala-marsh

Д-р Селіна Тусітала Марш навчає новозеландської та тихоокеанської літератури і літературної творчості в Університеті Окленду, Нова Зеландія. Селіна має самоанське, тувалійське, британське і французьке походження. “Тусітала” – це ім’я її дідуся, це титул, даний шотландському авторові Роберту Луїсу Стівенсону, який мешкав останні свої роки на Самоа, що дослівно означає “оповідач історій”. Селіна є першим островитянином, який отримав ступінь доктора філософії на новозеладському факультеті англійської філології. Її перша поетична добірка “Fast Talking PI” (AUP, 2009) (розлого перекладається українською як “ТО (тихоокеанський островитянин), що швидко говорить”) отримала престижну премію “Ню Зіланд Пост” імені Джессі МакКей за першу книгу в 2010 році. Її вірш “Not another nafanua poem” (“Жодного іншого вірша нафануа”) був обраний для публікації в книзі “Найкращі з найкращих новозеландських віршів” (VUP, 2011). У 2011 році Селіна Тусітала Марш є учасником Шостого міжнародного літературного фестивалю у Львові.

Continue reading Selina Tusitala Marsh – Short biography / Селіна Тусітала Марш – Короткий життєпис

Лес Вікс в Україні!

14-21 вересня 2011 року до України завітає австралійський поет Лес Вікс (Les Wicks) для участі в Міжнародному літературному фестивалі у Львові під час Форуму видавців. Також запланований ряд виступів у культурних осередках України.

Про поета >>
Адаптації віршів українською >>

Організація та підтримка візиту: Видавництво “Крок” та “Форум видавців”.

LES WICKS – MILK BEACH / ЛЕС ВІКС – МОЛОЧНИЙ ПЛЯЖ

Молитва є цим баскетболом відмов,
вимитим на береговій смузі.
 
Вірш – усередині того м’яча,
повітря від тиском.
 
Сльози вимагають практики.
 
Ми загорнуті в отруйні бинти літа.
Як завжди
лікування стає карою.
Ми здіймаємося і падаємо,
тож не можемо бути лише плоттю,
хоча, можливо, є чимось меншим
за суму нашого сміття.
 
Все це
під насмішкуватою фіґою –
мій список нещасть
є всього лиш аркушем паперу,
навіть мої пальці повторюють
“якось та й буде”.
 
Жодна риба не втрачає сну через Правосуддя.
Вони самі собі затишок, відносини і сховок.
Під заклик поромних муедзинів
кожен баскетбол пляжується
у свою дуже особливу мить.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading LES WICKS – MILK BEACH / ЛЕС ВІКС – МОЛОЧНИЙ ПЛЯЖ

Selina Tusitala Marsh – naming myself / Селіна Тусітала Марш – називаючи себе

2010ceremony_selina tusitala marsh

“Тусітала”
оповідач байок
яких я ніколи не чула
до вчорашнього дня
народжений далеко
для іншого життя

сьогодні
байка яку розповідаю –
моя власна
їхнятвоя
шлях пошуку
щоразу більшого
із Самоа
із мого святого осердя

байка яку розповідаю
прокнижить собі шлях
крізь усність історій
вічність таємниць
необхідність насильства
просторість тиші
переказуючи життя

“тала тусі”*
перекажи книгу
ословлений дух засмаги
в теоріїтворчості
наше звучання
славиться


* Самоанське слово “tala” приблизно означає “відкривання”, “розповідь”, “історія”, а “tusi” – “писати”, “зображати”, “вказувати початок”.

(c) Адаптація Юрія Завадського, 2011

Continue reading Selina Tusitala Marsh – naming myself / Селіна Тусітала Марш – називаючи себе

РАҐНАР СТРЬОМБЕРҐ. ПОЗА БУРЕЮ (у перекладі Лева Грицюка)

РАҐНАР СТРЬОМБЕРҐ. ПОЗА БУРЕЮ

«The West is the best»
Джим Моррісон

Гетеборг — друге за величиною місто Швеції, один із основних промислових центрів країни, порт, шведське «торгове вікно» на захід. А також «культурний антагоніст» столиці — Стокгольма, місто зі своєю окремою культурою та мистецькою тусовкою.

Очевидно, є міста, пошану яким складаєш укладенням поетичних антологій. Так Сергій Жадан свого часу зробив антологію сучасної віденської поезії «Діти Райнера і Марії» (2004). У ній він — упорядник, перекладач, автор післямови. «Мені хотілось, аби моя співучасть у цій антології, доручення до цих поетів, мали суто приватний характер, мені загалом так зручніше займатись літературою… «— пише Жадан, — «[в] цьому випадку було надзвичайно цікаво з ними всіма перезнайомитись, це був той випадок, коли мені від них нічого не було потрібно, ну, майже нічого — там, пару збірок для перекладу, пару консультацій щодо якихось незрозумілих місць у цих збірках, та й все, жодної тобі корпоративності, жодного тобі наведення культурних мостів між братніми літературами, жодного літпроцесу…»

Continue reading РАҐНАР СТРЬОМБЕРҐ. ПОЗА БУРЕЮ (у перекладі Лева Грицюка)

Bocaaboca / Ротврот

Video / Відео: Vasyl Hudyma / Василь Гудима.

Книгу «Ротврот» створили українські поети Юрій Завадський з Тернополя та Андрій Антоновський з Барселони; передмову до книги створив унікальний каталонський письменник Карлес Ак Мор; транслітерацію та переклад на каталонську здійснила Каталіна Джірона; книгу здизайнував Василь Гудима та спільно зі своїм братом Михайлом Гудимою створив у залізі; книгу видали в співпраці з тернопільським видавництвом «Крок».
Continue reading Bocaaboca / Ротврот

Sam Hunt – Winter Solstice Song / Сем Гант – Пісня зимового сонцестояння

Sam Hunt
Sam Hunt

Ми можемо вірити в дива,
легкого дня, як цей.
За п’ять хвилин сходу сонця
прорвався, вперше за довгі тижні,
поцілунок.
Я маю на увазі настання сходу
і п’ять хвилин до нього,
що просто пішли на хуй.
          Але це
найкоротший день року,
коли все може статися,
дива “без проблем”.
 
Сонце п’ять хвилин із нами,
приходить і йде геть з поцілунком.
Ми віримо в дива. Оте одне, любов,
це все, що маємо.

(с) Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading Sam Hunt – Winter Solstice Song / Сем Гант – Пісня зимового сонцестояння

David Mitchell – night through the orange window / Девід Мітчел – ніч крізь помаранчеве вікно

David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)
David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)

ніч крізь помаранчеве вікно

(і)

Сьогодні ввечері
в бурштиновому теплі
її глибокового сну
я боротимусь за сезонного себе

проживаючи знову
дощ і мряку її посмішки

тож тепер
за таємничий момент
її обличчя –
в маренні мого горла
шепіт її блідих уст –
по моїй соленій шиї
моїх плечах

тож тепер
у тиші
моменту
ми знову йдемо
тією юною ніччю
і це

крок за повільним кроком
в тремтіння.

(іі)

Там ніч
і це
ти нахилилася
твоє плече в світлі багаття
помережане
витонченими синцями
вересу

ніжність і ніжність і ніжність

твоя холодна рука
була на моєму обличчі
мені – спокійному –
ніжність як зітхання що згасає
бліда як відзвук твоїх очей що закриваються

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
пробує мого рота
зупиняється на горлі аби послухати –
мою кров
      її навіжене змагання

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
мені – спокійному –
ти – наче сліпа

ніжність і ніжність і ніжність

твоя тонка рука

біля моїх очей губ
і пасм яскравого волосся
злегка вигинається
униз усіма тендітними левадами
твоєї осінньої шкіри

твоя холодна рука
йде моїм обличчям
щоб дізнатися форму аморфного
щоб закарбувати час на похмурому обличчі
пелюстці посмішки
або на переляку
занадто вродлива аби розмовляти

тиша –
твій собор.

(ііі)

Сьогодні ввечері
у величезному просторі цього застиглого моменту
у цьому столітті
між дзвоном і блакитною зіркою
крізь решето стривоженого повітря
що відсіює голоси з вулиці
в мене є ти – така
яка ти насправді.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
смерть. день. народження. ніч.

Я не можу володіти тобою знову
безпечно як зараз

ти –
     звук спеки
     у саду
     що визріває

ти –
     перша маленька лілея смерті
     бездиханна
     приходиш зачудована
     задихаючись на підступах до
     мого сірого обличчя –
     я приголомшений

ти –
     грієшся від незапаленого вогнища
     від запаху невипалого дощу
     відлуння музики
понад усім чорно-білим озером

ти –
це не має імені
чим ти є
неписальне

смерть. день. народження. ніч.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
зморшки теплої паніки понад бідним днем
його гігантського обличчя.
голос його великий
крізь
     усе небо
кличе Уліса.

Це не те, що я самотній
у світі
без тебе –
але це те що я самотній
у тобі
без тебе

Сьогодні ввечері
я володію тобою такою яка ти насправді
між; без;
так багато світів
складених як карти
між дзвоном і блакитною зіркою

хто не хотів би гігантського викрику?

(iv)

Пам’ятаю її як п’яту пору року
вона
що прийшла неочікувано
в ті пісні місяці
соромлячи пунктуальні блакитні вечори
гордою вічністю своєї плоті

вона
що любила гордо
викликаючи подив і трошки природнього остраху
що обхопила довгими холодними пальцями
тонкими і блідими як світанок
моє товсте обличчя
що блукала співаючи
моєю освітленою головою
розсіюючи спогади про майбутнє
як розжарене каміння
     чи троянди

вона
що обережно вхопила мої вуста
поміж свої дрібні холодні зуби
що цілувала лушпинки моїх неповоротких очей
тож я також можу плакати
за життям

я пам’ятаю її як п’яту пору року
що прийшла неочікувано
і вродливою промайнула

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

Continue reading David Mitchell – night through the orange window / Девід Мітчел – ніч крізь помаранчеве вікно

LES WICKS – BESIDE THE ROAD TO WAR / ЛЕС ВІКС – ПОБІЛЯ ШЛЯХУ НА ВІЙНУ

Наче крило керавонґа*
розчісує скуйовджене повітря
або б’ючкий натяг цього пересиченого ставу, –
       дозволь мені поледарювати.

Крім сполоху-крику кажанів, фруктових опадів осілого дерева,
гілля зрощене побіля струмка, завширшки в долоню…
хвилинна затримка наслідковості пуголовка.
       Білий какаду вовтузиться і бурчить –
       ми не можемо просити тиші,
       тож дозволь мені поледарювати.

Фондові ринки валяться, потім набирають обертів,
белькотіння грошей на цілій планеті.
Дороги розтягуються, аби вміститись на наші попереки,
як вояцький табір на спірній землі.
Кирилиця білого
на чорному лебединому крилі
не план битви ані для жодного ґенерала.
       Але очі мої – люзні,
       ті шляхи не розколять світу.

Виклик свавільної курки літакам угорі,
по чому повертаюся в дні арґументів у жестах
все ще печерних –
“нам треба ще”, “вони хочуть нашого”. Знову Жадоба й Переляк.

Вербовий трал у ставі,
вугрі архівують історію мулу.
Пора змінити дикунських богів –
вони почали й виграли кожну із воєн.
       Люди Книги
       мали би викинути свої книги геть.
       Надійшли часи, коли кров
       переважує чорнило.

Я зобразив усі маловидні крихти,
спочатку зрозумів, потім –
зумів… без прожекторів і публіки.
Мій батько мертвий,
хай антрацитові черепахи пильнують підвалин;
ми співатимемо наші гімни до риб.

Мева розштурхує хмару на мілині –
твій сон потривожили! І ти – обід!
Що нас оточує – не є безтурботним.
Ворони співають “Маленьку овечку”**, за кожну
травину – змагання.
Але це насильство миготливого ока, гул шкіри.

Прикувати кожного можновладця до вицвілих дерев’яних лавок,
допоки вприск вабика не впокорить їхні руки.
       Знерухомлені повіки здадуться
       на користь дня з випадковим харчем.

Це буде спрощенням – говорити,
спрощенням – заперечувати,
нам потрібні миротворці
для патрулювання наших голів. З “ледарювати” як нашою молитвою,
привчити себе говорити “досить”. Розум слухатиме,
як кожний день стає
його власною заявою про наміри.


* Австралійська чорна птаха з жовтими очима.
** “Mary had a little lamb” – дитяча пісенька про овечку. Австралія відома розведенням овець, і їхні ферми часом досягають розмірів країн. У зв’язку варто згадати маловідомий бік цієї справи, що там ягнятам деколи вибирають очі, аби вони далеко не заходили.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

*

Аудіо-запис вірша в авторському виконанні Леса Вікса в супроводі гурту “GIRT“: Les Wicks with GIRT – “Beside The Road To War”