Poetry/Поезія

КІНЕЦЬ МІСЯЦЯ

Інспектор зі швидкості
навідувався до мене,
його долоньки мокрі й холодні,
на чолі блискітки поту,
а в останніх числах
він вирішив утекти від усіх.
Інспекторе, відкрий мені таємницю,
хто виграв у війні за свої любові,
кому віддав незліченного часу,
і як дожив би до лоґічного завершення
ліній ніжного метрополітену?
У кріслі сиджу навпроти нього,
витягую цигарку і не наважуюся підкурити,
я собі колишній, з повними легенями кашлю,
з усіченим відчуттям такту,
з нервовими літерами.
Був колись малим хлопцем, інспекторе,
без жалю за жовтим сонцем,
отримував листи, налиті віршами,
не хочу тепер і згадувати
імена коханців.
Рядок закінчується, як дорога,
запахом смоли і солярки,
і хто тепер чекатиме з перевіркою
мого наплічника і мої долоні?
Інспекторе, відкрий мені таємницю,
хто виграв у війні за свої любові,
кому віддав незліченного часу,
і як дожив би до лоґічного завершення
ліній ніжного метрополітену?

ЛИСТОПАД

Ось і Люципер, який тримав мене за руку,
я зігрівав його як міг.
Повернися, повернися до мене.

Увійди знову, листопад попереду,
і сорому більше нема —
кілька куль і траншеї.
У шепоті потопав,
ранок — ніби тюрма,
а на шиї — два пальці відбилися.

Світло приніс мій Люципер
у мій листопад з моїми стереотипами —
приціл, оптика.
Людожери зі мною в купе,
із головами достиглими, —
безпілотники падали втомлені.

Моторошності попереду досить,
мене оббілують до кістки,
все ж захочеться близькості.
Замалі мені дози,
і загуслої крові ніскільки,
лиш проблиски,
і поцілунок задушить.

День

Заплутався чи ні, вулицю з’їв і запив вулицею,
залишившись тверезим і голодним.

Ти ж не знаєш, мабуть, що день — з випущеними кишками,
він сиґналізує про переможну природу голоду й нахабства.

На те, що непрошений гість виймає хуя зі штанів і висолоплює язика водночас,
цей світ реаґує відкупленням гріхів на хресті чи братовбивством.

Програв, оцінивши свою роботу задешево, програв,
бо недостатньо жорстокості вклав у своє сімейне життя.

Відмінок корисний, коли треба скоротити собі дорогу,
коли ти стоїш надто далеко, коли не вірю, що станеш ближче.

Ти ж не думаєш, мабуть, що ці паґанські звички — аморальні,
а ніж у кишені — зайвий.

Юрій Завадський – “Fratelli” i “Погоня”

ПОГОНЯ

Усе, що міг від них почути —
напрямок руху, перекреслений голодом,
напрямок руху, чиї жовті нігті —
усе, що міг від них почути.

— Поганий твій напрям, і кілька місяців свободи —
твоє паливо назавжди, самоціль
і твій самопал.

Бог-собака мав би народитися,
мав би просити в мене налити води,
а я мав би його сліпого
втопити в іноземній мові.

Я у погоні, я в човні ґумовому,
я — прем’єр-міністр з необережності,
я під місяцем, я жахливий громадянин,
я собі пісня про любов, біла пісня,
я собі червона хвиля, що набігає на чиюсь зону бікіні,
я — зима, що насувається.

Тиждень, коли кожного дня хтось умирає.

TENSION, 21/11/2013

 

i                                                                                                        i

i                  i

i                                                    i                     i i                      i

i                    i                     i i i  i        i i               i i i

i   i                          i                              i                          i

i

i                                    i          ii                                 i                     i

i

i                                     i                      i i

i                   i                          i                                                      ii

i

i i i i i i                            i i i

i                                                                   i

i                 i                                                             i

i            i i                                                i

i                                       i

i                                                   i

i                                                      i                                  i i

i                            i i                                  i

i                               i i i i i

i                          i

i                  i                i i i                 i i i             iii

i                 g                              iii i i i                 i

i i i i i                     i    i       i i  g                      i

i                                     iii                    iii

i                      i i i                           g g

i             iiii                     i i i i                i   i   i   i   i

g         g            i i i i                       g g g          i

ii ii i                  g g g        iii                          i i i           i

i i     i                     i   i    i        i         i      g g g g

i   i     i        i            i               i   ig ig ig ig ig

g         i                     g

i                                          i i i i

g ig ig           g ggggg i          gggg i            ggggg i

ig      ig        ig           i     g i     i    g                  i ggggggg

ig   ii iiiiii iii          ggggggggggg iiiiiiiiiiiiiiiiiii          iiiiiii

gggggggggggg iiiiiii                   g iiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiii

i ii igi iigi i igi igi gi                  igi iigi gi igii gii gi iigi gi

gggg iii igi gigigi gi igi gii gig             gi gi igigi giiigi iggii

gi igi igigigiigiggiigig igi i igi gii igi gig igi gig igiiggi igi igi

igi giigig igi gigigi gi gig ig igi gi iii igi gi igi gii gii igi gii gi

gigigigigigigig  ii igigigigigigigi igi gigigigigiiggi i igig i ig ig

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

i i i i i i g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g

ii            gg                                        ii            gggg

gg ii gg ii                            ig gg ii

ig             igi           ig

ig igigiig

giig

gig

i

LET IT BE

Із мене виходить богоматір
у закривавленому фартуху різника,
говорячи до мене словами
якоїсь мудрості.

Хай собі, хай собі, — кажу.

Якомусь небесному Гарісону
ти уявилась беззбройною, Україно,
але відповіді чи виправдання
опинилися на асфальті.

Нехай на хвилях нічного вогню
чиєсь життя стає важливішим за віру,
а богам нема виправдання.
Хай собі метушаться, — кажу.

Коли сокира — забита в череп,
а божественна сутність сміється,
а мої друзі з пробитими легенями
задихаться в калюжах крові,
я не можу нічого сказати.

Скільки ще разів це ранкове небо
ставатиме транквілізатором,
скільки ще…

SEX AND VIOLENCE

Без когось
хочу приховувати свою політичність
і йобану брехню, яка собі
як вона є,
на хвилі потягу до чоловічої плоті.

І на хвилі впертості.

Може, я можу мовчати,
у просторому комусь резонує голос,
і всіх обмаль.

У череві пияки,
і випрошують слова на мітинґу грошей,
кишенькових грошей.

Давно колись писав несподівано,
вголос хтось не промовить,
імені ще не досить,
ляже собі.

Моя дівчинко.

Вірші залежні, конячного м’якого знаку,
що Мінськ його не виблює на стіл.
Хто розчаровує?

Мені як на балеті альтернатив,
коли хтось на спектаклі в роботі,
є інше, такого ж нема.

Взяв собі це, не взяв іншого,
продавав кінцевому споживачу,
бо іншого – загубив.

Від мільярда коштує біль,
його неліквідна душа –
перед тим, як хильнув,
ніколи не існувала.

Тепер ніхто нічого не каже,
цмулить горівку, пробачив давно
невиразному зорові, як пройдисвіту –
брехливий посвист.

Народила чи голку, чи Ґінзберґа,
просілі обороги й одноактні колгоспи,
і виявилася моєю дівчинкою,
моя дівчинко.

Потяг раптово спиняється, як потяг до тебе,
і дівчинка з верхньої полиці плацкарту
мало не падає, пробуджуючись на краєчку,
і хтось, голодний.

Марного, марного,
в полі попелу, завдяки нездоровості,
у лісах, багатьох, множині,
де один, як один.

Чомусь голого Ґінзберґа
уявляю, з подякою зачиняю двері.

Відчиняй,
бо я можу бути, і хочу.

А тепер прошу мені переповісти
всі недоречності, що можуть розбурхати
інстинкт самозбереження.

Своєю поезією не хочу
просто спостерігати, творити простір,
просити.
Вона собі для…

Скоротити дорогу неможливо,
відкотити причини й усю йобану діалектику.
Ставати ліричним, аби виправдовувати словоблуд,
і ніж несподіваний, від часу оксидований, сталь сорок п’ять,
сталь сорок п’ять.

13-21 лютого 2014 року