Poetry/Поезія

big_wojciech-bonowicz-fot.-k.-dubiel-5

Войцех Бонович – Другі відлуння

Діти йдуть стежкою вдосвіта на кого вони схожі?
Наче камінці в траві наче зубки в скринці.
Їх жменька в цьому великому розбурханому світі
посеред мурах і горобин пробиваються до своїх місць.

Вітер сипле їм під ноги пісок з великого казана.
Вони вже вчаться розрізняти дерева та назви дерев.
Високо підносять голови наче виглядають розвідників
цікавіший урок завжди чекає на іншому боці.

А на іншому боці лежить сніг і день не зоріє
великі млини здіймають вгору нерухомі вітряки.
Лише в одному вікні жевріє вогонь і кидає на сніг
слід що простягся до них палаючою рукою.

Переклад Юрія Завадського

IMG_2017-10-25_10_03_31

Вільна людина не народилася (2017)

Я був не сам, із кимось.

Ми засвітла намірились кудись удвох
між темним густим небом
і ріллею чорною.

Здавалося, що небо таке – моє,
і земля з перегноєм – ніби моя.

І ми зупинилися, і цей уявний кінець дороги
не був кінцем, як і небо з ріллею –
ніякими кордонами для нас.

Потемки ми вогнище розпалили поміж собою,
дивилися на свої червоні обличчя.
Мій друже ніжний, я спав на твоїх грудях,
непомітно пив росу твоєї слини з рота,
і потай обіймав себе твоєю рукою,
принаймні, мені так здавалося.

Мені здавалося, що твоя ніжність –
десь між густим передгроззям і раннім врожаєм,
між смертю параноїка і народженням вільної людини,
між світлом волохатого дня і темрявою моїх нутрощів,
і я був увесь перед тобою,
і ти підійшов до мене,
принаймні мені так здавалося,
і кинув червону жарину
мені за комір.

1

Я не знаю, що сталося (з книжки “Крик”, 2017)

Не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима,
не очима ти бачиш мене, не очима.

11

Юрій Завадський – Коли зустрінеш (з книжки “Тілом”, 2017)

Аби ти відчув себе людиною, з руками й очима,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ти дійсно зрозумів,
що ти почуваєш, коли цілуєш свою однокласницю,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб тобі раптом потеплішало,
і сніг танув на долонях, хтось повинен перерізати комусь горло.
Аби ти радів поступу довкола та сміливо витрачав гроші на власні зручності,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ділитися з коханцем ковдрою,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб ти роздивлявся напружені брови незнайомки,
поки вона спить на сусідній полиці смердючого радянського плацкарту,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ти чекав дочку біля її школи,
а вона бліда від хвилювання бігла до тебе тонкими своїми ногами,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб тобі приходили несподівані листи
з подарунками та запрошеннями, а ти, не відкриваючи,
кидав їх у сміття і брався до роботи, хтось повинен перерізати комусь горло.
Щоб ти міг думати про втрачене, котрого більше, аніж здобутого,
бо тобі бракувало сміливості визнавати свою несміливість,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ти мовчав і мовчки радів,
що з тобою поети й актори гутарять як зі своїм, хтось повинен перерізати комусь горло.
Аби тобі було тепло від холодного помідорового соку,
що гасиш його тягучістю вогонь дешевої горілки, хтось повинен перерізати комусь горло.
Щоб друг твій, упившись, пропалив цигаркою дірку у твоємі лікті,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ти міг дихати гуркотом старечих мотоциклів,
що гублять себе по-троху з кожною краплею мастила на асфальті,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб твоє кохання ставало ще ніжнішим
і навіть прозорим від спільних зусиль досягнути якогось орґазму,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб убивці були ніби діти
перед обличчям твоїх віршів, розгублені, хтось повинен перерізати комусь горло.
Щоб ти не боявся зустрітися поглядом із незнайомцем,
що натирає долонею свого налитого хуя, удавано ховаючись за зіржавілим трактором,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби ти врешті наважився користуватися
перевагами сучасних комунікацій, бо твоя вразливість насправді нікого більш не вражає,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб ти міг виживати за рахунок різниці вартостей,
і радіти кожній заробленій гривні, хтось повинен перерізати комусь горло.
Щоби вдалося тобі утекти з міста, що стоїть на смітті та собачому гівні,
хтось повинен перерізати комусь горло. Аби твоя впевненість була опорою для інших,
а сім’я твоя була закритою, ніби мушля, хтось повинен перерізати комусь горло.
Щоб ти мовчав, коли тебе вбивають, хтось повинен перерізати комусь горло.
Радість раптом поміж усіх, і ти щоб радів з усіма, хтось повинен перерізати комусь горло.
А тепер у церкві сільській щоби покірно стояв, збираючи в ноги холод і цвіль у легені,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб сорочка вранці випрасувана,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб пошанівок і ввічливість,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб курка варена, петрушка й чебрець,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб вервиця-транквілізатор,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб чинний квиток,
хтось повинен перерізати комусь горло. Щоб світанок,
хтось повинен перерізати комусь горло.
Уся моя любов виснажена, уся моя любов…

Нова поетична книжка Юрія Завадського “Тілом” 2017 року вкотре змінює напрям поетових вишуків, трансформує українську мову та розпросторює поетичну форму. Як завжди, ця книжка буде цікавою шанувальникам сучасної поезії, адже кожне наступне видання Юрія Завадського – це дуже суттєвий крок далі, і традиційно це неукраїнська поезія українською мовою. Книжка позачергова, насичена кров’ю нашого часу, спермою надій, сексом розчарувань. У віршах – насильство та безбожжя, людина з її силами та безсиллям, людина-тварина та людина-бог. Усе, що постає на цьому перехресті, утворює густий текст, котрий говорить про значно ширші світи, аніж його слова можуть це висловити.

Аби ти відчув себе людиною, з руками й очима,
хтось повинен перерізати комусь горло.

– таким віршем книжка розгоряється, а тексти дискутують поміж собою, персонаж губиться між вірою, людськістю та соціальним укладом, і його статевість, ймовірно, залишається ключем до книжки. Відчуваючи себе тілом, персонаж будує себе без початку та кінця. Коротка певність себе це лише коротка мить, котра здається стабільністю. Врешті, це людиноявлення, коли всі чекали богопояви.

voronnia

ВОРОННЯ

Віддалі, чорне птаство.
У подарунках, спостерігаючи
за словозміною, пишу
чоловічне.
Мотори, мотори.
Лише вороння залишається
жити на цих пристанках,
прикурює на заправках,
галасливе та горде,
без походження.

Чи існує музика
поза цією музикою,
чи існує щось банальніше за
їхні смаки та звички?

Щось дуже статеве
у цих постатях,
ніби їхні напрямки,
їхні авта-бляшанки
та пальці, пожовклі від диму,
суть надто важливими
для таких доріг, невиразних та другорядних.

Їхній вирій тут, під ногами,
батьківщина – звалища та рілля,
цигарка, притлумлена підошвою,
юна циганка, котра надто горда для випадкової любові,
і для котрої граматичний рід – проста формальність.

© Юрій Завадський, 2016