Writings/Писання

наскрізне [o]: юрій завадський & субпродукт

zavadsky_zaratustra_subprodukt_WEB

27 листопада 2015 року в п’ятницю о 19:00 у винарні «Заратустра» в Тернополі на Театральному майдані – нойзово-літературна акція «наскрізне [о]» від Юрія Завадського та музичного середовища «Субпродукт». Справа не лише у «дірявості» літери «о», але й у її протяжності та огубленості, у фонетичній поезії, котра шукає значення у найдрібніших атомах людської мови, та всюдисущому шумі, який підкреслює фізіологічність будь-якого мистецтва.

Юрія Завадського називають явищем в українській літературі, чиї вірші «для підкованого читацького ока його вірші можуть бути складними, незрозумілими. На те й існує авангардна поезія – вона кусається саме тоді, коли ти її пробуєш погладити за шерстю» (Культурно-видавничий проект Читомо / chytomo.com). Він є автором десяти поетичних книжок, записав альбом із гуртом ZSUF.

Хочемо поговорити про поезію та все те новітнє й несподіване, що приносить і ще може принести українська поезія. Говоритимуть про це всі присутні разом з Юрієм Завадським і Юрієм Матевощуком, який буде цю розмову провадити. Юрій Матевощук – не лише професійний поет, а й вправний модератор, організаційними потугами якого рухається не один фестиваль.

Юрій Завадський разом із відомими віршами з виданих книжок прочитає свої найновіші тексти, що складуть його наступну збірку. Другий блок акції учасники присвятять фонетичній поезії: Ю.Завадський контрольним пострілом продекламує фонетичну поему «еа». На цьому етапі варто приготувати свої додаткові рецептори та відчуття, адже товаришуватиме виступу нойз від «Субпродукту».

Музичне середовище «Субпродукт» існує як тривалий звуковий експеримент із мінливим складом, який підтримує загальну концепцію проекту. Одне із завдань, яке вирішує для себе «Субпродукт» – створення шумового енвайроменту, який набуває значення та експресії в прородній спосіб, як зміна погоди чи стабільність людської недосконалості.

Вхід на акцію безкоштовний. Під час акції можна буде придбати книжку Юрія Завадського «Таксист».

Подія на Facebook: https://www.facebook.com/…

НА ОСТРОВІ

Думаєш, голова болить,
подразники вимикаєш,
і розмова не вдається,
бо ні з ким говорити.

Грошей не залишилося,
думаєш, ніби горло стискається,
риба, що її розчленовують,
її сірі нутрощі на столі.

У собі ти, всередині – дівчинка,
помітити стать непросто,
їжа огидна й ословлена,
і хвилі письма беззмістовні.

Скроні треба розтирати,
пити Аполінера повільно,
ніби холодний він і міцний,
ніби слова перевернуті,
ніби думаєш по-іншому.

Приніс би тобі книжку –
тебе немає.
Острів геть голий, безлистий,
острів чорної води,
острів брудних крісел,
острів нерозуміння,
острів, коли нема часу,
острів похоті гарячої.

Риба ще рухає зябрами,
ніби злітає над островом,
де порожньо.

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Philippe Jaccottet – Two poems / Філіп Жакоте – Два вірші

Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.

Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,

або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.

*

Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.

Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!

Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

У ПОДОРОЖ

…J’écris ton nom
Paul Éluard

Ось він, розрахунок траєкторії від себе до себе.
Як добрий виноградар, вирощую свою радість без води та землі,
я викохую свою лозу, і вона – з посмішок,
і я проклинаю спасителів.

Чи ти знаєш, що ти лише іграшка на одну ніч?

За високими дверима університетів нема тебе,
за ґратами білоруських в’язниць нема тебе,
за кров’ю з носа, за мозком розбитим,
за відірваними ногами.
Тебе нема під каменем, нема в годиннику,
нема в черевиках, і нема без черевиків.
У тонкому голосі школярки,
у сльозах дружини, нема у смерті,
нема в розгубленості, нема в покаранні,
нема в ритмах музики, нема в горілці.

Нема у війні, нема в двигунах,
і нема в післявибуховій пустці,
нема в мовчанці після злягання,
нема в розмові з професором,
нема в холодильнику, нема в теорії,
нема й не буде в бетоні чи цеглі,
нема й не буде в легенях шахтаря,
нема й не буде в її піхві,
і в мені нема, і нічого святого не продукую.
Тебе не проковтують разом зі спермою,
лікарі не викидають разом з апендиксом.

Іграшка на одну ніч, спаситель від порожнечі,
пожежник у тіарі, причастя від людськості,
зізнання в радості, покаяння за щастя й невимушеність,
спокутування вірності й цноти.

Без них, без них виряджаюся
у подорож пилюкою.

ПОВЕРНЕННЯ

Невеликі зворушення:
осінь надто високо синіє, гігантський канал зв’язку,
що відкривається, цигарка, що довга й міцна.
Кричи, кричи, одягайся в червоне,
коліна до холоду переспрямовуй,
приваблива смаком.

Зворушує електричний струм тіла,
вперта обмеженість едукації,
безсловесність пригожа.
Клич мене, клич, одягайся в червоне,
радосте тавтологічна,
радосте перетворення,
радосте повернення.

Зворушення мізерні,
а більші за шматок їстівного бога.

Морозиво істоти, зворушення пластикове,
сядь рівно заради повторення недомовок.
Ось і ти, ось і ти, одягайся,
пошвидш увиразнюй себе гнучким хребтом,
у тобі осінь, у нутрощах і відростках.

09/2015

ДОДОМУ

Знову зависає загибель у повітрі,
непевність в легенях, ледве стою.
До себе гірка огида,
що повністю поглинає частковість.

У сморід, у рибу та м’ясо,
додому ніколи не повернуся.
У товщі повітря ясно, безхмарно,
лиш колиться блиском вода.

Може цю руку, пропахлу їжею,
шукатиму в прозорому холоді,
рухатимусь її руслами,
хворобливий, прозовий.

Подобається – даю знати, а ні – то ні,
невпевнений і недобрий.