Writings/Писання

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Philippe Jaccottet – Two poems / Філіп Жакоте – Два вірші

Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.

Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,

або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.

*

Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.

Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!

Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

У ПОДОРОЖ

…J’écris ton nom
Paul Éluard

Ось він, розрахунок траєкторії від себе до себе.
Як добрий виноградар, вирощую свою радість без води та землі,
я викохую свою лозу, і вона – з посмішок,
і я проклинаю спасителів.

Чи ти знаєш, що ти лише іграшка на одну ніч?

За високими дверима університетів нема тебе,
за ґратами білоруських в’язниць нема тебе,
за кров’ю з носа, за мозком розбитим,
за відірваними ногами.
Тебе нема під каменем, нема в годиннику,
нема в черевиках, і нема без черевиків.
У тонкому голосі школярки,
у сльозах дружини, нема у смерті,
нема в розгубленості, нема в покаранні,
нема в ритмах музики, нема в горілці.

Нема у війні, нема в двигунах,
і нема в післявибуховій пустці,
нема в мовчанці після злягання,
нема в розмові з професором,
нема в холодильнику, нема в теорії,
нема й не буде в бетоні чи цеглі,
нема й не буде в легенях шахтаря,
нема й не буде в її піхві,
і в мені нема, і нічого святого не продукую.
Тебе не проковтують разом зі спермою,
лікарі не викидають разом з апендиксом.

Іграшка на одну ніч, спаситель від порожнечі,
пожежник у тіарі, причастя від людськості,
зізнання в радості, покаяння за щастя й невимушеність,
спокутування вірності й цноти.

Без них, без них виряджаюся
у подорож пилюкою.

ПОВЕРНЕННЯ

Невеликі зворушення:
осінь надто високо синіє, гігантський канал зв’язку,
що відкривається, цигарка, що довга й міцна.
Кричи, кричи, одягайся в червоне,
коліна до холоду переспрямовуй,
приваблива смаком.

Зворушує електричний струм тіла,
вперта обмеженість едукації,
безсловесність пригожа.
Клич мене, клич, одягайся в червоне,
радосте тавтологічна,
радосте перетворення,
радосте повернення.

Зворушення мізерні,
а більші за шматок їстівного бога.

Морозиво істоти, зворушення пластикове,
сядь рівно заради повторення недомовок.
Ось і ти, ось і ти, одягайся,
пошвидш увиразнюй себе гнучким хребтом,
у тобі осінь, у нутрощах і відростках.

09/2015

ДОДОМУ

Знову зависає загибель у повітрі,
непевність в легенях, ледве стою.
До себе гірка огида,
що повністю поглинає частковість.

У сморід, у рибу та м’ясо,
додому ніколи не повернуся.
У товщі повітря ясно, безхмарно,
лиш колиться блиском вода.

Може цю руку, пропахлу їжею,
шукатиму в прозорому холоді,
рухатимусь її руслами,
хворобливий, прозовий.

Подобається – даю знати, а ні – то ні,
невпевнений і недобрий.

Рафал Воячек – для Тебе пишу кохання…

для Тебе пишу кохання
я без прізвища
звір безсонний

пишу стривожений
сам перед Тобою
я м’ясо молитви
котрій Ти – птах

з губ спливає
крапля алкоголю
у ній всі сонця і зірки
єдине сонце тієї пори

з губ спливає
крапля крові
і де твій язик
який би тамував біль
що постав з перекушеного
слова люблю

Переклад Юрія Завадського, 2015

Пабло Неруда – Брате Пабло

Аж тепер селяни прийшли до мене: «Брате,
немає води, брате Пабло, немає води, дощ не падає».

І тепер русло
річки
сім днів наповнене, сім днів сухе.

Наші корови померли в горах.

Посуха поступово вбиває дітей.
У вишині не мають що їсти.
Брате Пабло, ти будеш говорити з Міністром».

(Так, брат Пабло говоритиме з Міністром, але вони не знають,
як вони дивляться на мене,
ці паскудні шкіряні крісла
і міністерська деревина, шорстка,
натерта до блиску слиною.)
Брехливий Міністр, потирає руки,
а худоба злиденних селян
з віслюками й собаками із крихких
скель падатиме, від голоду голодна, донизу.

Переклад за підрядником Юрія Завадського