Читайте, слухайте, роздивляйтеся тут – http://yuryzavadsky.com/zvirshi/
Що таке ZВІРШІ?
Із 2000 року донедавна ця невеличка ґазетка була провідним літературним виданням тернопільського андеґраунду. Це не порожні слова, і доказом цього – майже повна відсутність літературних ґазет і журналів подібного ґатунку в Тернополі. Досі в Тернополі практично немає жодного пристойного літературного “органу”, а нечасті виплески залежаних текстів не рятують ситуацію.
Виготовленням цього диску укладачі хотіли підвести риску під п’ятирічною роботою на користь молодіжної культури. Хай дехто говорить, що ZВІРШІ нічого не зробили для України, і ми з ним погоджуємося, адже для України ґазета і не намагалася щось зробити. Цілеспрямована боротьба з провінційністю, котрою намагалися заразити тернополян митці зі сходу, завершилася пірровою перемогою ZВІРШІв. І це прекрасно. Укладачі часто повторюють, що написання вірша – це прекрасно, але ще краще – його знищення.
2000-2004
Літературна ґазета ZВІРШІ вперше з’явилася в квітні 2000 року в формі “літучки”, присвяченої зустрічі молодих тернопільських літераторів зі студентами Тернопільського педагогічного університету. Слово, що стало назвою ґазети, було придумане співукладачем Ю.Завадським, проте пропозиція назвати видання саме “ZВІРШІ” надійшла від постійного співавтора Т.Волинця. №1 і №2 ґазети займав простір одного двостороннього аркуша формату А4. Тут були опубліковані вірші Т.Волинця, С.Хміля, Ю.Завадського, І.Оршак та Р.Стеця. Перша появи ґазети викликала зацікавлення не тільки в Тернополі, але й за його межами. Декілька разів представники ZВІРШІв в різних формах з’являлися на сторінках часопису текстів та візії “Четвер” (головний редактор – Ю.Іздрик). В співукладачів не викликала здивування неоднозначна реакція на ґазету представників старшого покоління. Різке заперечення та іґнорування діяльності ґазети з боку старших письменників, науковців, керівництва Тернопільської організації НСПУ чергувалося із захопленням та щирою підтримкою.
З жовтня 2000 року ZВІРШІ розпочали досить активну роботу з пошуку нових авторів. Змінився і формат ґазети – з’явилися ще дві сторінки. Двосторонній аркуш формату А3 та покращений друк дозволив говорити про новий крок в розвитку видання. Саме тому жовтневе число ґазети було означене як “ZВІРШІ №1 оновлені”. З цього часу аж до весни 2002 року було опубліковано близько 12 едицій ґазети, а також один спеціальний випуск ZВІРШІВ під назвою “КРИМ” з передмовою кримськотатарською мовою, розрахований на молодь Кримської АР. Зі зміною формату та періодичності ZВІРШІ змінили й свої цілі. З неформального друкованого органу молодої тернопільської літератури це видання перетворилося на “інститут молодого автора”, маючи за мету пошук все нових і нових письменників серед молоді. З виданням спецвипуску “КРИМ” в ґазети з’явилася ще одна риса – багатомовність. З цього часу до співавторів починають активно долучатися молоді письменники, що пишуть іншими мовами, а саме кримськотатарською, польською, німецькою, португальською, англійською. На шпальтах видання побільшало перекладів та переспівів.
Практично з самого початку діяльності ґазети працював веб-сайт ZВІРШІв, на якому можна було ознайомитися з найкращими текстами, що були опубліковані в ґазеті.
З літа 2002 року до лютого 2003 не з’явилося жодного числа ZВІРШІв. Співукладачі пояснюють ці причини передовсім тим, що бажали уникнути утворення постійного товариства довкола ґазети, що би обмежило стильові та формальні виміри видання. На тимчасове припинення діяльності ґазети вплинули також й інші фактори – іґнорування або заперечення літературної вартості видання, створення перепон для його поширення. Особливо це виявилося з виходом ненумерованого числа ZВІРШІв в лютому 2003 року. Частину накладу було здано для реалізації за ціною собівартості в одну з книгарень Тернополя. В зв’язку з цим працівники цієї книгарні зазнали тиску з боку представників відділу преси та інформації та наклад довелося вилучити. З того часу з’явилася лише одна інтернет-едиція, проте досить великого розміру з повними добірками текстів авторів як з України, так і з-за кордону. Восени 2004 року з’явилася нова едиція ґазети під титулом “O sancta simplicitas!”. І цим сталося.
“Людина, яка дивиться крізь текст”
Попросивши старого друга Матіаса з Сант’яґо, що в Чілі, надіслати декілька нових малярських робіт, укладачі разом з чудовими полотнами раптом отримали відповідь на всі питання, які назріли зі декілька місяців мовчання ґазети. Один з образів з його робіт, що був поміщений на окладку цього диску, відкрив двері до правди. Найголовніше, все ж таки, людська істота, а не той текст, який вона продукує. М’якість людського тіла, вологість очей, тепло долонь, вітер у волоссі, цукерок за щокою – ось, що творить літературу, і ось, що вирішує її долю. Автор вільний до вибору, вільний до творення і знищення, до сортування та визначення, до перетворення і відновлення, до мовчання і смерті. Кажуть, автор помер. Але автор не зник, автор став сильнішим, творячи тепер не текст, а можливість тексту, творячи величну систему, залишаючи свою колишню принизливу ролю читачеві, який стискається до атома, активної частки, дозволяючи авторській системі заволодівати ним. Через те, на відміну від багатьох інших електронних видань, ZВІРШІ запропонували саме такий принцип класифікації мистецьких об’єктів, де авторові відводиться першочергове місце.
Кінець
Чудово потішати себе думкою, що література закінчилася. Тому на звершення хотілося би навести декілька цитат, які до ґазети і літератури взагалі не мають жодного відношення:
“Раніше ми розглядали раціональні алгебраїчні вирази, що містять тільки дії додавання, віднімання, множення, ділення і піднесення до степеня з натуральним показником. Далі будуть розгладатися і такі вирази, які крім цих п’яти дій містять також і дії добування кореня m-го степеня. Такі алгебраїчні вирази називаються ірраціональними” (Довідник з елементарної математики під ред.П.Ф.Фільчакова, 1975 рік. С.117)
“Ісус, знесилений, упав другий раз під тягарем. Здійснив те, що про Нього сказав пророк: “Я черв’як, а не чоловік, посміховище людей, презирство народу” (Пс. 24,6)” (Молитовник християнської родини, 1996 рік. С.129)
“ПІДСУДНИЙ: Наступного дня, в четвер і розпочав мої спостереження. Кожного ранку я, згідно з даною мені інструкцією, коло восьмої години або трохи пізніше приймав цю таблетку. Приблизно о пів дев’ятої я виходив з готелю і йшов на площу Карла. Недалеко від будинку ч.8 я чекав приходу Ребета” (Московські вбивці Бандери перед судом, 1992 рік. С.171)
