elewator_25

Jurij Zawadski @ eleWator 25 (3/2018)

“eleWator” jest pismem, w którym oprócz najnowszej prozy i poezji uznanych i debiutujących autorów, mieszkających w Polsce oraz za granicą, znaleźć można teksty literackie przetłumaczone na język polski, szkice o literaturze i jej najwybitniejszych twórcach, a także eseje, felietony i recenzje. Kwartalnik jest miejscem dyskusji, polemik i platformą ożywczej wymiany poglądów. Dzięki stałym współpracownikom z Berlina, Dublina, Kijowa, Kopenhagi, Londynu, Paryża i Nowego Jorku, “eleWator” ma charakter globalny, a także

41739908_1861075617261189_385636295939981312_n (1)

Фрідріх Чернишов – мені їхати 31-го…

* * * мені їхати 31-го ти як питає ти як тобі погано чи що біс його зна що відповідати як взагалі до тебе звернутися хтось із мого життя та чи з мого хтось хто вперше згадала моє старе ім’я та інші донецькі вулиці хтось хто показала мені захід пилючний і сірий з висоти спільного балкону як у моєму будинку на ілліча 40 на восьмому поверсі хтось хто ходитиме переставлятиме

big_wojciech-bonowicz-fot.-k.-dubiel-5

Войцех Бонович – Другі відлуння

Діти йдуть стежкою вдосвіта на кого вони схожі? Наче камінці в траві наче зубки в скринці. Їх жменька в цьому великому розбурханому світі посеред мурах і горобин пробиваються до своїх місць. Вітер сипле їм під ноги пісок з великого казана. Вони вже вчаться розрізняти дерева та назви дерев. Високо підносять голови наче виглядають розвідників цікавіший урок завжди чекає на іншому боці. А на іншому боці лежить сніг і день не

34722880_2011021765596455_9039603262570889216_n

Тернопільські нойзові вечори: Gaute Granli (NO) + Субпродукт / Subprodukt (UA)

Позачасовий та позапросторовий мультидисциплінарний фестиваль Тернопільські нойзові вечори запрошує на концерт за участи норвезького музиканта Gaute Granli та місцевої формації Субпродукт / Subprodukt. Подія відбудеться у дворику Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів (вул. Коперніка, 1) Вхід – добровільна пожертва. Ґауте Ґранлі (Gaute Valvatne Granli) у своєму сольному проєкті розвідує терен абстрактних і химерних територій. Комбінує спів, гітару, набір ефектів з аналоговим семплуванням, щоб створити похмурий індустріальний звук. Поєднує готові композиці]

ilona

Ілона Вітковська – з книжки “Люцифер перемагає” / Ilona Witkowska – z tomiku “Lucyfer zwycięża”

Люцифер перемагає пташки, пташки ці фестони світла вони – колючий дріт * мудрощі з-під магазину й церкви а після випивки буду сцяти у вікно та кричати – мабуть щось із блядь, саме слово блядь, ціла ріка повільного веслування потемки * психоделічний папужка не спалося, то я встав, поїв картоплі з цибулею, а потім пестив твої перси й лоно. ти розставила ніжки як песик; дуже тебе люблю. я не почуваюся виїбаною,

oczak

Малґожата Очак – #polishgirl / MAŁGORZATA OCZAK – #polishgirl

я не розрізняю напрямків бо я з країни якою проходить лінія поділу на схід вавилонської вежі тут усе чудово гоїться кабінет психіятра в ґетто на розі дають раду кожній рані вогнетривке єврейське твориво але ґатунків божевілля тут усе ж більше як жіночих імен роблю що можу роздражнюю собі легені отрутою що пахне манґо заспокоюю але все ж боюся того самого що моя дитина що свині коли їх багато можуть з’їсти

zvirshi

ZВІРШІ: Крізь текст

Читайте, слухайте, роздивляйтеся тут – http://yuryzavadsky.com/zvirshi/ Що таке ZВІРШІ? Із 2000 року донедавна ця невеличка ґазетка була провідним літературним виданням тернопільського андеґраунду. Це не порожні слова, і доказом цього – майже повна відсутність літературних ґазет і журналів подібного ґатунку в Тернополі. Досі в Тернополі практично немає жодного пристойного літературного “органу”, а нечасті виплески залежаних текстів не рятують ситуацію. Виготовленням цього диску укладачі хотіли підвести риску під п’ятирічною роботою на користь

970894_525068287555575_528408461_n

Юрий Завадский – СВОБОДНЫЙ ЧЕЛОВЕК НЕ РОДИЛСЯ (перевод Дмитрия Кузьмина)

Я был не один, а с кем-то. Мы вдвоём собрались куда-нибудь между густым тёмным небом и чёрною пашней. Казалось, такое вот небо — моё, и земля с перегноем — вроде моя. И мы остановились, и этот как будто конец дороги не был концом, также как небо с пашней не были нам границами. В потёмках мы развели меж собой костёр, смотрели друг другу в красные лица. Мой нежный друг, я спал