Book announcements/Анонси книг

KrokBooks.com: Альберт Вендт (Нова Зеландія). Від Гаваїв до Аотеароа / Albert Wendt (New Zealand). From Mānoa to a Ponsonby Garden

Вендт А. Від Гаваїв до Аотеароа /Переклади з англійської, коментарі та передмова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 96 с.
ISBN 978-617-692-104-2

First published by Auckland University Press in 2012 in New Zealand. Original title ‘From Mānoa to a Ponsonby Garden’. Ukrainian translation published under licence given by Auckland University Press (http://www.press.auckland.ac.nz).

Дизайн серії, обкладинки, макет: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Верстання: Юра Пікасо

Переклад отримав підтримку Культурної ради Нової Зеландії-Аотеароа
Creative NZ

*

Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток

Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.

У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.

Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?

Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.

Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.

Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.

Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.

*

Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.

Ганна Яновська народилася 1980 року в Харкові в родині фізиків. За освітою лінгвіст. Викладає англійську мову в НТУ «Харківський політехнічний інститут». Вірші, есе й переклади опубліковано в численних паперових та електронних виданнях. Учасниця літературних фестивалів у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Мінську та ін. Авторка збірки віршів і перекладів «Волохата книга» (2008), «Поеми першого січня» (2011), обидві книжки з авторськими ілюстраціями. Перекладає англомовних авторів із різних куточків світу — зокрема африканських, австралійських, новозеландських (переклади з новозеландської та південноафриканської поезії друкувалися в журналі «Всесвіт»). У її перекладі та з коментарями опубліковано книжку новозеландсько-самоанської поетки Селіни Тусітали Марш «Tusitala» («Крок», 2012). Робить витинанки на власні сюжети.

Василь Махно. я хочу бути джазом і рок-н-роллом. вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк

Василь Махно. я хочу бути джазом і рок-н-роллом. вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк. Тернопіль, Крок, 2013

Книга вийде друком на початку 2013 року.

Василь Махно. я хочу бути джазом і рок-н-роллом. вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк

Ідея та укладання серії: Юрій Завадський
Дизайн обкладинка, макет і верстка: стронґовський

*

Юрій Завадський: Ваша віра в поезію, її голод і її надмірності: відчуваєте, що Ваша робота як поета сьогодні набуває іншого змісту? Чи не змінилося Ваше бачення власного стилю, коли Ви увійшли в інший літературний контекст?

Василь Махно: Дванадцять років тому, коли переді мною постав вибір країни і міста, який для поета може бути самознищенням, або ж новим імпульсом ( і як складеться цього ніхто не може передбачити), я вперше відчув, як Ви висловилися, голод поезії: я тоді накинувся на Нью-Йорк. Вибір, виїзд та нові мовні потоки лише за посередництвом віршів урівноважили голод і надмірність. Я відчув, що Нью-Йорк можна використати як підручний матеріал, ну так, як будівельний матеріал для слів, щоби укласти їх в речення, а речення перетворити на внутрішній ритм вірша. Зміст моєї поезії перетворився на виправдання змісту вибору. Але усе це не прийшло миттєво і не було так легко. Нью-Йорк продиктував мені на вухо моє призначення, він наче відділив мої колишні тернопільські слова та уявлення, показавши нові простори і нові можливості мови – тобто місце її призначення, місце, в якому мова переходить, як в хімічній реакції, у нові сполуки. Переміщення у сучасному світі – і не лише фізичне – не буває без особливого роду втрат. Ці втрати, я б сказав, також мають якийсь позитив, вони таки змінють тебе. У нових, на тоді, віршах про Нью-Йорк я змінив кути зору, виставивши оптику так, щоби через деталі і реальні вулиці міста можна було відчути його українську тему, не приписану атрибутами, а виключно через мову, виключно через голод слів, заповнення ними порожнин у моєму особистому досвіді і досвіді поезії. Мене за цей час змінювали не лише імена, але й країни, міста, летовища, рівнини, пагорби й мови, якесь перенасичення життєвим простором, сучасним і не тільки сучасним.

Юрій Завадський: З усього засилля книг, добрих і не надто, часом стає чуття, щоби вихопити котрусь одну, що не лише надається до читання, але може наповнити наш простір собою. Яких книг бракує Вам, пане Василю, на американському континенті, і якими Ви б хотіли поділитися з Україною?

Василь Махно: Насправді, я перенасичений книгами. Інколи, щоби уявити що книги, які вже написані і які нас оточують, чи ми про це здогадуємося чи ні, аґресивно нападають на нас, – я приходжу до бродвейської крамниці «Стренд» і стою перед різними виданнями, піднімаючись з поверха на поверх. Я бачу книжки щойно завезені з друкарень, раритетні видання, тисячі альбомів з репродукціями; стелажі з поетичними книжками, прозою, мапами… Я знаю, що ці книжки можуть бути потрібні якомусь аспірантові, або вдареному бібліофілові, але їх кількість, зібрана в одному місці, творить простір гармонії і лабіринт небезпеки, тому кожне щойно написане слово, вірш, укладена збірка, – викликають у мене імпульс боротьби за тонкий простір серед тих щільно укладених томів. Я думаю, що книг не бракує, а Інтернет надає можливість читати те, що хочеш і лише час дозволяє читати те, що можеш.

Юрій Завадський: Чи варто остерігатися українській поезії чогось особливо небезпечного? Що може загрожувати літературі, що твориться й існує в певних середовищах і містах, в реґіонах і країнах?

Василь Махно: Якщо поезія відчуває небезпеку – вона відпускає поперед себе прозу. Проза підминає усе й усіх, поезія твориться для тонших повітряних потоків, тому їхнє змагання виключає розмови про переможців. Для української поезії особливо помітних небезпек я не бачу, хоч не можу сказати, що не бачу її світла і тіней. В поезії, на мій погляд, існують золоті, срібні та транзитні часи. У часи переходу вона мусить переорганізуватися, це непростий період для будь-якої літератури: відпадають усталені цінності, ритми і форми, способи вислову, приживається те, що спочатку відкидається, відторгується. Взагалі поетичний вік у поета – нагадує мені коротке, якщо не сказати, миттєве, – життя цикад, вони випалюють своїми голосами якусь частину простору і залишають по собі пам’ять. Поезія вся в пам’яті, якщо пам’ять потрібна, то й поезія продовжує існувати, навіть, якщо це вже й луна по тому, що видавало цей неповторний мелодійний голос. Я колись написав, що поезія зникне в провінції. Я не мав на увазі виключно провінцію географічну, а провінцію, як останню точку, периферію, за якою починається нищення високого, його не сприйняття і не потрібності, що по суті, є смертельною дозою для будь-якого мистецтва. Я уважаю, що пейзаж, себто усе, що оточує поета може впливати на нього, місце також бачиться мені визначальним, але не все цим можна пояснити, інколи якась периферія в одному часі переповнюється талантами, і вони змінюють усе навколо. Звичайно, що такої зміни не потребуюють поки що Нью-Йорк, Париж чи Берлін.

Юрій Завадський: Найголовніше: сьогодні стиль Вашого поетичного письма впізнається відразу; чи можете розповісти про своє власне бачення поетики та принципів побудови свого поетичного тексту?

Василь Махно: Я прихильник деталей, я урбаніст, мої поетичні деталі виринають з пам’яті місця, а самі ці місця розпорошені у багатьох сферах від Тернополя і Нью-Йорка до метафізики. На сьогодні я вже бачу свої пагорби та долини, якими мені довелося перейти, щоби пружність поетики та форми не переставали взаємодіяти поміж собою, якимось чином впливаючи на естетику та емоцію вірша. Мої принципи доволі стихійні, якщо говорити про побудову вірша, вони не однозначні й не визначені раз і назавжди. Формально моя внутрішня боротьба поміж верлібром та римованим віршем, так і невирішена; тематично – Нью-Йорк, як текст – мною до кінця недописаний, ніяких принципів написання вірша я не маю, бо схильний мислити, що цей словесний вибух твориться з конкретики та метафізики, а тому якомусь аналізові важко піддається.

Юрій Завадський: Вірите в порядок?

Василь Махно: В поезії чи у світі? Я вірю у ланцюг випадковостей, які чомусь впорядковані.

Юрій Завадський: Книга про Тернопіль і Нью Йорк: вона може бути книгою про майбутнє?

Василь Махно: Майбутнього ніколи не буває без минулого, наше уявлення про світ й слова підживлюються пам’яттю місця. Тернопіль чи Нью-Йорк – це міста минулі й майбутні, так само, як і вірші про них, не важливо – коли вони написані. Важливо інше – ця книжка, книжка-диптих, джаз і рок-н-ролл, Тернопіль і Нью-Йорк, Схід і Захід, світло і тінь, янь та інь. Це поєднання непоєднуваних міст, місць та пам’ятей, ефект гримучої суміші. У цій книжці вірші колишні й теперіші, я – колишній і теперішній. У ній особлива музика місця, на яку я хотів наголосити у самій назві. Чи вона про майбутнє? Поезія завжди про майбутнє, принаймні, про майбутню тугу за минулим.

Грудень 2012

Selina Tusitala Marsh (New Zealand). Tusitala

The first Ukrainian publication of poems by Selina Tusitala Marsh is a rare opportunity for Ukrainians of making close acquaintance with modern New Zealand literature – in fact, with modern Pacific in general. The book, named Tusitala as well, has been published by the Krok publishing house. The translation, compilation and commenting is done by Hanna Yanovska, a Ukrainian performing poet, essayist, translator and linguist, who has already worked with New Zealand literature before.

Here are some fragments of the Ukrainian translator’s afterword:

Try on this role by saying: “I come from New Zealand”. Or even tougher: “I come from the Cook’s islands. I come from the COOK’S islands!”. So what, didn’t my motherland have any name before my islands were visited by a ship with James Cook on the captain’s bridge? One should be aware of this shizofrenic feeling to really understand the Pacific.

In many aspects, Selina’s poetry is a self-portrait of Polynesia, a lady mostly portrayed by foreign artists. And their pictures were, in fact, both true and false. I don’t think that most of those portrayers, except of R. L. Stevenson, seriously cared about making difference between the reality and their fantasies or ideas about what they see. But anyway the model starts speaking. And she talks strikingly. She is surprisingly able to curse, to tease, to let out ugly secrets. Do the words: “Gauguin, you piss me off” offend you? But how many of Ukrainians are not happy at all with our country being called “the land of beautiful women”? And should I explain who needs those “beautiful women” and what kind of need that is?

Tusitala’s characters exist simultaneously in several spaces: in the space of the past, in the space of the routine present, and in the space of the transcendental. The sequence of the poems in the book, and the very nature of them show: over and over again, we take our speed – through our personal and genetic memory, through our kitchen with pots and a record-player, through the street hieroglyphs – to fly up. And there it will open free. For a brief moment, maybe. But we are to return there.

The work of the translator was not only poetic, though she did her best to render the rhythms, the play and easiness of the spoken word and the very sensuality of Selina’s language. Alongside with re-singing and re-telling the author’s words, she had to guide the reader carefully and deeply into a totally exotic world, known to them mostly from Gauguin’s paintings, books by Thor Heyerdahl or Jack London and maybe some kitch pictures and stories by the authors hardly having any idea of Pacific culture. Ukrainian Tusitala requires a lot of cultural and linguistic comments. The long afterword, among other things, retells the legend of Hinemoa and Tutanekai, contains an essay about Maui, his deeds and his role in Polynesian image of the world, the other essay about the famous (but quite unknown to a typical Ukrainian reader) mutiny on the Bounty.

The result resembles some exotic fruit: it looks tasty, it is fresh, juicy and spicy – and if you try, it turns out to be quite digestible and wholesome.

Publisher’s page: krokbooks.com

Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala

Марш, С. Тусітала. Tusitala /Переклад з англійської, укладення, коментарі, післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 80 с.
ISBN 978-617-692-056-4

Мова видання: українська.
Наклад 2000 примірників.

Дизайн серії, обкладинки, макет і верстання: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський
Літературний редактор: Наталя Лобас

*

називаю себе

“Тусітала”
оповідач казок
яких я не чула
до вчорашнього дня
до народження
для іншої долі

тепер
те що я розповім
вже їхнє
твоє
те що шукаю
сама
незнане мені
моє Самоа
мій священний центр

тепер
те що я розповім
впишеться у повороти
де із вуст у вуста голоси
таємниці на всі часи
насильство освячене
простір для тиші призначений
життєоповідальної

“тала тусі” —
розкажи книжку
щоб стало слово —
смагляволикий дух
і теорією дивоносності
наш славився
звук

Самоанське слово “tala” приблизно означає “відкривання”, “розповідь”, “історія”, а “tusi” — “писати”, “зображати”, “вказувати початок”.

*

Фраґмент післямови від перекладача

Спробуйте вжитися в образ і промовити: “Я з Нової Зеландії”. Ще крутіше: “Я з островів Кука”. Я — з островів КУКА! Тобто, виходить, до появи на моїх островах корабля з Куком на капітанському містку моя батьківщина ніяк не називалася, чи що? Для того, щоб правильно розуміти Полінезію, треба тримати в полі свого внутрішнього зору оцю шизофренію.

Знайдіть в атласі карту Полінезії. З такою картинкою перед очима легше зрозуміти дикий подив європейських моряків, які, запливши хтозна-куди на добре обладнаних суднах, зустріли на цих островах силу-силенну людей. Люди припливли сюди самі, великими човнами, користуючись своєрідними зоряними картами (які являли собою палиці з відповідними позначками з кольорових мотузків і мушель) та іншими, м’яко кажучи, мінімалістичними, але цілком дієвими навігаційними засобами.

І свою післямову до цієї книжки мені теж доведеться формувати з кількох островів — із окремих історій про важливе.

Історія перша. Про Тусіталу

Розповісти біографію живого поета в тих деталях, які зазвичай супроводжують його публікації, — це нічого не розповісти.

Розповісти таку біографію поета з країв далеких і на нас не схожих — це створити ілюзію, ніби щось розповів. Але й ці дані треба десь подати, отже:
Селіна Тусітала Марш, 1971 року народження — поетка багатобарвного полінезійсько-британо-французького походження, яка пише англійською, мешкає в Новій Зеландії, має ступінь з англійської мови, чоловіка і трьох синів, працює в Оклендському університеті.

Тепер коментарі. Прізвисько Тусітала (оповідач) Селіна отримала в дитинстві після того, як склала вірш про атомну загрозу. Але Тусіталою на Самоа прозивали й Роберта Льюїса Стівенсона, який щасливо прожив останні роки життя в маєтку неподалік столиці й написав чи не найкращі слова про Самоа і Полінезію загалом, на які був здатний європеєць у ХІХ столітті.

Походження поетеси — для Полінезії, неможливої без далеких і близьких мандрів, — не екзотичне, а типове. Якщо відкрити антологію поезії Океанії, переважна більшість авторів належатимуть до тих-таки афакасі — мішанців у найрізноманітніших кольорах і пропорціях.

Ступінь з англійської мови — явище якраз не типове, а особливе, оскільки Селіна була першою “особою полінезійської національності”, яка отримала його в Оклендському університеті.

Багато в чому поезія Селіни-Тусітали — автопортрет Полінезії, дами, чиї портрети зазвичай писали заїжджі митці. Виходило і правдиво, і ні. І сумніваюся, що їм, крім хіба того-таки Стівенсона, було так уже важливо відділити свої вигадки та уявлення про бачене і зображуване від правди. Але натура все ж починає говорити. І виявляється, що вона здатна говорити жорстко і пронизливо. Вона лається, дражниться, вибовкує некрасиві таємниці. Вас ображає, що Ґоґен задовбав? А який відсоток українців (і особливо українок) зовсім і не радіє, коли про нашу країну говорять як про “країну красивих жінок”? Чи маю я, врешті-решт, пояснювати, кому і для чого потрібні ці “красиві жінки”?

За плечима чи не в кожного полінезійця, в його генетичній пам’яті — з п’ятого, сьомого, десятого коліна — гігантська амплітуда людських злетів і падінь. Безстрашні “мореплавці сонячного заходу” із зоряними картами-паличками і так званим священним гарбузом замість компаса та секстанта, надзвичайні співці і поети (Стівенсон та його дружина, описуючи виставу, яку бачили на одному з островів, не знаходять іншої аналогії, ніж опера) — це вони, це їхня історія. І вони ж — свідки й учасники канібальських ритуалів, і вони ж — люди, які, незалежно від статі, були готові добути в якого-небудь моряка цінний ніж або цвях (на островах до появи європейців не знали заліза) в обмін на секс. З такою історією легко бути неповноцінним і все на неї списувати. Але отакий досвід злетів і падінь — це унікальний, надзвичайний досвід, і про це теж говорить Тусітала.

Назвати Селіну Марш сучасною поеткою — це твердження, якому гріш ціна. Не давньою ж. Он у неї скільки там сучасного міста, машин, графіті на стінах, туристів. А проте чимало поезій авторки міцно кореняться в традиціях її рідної словесності. Наприклад, поширений на багатьох островах жанр ліричної подорожі (в Океанії є місця, де серед народних пісень пейзажної лірики більше, ніж любовної) є основою тексту “Дорога з аеропорту до Апії”. Так само, як і в давніх співців, тут повз нас проходять селища, пляжі, затоки. Просто місця трохи змінились, і швидкість пересування з пункту А в пункт Б теж. Зате ритм легко відбивається долонями або на будь-якому ударному інструменті.

Загалом, словесність Тусітали — на велику частину усна і на голос-слух розрахована, до збірки “Fast Talking PI”, більша частина текстів якої становить основу цієї книжки, неспроста додається диск.

Норма для співців Полінезії — не перебирати темами, не поділяти їх на великі і дрібні. Тому до героїв поезії Селіни раз у раз потрапляють особисті знайомі, і перекладачеві доводиться замислюватися — чи коментувати, що тут і тут згадується старший син авторки, а тут — знайомий художник і його дружина. До віршів, написаних під час львівського Форуму видавців (частина “У”), потрапило безліч реальних людей, фраз, ситуацій, які, вочевидь, хотілося фіксувати й фіксувалося. Так само у “Fast Talking PI” є вірші, де зафіксовано те, щó Google видає на пошуковий запит Tusitala, або список справ, тем для статей, телефонів та іншого загадкового мотлоху на робочому столі подруги.

Enric Casasses Figueres – CANARIS FOSFORESCENTS / Енрік Казасес Фіґерес – ФОСФОРЕСЦЕНТНІ КАНАРКИ

xxxii

Els grans invents de l’això hu-
manitat — roda, peu, porta, la galleda,
la guitarra, el nus, l’aigua corrent–
vénen del follar.
FOT EL CAMP DEL MEU
NÚVOL I VINE, VA!

xxxii

Великі винаходи цього люд-
ства – колесо, нога, двері, відро,
гітара, вузол, проточна вода –
походять від єблі .
ГЕТЬ ЗВІДСИ, З МОЄЇ
ХМАРИ, І ГАЙДА, ХОДІМО!

Traducció Andríi Antonovskyi i Catalina Girona
Переклад Андрія Антоновського та Каталіни Джірони

Книга Енріка Казасеса “ФОСФОРЕСЦЕНТНІ КАНАРКИ” вийде у видавництві “Крок” 2012 року.

KrokBooks.com: 87. Антологія. Том 2

87. Антологія. Том 2. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 180 с.
ISBN 978-617-692-006-9

Укладачі: Юрій Матевощук, Юрій Завадський
Дизайн обкладинки: стронґовський
Фотографія на обкладинці: Оксана Максимлюк
Ілюстрації: Роман Воробйов

Літературна студія 87 – формація, заснована поетом Юрієм Завадським у 2008 році в Тернополі, продовжує втілювати свої задуми в реальність і дивувати оточуючих. Після видання серії книг «Покоління 87», до якої увійшли Наталія Голодюк «Шовк. Варіації матерії», Марта Томахів «*», Василь Колісник «21», Юрій Матевощук «Прототип», Юлія Бабак «Озії», у видавництві «Крок» побачив світ другий том «Антології 87», в якому читач може ознайомитися із творчістю двадцять одного учасника літстудії: Василь Колісник, Юлія Валах, Віктор Фінковський, Світлана Андріїшина, Юрій-Антін Вітяк, Ірина Розвадовська, Тетяна Колеснік, Марина Тимощук, Наталя Голодюк, Олеся Тенюх, Юрій Матевощук, Лілія Рахманова, Марічка Мастикаш, Роман Воробйов, Мар’яна Судова, Юлія Бабак, Руслан Боднарук, Яна Боднар, Анастасія Папуша, Ірина Вихрущ, Богдан Боденчук. З-поміж усього, видання є ексклюзивним ще й тому, що містить вступну статтю про діяльність студії, статтю про неоімажизм – напрям, в якому творять студійці, десяток ілюстрацій, виконаних Романом Воробйовим, та «Стиль 87 на основі книги Юрія Завадського «Крик», автором якого є Василь Колісник. «Стиль 87» – це неординарна подача авторських текстів (віршів), які за допомогою хаотичного розчленування певної кількості віршів різних (або одного) авторів, подаються слухачам як один цілісний текст, що не несе ніякої сюжетності. Все, що викликає у слухача емоції або певні проблиски діалогів, є насправді різноманітність і голос, біль і бажання довести свою позицію, свій стиль усього «покоління 87».

За час існування Літературної студії 87 її учасники провели кілька перформансів та велику кількість відкритих читань у Тернополі та за його межами. Особливо варто відзначити читання-марафон у тернопільських школах задля популяризації літератури серед старшокласників. Це був спільний проект з Форумом видавців. Студія співпрацює з іншими схожими мистецькими об’єднаннями по всій Україні, брала участь у багатьох мистецьких фестивалях, а з 2010 року є постійним учасником Львівського літературного фестивалю. Також в доробку студійців близько десяти відео- та фото-поезій, і деякі з них відзначені на різноманітних конкурсах.

В планах на найближче майбутнє учасників літературної студії 87 видання серії книг від видавництва «Крок» під загальною назвою «Pixels».

Подробиці про книгу та діяльність літстудії на сторінках http://87.te.ua та http://krokbooks.com

Серія Pixels від видавництва Крок

Видавництво “Крок” спільно з літературною студією “87” започатковує нескінченну серію книг молодих літераторів різних стилів, світобачень і майстерностей “Pixels”, – це фраґменти, що складають цілісний образ фраґмента; це найпростіші системи, що впроваджують неспокій та безлад до гидкої впорядкованості; це квадрати, що округлюють всесвіт. Ми поставили собі й авторам серії за мету накреслити обрій на картині розчиненого в реальниих і віртуальних світах сьогочасного літературного процесу, і зробити се варто влучно, коротко, смачно й рентабельно: однаковий обсяг кожної книги в сорок вісім сторінок, формат книги під розмір задньої кишені джинсів. Серія відкрита до продовження, пам’ятайте.

Гадаю, такий формат найбільше пасує тим, хто хотів би спробувати ковтнути реального повітря після довгих блукань у мережі. Це також причинок збиратися разом і творити текст, що для всіх має значення. Щиро надіюся, що ця серія не буде лишень купою паперу, а спільнотою. Спілкування, виявляється, існує.

Юрій Завадський, керівник видавництва “Крок”

*

Книги дуже маленькі. А6, 48 с. – це дуже маленька книга, але кращого формату для поетичної серії молодих авторів підібрати буде важко. Сенс в тому, щоб узручнити формат “метелика” і спонукати людей збирати серію – адже вкупі ці книжечки виглядатимуть ще краще. Дизайн серії і обкладинок мій, версткою займатиметься хтось инший. По дизайну головною метою було зробити щось яскраве і відтворюване, тому відштовхувався від робленої для “Кроку” перекладної поетичної серії – менше строгости, більше експресії. Поруч, до речі, серії мають виглядати близькими родичами, як і задумувалося.

стронґовський, дизайнер серії

*

Видання книги може бути профінансуване спільнотами, інституціями, видавничими радами та самими авторами. Вартість видання книги 48 сторінок А6 формату: 50 шт = 680 грн; 100 шт = 960 грн; 300 шт = 1640 грн; 500 шт = 2260 грн.

Просимо звертатися за консультаціями та з приводу видання книг: Видавництво “Крок”, info@krokbooks.com, +380352248436, +380969431704.

KrokBooks.com: Раґнар Стрьомберґ. Жовтоока

Стрьомберґ Р. Жовтоока /Переклад зі шведської Лева Грицюка. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 48 с.
ISBN 978-617-692-020-5
Мова видання: українська.
Наклад 2000 примірників.

Дизайн серії, обкладинки, макет і верстання: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський

*

“Поетична вершина, одна з найвизначніших шведських поетичних збірок останнього десятиліття.” (Карл Веннберґ [1992])

Твій день у розрізі: під-
датися повітрю, світлу
і вітру
Іти за синню в слідах
крізь пісню
І йти до неї
Жовтоокої

«Жовтоока» — перша збірка так званої «Катуллової трилогії» шведського поета Раґнара Стрьомберґа, яку він видавав упродовж 1990-х років і яка називається «Вартість перевезення скульптури слона в натуральну величину». Трилогія містить збірки «Жовтоока» (1990), «Я — з майбутнього зі смертю, що наступає мені на п’яти» (1993) та «Вартість перевезення скульптури слона в натуральну величину» (1996).

Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg) (нар. 1950 р. у Гетеборгу) — «батько» сучасної гетеборзької поезії, письменник, перекладач, критик. Автор численних збірок поезії (дебютував 1975 р., остання книжка — 2000 р.), перекладав шведською Джона Ешбері та сучасну датську поезію. Джерела натхнення Стрьомберґа — найрізноманітніші: від рок-музики та футболу — до творчості римського поета Катулла. Лауреат різноманітних премій (серед іншого — літературна премія газети «Гетеборг-Постен» 1987 року та Премія Карла Веннберґа 2000 року. В Україні вірші Стрьомберґа публікувалися в антології сучасної шведської поезії «18 поетів із Гетеборга» (2011) та в журналі “Всесвіт” (№5-6, 2011).

Грицюк Лев Романович (нар. 1983 р. у Львові) — скандинавіст, перекладач зі шведської та англійської. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (факультет міжнародних відносин). Шведську вивчав 5 років як «першу» мову; викладачка – Annette Nordlund. Навчався на маґістерському курсі з культурології у ЛНУ ім. І. Франка (cfh.lviv.ua). Вчився у Вищій народній школі м. Оскарсхамн (Швеція) для покращення рівня шведської мови. Книжки, що вийшла в перекладі Л. Грицюка: Екдаль, Ліна. «Про бажання стати виразною як людина» (Київ, «Факт», 2008), антологія сучасної шведської поезії «18 поетів із Гетеборга» (Тернопіль, «Крок», 2011). Веде блоґ про переклад та літературу «WhyTranslator»: levhrytsyuk.blogspot.com. Мешкає у Львові.