All posts by Юрій Завадський

Субпродукт: події

future

2016|09|17 22:00 @ НІЧ ПОЕЗІЇ ТА МУЗИКИ НОН-СТОП Літфест Україна Львів КІНО (tickets)

2016|06|10 20:00 @ HORIZONTAL PARTY Sweden Stockholm UKRAINIAN HOUSE (donate entrance)

2016|05|25 20:00 @ MARTIAN CHRONICLES within KYIVSKI LAVRY festival Ukraine Kyiv Besarabska sq. 2 DYVAN (tickets)

past

2016|05|04 19:00 @ ALIEN AUTOPSY + SUBPRODUKT Ukraine Ternopil Hrushevskoho 1 ZARATUSTRA (free entrance) (FACEBOOK EVENT)

2016|04|24 19:00 @ HAMSELYT FESTIVAL Ukraine Ternopil Opilskoho 1 former Garment Factory/Jesuit Church (tickets)

2016|04|23 19:00 @ HUNDARSKÄLLERBOLAGET Poland Kraków Plac Szczepański 2/1 BOMBA NA PLACU (free entrance)

2016|04|22 22:00 @ NOC UKRAIŃSKIEJ POEZJI I MUZYKI NON STOP Poland Wrocław Przejście Garncarskie 2 KLUBOKAWIARNIA LWOWSKA POD KLEPSYDRĄ (community of event) (free entrance)

2016|04|11 19:00 @ HAMSELYT PRE-PARTY Ukraine Ternopil Opilskoho 1 former Garment Factory/Jesuit Church (personal invitations only)

2016|03|26 18:30 @ HORIZONTAL PARTY Ukraine Ternopil Myru 2 Metro

2016|03|12 17:00 @ HORIZONTAL PARTY Ukraine Ternopil Shevchenka 1 Bunkermuz

2016|03|06 18:00 @ MARTIAN WRITERS Ukraine Kyiv Verkhni Valy 43 Mystetsky Barbakan

2016|02|12 18:00 @ KROK PARTY Ukraine Ternopil Shevchenka 1 Bunkermuz

2015|12|08 19:00 @ MEDIALAB EAST Poland Lublin Peowiaków 12 Centrum Kultury w Lublinie

2015|11|27 19:00 @ NASKRIZNE O Ukraine Ternopil Hrushevsky 1 Zaratustra

Source: supbrodu.tk

Alien autopsy + Субпродукт: жорстяк, шум, все шкереберть

4 травня 2016 року о 19:00 у Винарні Заратустра в Тернополі

Вечір експериментального звуку та імпровізації від музичного середовища Субпродукт та нового (разом з тим старогого знайомого) тернопільського проекту Alien autopsy. Одним словом.subproduktalienautopsy040516

Йоанна Лєх. З книжки “Транс”

Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

12994586_1372018129490403_8422397926595135788_n

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.

8 років літературній студії «87» (Тернопіль)

87_01-04_web

Книгарня “Є” запрошує на святкування та читання літературної студії «87». Захід відбудеться 1 квітня. Початок – о 18.00. Модератор – Юрій Матевощук.

Літературна студія 87 – формація, заснована поетом Юрієм Завадським 1 квітня 2008 року в Тернополі. Після видання серії книг «Покоління 87», до якої увійшли тексти Наталії Голодюк «Шовк. Варіації матерії», Марти Томахів «*», Василя Колісника «21», Юрія Матевощука «Прототип», Юлії Бабак «Озії», у видавництві «Крок» побачив світ другий том «Антології 87» .

За час існування Літературної студії «87» її учасники провели кілька перформансів та чимало відкритих читань у Тернополі та за його межами. Особливо варто відзначити читання-марафон у тернопільських школах задля популяризації літератури серед старшокласників. Це був спільний проект з Форумом видавців. Студія співпрацює з іншими схожими мистецькими об’єднаннями по всій Україні, брала участь у багатьох мистецьких фестивалях, а з 2010 року є постійним учасником Львівського літературного фестивалю. Також у доробку студійців близько десяти відео- та фото-поезій, і деякі з них відзначені на різноманітних конкурсах.

У 2013 році студія офіційно припинила свою діяльність.

Участь у зустрічі візьмуть: Юрій Завадський, Юрій Матевощук, Мар’яна Судова, Юлія Бабак Марта Томахів, Юлія Валах, Ірина Розвадовська, Світлана Андріїшина, Василь Колісник, Сашко Бугаєнко, Максим Мукомела, Роман Воробйов, Юрій Вітяк, Тетяна Колеснік та інші.

Адреса книгарні «Є»:
м. Тернопіль
вул. Валова, 5-9.
Вхід вільний
Медіапартнер заходу – тижневик «Український тиждень»

СУБПРОДУКТ і БОДГІСАТВА

metroparty01

СУБПРОДУКТ і БОДГІСАТВА
шім/надтодоля/розваги

26 березня 2016 року о 18:30
Арт-кафе “Метро, Тернопіль, вул. Миру, 2
Текіла-шоти по 30 гривень!
Вільний вхід

Ось є можливість пірнути в звукове середовище, що його творить гурт «Субпродукт», насичуючи простір і насичуючи свідомість. Ефект досягається застосуванням сучасних аналогових та цифрових пристроїв, що трансформують реальний звук і електричний сиґнал у єдиний потік. Тенденція до безпредметності, якою відоме музичне середовище Тернополя, доповнена ословленням окремих фраґментів, вербалізацією та фонетизацією, що надбудовує середовище, апелюючи до другої сиґнальної системи. Тема руху та змінності, притаманна всім виступам гурту, відносить увагу до кібернетичної сутності сучасної людини, котра існує «надбудованою» та вряди-годи почувається неповноцінною лишень у своєму природньому тілі-оболонці. Виступ «Субпродукту» – це суміш певного «нойзу» та певної «поезії», що змушує репіцієнта заглянути в себе та відчути себе собою. Шумові тили забезпечить Бодгісатва своїми ритмічними схемами і сильним електронним драйвом із подихом первісного аналогу. На додаток – арт-гаусне кіно, зручний затишний чіл-аут і можливість покрутити реґулятори кожному!

СУБПРОДУКТ: Тимур Скорбенко (вокал, какофонатор, лупери, доґ-блаббер, звукорежисура), Юрій Завадський (вокал, вініли, інтонаруморі, звукорежисура), Ростислав Ковальчук (ударні, спецефекти, бітмашина, звукорежисура), Андрій Капуста (деки, лупери, спецефекти, звукорежисура)

БОДГІСАТВА: Богдан Супрунюк (вокал, каосилятор, спецефекти, діджеріду)

Субпродукт у Барбакані

12742481_10207539550039099_1704828785787599753_n

Компанія йобнутих гуманоїдів
вітає землян!
Місце епохальної висадки –
бар “Барбакан”!

Учасники:
– марсіанські товаріщі Ія Ківа, Олег Коцарев, Вано Крюгер, Дмитро Лазуткін, Мирослав Лаюк, Олександр Моцар, Сергій Прилуцький (Пістончик), Олена Степаненко;
– двійко вар’ятів з Вєнєри – пан Юрко Завадський з паном Субпродуктом

Місце історичної зустрічі з інопланетними цивілізаціями – бар-космодром “Барбакан”.

Літературна сцена Мистецький фестиваль “Ї” – Юрій Завадський

12718069_1675064612776794_4032018880145968247_n

Юрій Завадський – український письменник, громадський діяч, видавець. Автор поетичних збірок “Імовірність” (1999), “юрійзавадський” (2005), “юрійзавадський” (2008), “Ротврот” (2010), “Крик” (2012), “Спазм” (2013), “Пейпербек. Зібрані вірші” (2013), “еа” (2014), “Таксист” (2015).

Квитки вже на сайті http://festivalji.com.ua/

Вечірка/розпродаж видавництва «Крок»

KROK_rozprodazh_12-02-16_web

Вечірка/розпродаж видавництва «Крок»
12 лютого 2016 року з 18:00 у ґалереї Бункермуз у Тернополі

Літературний перформанс: Вікторія Дикобраз, Юрій Матевощук, Юрій Завадський, Микола Шпаковський, Роман Воробйов, Ростислав Фук, Ірина Розвадовська, Максим Мукомела, Мар’яна Судова, Олег Підфігурний, катерина Грушовська, Юрій Вітяк, Зоряна Биндас, Тарас Волинець, Василь Колісник, Руслан Боднарук, Світлана Андріїшина, Богдан Боденчук, Зорян Безкоровайний, Юлія Іванчук, Аня Лисенко

Тотальні знижки на унікальні книжки, видані видавництвом протягом 2009-2015 років, а також книжки друзів-видавців з України та Білорусі.

Звукове середовище від формації СУБПРОДУКТ.

Юрій Завадський на літературній сцені фестивалю Razomfest!

uSwTJuzfFZM

Поет, перекладач, літературний критик, декламатор та науковець – Юрій Завадський на літературній сцені фестивалю Razomfest!

14-15 травня у Львові пройде вже 3-ій по рахунку фестиваль від “Території твого розвитку” – Razomfest.
Вже оголошенні учасники:
Література та подорожі (15 травня) – Сергій Жадан, Іздрик, Іван Байдак, Леона Вишневська, Морі, Роман Штігер, Вікторія Дикобраз, Роман Чихарівський, Марина Однорог, Ско Рик, Юрій Матевощук…
Музика (14 травня) – DaKooka, ФІОЛЕТ, Secret Avenue, Sunguns…

І це лише початок!
#razomfest – фестиваль, де об’єднуються музика, книги та подорожі

Поспішайте придбати першу партію квитків за найнижчими цінами онлайн:
14 травня (музика): bit.ly/1lf1Ifp
15 травня (література та подорожі): bit.ly/1QbFgRf
Дводенний квиток на фестиваль у фан-зону: bit.ly/1PguC6E
Або у касах: bit.ly/1OvUtbi

https://vk.com/razomfest?z=photo-64000587_396142142%2Falbum-64000587_00%2Frev

Презентація збірки Юлії Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти»

1533847_1004602176265945_3470744874428011634_n
У суботу, 16 січня, о 18:30 у Bunkermuz gallery (бульв. Шевченка,1) відбудеться презентація збірки Юлії Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Це книжка дуже відвертої і глибокої поезії, де перемішано все, з чим і як ми живемо останні роки: разючі зміни, біль, страждання, втрати, війн. До відвертої розмови долучиться поет та видавець Юрій Завадський, який модеруватиме зустріч.

«наскрізне [o]» Юрія Завадського

Нещодавно у винарні «Заратустра» відбувся вечір фонетичної поезії. В рамках акції «наскрізне [o]» Юрій Завадський читав вірші під нойзове звучання музичного середовища «Субпродукт».

DSC08484

Я запозичив оце «наскрізне [o]» з дисертації Юлії Починок. Праця більшою частиною присвячена моїй поезії. Спершу це «о» мене насмішило, але насправді у ньому — значне багатоголосся, округлість звукова й графічна, та й артикуляція непроста.

DSC084941

Разом із відомими віршами з виданих книжок автор також читав нові тексти, що складуть його наступну збірку.

Моя наступна книжка в процесі, нелегкому процесі. Я так думаю, що вона вийде до вересня 2016 року, але справа ця непевна й потребує усвідомлення, що ніякі дедлайни її обмежити не можуть. Так вийшло з моїм «Таксистом», що не йняв віри в те, що протягом кількох місяців можна закінчити таку величезну роботу. А вийшло. Зараз пишу жорсткий текст, проте значно прозоріший, як це було раніше.

Чому фоном для декламування фонетичної поеми»еа» обрав саме «Субпродукт»?

Із «Субпродуктом» мене пов’язав не лише інтерес до шуму, але й давні-предавні особисті зв’язки, адже в той час, як я видавав свої самвидавівську ґазетку «ZВІРШІ», теперішній керівник «Субпродукту» Тимур Скорбенко робив свій культурний часопис «Слина», і ми якось ніби ворогували абощо. Я щиро радий, що ми знайшли порозуміння в своїх пошуках. І ось невдовзі поїдемо в Польщу пошуміти.

DSC08497

Нойз (від англ. Noise — шум) — один з найстаріших стилів в індустріальній музиці; музичний жанр, в якому використовуються різноманітні звуки (найчастіше штучного і техногенного походження), неприємні і навіть болючі для людського слуху. Віднесення жанру «нойз» до музики досить суперечливо, оскільки шум сам по собі явище небажане — непередбачені та випадкові звуки, артефакти звукозаписної апаратури, які зазвичай видаляються з музичних записів.

На цьому етапі варто приготувати свої додаткові рецептори та відчуття.

Джерело: http://www.culturno.te.ua/…

наскрізне [o]: юрій завадський & субпродукт

zavadsky_zaratustra_subprodukt_WEB

27 листопада 2015 року в п’ятницю о 19:00 у винарні «Заратустра» в Тернополі на Театральному майдані – нойзово-літературна акція «наскрізне [о]» від Юрія Завадського та музичного середовища «Субпродукт». Справа не лише у «дірявості» літери «о», але й у її протяжності та огубленості, у фонетичній поезії, котра шукає значення у найдрібніших атомах людської мови, та всюдисущому шумі, який підкреслює фізіологічність будь-якого мистецтва.

Юрія Завадського називають явищем в українській літературі, чиї вірші «для підкованого читацького ока його вірші можуть бути складними, незрозумілими. На те й існує авангардна поезія – вона кусається саме тоді, коли ти її пробуєш погладити за шерстю» (Культурно-видавничий проект Читомо / chytomo.com). Він є автором десяти поетичних книжок, записав альбом із гуртом ZSUF.

Хочемо поговорити про поезію та все те новітнє й несподіване, що приносить і ще може принести українська поезія. Говоритимуть про це всі присутні разом з Юрієм Завадським і Юрієм Матевощуком, який буде цю розмову провадити. Юрій Матевощук – не лише професійний поет, а й вправний модератор, організаційними потугами якого рухається не один фестиваль.

Юрій Завадський разом із відомими віршами з виданих книжок прочитає свої найновіші тексти, що складуть його наступну збірку. Другий блок акції учасники присвятять фонетичній поезії: Ю.Завадський контрольним пострілом продекламує фонетичну поему «еа». На цьому етапі варто приготувати свої додаткові рецептори та відчуття, адже товаришуватиме виступу нойз від «Субпродукту».

Музичне середовище «Субпродукт» існує як тривалий звуковий експеримент із мінливим складом, який підтримує загальну концепцію проекту. Одне із завдань, яке вирішує для себе «Субпродукт» – створення шумового енвайроменту, який набуває значення та експресії в прородній спосіб, як зміна погоди чи стабільність людської недосконалості.

Вхід на акцію безкоштовний. Під час акції можна буде придбати книжку Юрія Завадського «Таксист».

Подія на Facebook: https://www.facebook.com/…

НА ОСТРОВІ

Думаєш, голова болить,
подразники вимикаєш,
і розмова не вдається,
бо ні з ким говорити.

Грошей не залишилося,
думаєш, ніби горло стискається,
риба, що її розчленовують,
її сірі нутрощі на столі.

У собі ти, всередині – дівчинка,
помітити стать непросто,
їжа огидна й ословлена,
і хвилі письма беззмістовні.

Скроні треба розтирати,
пити Аполінера повільно,
ніби холодний він і міцний,
ніби слова перевернуті,
ніби думаєш по-іншому.

Приніс би тобі книжку –
тебе немає.
Острів геть голий, безлистий,
острів чорної води,
острів брудних крісел,
острів нерозуміння,
острів, коли нема часу,
острів похоті гарячої.

Риба ще рухає зябрами,
ніби злітає над островом,
де порожньо.

Roman Honet – szept samotnego o ubiegłych nocach / Роман Хонет – шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

© Roman Honet, oryginał
© Юрій Завадський, переклад

2poa2xv

Роман Хонет – польський поет, редактор, журналіст. Народився 1974 року. Лауреат Поетичої премії ім. Віслави Шимборської 2015 року за книжку “світ був моїм”, яку поділив з Яцком Подсядлом.

Philippe Jaccottet – Two poems / Філіп Жакоте – Два вірші

Зачекай, дитино: твої очі не повинні цього бачити,
зажмурся ще на мить, спи в сліпоті,
і ще якусь мить намагайся не бачити, і нехай твої очі
будуть як наївні небеса.

Зберігай у собі птахів і світло
ще певний час,
ти, що ростеш подібною до тремтливої осики,

або повернися – якщо не хочеш скрикнути від страху,
вдарена гарпуном.

*

Якось
я наляканий, темний, ледве живий,
прикриваючи собі очі видіннями,
уявляв, що проваджу смертників і мертв’яків.

Я, поет забезпечений,
котрому заощаджено навіть страждання,
шукав собі доріг аж ген-ген!

Тепер, задувши лампу,
невпевненою тремтливою рукою
я знову поволі пишу на повітрі.

Лукаш Подґурні, з книжки «ночі та петлі» / Łukasz Podgórni, wiersze z tomiku “noce i pętle”

Лукаш Подґурні – фізична особа, яка підписана автором добірки текстів (поетичних?), що зґенеровані позбавленим ліцензії програмним забезпеченням і що працює не без проблем.

[поки скажу…]

поки скажу невиразно тлумачити
за межею життя тяглість біле
і вчуваю галасливу матір причини

відраховувати час скидається до сіючи
вода розмінює камінь підіймаємося
– і падати, відпадання починати

навіть із менших словечок до бога дими

*

сутенер мій батько ґоріо

поламане     радіо:
обриси     світових
   корбових
мінливих морд /

   це ми
прив’язані до дівчини
отримували
яйце в нашім волосі

(приємний розрахунок :
докую
до ваших френзлів
п’ятничне яєчко)

візьмімо вечірній
пором до цього прикладу:

окови настрою гублять
мої тканини гублять
помічають що газ
і що гарний віслюк
і це всі перерви
вниз

(учасник
різний для розрахунку)

Сторінки про книжку автора: http://ha.art.pl/…

У ПОДОРОЖ

…J’écris ton nom
Paul Éluard

Ось він, розрахунок траєкторії від себе до себе.
Як добрий виноградар, вирощую свою радість без води та землі,
я викохую свою лозу, і вона – з посмішок,
і я проклинаю спасителів.

Чи ти знаєш, що ти лише іграшка на одну ніч?

За високими дверима університетів нема тебе,
за ґратами білоруських в’язниць нема тебе,
за кров’ю з носа, за мозком розбитим,
за відірваними ногами.
Тебе нема під каменем, нема в годиннику,
нема в черевиках, і нема без черевиків.
У тонкому голосі школярки,
у сльозах дружини, нема у смерті,
нема в розгубленості, нема в покаранні,
нема в ритмах музики, нема в горілці.

Нема у війні, нема в двигунах,
і нема в післявибуховій пустці,
нема в мовчанці після злягання,
нема в розмові з професором,
нема в холодильнику, нема в теорії,
нема й не буде в бетоні чи цеглі,
нема й не буде в легенях шахтаря,
нема й не буде в її піхві,
і в мені нема, і нічого святого не продукую.
Тебе не проковтують разом зі спермою,
лікарі не викидають разом з апендиксом.

Іграшка на одну ніч, спаситель від порожнечі,
пожежник у тіарі, причастя від людськості,
зізнання в радості, покаяння за щастя й невимушеність,
спокутування вірності й цноти.

Без них, без них виряджаюся
у подорож пилюкою.

ПОВЕРНЕННЯ

Невеликі зворушення:
осінь надто високо синіє, гігантський канал зв’язку,
що відкривається, цигарка, що довга й міцна.
Кричи, кричи, одягайся в червоне,
коліна до холоду переспрямовуй,
приваблива смаком.

Зворушує електричний струм тіла,
вперта обмеженість едукації,
безсловесність пригожа.
Клич мене, клич, одягайся в червоне,
радосте тавтологічна,
радосте перетворення,
радосте повернення.

Зворушення мізерні,
а більші за шматок їстівного бога.

Морозиво істоти, зворушення пластикове,
сядь рівно заради повторення недомовок.
Ось і ти, ось і ти, одягайся,
пошвидш увиразнюй себе гнучким хребтом,
у тобі осінь, у нутрощах і відростках.

09/2015

ДОДОМУ

Знову зависає загибель у повітрі,
непевність в легенях, ледве стою.
До себе гірка огида,
що повністю поглинає частковість.

У сморід, у рибу та м’ясо,
додому ніколи не повернуся.
У товщі повітря ясно, безхмарно,
лиш колиться блиском вода.

Може цю руку, пропахлу їжею,
шукатиму в прозорому холоді,
рухатимусь її руслами,
хворобливий, прозовий.

Подобається – даю знати, а ні – то ні,
невпевнений і недобрий.

Рафал Воячек – для Тебе пишу кохання…

для Тебе пишу кохання
я без прізвища
звір безсонний

пишу стривожений
сам перед Тобою
я м’ясо молитви
котрій Ти – птах

з губ спливає
крапля алкоголю
у ній всі сонця і зірки
єдине сонце тієї пори

з губ спливає
крапля крові
і де твій язик
який би тамував біль
що постав з перекушеного
слова люблю

Переклад Юрія Завадського, 2015

Пабло Неруда – Брате Пабло

Аж тепер селяни прийшли до мене: «Брате,
немає води, брате Пабло, немає води, дощ не падає».

І тепер русло
річки
сім днів наповнене, сім днів сухе.

Наші корови померли в горах.

Посуха поступово вбиває дітей.
У вишині не мають що їсти.
Брате Пабло, ти будеш говорити з Міністром».

(Так, брат Пабло говоритиме з Міністром, але вони не знають,
як вони дивляться на мене,
ці паскудні шкіряні крісла
і міністерська деревина, шорстка,
натерта до блиску слиною.)
Брехливий Міністр, потирає руки,
а худоба злиденних селян
з віслюками й собаками із крихких
скель падатиме, від голоду голодна, донизу.

Переклад за підрядником Юрія Завадського

Пабло Неруда – Якщо мене забудеш

Хочу знати
одну річ.

Знаєш, як воно є:
якщо дивлюся
на крашталевий місяць, на червону гілку
неспішної осені в моєму вікні,
якщо торкаюся
побіля вогнища
невідчутного попелу,
чи зморкуватого тіла колоди,
все провадить мене до тебе,
ніби все, що існує:
запахи, світло, метали
були мізерними човнами
до тих острівців тебе, що чекають на мене.

Отож, тепер,
якщо ти по-трохи перестаєш любити мене,
я переставатиму по-трохи любити тебе.

Якщо раптом
мене забудеш,
не шукай мене,
я вже тебе забув.

Якщо думаєш про це довго і навіжено,
вітер прапорів,
що пролітає крізь моє життя,
і вирішуєш
залишити мене на березі
серця, де я вкорінився,
пам’ятай
що того дня,
тієї години,
я здійму руки
і моє коріння відкріпиться
шукати іншої землі.

Але,
якщо кожного дня,
кожної години,
відчуваєш, що ти на мене приречена
невблаганною солодкістю,
якщо кожного дня квітка
здіймається до твоїх уст, шукаючи мене,
ох, любове моя, моя кохана,
у мені всьому вогонь розгоряється,
у мені ніщо не пригасло і не забулося,
моя любов засіває твою любов, кохана,
і як задовго ти живеш, це буде в твоїх руках,
не залишаючи моїх.

Переклад за підрядником Юрія Завадського, 2015

“Таксист” Завадського: тексти про пошук перспектив і про правду, котрої бракує

Юрій Завадський такий собі апоетичний автор, і в цьому є своя поезія. Кілька років тому письменник Роман Черковський видав авантюрний роман під назвою «Таксист». Навряд у Завадського це алюзія, але його нова збірка називається так само. Тут мені йдеться про якийсь доволі дивний підхід автора до називання своєї книжки.

Авторське пояснення теж доволі дивне. «Таксист»-вірш і «Таксист»-книжка народилися як цитата, хай навіть мені це не подобається. Із мене самого, із текстів, що в мені живуть, це тексти про пошук перспектив і про правду, котрої бракує щодня, особливо коли йдеться про мене самого».

Це цитата із інтерв’ю Юрія Завадського Роману Малиновському, яке подано вкінці книжки. Напевно, його слід уважати частиною збірки. І чи не воно найбільше підкреслює, що це саме поетична книжка. Зовсім не стилем і темами, а враженням від читання Завадський нагадує Олега Лишегу. В останнього теж вірші свідомо майже позбавлені художніх засобів, а от мовлення і прозові тексти страшенно поетичні.

Так і це інтерв’ю Завадського мовно кучеряве. А от у віршах справді є «правда», яку не те що кожен може собі дозволити, а й не в кожного вона є.

Є в збірці й один звуковий текст, тобто фонематичний. Це нагадування, що є ще інший Завадський, який найбільше вражає виконанням. Але «Таксиста» можна читати самому. І це гарне читання.

Андрій Перфецький

Джерело: dyskurs.com.ua…

Тетяна Дігай про книжку “Таксист”: Метелик перед шклом непробивним

Є книги, котрі описують реальність, але є книги, що реальність уявляють, адже апокаліпсис відбувається тут і тепер, і ми не можемо його відкласти до завтра. Реальність нас віднайшла. Віднайшла вона і поета Юрія Завадського, про що переконливо свідчить збірка поезій «Таксист», яка стала, в певному розумінні, для поета підсумковою.

Найболючіші кризи – внутрішні. Найбільше руйнує життя людини відсутність гармонії у стосунках із самим собою, і вже, як наслідок – із навколишнім середовищем. Поетика Ю. Завадського деструктивна, закони жанру для нього – це нав’язані та надумані умовності, кінцева мета творчості – віднайти свободу дії, право на вибір.

Поет намагається розірвати коло звичності. Він підкорений особистісному фатуму, першим і головним аспектом якого є демонстративний епатаж – між фактом і фейком, між можливим і неможливим, тобто майже ігрове розуміння поетичної практики. Але ця демонстрація зростає з почуття глибокої туги-нудьги за своїми далекими витоками (до речі, вірш, з латини – verse, означає поворот, а практика версифікації – це мистецтво повертання смислу). Анти/енергія відцентрового імпульсу ламає внутрішні асоціативні зв`язки: «схід сонця, котрий довелося проковтнути наодинці … залізо всуціль розірване вітром … наближається час, в нього зламана рука … день втрачено, і жодна таблетка не зможе його повернути … потяг раптово спиняється, як потяг до тебе».

Юрій Завадський – поет-інтелектуал, із філософським баченням світу: «людині нестає того, чим вона володіє… людина сама знаходить собі покарання, / попри свої мрії…. Його смисли – лише бляклі тіні понять, що мають допомогти організувати й «продати» головне – рух поетичного тексту.

і знову холодний ранок, і холодний дощ,

і зморшка-світло від змінного струму,

і зморшка-любові, компенсаторні,

і зморшка-одна, що справжньою стане,

хоч залишатимусь, як перед шклом непробивним,

і зморшка-погляд.

У своїх фонематичних віршах Юрій Завадський доводить процес деструкції, або, за його висловом, пошук «внутрішньої тиші» до логічного завершення – слова для alter ego втрачають будь-який сенс і буквально розсипаються-розпадаються на окремі літери, знаки. Фонетика руйнує горизонталь прочитання, и тим самим виявляє роль ключового елемента, що формує закодований зміст-сюжет (уявімо концертний зал, заповнений тишею відсутності слова!). Врешті-решт, сприймати цю «безумну» мову, котра шокує, і, щонайменше, малює анти/ реальність, вкрай важко, але цікаво. Це абсолютно інша оптика, що опирається поясненню, міркуванню і розумінню, проте є носієм особистісного гострого, домінуючого стремління пізнати прихований бік явищ, а значить, достукатися до істини. Не думаю, що як поет, Юрій Завадський переживає амбіції самоствердження, хоча, напевно, і не без того, проте, вихід з лабіринту підсвідомості через розрив, ймовірно, для нього знаходиться поза звичною логікою.

На початку двадцять першого століття із вибуховою швидкістю нарощуються темпи передавання інформації. Цінності сучасного суспільства споживання орієнтовані на маскультуру відпочинку і розваги (carpe diem – користуйся кожним днем, не надіючись на майбутнє – Горацій). Теперішня епоха стимулює активний пошук реваншу. Поезія нашого автора репрезентує глибинну проблематичність саморуйнування людської особистості, що є наслідком усвідомлення її природного фіналу.

З роками поетика Юрія Завадського помітно змінилася, вона стала більш жорсткою, жорстокою, з яскравим авторським брендом (цікаво, що brend – спалювати, вогонь), однак образна палітра не потьмянішала, залишившись такою ж яскравою та соковитою, як і в його ранніх збірках. Поет уникає прямолінійних соціальних прив’язок та відгуків на «злобу дня», проте його вірші свідомо актуальні: «Твоя воля, людино, / комусь небезпечна, / й обирати собі ворогів / ніби мусиш… Тиждень, коли кожного дня хтось умирає». Вибір поета – не «ставати ліричним, аби виправдовувати словоблуд». І якимось шостим почуттям розуміємо, що де менше пафосу, урочистої помпезності, а чи сльозавої сентиментальності, там поезія виграє у досконалості. А справжня поезія завжди на часі:

-Накриваю долонею шклянку, –

там метелик.

відберу долоню –

він полетить

Джерело: sumno.com…

Sam Hunt (New Zealand) – Sara / Сем Гант (Нова Зеландія) – Сара

Бездоганне твоє тіло.
Це ж ніби брехня!
У Мод Ґонн – великі руки,
Енджела в самотності здуріла.

Бездоганне твоє тіло.
Я шукав його щоденно
у долинах темних,
доповзав до уст твоїх несміло.

Бездоганне твоє тіло.
Розділяю небо й землю,
молюся під кривавими дверима,
від пологів впрілий.

Бездоганне твоє тіло.
Навіть розкудлані кучері.
Навіть бузьок надокучливий.
Визнавати закони не захотіла.

Бездоганне твоє тіло.
сідниці, стегна і перса,
вигини ніг, і я між них вперся,
твої гомілки – беріг розімлілий.

Бездоганне твоє тіло.

Прочитати й послухати: http://www.poetryarchive.org/…

Переклад: Юрій Завадський 2015

Два вірші

Із телевізора втоми
абсорбую тебе неуважно.

Мабуть, у тому
є переваги.

Не варто просити
часу, котрого нема:
ще словами не ситий,
але вже тюрма.

Хотів сказати:
– Повчальна твоя любов. –
але все позаду.

Я не сплю, бо
ти повертаєшся
принизливою розмовою.

І допоки є ця сльота –
димить румовище.

*

Зарозбуявся, ледве себе заспокоїв,
вибачився, заплатив, позіхнув.
Тепер ніби моніторю крізь прозірку
що з тобою коїться.

Незвіддаля, а з кишені роздерті банкноти,
не куплю за них вже ніколи твоєї свободи.
Люди, здається, роздягнені до проводів роботи,
люди без цноти.

Чи ти у книжці, чи в метрійному поцілунку,
чи у коньячному вечорі, чи…
Відсутність твою без обов’язків і розлук
не перевершити.

DRUMТИАТР і ZSUF в нічному клубі UNDERGROUND

10463763_376727679191457_7318015719213336648_o

23 травня – день синтезу арту та енергії !

DRUMТИАТР і ZSUF в нічному клубі UNDERGROUND
– кубічні метри драйву на одну суботу !

ZSUF – електронна музична формація. Музичні експерименти та інтереси ZSUF простягаються від індастріелу і нойзу до психоделії і різноманітної експериментальної електроніки, з активним залученням відео-арту, різноманітних перфоменсів, гепенінігів та інсталяцій.

DRUMТИАТР – це поєднання елетронної музики, живих інструментів і текстів. Тут і гострий соціальний реп, і електронний веселий indie, басовий dub і індустріальний dubstep у супроводі губної гармошки, гітари і того, що по дорозі добрі люди подарували.
DRUMТИАТР – це Юрій Іздрик – культова персона української літератури та андеграунду,
Григорій Семенчук – поет, публіцист, музикант, Сергій Лебідь – барабанщик.

Львів, тільки для Вас Іздрик вдягне усі свої окуляри!

Буде, люба, круто.

[реґресивна асиміляція приголосних]

як сидиш
як слон як сноб
як дибіл
як трава
як сифон як сова як самець
як труна як туман
як шифон як шофер
як пік як тік
як сморід як сирота
як калію перманганат
як перископ як філософ
як шум як шик
як стяв як став як сцяв
як звик як дебіл
як дебіл як дебіл

Анна Золотнюк спілкується з Юрієм Завадським: Смакування звуком та свободою

Юрій Завадський — це знак. Часом оклику, коли згадуєш його як редактора «Звіршів», газети, котра стала початком іншої літератури в Тернополі, як засновника літстудії «87», з котрої вийшли поети, котрих цікаво читати. Це знак запитання, коли йдеться про його тексти, бо вони вічно запрошують подивитися туди, глибше за знаки-літери, зокрема в новому «Таксистові». Це м’який знак, коли Юрій Завадський читає свої тексти, здається, намащуєшся на його голос і він веде.

11001916_414018545424643_468195909685086223_n

Руйнування стереотипів
– Неспілчанська література до «Звіршів» була. Був «Західний вітер». Пам’ятаю, як Віталій Гайда дав мені віддруковані вірші Михайля Семенка. Оці безсловесні «У степу…», Ніка Бажана «Мене зелених ніг»… Після того в Тернополі нічого не було. Був голод. Страшенний інформаційний голод. Напевне, всі, хто починав у дев’ядесятих та двотисячних, розуміють, наскільки ми були голодними. Я тоді навіть не знав, хто такий Езра Паунд. Лишень відкрив для себе вірші Алєксєя Кручьоних, я мріяв про поезію Давида Бурлюка. Перечитував Поля Елюара в російських перекладах зі своїх машинодруків, котрі набрав з рукописів, які робив із книжки в юнацькій бібліотеці. Було вирішено, що треба щось робити. Я завжди хотів робити щось для когось.

– «Звірші» почалися в 1999-2000. Ігор Качмарський підказав, що є стипендія від «Смолоскипу», щось близько 120 гривень. Написав їм листа «Був би вам дуже вдячний, якби ви мені присудили стипендію. Я її буду стовідсотково віддавати на друк». І вони мені її давали щось три роки.

– Це було явище 2000-их. Але «Звірші» не можна порівнювати з сучасними їм явищами. Тоді у Житомирі Стронґовський з друзями – мистецька гільдія «Неабищо» – робили самвидавівський «Жвавий равлик», у Харкові Сашко Ушкалов із колєгами – газету «Сьоме око». Але, зазвичай, ці газети були продуктом товариства, котре постійно збиралося. «Звірші» оберталися навколо мене. Ціль цієї газети була не згуртовувати літераторів, а просто зробити певний зріз літератури, яка формувалася у Тернополі, і була на той час у зародковому стані. Газета репрезентувала людей, незнайомих між собою. Це були найунікальніші автори – ті, котрі не збиралися займатися письменництвом. Завжди мав таку ідею, що та література, котра не є «вершками», значно цікавіша. Саме тому обрав формат газети – чогось мінливого, банального, щоденного, чогось, що передається з рук в руки, з кишені в кишеню. «Звірші» були руйнуванням стереотипів. Це був простір. Друкували також відомих вже на той час – Івана Іова, Олега Коцарева, Василя Махна, мовою оригіналу кримськотатарських Таїра Керіма і Сейрана Сулеймана. Був автор із Бразилії. Були переклади.

– Зі «Звіршів» дуже мало людей вийшло на поверхню. Один із співзасновників газети, той, хто вказав на слово «Звірші», написане в мене в записнику, – Тарас Григоровича Волинець. Нещодавно отримав пакунок з його віршами. Подумав «Ну, тепер він може робити все, що хоче – нічого не пропаде». Хай нині Волинець не відомий як автор, але в ті роки писав потужніше за мене.

– Відчув, що «Звірші» гаснуть. Був готовий до того і не шкодував. Розумів, що ніколи до того не повернуся. В 2005 вийшло останнє число «O sancta simplicitas!».

– Ставлюся до звіршного етапу, як до чогось невеликого, але значного для багатьох, з ким це робив, та й для мене це був надзвичайно важливий етап для розуміння, ким я є, перший крок до тої справи, котрою зараз займаюся. Я собі пишу вірші, працюю над вдосконаленням свого поетичного стилю, дошукуюся чогось, але не боюся, що можу перестати писати коли-небудь. Волинець мене називав анатомом. Він приходив до мене з віршами і чи не єдиному дозволяв їх розрізати та складати. Я розкладав тексти на шматки, і зрозумів, що люблю це робити. Ця якась така герменевтика на коліні. Це класно. Класно бачити перспективу в кожному авторі, робити текст придатним, впорядковувати його. Приблизно те ж казав в інтерв’ю до своєї книжки. Малиновський так його і назвав: «Не піддаватися тексту». Ти перемагаєш текст і робиш із ним те, що вважаєш за потрібне. Інша справа, що мене надзвичайно захоплює культурний менеджмент в перемішку із перекладацькою та видавничою справою. Коли пояснюю, як організував своє видавництво, мене перепитують так само, як колись про «Звірші»: «А хіба так можна?»

Поетом тепер бути модно
– Мій наступний важливий досвід – літературна студія «87». Минуло три роки. Я захистився, почав працювати в університеті. Перше зібрання літстудії пройшло дуже добре, побачив, що те, що кажу, комусь потрібне. Вирішив перетворитися на такого-собі тренера, казав, що буду приходити зі свистком, і мені будуть здавати літературні нормативи. Багато обурювалися такому технологічному ставленню. Але потім зрозуміли, що тре набратися ремесла. Літстудія теж виснажилася, але, мабуть, від того, що я не мав можливості ходити туди. Зібрання студії продовжувалися, але з іншими нахилами. Тоді запропонував перерахувати вісімдесятсьомих і вбити студію. Маю віру в конструктивність конфліктів і «87», нікому не бажаючи зла, спровокувала невеликі конфлікти – непомітні, але важливі для багатьох. Ми вплинули на те, що поетом стало бути модно. Із літстудії повиходили автори. Юрко Метевощук, Богдан Боденчук, Сашко Бугаєнко, Василь Колісник, Мар’яна Судова, Наталя Голодюк.

– Хочеш штукатурити? Мусиш навчитися це робити. Не просто найшло натхнення, давай зараз поштукатурю! Не буває так, це смішно. Чи прийшло натхнення – буду грати на скрипці… Ну, а прийшло натхнення – написав вірша. І всі це сприймають нормально. Це мене дуже нервує. Поезія така сама штука, як і все інше.

«У нас є лише книжки про геїв, насильство, секс і брутальна поезія з матюками»
– Покоління, в яких дуже багато яскравих людей, надходять хвилями. Але це вкладається в якісь соціонічні теорії. Приходять ті, хто творить, після – ті, котрі заперечують і перетворюють, треті заперечують те, що зробили другі, потім четверті, котрі заперечують усіх. Така тенденція. Хвиля номер один найпотужніша. Десь так і в моєму житті: «Звірші», потім спад, «87» і знову спад, заснував «Крок», не покладаючи особливих надій, але видавництво стало великою хвилею. Нас небагато, але ми робимо. Намагаємося з Тернополя зробити культурний осередок.

– Кажучи жартома. Ось до нас підходять під час виставки: «А у вас є українська мова для сьомого класу» «Ні, нема», «А Микола Вінграновський?» «Ні, нема», «А дитячі?» «Ні, нема, у нас є лише книжки про геїв, насильство, секс і брутальна поезія з матюками». Це дуже банально, але просто хочу, щоби люди були вільні. Та вся моя діяльність – «Звірші» перший крок до свободи, літстудія – скоріше навіть не для мене, хоча для мене це був дуже важливий крок, але більше для молодих, щоби дати їм свободу дій, яку мені ніхто не збирався давати, і яку мусів вигризати сам. Видавництво ґрунтується на принципах свободи моральної, особистої, це глибоко антитоталітаристичне видавництво. Намагаюся, щоби воно відображало світогляд сучасної людини. Вважаю, що має бути широкий діапазон переконань та поглядів у суспільстві, хочу робити, щоби діти, котрі будуть виростати на книжках, росли такими ж вільними, як моя дочка. Щоби вони мали вибір, щоби вони вміли думати, щоби вони були культурними людьми. Ну, але тут питання, що ж воно таке є, культура? Якщо чесно, не вірю, що знання літератури є показником особистої культури.

Все значно глибше за слово
– Ми поступово занурюємося в епоху другої усності. Я зрозумів, що відчував Гарсія Лорка, коли роздавав людям свої вірші. Він один із тих авторів, котрі були дуже близькі до усної традиції, розумів, наскільки це сильно. Література має виходити за свої межі. Поєднуватися з музикою, гіпертексти мають виходити поза межі мови. І це добре. Моя фонетична поезія, я її називаю фонематична, – фонематична партитура, її можна перетворити на звуки, зважаючи на можливості артикуляційного апарату. Фонематичні вірші є для мене такими самими змістовними, як інші.

– Так, як і всі мої книжки, окрім «Пейпербеку», яка була просто зібраним, «Таксист» концептуально зав’язаний. Я робив книжку. Коли писав «юрійзавадський» 2005 року, не розумів, що пишу – це були щоденникові короткі замітки. Не приховаю, що тоді цікавився технологіями, котрі використовував Ріхард Гюльзенбек – нанизувавння. Але мене не задовольняло просто нанизувати образи і тішитися з того. Намагався створити свою форму. У «Таксисті» вирішив відтворити старі тексти, їх скелети наповнити м’ясом.

– Зі шкільних років займався тим, що, як художники, намагався копіювати поетичні стилі. Ця книжка найбільш відверто показує мої технології. Я не боявся перемальовувати, зовсім не соромлюся робити ремікси та рімейки своїх віршів. «Слипстрім» наштовхнув на те, що можу робити не окремі тексти, а один, взаємопов’язаний. Деякі старі вірші розсипалися, але виявилося, треба зробити один крок, і все пов’яжеться.

– У «Таксисті» є нові тексти, написані в листопаді-грудні минулого року. Є однойменний вірш, створений у червні тринадцятого. Говорив із Андрієм Дроздою, він каже: «Чого таксист? Мені одразу з фільмом Мартіна Скорсезе асоціюється». Так, це пов’язане. Кажу: «Хоч, покажу найстаршу версію цього сюжету? Відкрий Бхагавад Ґіту. П’ять тисяч років тому. Битва на полі Курукшетра». Можна сказати, це алегорія боротьби добра і зла. Там дуже актуальний вихід. Цар дуже довго вагався. Стояв на колісниці, битись чи не битися. Він міг просто відмовитися. Тоді візник обернувся: «А, нє». Цей візник вважається інкарнацією Крішни. Він йому розказав багато цікавих речей, і найголовніше сказав: «Іди, бийся». «Таксист» Скорсезе — найстрашніша та найчорніша версія цього сюжету. І це якось напівсвідомо вилилося в цей вірш, хоча як такого виходу в цей текст там немає. Це лише двері. Вірш «Таксист» є однією з інтерпретацій цього всього. Його писав в червні, тоді ще не пахло нічим. Усвідомив, про що там йдеться, коли Росія почала окупацію. Там йшлося про боротьбу. Що би нам не розказували, якій би моралі нас не вчили, є просто людська природа, котра полягає у ваганні та невпевненості, але завжди треба робити крок всупереч страху на зустріч свободі. Я боявся порушувати свої тексти, але я їх перетворив. Я боявся віддатися тому, що дехто назвав би натхненням, але я йому віддався. Я написав дуже важливі для себе тексти у тринадцятому-чотирнадцятому роках.

– Слово – ідеологія. Але не те, що воно означає, а те, чим воно є. Я його не сакралізую. Це як колір для художника, можливо, навіть більше, бо є кольором і зображальною формою водночас. Воно небезпечне. Воно має не тільки значення, а є предметом до поставання та збурення стереотипів. Саме тому я довший час переборював слово, лексему. Значення слова дуже часто забруднене кожним індивідуальним досвідом. Воно є саме тому небезпечним. Реакція на слово є пробабілістичною. А реакція на звук може навіть бути детерміністичною. Хоча люди, намагаючись інтелектуально осягнути звук, впираються в глуху стіну. Тому що треба часом віддатися на поталу легким перебігам асоціацій, як тоді, коли слухаємо музику. Гріховно бачити у тому якісь реальні об’єкти. Можна хіба сприймати звук як причину до постання своїх асоціацій. Кожне слово – готовий звукоряд, а вже тоді його інтерпретація в кожному роті інша. Тому писати класичну саунд-поетрі не хотів. Хотів робити партитури, – у кожному роті воно буде інакше. Це класно. Переконався, що слово не є найменшою значеннєвою одиницею. Насправді все трохи інакше. Про це багато хто з мовознавців говорив. На столі та в столі – це різні речі, котрі відрізняються кількома літерами. Свою дочку назвав Франка. Франк – корінь фр – котрий фрі, фрай, вільний. Фррррр всього-на-всього. Здавалося б. Все значно глибше за слово. Звук є значеннєвий. Його треба намагатися смакувати.

– Я творю лабіринт. Мова накладає багато умов. Я упокорюю свій текст. Не дозволяю йому робити зайве. Я прокладаю шлях крізь текст. Але в цьому тексті існує ще одна людина – персонаж, котрий в мене віддавна. Я його приблизно бачу, він, на відміну від мене курить, дуже яскраво проявив себе в гіпертекстовій поемі «Цигарки». Ці лабіринти мені, певне, привідкрилися, коли почав займатися гіпертекстом, хоча я дуже розчарувався в цій технології для літератури в прямому розумінні. Попри те, що мої вірші є лабіринтами, вони дошуковуються почуттів. Я щиро сподіваюся, що прийде літературне покоління, котре буде відчувати.

Джерело: http://zbruc.eu/…

Олег Коцарев спілкується з Юрієм Завадським: Чи можлива поезія без слів?

Юрій Завадський: «В Україні мій виступ зазвичай мають за розвагу, бо «нічого не ясно», або за звичність, бо «Завадський так пише»

Він належить до не надто чисельного типу — і поет, і видавець, причому успішно працює в обох сферах. Юрій Завадський відомий в Україні та за кордоном як автор експериментальних, часом побудованих на самій лише грі звучань поезій. Він же — засновник тернопільського видавництва «Крок», яке відзначається друком сучасної, зокрема й молодої поезії, а також перекладів іноземних поетів, мало кому знаних у нас. Пригадую, на початку двотисячних Завадський іще робив самвидавну газетку «Zвірші» — хто б серед нас, молодих поетів, міг тоді подумати, що його видавнича активність тільки починається? Зовсім нещодавно в Завадського вийшла нова книжка з характерною назвою «еа» — поезія без слів у традиційному розумінні, а натомість занурена в суто фонетичні, звукові образи. Це й стало приводом для розмови про експерименти, переклади, видавничу діяльність і про поезію загалом…

— «Фонетична поезія» — саме так характеризують вірші з твоєї нової книжки «еа». Можна трішечки детальніше?

— Книжка «еа» — це суцільна поема, котру я уже мав нагоду представити під час кількох фестивалів у Польщі та Україні. Це мовна абстракція і швидше поезія «фонематична», ніж «фонетична», адже це книжка-партитура, відкрита до інтерпретацій, як і музичний текст, а не готовий до сприймання літературний твір. Фонеми, узагальнені формули звуків мови мають значення, хай навіть близьке до нуля, проте й цього досить свідомості, щоб зрозуміти сенс тексту, тонкий і абстрактний, як і в малярстві Кандінського, Малевича чи навіть Поллока. Кілька таких «віршів без слів» увійшли в мою нову книжку «Таксист», яка вийде друком цього року. Це лірика в широкому розумінні, де вірші дуже гармонійно вписалися в загальну картину. Сподіваюся, що такий підхід у новій збірці зробить цю поезію доступнішою, дозволить читачеві включитися в процес творення і перетворення поезії.

— Наскільки всерйоз можна говорити про літературний експеримент, про якісь новації після досвіду ХХ століття з його модернізмом і авангардом? Зокрема, й із численними пошуками на полі розкладу чи перекомбінацій елементів мови.

— Протистояти авторитету класиків авангарду ніби й майже неможливо, проте поступ літератури відкриває нові обрії, попри скепсис. Чи я повторюю класиків авангарду своєю безсловесною поезією? Хай навіть мій текст може нагадувати зовні щось на кшталт Семенкового вірша «У степу», проте в нього радикально відмінні джерела та всуціль інша технологія творення. А якщо все спростити, тоді будь-який вільний вірш можна назвати наслідуванням Малларме чи Тцари, а будь-який римований — байронізмом. У літературі є мільярд можливостей. Свою «фонематичну» поезію я вивів із супрематизму, наситивши врешті-решт текст доступними засобами мови. Займаючись втіленням ідей поетичного конкретизму на матеріалі української мови, я багато для себе взяв і як поет, і як видавець. Мій вільний вірш натомість вийшов із іншого джерела, насичений досвідом різних літератур, древнього епосу та релігійних текстів. Моя поезія про мову і про людину в першу чергу.

— Чи добре розвинутий такий «мовно-експериментальний» напрям у сучасній українській поезії? Назви, будь ласка, кількох найцікавіших авторів.

— Кілька авторів працюють над «фонетичною»/»фонематичною» поезією українською мовою. Володимир Білик хилиться в асемічну поезію. Його добре знають у певних літературних колах у цілому світі, його вірші публікують на сторінках літературних спільнот у США, Канаді. У Барселоні мешкає Андрій Антоновський, доробок якого є водночас реконструкцією футуризму, перенесенням досвіду УЛІПО та втіленням так званого акморіанства в українській літературі — унікальної літературної технології, заснованої каталонським поетом Карлосом Ак Мором. Поети старшого покоління вкрай рідко бралися до творення чистого абстрактного письма, ніби боячись вдаватися в такі, здавалося б, крайнощі. Шукаючи нових значень через паліндромію, вони доходили до певного рівня «беззмістовності» тексту, що нагадує певним чином той текст, який творю я.

— І чому вони рідко з’являються в українському інформаційному просторі?

— Незважаючи на те, що я знаю кількох шанувальників своєї «фонематичної» поезії, які мені зізнаються «в почуттях» і виявляють глибоке розуміння мого тексту, зазвичай зустрічаюся із ситуацією, коли мій виступ мають або за розвагу, бо «нічого не ясно», або за звичність, бо «Завадський так пише». Натомість величезний інтерес до моїх текстів, для прикладу, був під час кількох фестивалів у Польщі. Я думаю, інші поети опиняються в такій же ситуації.

— Яке в тебе враження про зміни, що відбулися у нашій поезії за цей час — 2000-ні, 2010-ті роки?

— В українській літературі все добре — ось, що я хотів би сказати передусім. Покоління з двотисячних винесло, наче хвиля, багато нових імен, проте більшість із них відійшли, чого й треба було чекати. Залишилися найупертіші. І цього теж треба було чекати. Двотисячні не такі істеричні, як дев’яності, і принесли більше почуттів у поезію. Це прекрасно, я вважаю. Вже п’ятнадцятий рік, і на фронт виходять поети «комерційні», котрі не стільки талановиті й унікальні, як популярні. Це теж прекрасно, бо поп-література продається, читається, і залишається тільки сподіватися, аби вона була достатньо якісною. Нарешті прийшла переоцінка попередніх десятиліть, і ми дочекалися падіння ідолів, цьому я особливо радію.

— Твої враження як видавця — чого потребує наш читач? Які його смаки?

— Смаки і потреби змінюються головно в напрямку розширення читацького кола, адже читають не лише «професійні» читачі, а й молодь, яка шукає собі літературу до смаку. Більше людей приходять на літературні акції, більше відвідують фестивалі та підписуються на авторські спільноти в соціальних мережах. Я б хотів, щоб український читач був більш вимогливим, досвідченішим. Хочеться побачити, як шукають нові літературні враження, глибоко цікавляться літературою, особливо поезією, а не задовольняють свої літературні стереотипи та норми.

— Регіональні літературні школи завжди були важливим елементом українського літературного процесу. Тебе часто називають представником ось такого тернопільського літературного простору. А яку роль відіграє літературний регіоналізм сьогодні?

— Тернопіль — місто для відпочинку, тихе й безпечне. Для мене не має найменшого значення моя географічна віддаленість, я маю творчі зв’язки з письменниками з Торонто, Сіднея, Окленда, Києва, Кракова, Гетеборга тощо. Мабуть, це властиво багатьом дрібним культурним чи слабко розвинутим середовищам: приймати за «своїх» лише тих, хто фізично перебуває в місті чи селі, ще й поділяє з іншими певні інтереси, натомість решту відтинати й піддавати забуттю. І це замість того, щоб гордитися величезними здобутками тих, хто народився поряд, виріс чи сформувався як особа в тому малому середовищі. Так у нас у Тернополі з поетами, художниками, акторами, яких розкидало світом від закутків Галичини до США, Аргентини, Австралії. Це мені особливо боляче. Один галичанин з Бучача Шмуель Аґнон — чи не єдиний лауреат Нобелівської премії з наших країв, досі відомий лише опосередковано, інший галичанин — легенда краківської літературної богеми та близький друг Віслави Шимборської, народжений у Тернополі, Корнель Філіпович так майже нікому й не відомий і ніяк не відзначений в культурному ландшафті міста. Але ми все виправимо. Я радий, що у нас у місті бути поетом — модно. Молоді автори стараються здобувати пошану публіки, часто роблять читання, часом виходять цікаві книжки. Є кілька популярних мистецьких локацій, які радо сприймають ініціативи.

— Яку позицію маєш щодо досить популярної останнім часом дискусії: чи є поезія і проза російськомовних авторів, що мешкають в Україні, частиною української літератури або російської, або російськомовної української, або ще якої?

— Я не бачу проблеми в тім, що певні автори пишуть іншими мовами, бо ж було б абсурдом заперечувати їм це робити. Водночас вважаю мову єдиною ідеологією літератури, а навіть більше того — я бачу, що література природно поділяється за ознакою мови без насаджених зверху придуманих кимось правил. Як кажуть, всі наукові суперечки — це найшвидше суперечки про терміни. Відтак я вважаю, що літературою України є кримськотатарська, українська, польська, угорська, російська тощо, натомість українська література — література українською мовою.

Спілкувався Олег КОЦАРЕВ

Джерело: http://www.day.kiev.ua/…

Рафал Воячек – Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе тихо так тихо ніби свічуся
І цвітуть зірки на полі моєї крові
Говорю так тихо що аж моя тінь біла

Я холодний острів для твого тіла
яке падає в ніч гарячою краплею
Говорю до тебе так тихо як через сон
палає твій рот на моїй шкірі

Говорю до тебе так тихо як птах
вдосвіта опускає сонце до твоїх очей
Говорю до тебе так тихо
як сльоза різьбить зморшку

Говорю до тебе так тихо
як ти до мене

Рафал Воячек – Жидівка

Увійшла дівчина
заснула жінка
а Жидівка
сниться

Гола як подих
болісна як легені зсередини
вилущена з імені
соромиться

Схиляється наді мною
і просить
дрібними персами

Стиґмат
крапля живої крові
застигла на ясному чолі

Вальтер фон дер Фоґельвайде – В затінку липи…

В затінку липи
на зарінку,
де ми ховалися бува,
потай, без хлипу,
безгомінко
зелена вилягла трава.
На галяві лісовій,
тандарадай,
тьохка ніжно соловій.

Ввечері тихо
йшла тривожно,
коханий мій уже чекав.
Раптом, як вихор,
(мати божа!)
підніс мене він на руках.
Цілувались тьму разів:
тандарадай,
ротик мій почервонів.

Ложе строкате
він стелив нам,
щоб м’яко нам було удвох.
Хтось міг назвати
дивом дивним
це наше ложе із квіток.
Де троянда процвіла,
тандарадай,
голова моя була.

Поруч зі мною
(о мій боже!),
приліг мій любий чоловік.
Хай таїною
наше ложе
залишиться для всіх навік.
Пташка лиш про нас все зна:
тандарадай,
приховає все вона.

Переклад Юрія Завадського

Про автора вірша >>

«Таксист» Юрія Завадського

cover

Книжка «Таксист» Юрія Завадського, як і попередні, радикально відрізняється від українського поетичного мейнстріму, представляючи читачам документ безкінечного пошуку ліричним персонажем своїх власних меж. Форма віршів «Таксиста» є свідченням беззупинного пошуку автором засобів виразності, котрі б якнайкраще допасовувалися до світоглядного та емоційного тла, на якому будується так званий художній світ Юрія Завадського. У книжці змішалися партитури саунд-віршів, ориґінальні ще свіжі та емоційні тексти і рімейки текстів із старших книжок, які відновили свій первинний потік та вдавану кінечність. Відтак треба наголосити на тому, що найстарші вірші датуються ще двотисячним роком, а найновіші — кінцем чотирнадцятого.

Книжка видана в серії сучасної української поезії видавництва «Крок» у 2015 році. У серії також вийшли книжки Василя Махна, Дмитра Лазуткіна, Юлії Мусаковської, Томаша Деяка, Олега Коцарева. Серію дизайнує Ілля Стронґовський, продовжуючи лінію оновлення українського книжкового дизайну. Увесь звук, використаний на цих сторінках, записаний на студії Шпиталь Рекордс у Тернополі. Книжку можна придбати в книгарнях України, Білорусі та Польщі.

*

«…НЕ ПІДДАВАТИСЯ ТЕКСТУ…»

На фото: Роман Малиновський, Юрій Завадський. Автори фото: Andriy Golcha, Alisa Achramovič

Роман Малиновський: Який тариф у таксі, де кермує «Таксист»? І скільки має заплатити людина, котра доїде до самого кінця?

Юрій Завадський: Валюта, що нею оперують у книжці, вимірюється кількістю шляхів, які розруйновують перспективу. Перед тим, кого везе таксист, стоїть вибір між сміливістю і сміливістю, між мудрістю і мудрістю. Але є те, що говорить таксист, є його воля дати пасажиру вільно обрати собі дорогу, і це буде або війна, або самогубство, або любов, або бездоріжжя, або влада, або письмо тощо. Хоча цей таксист і не є, він у собі.

Роман Малиновський: Звідки беруться і куди прямують персонажі твоїх віршів?

Юрій Завадський: Розхитуючи цей світ у пам’яті, раніше ніяк не міг набратися сміливості лупонути ним з усієї сили, аби він розбився. Одного разу я таки наважився це зробити, і він розсипався, як автомобільне шкло. Між дрібними його фраґментами я не міг відновити й одного тексту, котрий був би достатньо наповнений ґазами поетизмів. Емоційний вибух перевідкрив мені мої тексти, і саме тому частина віршів у «Таксисті» – рімейки віршів попередніх років і книжок, які були між собою пов’язані натурально, залінковані персонажами й чинами. Говорити про природність цих віршів мені не треба, не треба мені, бо я добре це знаю та відчуваю. Кожна книжка була наступним дуже суттєвим етапом, і ця – чи не найсильніший удар по собі самому, після якого вже й писати несила.

Роман Малиновський: В тебе така особистісна, замкнена поезія, особисті маленькі історії. Але у «Таксисті» є рефлексії на події, котрі упізнаються чи то за настроєм, чи за назвою. Ти часто рефлексуєш на якісь епохальні події, які вже виходять за межі твого інтимного простору?

Юрій Завадський: Мене нераз питали, чи в мене є вірші про те чи про інше, а я не міг сказати, про що вони, бо пишучи ніби про ніжність, я ніби пишу про диктатуру, а пишучи ніби про революцію, пишу ніби про секс. Справа в тім, що в жоден спосіб не пишу про «щось». І не пишу, думаючи. «Таксист»-вірш і «Таксист»-книжка народилися як цитата, хай навіть мені це не подобається. Із мене самого, із текстів, що в мені живуть, це тексти про пошук перспектив і про правду, котрої бракує щодня, особливо коли йдеться про мене самого. Паґанізм київських пагорбів, ґлінтвейн ілюзій, хоча це була істина емоційна, не філософічна, але від того не менша. Не менш епохальними подіями за революції та війни були відкриття нових людей. Не вірю нікому, нічого не чекаю, нічого не боюся. Один крітянин казав, що це і є свобода. Але це болісна свобода, свобода самотня.

Роман Малиновський: У твоїх віршах інколи курять. Потім п’ють алкоголь, ходять холодом без шапки. Ти наділяєш свої вірші особистими «спокусами» і «слабкостями»?

Юрій Завадський: О так, вони залежні. Десь ізмалечку ношу певні уявлення про персонажів, вони не привабливі трікстери, що притягують увагу публічності, вони собі в собі, люди в спортивних шапках, у тисняві маршруток і метра. Часом питаю себе, чи це дійсно мої «слабкості», бо й ніби нічого собі не забороняю. Мій персонаж давно курить, відівчити його несила, та йому краще знати. Є частиною культури ці прості речі, як і музика чи будівельні технології.

Роман Малиновський: Назви твоїх віршів – це люди, стани, рідини, періоди, комахи, кирилиця, латинка, території і ще бозна скільки всього. Назва вірша для тебе – це початок, кінець чи середина? Коли її вигадуєш?

Юрій Завадський: У «Таксисті» вперше так все просто вийшло з назвами, вони самі собою проявилися з тексту. І тут вони дійсно є назвами, не частиною тексту, а дверима до тексту. Ними можна ввійти до тексту, але, як і двері, їх я встановив згодом, коли фасад тексту вже чітко вималювався. Знову повернуся до особливостей книжки та скажу, що «Таксист» є дуже суттєвим проривом у боротьбі супроти свавілля тексту. Текст не керував анітрохи, і я зробив з ним усе, що потребував. Може мене зрозуміє хтось, що я маю на увазі, кажучи про свавілля, – не піддаватися тексту, керувати мовою, творити свою мову, ладнати метастиль, осліпнути нарешті.

Роман Малиновський: У «Таксисті» ти поєднав старі й нові поезії. Як це для тебе змішувати себе «нового» і себе «колишнього» під одною обкладинкою? Що тобі подобається в тому Юрієві Завадському, який писав вірші ще сім років тому, а що ні?

Юрій Завадський: Попри мову, ілюзії, оточення, я ніби писав один текст, і він по-різному себе виявляв. Саме тому в «Таксисті» є «вірші без слів». Саме тому там є рімейки, передумування текстів, пересортовування одиниць, відновлення старих зв’язків, будування нових текстів, досі ще непізнаних, досі ще вкрай важких і відвертих. Я не буваю відвертіший. Я захоплювався тим, як я писав у квітні дев’яносто восьмого року. У жовтні чотирнадцятого я зумів написати з такою ж силою, і це мене справді налякало. Думаю, не шкода було би взагалі перестати писати. Писалося колись легко, без зайвини, навпростець, без тягаря й осуду. Заздрю собі колишньому, так.

Роман Малиновський: Інколи мені видавалось, що твої вірші у «Таксисті», то переклади з шведської, чи, може, норвезької, так у них багато півночі. Ти зумисне добирав сюди вірші «холодних тонів» , чи так тобі просто писалося?

Юрій Завадський: Книжка виявилася настільки глибоким переосмисленням колишніх віршів, що я б сміливо датував її тринадцятим-чотирнадцятим роком. Вірші стали іншими. І в них дійсно багато жорстокості, хоча її не бракувало й раніше. Тепер усі бачать у віршах оці вбивства, зброю, зраду, війну. А вірші про це написані ще на початку двотисячних. У них багато холоду, бо, мабуть, його не бракує. Ситуація з непробивним шклом надалі актуальна.

Роман Малиновський: Книжку ти закінчуєш «Поспіхом», але насправді дуже вчасно, чітко і врівноважено. Книга поезій є добіркою текстів, поскладаних у певній послідовності. Для тебе має значення як укладати вірші під одною обкладинкою? З чого починати і чим закінчувати, а що ставити в середину?

Юрій Завадський: Кожна моя книжка могла повністю бути сенсовною лише в цілісності, хай часом її доводилося розтинати на фраґменти. Я писав покнижно, ґвалтуючи свій тимчасовий стиль, змінюючи напрям і бачення. Часом було більше пафосу, часом менше лексики. Тому скажу, що так, це дуже важливо, але це не фабула, я нічого не розповідаю, це лише вікно, композиція об’єктів у якому має бути зваженою й настільки негармонійною, аби скидатися на якусь дійсність.

Роман Малиновський: Коли ти перестав бути лишень поетом, а поряд з тим став видавцем, пізнавши особливості справи видавничої, це допомогло тобі якось по-інакшому подивитись на поетів, як персонажів літературного процесу? Ти ж в цьому випадку опинився «по той бік барикади».

Юрій Завадський: Особливість моєї діяльності як видавця, мабуть, і полягає в тім, що я поетом не перестав бути. Хай навіть клену поезію за те, що вона руйнує мене і моє життя. Не приховаю, що мені відкрився літературний світ зовсім з іншого боку відколи я почав видавництво. Хай деколи мене й розчаровують і нервують літератори. Ніколи не писав свого для когось, тому й звик диференціювати багато речей у своєму світі. Але часом заздрю іншим поетам, котрі вміють собою користуватися зараз популярності, не приховую цього анітрохи. Відтак люблю їх, поетів.

Роман Малиновський: Події у твоєму «Таксисті» відбуваються в місті без назви. Це якась локація загублена в ґуґл-мапс, місце без координат. Ти можеш зараз назвати це місце чи місто? Це Тернопіль?

Юрій Завадський: Та ж ні, як його назвати? Краковотернополекиєвольвовокосововільнюсоніде? А ще одна з небагатьох географічних назв у книжці, вкрай важлива для усвідомлення одного з планів змісту, не така вже й упізнавана для українського читача. А те, що Тернопіль там є, то хіба ж здивуєш когось? Хоча й топоніми вже й не топоніми, а таки слова, котрі мають значно більше простору в собі, повторювані й беззмістовні.

Роман Малиновський: Хочу врешті з’ясувати – юрійзавадський – це натяк на схильність до поезії фонетичної? Чи такий спосіб відділитись від Юрія Завадського щоденного, чи може, мільйон якихось інших причин? Назви бодай кілька, якщо вони є?

Юрій Завадський: Щось десь якось так. До речі, проклинаю той день, коли народився цей термін «фонетична» поезія, бо ж пишу «фонематичну» поезію, але взагалі не маю потреби це називати. А «юрійзавадський» дійсно відділився від Юрія Завадського. Ніби зсув автора й персонажа. Автора я колись прибрав з книжки, і може тоді персонаж почав курити. Тепер я почав по-іншому оперувати текстом, автор тепер існує. Я чомусь згадую тернопільську міську бібліотеку, літературну енциклопедію, Маяковського й Байрона, котрих там перегортав, мороз поза тридцять, тролейбуси та практикування в поетичній майстерності, шкільні роки, котрі вбив літературою, і перші тексти, до форми котрих сам дозрів, а виявилося, що я вже не перший. А потім Ружевич в ориґіналі, і Ружевич власним голосом, і голос Ружевича в слухавці, а тепер Ружевича немає. Автор – дуже особлива постать у тексті, дошукуватися якої часом не варто.

Роман Малиновський: Уявімо ситуацію з двома людьми: людина, яка прочитала твою книжку лише на половину, та інша людина, яка прочитала її повністю, вони переживуть одну й ту саму емоцію? Ти читаєш поетичні збірки повністю, чи вірші вибірково? Як думаєш, як робити краще для сприйняття збірки?

Юрій Завадський: Маю єретичну віру в те, що не треба читати тексти від початку до кінця. А відтак мав би вірити, що враження від фраґмента і від цілісності будуть майже однаковими. Але не можу в це вірити, бо вірити – це взагалі неможливо, хіба коротко й наосліп. «А» – все ж таки чорне, чергування голосних у корені – прийнятне, а читати всупереч своїм відчуттям – злочин. Я мало читаю. Поезію читаю вибірково, дуже хаотично, а до прози не беруся, хіба нон-фікшн і дуже нечасто. Яку інструкцію до книжки маю дати? Впитися горілкою, дістати по морді, закохатися в сусіда, змусивши його покинути сім’ю, бути популярною ґей-парою, а потім залишити його напризволяще, роздягатися привселюдно, вбивати чиновників, їсти сире м’ясо, любити свою дружину безоглядно й наосліп, стати лінґвістом і дошуковуватися асиміляцій, чи любити когось, попри те, що він брехливий і непевний, – хто його зна, який рецепт кращий, аби почати сприймати цю книжку.

Крок у авангард сучаснай украінскай паэзіі

На чацвёртым фестывалі паэзіі «Вершы на асфальце» творчая дэлегацыя Украіны ― найвялікшая, багата ў праграме і сумесных беларуска-ўкраінскіх імпрэз. 13 лютага ў Галерэі «Ў» на фестывалі адбыўся творчы вечар выдавецтва «Крок» з удзелам украінскіх і беларускіх аўтараў.

Сваю творчасць прадстаўлялі Дзмітро Лазуткін, Юры Мацевашчук, Алена Сцепаненка, Міхась Баярын і Сяргей Прылуцкі.

Завадатар прыезду цэлай каманды ўкраінскіх пісьменнікаў Юры Завадскі прэзентаваў некалькі кніг свайго выдавецтва.

Як ён адзначыў у сваёй прамове, яны прэзентавалі літаратуру, “якую раней не выдавалі ва Украіне”. Выдавецтва Юрыя Завадскага, паводле самога паэта, сёння з’яўляецца адной з самых смелых ініцыятыў ва ўсёй культурнай прасторы Украіны. Зусім нядаўна ў выдавецтве акрамя шведскай, фінскай, аўстралійскай, канадскай, новазеландскай і польскай палічак, дзякуючы актыўнаму супрацоўніцтву ўкраінскіх і беларускіх пісьменнкаў і перакладчыкаў, адкрылася і беларуская палічка.

Першай кніжкай ва ўласнай беларускай палічцы стаў зборнік вершаў Сяргея Прылуцкага, які з’яўляецца працягам яго празаічных тэкстаў. Як заўважыў Юры Завадскі, зараз яго выдавецтва друкуе беларускіх аўтараў у арыгінале, але ёсць спадзяванні данесці да ўкраінскага чытача беларускую літаратуру ўкраінскай мовай.

Надзвычай цікава і эмацыйна прачыталі свае вершы Юры Мацевашчук, Алена Сцепаненка і Дзмітро Лазуткін. Алена Сцепаненка зачаравала публіку сваімі мілагучнымі спевамі, якія разбаўлялі кактэйль украінскай паэзіі. Падтрымаў іх паэтычны марафон беларускі паэт Міхась Баярын.

Юры Мацевашчук працягнуў прэзентацыю кніжак сваіх суайчыннікаў і пацвердзіў думку Юрыя Завадскага аб тым, што выдавецтва “Крок” з’яўляецца авангардам сучаснага ўкраінскага мастацтва. Прэзентаваныя аўтары ствараюць паэтычнае выдавецтва, якое найперш стала інтэлектуальнай і мастацкай прасторай для многіх творцаў і толькі потым, па словах Мацевашчука, уласна бізнэсам.

Беларуская публіка вельмі цёпла сустрэла гасцей з Украіны. Імпрэза “Кроку” плаўна перацякла ў вечарыну Сяргія Жадана.

Цалкам праграма тут: http://stralcou-fest.by/

KB для lit-bel.org

krok-1

krok-3

krok-4

krok-5

krok-6

krok-7

krok-8

krok-9

krok-10

Міжнародны паэтычны фесытваль імя Міхася Стральцова “Вершы на асфальце”

10930951_10203649340531142_2894326787480731494_n

Штогадовы Міжнародны паэтычны фесытваль імя Міхася Стральцова “Вершы на асфальце” запачаткаваны ў 2012 годзе ГА “Саюза беларускіх пісьменнікаў” і Беларускім ПЭН-цэнтрам. У розныя гады ўдзельнікамі фестывалю былі паэты з Беларусі, Германіі, Ісландыі, Казахстана, Літвы, Латвіі, Нарвегіі, Польшчы, Расіі, Славакіі, Украіны, Швецыі, Фінляндыі, Эстоніі. Сярод традыцыйных мерапрыемстваў фестывалю – паэтычны слэм, літаратурныя чытанні, дыскусіі, прэзентацыя кніг, кніжных серый, музычныя выступы і г.д. Сёлета партнёрамі фестывалю выступаюць: Шведскі саюз пісьменнікаў, партал TUT.BY, кампанія Prestigio, Амбасада Літоўскай Рэспублікі ў Рэспубліцы Беларусь, Амбасада Латвійскай Рэспублікі ў Рэспубліцы Беларусь, грамадская культурніцкая кампанія “Будзьма беларусамі!”, Інстытут імя Гётэ ў Мінску.

Праграма

IV Міжнародны паэтычны фестываль імя Міхася Стральцова
(12 – 15 лютага 2015)
12.02 Чацвер
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
19.00 Фестывальны пралог.
Інстытут імя Гётэ ў Мінску прадстаўляе вечарыну «Як намаляваць верш» з удзелам паэта Андрэя Хадановіча і мастака Райнхарда Кляйста (Германія). Спецыяльны госць — Уладзь Лянкевіч (гітара).
13.02 Пятніца
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
18.00-19.00 Антыпаэзія: вечар празаікаў Школы маладога пісьменніка.
19.00-20.00 «Усход-Захад»
Жанар Секербаева (Казахстан), Арвіс Вігулс і Сяргей Цімафееў (Латвія), Эрлінг Кітэлсэн (Нарвегія).
20.00-21.00 «Крок»: Юры Завадскі прадстаўляе кнігі беларускіх і ўкраінскіх аўтараў.
Дзмітро Лазуткін, Юры Мацевашчук, Міхась Баярын, Сяргей Прылуцкі.
21.00 «Жыццё Марыі»: вечар Сяргея Жадана (Украіна) з удзелам перакладчыка Андрэя Хадановіча (Беларусь).
14.02 Субота
Месца: Галерэя «Ў» (пр-т Незалежнасці, 37а)
15.00-16.40 «Літаратура і мультыкультуралізм. Роля паэта як амбасадара культуры».
Дыскусія з удзелам Жанар Секербаевай (Казахстан), Атэны Фарухсад (Швецыя), Уладзімера Арлова і Дзмітрыя Строцава (Беларусь).
Мадэратар: Юля Цімафеева.
17.00-17.30 Урачыстае адкрыццё фестывалю. Спецыяльны госць — Атэна Фарухсад (Швецыя).
17.30-19.30 «Вялікае Княства Паэзіі».
Гінтарас Граяўскас, Гедрэ Казлаўскайтэ (Літва), Юстына Баргельска (Польшча), Ірына Баташчук, Сяргей Жадан (Украіна), Лявон Баршчэўскі, Адам Глобус, Наста Кудасава, Наталка Кучмель, Уладзь Лянкевіч (Беларусь).
20.00-22.00 Паэтычны СЛЭМ: Зборная Беларусі — зборная Украіны.
15.02 Нядзеля
Месца: Галерэя TUT.BY (пр-т Дзяржынскага, 57; ст. м. Міхалова)
13.30 – 15.20 Беларускі Калегіюм прадстаўляе: «Літаратура пасля літаратуры. Канец прыгожага пісьменства?»
Дыскусія з удзелам Валянціна Акудовіча, Максіма Жбанкова і Андрэя Хадановіча (Беларусь), Сяргея Цімафеева (Латвія), Юрыя Завадскага (Украіна).
Мадэратар: Ірына Дубянецкая.
15.30 – 16.30 Прэзентацыя дэбютных кніг паэзіі:
Кася Сянкевіч, Таня Скарынкіна, Антон Рудак, Юля Цімафеева.
16.40 – 17.00 Беларускі клімат: «Навязванне». Дзмітры Плакс (Беларусь-Швецыя): тэкст, Ігар Корзун: вязанне, Drum Ecstasy: шум.
17.00 Паэтычны марафон. 1-я частка
Эрлінг Кітэлсэн (Нарвегія), Юры Завадскі (Украіна), Ірына Бельская, Яўген Бясчасных, Ганна Аўчыннікава, Зміцер Вішнёў, Уладзімір Глазаў і Ярына Дашына (Беларусь).
18.30-18.50 Сяргей Балахонаў з музычнай праграмай «Гомельскае метро»
19.00 Паэтычны марафон. 2-я частка
Арвіс Вігулс (Латвія), Гінтарас Граяўскас і Гедрэ Казлаўскайтэ (Літва), Сабіна Брыло, Таня Светашова, Стась Карпаў, Мікіта Найдзёнаў і Людка Сільнова (Беларусь).
20.30 Музычна-паэтычны Джэм
Уладзімір Лянкевіч, Таня Скарынкіна, Дзмітрый Строцаў, Віка Трэнас, Юля Цімафеева, Сяргей Цімафееў, Дзмітро Лазуткін, Сяргей Прылуцкі, Алена Сцепаненка (Украіна).
З удзелам музычных гуртоў: Intelligency, TonqiXod, Triangle.

stralcou-fest.by

ПШЕМИСЛАВ ВІТКОВСЬКИЙ – З КНИЖКИ “ВИШКОЛИ”

17.
константа

що приглядаються, звикла.
світ може змінитися, але це – ні,
поправді.

коли йде, то йде так дуже,
що мертві дерева цвітуть, хворі діти
здоровіють.

26.
фотограф-аматор, біля барної стійки

могти це сказати – маю студію.

(зроблена з мила, з монтажної піни;
штучна, як розчинна кава;
це носять, і цим заводять,
ніщо. просто ніщо)

могти це сказати – йдемо до мене.

СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ

палячи ввечері на балконі
з видом на заднє подвір’я продуктового магазину
не думаєш ні про що
просто спостерігаєш як коти
ніби злі духи
б’ються біля смітника
за шматок ліверної ковбаси
а робітник електролампового заводу
випивши за кіоском торпеду плодового
несе додому мішок цибулі
щоб потішити жінку
щоб жінка не била
щоб жінка принаймні любила
хоча кохання
двадцять років як послало їх подалі

а на лавці за будинком
під гітарний гул
дівчата роблять мінет
а пацани згадують Льоху з «Монтани»
і помста дозріває під їхніми
чорними куртками

допаливши цигарку йдеш у кухню
п’єш молоко
і чуєш як сусід згори
твій шкільний воєнрук
б’є жінку головою до кахлю

і що б не казали
апостоли батьки чи твій дільничний
забудь усі заповіді
і постарайся полюбити
це страхіття

Continue reading СЕРГІЙ ПРИЛУЦЬКИЙ – ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ

BEZ NAZWY

wwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
wwwwwwwwwfffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
fffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
ffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff
ffffffffffffffffffffffffffffffffffffffff

БАЗОВА ПАРТИТУРА до ALMOSTNOTHING (FRAZE-FRAZENKO/ZAVADSKY), ч. 1

п т п п т п т т т п т п п т т т п т т т т т т т т т т т п п п п п т п т п т п т п т п т т т т т п п п т п т п т п
п т п т п т п т т т т п п п п т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т п п п п п п п
п т п т п т п т п т п т п т п п п п п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п т п т п т п т п т п т п п п т т
п п п п п т п т т т т т т т т п п п п п п п т п т п п п п т т т п т п п т п т п т п т п т п т п т п
п п т п п п п т т т п т п т п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п т т т т т т т т п п п п т т п т п т п т п п т п п п т т т п т п т п
п т п п п п п п п т т т т т т т т т п п п п п п п т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п т п п п п т п т п п п п т п т п т т т т т т п п п п п п п п т т т т т т т т т п п п п п п т
п т п т п т т т т п т п т п т п п п т п т т т т п т п т п п п п т п т п п п т п т п т п п п п п п п
т п п т п п п т т т т т т т т т п п п п т п т п т п т п т п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п т т т т п т п т п т п т т т п п п т т т п т п п п п т п т п т п т п т п т п т п т п т т т
п п п т т т т т т т т п п п п п п т п т п т т т п п п т т т т п т п п п п п п п п п
п п т п т т т т т п т п п п т п т п т п т п т п п п т п т п п п п п п п п т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п т т т т т т т п п п п п п п п т т т т т т т п п п п п п п п т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п т п п п п т п т п п п п т п т п т т т т т т п п п п п п п п т т т т т т т т т п п п п п п т
п т п т п т т т т п т п т п т п п п т п т т т т п т п т п п п п т п т п п п т п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п п
п т п п т п п п т п п п т п т т т т т т т п п п п т п т п т п т д п т п п т п т т т т т п п п п п
т т т д т т п т п т т п т п п п п п т т т т т т т д т п т п т п т п т п т п п п т д
т б п т п т п т п т п т п т п т б д б д п т п т п т п т п п п п п п п п т т т т т
т т т т т т т т т т т т т т тт т т т т т п п п п п п п п п п п п п п б б б б б б б б
д д д д д д д д д д д т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т т п п п п п п п п
п п п п п п п п п т п т п т п д б п т п т д б п т п т п т д д д д д д д б б б б б б б б б
б п д т п —
б п д т п —
б п д т д п —
б п д т п —
б п д п т п —
б п д т п —
б п д т п —
б п д б т п —
б п д т п —
б п д т п —
б п д т п —
б п д т т п —
б п д т п —
п т п п п п п т п п т т т т т т т т т т т т т т т т п п п п п п п п д д б д б д д б д б
д б д б д б д б д б д дд д д д д д д д д д д д д п т п т п т д д д д д д д д д д д д
б д б д б д д б д б д б б б д д д д д д д д д б б б д б д б д б д б д б д б д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д б д б д б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б
д б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б
д б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б
д б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б д
д б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б б д д
д д д д д д д д д б б б б б б б б д д д д д д б д б д б д б д б д б д б д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д
д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д д

АДВЕРТИСМЕНТИ

Адвертисменти мовчать.
Могли б казати:
«Вбиваємо заради вас»
або «Заради вашої любові
ненавидимо».

Твоя воля, людино,
комусь небезпечна,
й обирати собі ворогів
ніби мусиш.

Дитина-згусток
не мусить все знати,
як не мусиш і ти,
щоб не загубитися в собі.

Свічка з людського лою —
цей порядок у світі.

@ Київ, 11/2014

Майженічого – проект Олександра Фразе-Фразенка і Юрія Завадського

1512085_870193236338223_7354213467011532363_o

Майженічого – проект Олександра Фразе-Фразенка і Юрія Завадського, який поєднує вільну імпровізаційну музику та фонетичну поезію. Кожен концерт цього тандему мусить бути цілком інший, ніж попередній, тож радимо відвідати кожен!

Олександр Фразе-Фразенко – поет, перекладач, кінорежисер, мультиінструменталіст. Автор чотирьох поетичних книг та книги перекладів віршів Джима Моррісона. З останніх гучних фільмів – документальна повнометражна стрічка “Чубай”. Автор кількох десятків музичних дисків у стилях вільна імпровізація, електроакустика, стоунер-рок та арт-рок. Грав разом з Міколаєм Тшаскою, Юрієм Яремчуком, Леонідом Нарушевичем, Марком Токарем, Андрієм Орлом та іншими. Живе у Львові.

Юрій Завадський – поет, перекладач, видавець. Автор майже десятка поетичних книг. Активно працює в жанрі фонетичної поезії. Директор видавництва “Крок”. Часто влаштовує музичні перфоменси, переважно з гуртом ZSUF, з якими записав музичний диск. Живе в Тернополі.

А назва проекту виникла теж з нічого, а саме – з такого діалогу:
ОФФ: Що даємо на афішу?
ЮЗ: Майже нічого.
ОФФ: Добре.

Майженічого – проект Олександра Фразе-Фразенка і Юрія Завадського

1512085_870193236338223_7354213467011532363_o

Майженічого – проект Олександра Фразе-Фразенка і Юрія Завадського, який поєднує вільну імпровізаційну музику та фонетичну поезію. Кожен концерт цього тандему мусить бути цілком інший, ніж попередній, тож радимо відвідати кожен!

Олександр Фразе-Фразенко – поет, перекладач, кінорежисер, мультиінструменталіст. Автор чотирьох поетичних книг та книги перекладів віршів Джима Моррісона. З останніх гучних фільмів – документальна повнометражна стрічка “Чубай”. Автор кількох десятків музичних дисків у стилях вільна імпровізація, електроакустика, стоунер-рок та арт-рок. Грав разом з Міколаєм Тшаскою, Юрієм Яремчуком, Леонідом Нарушевичем, Марком Токарем, Андрієм Орлом та іншими. Живе у Львові.

Юрій Завадський – поет, перекладач, видавець. Автор майже десятка поетичних книг. Активно працює в жанрі фонетичної поезії. Директор видавництва “Крок”. Часто влаштовує музичні перфоменси, переважно з гуртом ZSUF, з якими записав музичний диск. Живе в Тернополі.

А назва проекту виникла теж з нічого, а саме – з такого діалогу:
ОФФ: Що даємо на афішу?
ЮЗ: Майже нічого.
ОФФ: Добре.

Презентація книжки Юрія Матевощука “Метрополь”

matevoshchuk_prez_metropol_23-10_low

24 жовтня 2014 року о 18:00 в ґалереї Бункермуз у Тернополі.

У Тернополі виросло нове літературне покоління, стилістика якого зависла поміж Театральною площею і студією 87. Вони гучні, їм хочеться усе сказати вже і тут. Вони випробовують свій час, підбирають слова просто з вулиці, з інтернетних повідомлень, з щоденних розмов, зі своїх розчарувань і життя інших поетів. Якщо міста й мають який-небудь вплив на поезію, то у Тернополі ці стосунки складні, вірніше вони ніколи й ніде не були простими. Я намагаюся це повторювати постійно, коли мова заходить проспівіснування слова і міста.

Юрій Матевощук пише згідно із диктатом свого часу, здається, що у деяких його віршах пропорція етики і естетики — ставлення і способу — втрачає своє первинне значення і важливішим для поета настає момент вироблення голосу чи, навіть, миттєвої реакції на політичні чи соціальні події в Україні.

Continue reading Презентація книжки Юрія Матевощука “Метрополь”

Поетичні читання літературної студії 87 на підтримку воїнів АТО

ato3_web

Юрій Матевощук
Василь Колісник
Юрій Завадський
Марта Томахів
Мар’яна Судова
Юлія Валах
Світлана Андріїшина
Роман Воробйов
Юлія Бабак
Богдан Боденчук
Ірина Розвадовська
Олеся Тенюх
та інші
Микола Шпаковський
гурт Bugs Bunny
+ розпродаж книжок

27 жовтня 2014 року о 19:00
у ґалереї Бункермуз у Тернополі

Вхід 20,00 грн = одна книжка

КІНЕЦЬ МІСЯЦЯ

Інспектор зі швидкості
навідувався до мене,
його долоньки мокрі й холодні,
на чолі блискітки поту,
а в останніх числах
він вирішив утекти від усіх.
Інспекторе, відкрий мені таємницю,
хто виграв у війні за свої любові,
кому віддав незліченного часу,
і як дожив би до лоґічного завершення
ліній ніжного метрополітену?
У кріслі сиджу навпроти нього,
витягую цигарку і не наважуюся підкурити,
я собі колишній, з повними легенями кашлю,
з усіченим відчуттям такту,
з нервовими літерами.
Був колись малим хлопцем, інспекторе,
без жалю за жовтим сонцем,
отримував листи, налиті віршами,
не хочу тепер і згадувати
імена коханців.
Рядок закінчується, як дорога,
запахом смоли і солярки,
і хто тепер чекатиме з перевіркою
мого наплічника і мої долоні?
Інспекторе, відкрий мені таємницю,
хто виграв у війні за свої любові,
кому віддав незліченного часу,
і як дожив би до лоґічного завершення
ліній ніжного метрополітену?

Юрій Завадський. еа (8)

008

Відповідаючи на питання, що робиться зі мною, коли я чую фонетичну поезію Юрія. Юр-ія. Хотілось відповісти фонетикою, та відповім синтаксисом. Я чую тугу, таку двоїсту тугу, за тими часами, коли майбутнє сприймалось, – майбутнє існувало у мові, на рівні суспільного договору: ми сприймаємо майбутнє, ми хочемо майбутнє, ми творимо. І все, що потрібно було від поета – не сперечатись з цим, а навпаки, бути будівничим. Я говорю насамперед про Радянський Союз 20-х та Америку 50-х, хоча і природа того відношення до майбутнього там була різна. Ця туга двоїста, бо є ще такі як семенко та бітли, котрі залишаються ракетами для уважних, а значить ще не все втрачено. Фігура Юрія під час поезії – фігура заповнювача: «слишком много у нас белых пятен, и не только в прошлом, но и в будущем». І я не знаю, як назвати себе, коли я дивлюсь, як Юрій заповнює час та простір своєю поезією. Ще не знаю.

Дмитро Левицький, письменник

Юрій Завадський. ea (7)

007

Мова в тому вигляді, в якому вона існує зараз – це сформовані тіла, що ходять своїми орбітами, зліплені із затверділого космічного матеріалу. Окремі звуки, як космічний пил, позбиралися в ці тіла достатньо давно. Тож фонетична поезія, оперуючи звуком як таким, повертає нас кудись ближче до моменту великого вибуху. От полетіла би хмара в інший бік, стали би фонеми по-іншому – і ми би поставили певну думку за отаким поєднанням звуків. А так – летить у простір згусток фонем, зачіпає атмосфери якихось планет, засвічується і зникає десь у космосі. Приблизно з таких звуків поезія починалася, паралельно з музикою і мовою взагалі. Фонетична поезія Юрка Завадського – хороша профілактика суто паперового слова, якому, за великим рахунком, усе одно, буде воно вимовлене чи ні. Ці слова бурмочуть, гурчать, співають, намагаються на щось спокусити, чимось вразити, але головне – вони претендують на сприймання, для якого потрібен не аналіз, а чуття.

Ганна Яновська, поетка, перекладачка

Юрій Завадський. ea (6)

006

Боїтеся поезії без рими? Ха! У віршах, що ввійшли до цієї книжки немає навіть слів! Адже Юрій Завадський – один із головних експериментаторів із формою в сучасній українській літературі. До вашої уваги його фонетична поезія. Тексти, де головними акторами є не слова, а звуки, склади та інші більш або менш наповнені затаєним сенсом частки. Фонетична, лінгвістична, візуальна поезія, найрізноманітніші напрямки ігор із самою структурою художнього мовлення сьогодні цілком упевнено почуваються в усій світовій літературі. Вони позбулися гострого епатажного й соціального пафосу, що був притаманний їхньому попереднику – авангардові ХХ століття. Вони не потребують неодмінної прив’язки «вертикалі», як це було в часи бароко. А відтак, можуть собі дозволити вільно рухатися в найрізноманітніших площинах і просторах. Книжка Юрія Завадського – не лише предмет естетичного і концептуального задоволення. Це ще й непоганий матеріал для роздумів про те, де пролягає межа літератури та про те, наскільки можливим є поетичний експеримент на початку ХХІ століття, коли, здавалось би, «все вже було»…

Олег Коцарев, поет, перекладач

Юрій Завадський. ea (5)

005

Уперше прочитала фонетичної поезії в книжці Завадського “Пейпербек”. До того моменту я не уявляла наскільки літера може бути автономною від слів, від раціональності, від звичайності. Найбільше ці тексти нагадують мені ритми маленької табли, а може і великої часом,разом з ними ти пірнаєш в медитацію, звуки шуму, колихання, а в кінці отримуєш дзен. Інколи треба прочитати текст двічі-тричі за раз, а коли читаєш вголос – дзен приходить швидше. От так.

Ярина Саєнко, художниця

Юрій Завадський. ea (4)

004

Ще ніколи виконання тексту не було таким далеким від самого тексту. Якщо не знати, що Завадський в цю мить читає, то можна подумати, що це екзотичний птах. З іншого боку, саме знаки на папері легітимізують звуки і роблять їх текстом. Цього й достатньо, щоб знати, що Юрко – поет.

Василь Карп’юк, поет, видавець

Юрій Завадський. ea (3)

003

Фонетична поезія Юрія Завадського – це музика на папері. Музика, яка оживає, якщо її прочитати. Вголос. Чимось схоже до останніх музичних віянь, на кшталт жанрів «low-fi», «dreamy», де важливо вміти володіти голосом не заради якості вокалу, а заради форми. Мені здається, такі вірші можна слухати тільки на живо, у виконанні автора, бо тільки так розкриваються усі потаємні сенси. Тільки так можна вчувати у цих звуках невідомі слова, вимальовувати в уяві цілі історії, поринати в транс, щоб опісля завершення ще довго розмірковувати, що це було насправді.

Світлана Андріїшина, поетка, журналістка

Юрій Завадський @ MIĘDZYNARODOWY FESTIWAL LITERACKI HA!WANGARDA 2014

1920590_10204034631439187_2976445267153580789_n10645056_10204034621198931_8302070278137235335_n
10424258_10204034627919099_5327815724293165174_n

Під час лекції Юрія Завадського про українську експериментальну поезію в ґалереї MOCAK у Кракові

 

10593176_10204034703640992_2649000374064419058_n

10632573_10204034650159655_8227949815153718002_n

10670265_10204029268185109_2678570644981257805_n

Перформанс Юрія Завадського за поемою “еа” з музичним супроводом від гурту ZSUF у Cafe Szafe у Кракові

 

10710954_10204035026009051_8731238372455939323_n

Кеті Інман Беренс (Kathi Inman Berens) репрезентує текст Юрія Завадського під час лекції про сучасні шляхи літератури

Юрій Завадський. ea (2)

002

Завадський оркестр інтуїтивної музики. Я дуже люблю Завадського, бо він свій недолік зробив своєю найкращою зброєю. Я теж так хочу. Я чую цілісність, яка мене поглинає, підкорює моє тіло своїй фонетиці. Я стояв найближче до нього і на нас дивилося кілька десятків людей. Музику найкраще слухати в оркестровій ямі, поезію найкраще слухати, коли стоїш за спиною в поета, коли він не знає, що ти на нього дивишся.

Олександр Фразе-Фразенко, режисер, перекладач, поет

Юрій Завадський. ea (1)

001

Простір поезії визначається лише тим, що ви спроможні за неї сприйняти. І якщо центром вашого сприйняття радше за все будуть пасторальні пейзажі силаботоніки чи урбаністика вільного вірша, фонетична поезія неминуче лишиться на краєчку. Її фьоррррди та льольодники привернуть увагу лише найвідчайдушніших пошуковців, що виповзли на перепочинок з глибин асемічної поезії. Ці нагромадження фонем і алофонів, що вгризаються, трощать, розчиняються й сублімують одне одного відлякують ще на письмі, наче скам’янілі тролі під сонячним промінням. Але справжній захват і радість першовідкривача прийдуть разом із голосом. Авторським, зрозуміло що. Бо хто покаже небачені вами краєвиди краще, ніж їх творець? У Завадського, ретранслятора стверділих звуків, відчувається тривала практика в їх приборканні. В його супроводі ваша екскурсія буде багатшою та безпечнішою, хоч вірогідність підчепити якого дрібного й дошкульного дифтонґа зберігається. Все ж, ризикніть.

Ілля Стронґовський, дизайнер, поет

К

Ж ж Ж ж

т т т к

( ) ( )

Ж ж Ж ж

т т т т к

т т к

т к т т т

т т т к

к т т

к т т т т к т

( ) ( )

т т к т т т к т к

( ) ( ) ( ) ( )

Ж ж

Ж ж Ж ж

к

т к

т т т к т к

Ж ж

( )

т т т т К т К

Ж ж Ж ж

( ) ( ) ( ) ( )

т т т

ж

т т т

ж

т т т

Ж

т т т к

( ) ( ) ( )

К К К К К К Т Т Т К

( ) ( )

Ж Ж Ж Ж Ж

( ( ( )

( ( ( )

( ( ( К

( ( ( К )

 

2-4.10.2014 – THE HA!WANGARDA INTERNATIONAL LITERARY FESTIVAL 2014

10712970_875770879102498_5463061092867925946_n

The Ha!wangarda Festival is geared towards promotion and presentation of avant-garde, experimental trends in global and Polish literature. Digital art presentations introducing the most significant works of electronic literature, generative literature workshops, exhibitions of video games based on literature and meetings with authors are the main features of the festival. It presents the diverse genres of digital literature, original approaches towards the book as a medium, and visual literature; it prioritizes writers who have freshly emerged onto the literary scene. On one hand, it maps current trends in experimental writing, and on the other it explores the question of the future of literature in the digital world.

Continue reading 2-4.10.2014 – THE HA!WANGARDA INTERNATIONAL LITERARY FESTIVAL 2014

ЛИСТОПАД

Ось і Люципер, який тримав мене за руку,
я зігрівав його як міг.
Повернися, повернися до мене.

Увійди знову, листопад попереду,
і сорому більше нема —
кілька куль і траншеї.
У шепоті потопав,
ранок — ніби тюрма,
а на шиї — два пальці відбилися.

Світло приніс мій Люципер
у мій листопад з моїми стереотипами —
приціл, оптика.
Людожери зі мною в купе,
із головами достиглими, —
безпілотники падали втомлені.

Моторошності попереду досить,
мене оббілують до кістки,
все ж захочеться близькості.
Замалі мені дози,
і загуслої крові ніскільки,
лиш проблиски,
і поцілунок задушить.

День

Заплутався чи ні, вулицю з’їв і запив вулицею,
залишившись тверезим і голодним.

Ти ж не знаєш, мабуть, що день — з випущеними кишками,
він сиґналізує про переможну природу голоду й нахабства.

На те, що непрошений гість виймає хуя зі штанів і висолоплює язика водночас,
цей світ реаґує відкупленням гріхів на хресті чи братовбивством.

Програв, оцінивши свою роботу задешево, програв,
бо недостатньо жорстокості вклав у своє сімейне життя.

Відмінок корисний, коли треба скоротити собі дорогу,
коли ти стоїш надто далеко, коли не вірю, що станеш ближче.

Ти ж не думаєш, мабуть, що ці паґанські звички — аморальні,
а ніж у кишені — зайвий.

Десятка поетичного конкурсу «Dictum» 2014 року!

6tU1F-gR8M-300x111

Завершився перший етап поетичного конкурсу «Dictum» від видавництва «Крок». До другого туру увійшли 10 поетів, котрі зустрінуться у Львові на гала-концерті:

Олесь Барліг, Богдан Боденчук, Оксана Гаджій, Катерина Грушовська, Томаш Деяк, Наталія Дьомова, Галина Танай, Карина Тумаєва, Анна Хромова, Олексій Чупа.

Переможну десятку запрошуємо на гала-концерт! Переможців конкурсу оголосимо під час концерту, який відбудеться в рамках Форуму видавців у Львові. Про час проведення гала-концерту повідомимо додатково.

Члени журі конкурсу: Василь Махно, Галина Крук, Григорій Семенчук, Юлія Мусаковська, Юрій Завадський і Анна Золотнюк. Координатор: Юрій Матевощук.

Few words about Belarusian-Swedish Literary Days in Vilnius (Lithuania)

During Belarusian-Swedish Literary Days in Vilnius (Lithuania) I took part in the festival events and met activists, writers, translators and historians whose works could be interesting for Ukrainian readers. Among these persond are Uladzimir Arlou, Andrej Kotljarchuk, Maria Söderberg, Stefan Ericsson, Cecilia Ruthström-Ruin, Anita Jacobson, Nastya Matsevich, Uladz Liankevich, Arkadij Babtjenko, Zmitser Vajtsiusjkevitj, Dmitri Plax, Uladzimir Niakliaeu, Athena Farrokhzad and others. We had a numerous ocassions to share personal visions on international cultural contacts and to plan exchanges in the nearest future. Among the decisions that was made are publishing of several books in Ukraine that will uncover contemporary literature of Sweden with its multiculturality, common seeking for financial support for publishing Belarusian literature to prevent censorship and language discrimination, publishing examples of Belarusian literature in Ukrainian translation. I’ve discussed the translations into Ukrainian of works by poets present at the festival and their participation in some literature events in Ukraine. Writers I’ve talked with are Uladzimir Arlou, Nastya Matsevich, Uladz Liankevich, Dmitri Plax, Athena Farrokhzad. My offer of Ukrainian book titles for translating and presenting in Luthuania, Sweden and Belarus was interesting for former Ambassador of Sweden in Belarus Stefan Ericsson, current Ambassador of Sweden in Lithuania Cecilia Ruthström-Ruin, well-known cultural manager Maria Söderberg and others. The negotiation with famous writer and politician Uladzimir Niakliaeu was very successful, as a pilot plan for several events and translational project was made due to the current social and cultural situation in Belarus and Ukraine. During meetings I had a opportunity to share the information and some broshures about Book Platform project.

10157233_799465323398017_2844758581133997955_n

009

010

012

015

016

This trip was important for from different points of veiw. First of all, this was an opportunity to establish important for my literary and business development connections that can predetermine my future work as a writer and a publisher. Cultural crossroads I work on are expecially distinct and important at such kind of events. The Swedish-Belarusian-Ukrainian-Lithuanian-Polish intercultural exchange made the cultural climate of the region we use to live in. To undertand the obscured from the today’s man eye roots and paths we have to actualise the role of the Swedish and Belarusian (Lithuanian) cultural systems in the history of the whole North and Eastern Europe, especially The Great Duchy of Lithuania. The business benefits of the negotiations I’ve provided I can’t describe in the details, but have to underscore the main points: making the Ukranian-Swedish collaboration more wide and deep; establishing more intensive Ukrainian-Belarusian collaboration, especially in translational projects; more intensive work on non-profit project for promoting Ukrainian and Belarusian literature abroad. For me personally this trip was an opening of big conglomerate of cultures, languages and people. I’ve visited the main historical places in Vilnius and met great people there (pic 003). Thanks to main manager of this event Maria Söderberg my work as a participator of the festival was successful. I highly appreciate the support for this professional trip received from Book Platform.

This event was supported by the Book Platform project funded by the European Union and implemented in the frames of the Eastern Partnership Culture Programme

Юрій Завадський – “Fratelli” i “Погоня”

ПОГОНЯ

Усе, що міг від них почути —
напрямок руху, перекреслений голодом,
напрямок руху, чиї жовті нігті —
усе, що міг від них почути.

— Поганий твій напрям, і кілька місяців свободи —
твоє паливо назавжди, самоціль
і твій самопал.

Бог-собака мав би народитися,
мав би просити в мене налити води,
а я мав би його сліпого
втопити в іноземній мові.

Я у погоні, я в човні ґумовому,
я — прем’єр-міністр з необережності,
я під місяцем, я жахливий громадянин,
я собі пісня про любов, біла пісня,
я собі червона хвиля, що набігає на чиюсь зону бікіні,
я — зима, що насувається.

Тиждень, коли кожного дня хтось умирає.

The Belarusian-Swedish Literary Days, May 2014 in Vilnius

2st Announcement Updated 16/4–14

The Belarusian-Swedish Literary Days has been going on since 2002. Everything started in the wonderful city of Polesia, Pinsk.

T H U R S D A Y 1 5 M A Y 2 0 1 4

Venue: Kino Pasaka, St Ignatius. 4/3, Vilnius.

19:00–21:30 Cinema evening (programme soon).

F R I D A Y 1 6 M A Y 2 0 1 4

9:30–10:30 Guided tour in Vilnius
Meeting point: City Hall, Grand st. 31.

Transport to EHU with minibus 11:30 from Didzioji g. 16.

12:00–16:30

Venue: EHU, University Campus, Valakupių g. 5, Vilnius,

Uladzimir Arlou
lecture on ”This Country called Belarus”.

Andrej Kotljarchuk
lecture on: ”Belarusians i Lithuania, Lithuanians in Belarus”.

”Häxan och regnet” (Swedish title). Translator Jonas Öhman about Jurga Ivanauskaitė (1961–2007).

The Swedish poet Athena Farrokhzad: A talk with Dmitri Plax

Andrei Dvihun about World of Tanks – a massively multiplayer online game developed by a Belarusian company. (December 2013, there are 75,000,000 registered players worldwide).

Venue: Kino Pasaka, St Ignatius. 4/3, Vilnius.

17:00–17:45 “Meeting with Swedish filmmaker Jonas Öhman, recent winner of Audience Award at Vilnius film festival with “The Invisible Front”, screening of roughcut material, discussion”

19:00–21:00

My life, my joik: Simon Issát Marainen

Poet Nasta Mantsevich

Poetry in Rock music: Music Producer Searhei Budkin with artists/musician/poets Aleh Khamenko, Palac, and Uladz Liankevich.

Uladz Liankevich reading: https://www.youtube.com/watch?v=jfwpRcFnhrQ

21:30–24:00 Filmsession

S A T U R D A Y 1 7 M A Y 2 0 1 4

Venue: Kino Pasaka, St Ignatius. 4/3, Vilnius.

Starts 12:00.

Vika Trenas (Victoria Liaikouskaia)

Masha Lappo

Svieta Kurs

Arkadij Babtjenko: From ”One Soldiers War in Chechnya” to todays situation in Ukraine.
16:00–17:00 Poetry Cup in Vilnius with Stefan Eriksson
Please compete with your poem in ANY language! 3 minutes. Nice prices!

18:30–21:00

Evening programme at Kino Pasaka, St Ignatius. 4/3, Vilnius.

The Swedish poet Athena Farrokhzad

Musical group Ára with Simon Issát Marainen

a unique mixture of traditional sami jojk, pop and jazz. Directly from Nedre Sopporo, near Kiruna.

Please watch this: https://www.youtube.com/watch?v=wV7-v-lMQQg
A Tribute to Ryhor Baradulin: Zmitser Vajtsiusjkevitj

Final Poetry Cup.

————————————

E X T R A P R O G R A M M E
I N T H E S M A L L R O O M
A T K I N O P A S A K A S A T U R D A Y
1 7 M A Y:

12:00–12:55
Uladzimir Arlou about the new book
”This Country called Belarus”.

13:00–13:00 From Swedish to Ukrainian language.
Lev Hrytsyuk, translator of Swedish literature.

16:00–16:55 Andrej Kotljarchuk
”Belarusians i Lithuania, Lithuanians in Belarus”.

17:30–17:55 Photografer and producer Maria Söderberg tells the story about The Literary Days together with Nadya Avisevich, NGO Kalegium.

18:00–21:00
World of Tanks: Play together with Andrei Dvihun.
WoT is a massively multiplayer online game developed by a Belarusian company. (December 2013, there are 75,000,000 registered players worldwide). Only 25 seats. Please make sure you will have a ticket,
send an e-mail to: info@mariafoto.se.

————————————

S U N D A Y 1 8 M A J 2 0 1 4

Czesław Miłosz

A visit to the birthplace of Czesław Miłosz, Šeteniai.
Prel. in co-operation with Czesław Miłosz Cultural center.
Bus leaves at 9.30 a m from Vilnius. Guided tour.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Arranged by Litteraturresan/Belarus with the support of Sida, The Swedish Academy and
European Humanities University. All seminars are free.

Welcome! Maria Söderberg, producer +46-70 3500555
Litterarurresan/Belarus

20-21 May 2014: Belarusian-Swedish Literary Days in Brest. More information will come!
Due to Ice Hockey World Championship there´s a possibility to more easily travel to Belarus. It´s written that they offer visa free weeks in May 2014.
http://www.iihf.com/home-of-hockey/championships/world-championships.html

TENSION, 21/11/2013

 

i                                                                                                        i

i                  i

i                                                    i                     i i                      i

i                    i                     i i i  i        i i               i i i

i   i                          i                              i                          i

i

i                                    i          ii                                 i                     i

i

i                                     i                      i i

i                   i                          i                                                      ii

i

i i i i i i                            i i i

i                                                                   i

i                 i                                                             i

i            i i                                                i

i                                       i

i                                                   i

i                                                      i                                  i i

i                            i i                                  i

i                               i i i i i

i                          i

i                  i                i i i                 i i i             iii

i                 g                              iii i i i                 i

i i i i i                     i    i       i i  g                      i

i                                     iii                    iii

i                      i i i                           g g

i             iiii                     i i i i                i   i   i   i   i

g         g            i i i i                       g g g          i

ii ii i                  g g g        iii                          i i i           i

i i     i                     i   i    i        i         i      g g g g

i   i     i        i            i               i   ig ig ig ig ig

g         i                     g

i                                          i i i i

g ig ig           g ggggg i          gggg i            ggggg i

ig      ig        ig           i     g i     i    g                  i ggggggg

ig   ii iiiiii iii          ggggggggggg iiiiiiiiiiiiiiiiiii          iiiiiii

gggggggggggg iiiiiii                   g iiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiii

i ii igi iigi i igi igi gi                  igi iigi gi igii gii gi iigi gi

gggg iii igi gigigi gi igi gii gig             gi gi igigi giiigi iggii

gi igi igigigiigiggiigig igi i igi gii igi gig igi gig igiiggi igi igi

igi giigig igi gigigi gi gig ig igi gi iii igi gi igi gii gii igi gii gi

gigigigigigigig  ii igigigigigigigi igi gigigigigiiggi i igig i ig ig

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

gigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigigi

i i i i i i g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g g

ii            gg                                        ii            gggg

gg ii gg ii                            ig gg ii

ig             igi           ig

ig igigiig

giig

gig

i

ПОЕТИЧНИЙ ВІЛЬНИЙ МІКРОФОН #1 у ґалереї БУНКЕРМУЗ

25 березня 2014 року о 18:00
у ґалереї БУНКЕРМУЗ
Тернопіль, бульвар Шевченка

ПОЕТИЧНИЙ ВІЛЬНИЙ МІКРОФОН

Спеціальний гість: білоруський поет Сяргей Прылуцкі

Prezentacja poezji głosowej Jurija Zawadzkiego (występowi towarzyszyć będzie muzyka noisowego zespołu ZSUF)

M i k r o f e s t i w a l
= Kryzys i awangarda =
28-30 III 2014

Miejsce: Pub Włodkowica 21, ul. Włodkowica 21, Wrocław

29 marca – The revolution will be live.
Poezja mówiona, slam, performance

19.30: Prezentacja poezji głosowej Jurija Zawadzkiego (występowi towarzyszyć będzie muzyka noisowego zespołu ZSUF)

Mikrofestiwal – festiwal młodej poezji – narodził się w 2008 roku jako alternatywa dla dużych festiwali literackich we Wrocławiu i w całej Polsce. „Alternatywa” jednak nie w sensie przeciwwagi, „kontry” wobec imprez uznanych i wysokobudżetowych, ale jako swoiste dopełnienie polskiej sceny literackiej i festiwalowej. Cel, jaki przed sobą stawiamy, to nie naprawienie tejże sceny, stworzenie festiwalu „innego niż wszystkie”, ale stworzenie festiwalu trochę innego, wystarczająco odmiennego, by zyskał swój charakterystyczny profil i zaintrygował możliwie szerokie grono odbiorców.

Mikrofestiwal skupia się głównie na poezji – nie dlatego, że bronimy jej jako absolutnie wyjątkowej i odrębnej formy sztuki; raczej dlatego, że dziś – w tym kraju, w tym momencie – powstają wiersze, które uważamy za szalenie ciekawe, istotne i domagające się (coraz) szerszego grona czytelników.

Tym niemniej podczas każdej edycji Festiwalu zapraszamy do współpracy artystów z różnych dziedzin – czytanie poezji łączymy z wernisażami grafików, koncertami, pokazami poezji multimedialnej, etc. Nie interesuje nas jednak „dialog między dziedzinami” prowadzony dla samego dialogu – sztuka, która za główny cel stawia sobie przekraczanie ustalonych przez samą siebie granic, ostatecznie okazuje się nudna, nuda zaś jest zawsze kontrrewolucyjna. Dlatego podczas Mikrofestiwalu skupiamy się na relacji między sztuką a tym, co społeczne i polityczne – nie ukrywając zasadniczo lewicowego charakteru imprezy.

Z powyższego wywodzi się też nieco inna formuła spotkania autorskiego, którą staramy się promować na Mikrofestiwalu. Z zaproszonymi autorami nie rozmawiamy wprost o ich książkach (bo zawsze kończy się to pytaniami z gatunku „woli pani pisać na papierze czy na komputerze?”), ale o pewnych „zewnętrznych” i szerszych tematach – o problemach sztuki, polityki, rynku wydawniczego, etc. Zakładamy, że czytelnik na spotkaniu autorskim chce usłyszeć coś, czego nie przeczyta ani w książce, ani w wywiadzie na łamach popularnego tygodnika.

Mikrofestiwal to przede wszystkim festiwal młodej poezji, co nie znaczy, że wszyscy zaproszeni przez nas poeci należą do najmłodszego pokolenia autorów – nie widzimy sensu w odcinaniu na siłę „młodych” od „starych”, w tworzeniu sztucznych opozycji tam, gdzie widać złożoną grę wzajemnych inspiracji, ciągłość tradycji, twórcze przetworzenia i (nad)interpretacje. Obok „młodych” autorów – Kiry Pietrek, Szczepana Kopyta, Konrada Góry, Tomka Pułki, „poetów cybernetycznych” czy Justyny Bargielskiej – w kolejnych edycjach pojawiali się też autorzy „starsi”; w zeszłym roku był to Darek Foks, w tym będziemy gościć Jerzego Jarniewicza oraz Andrzeja Sosnowskiego.

mikrofestiwal.org

LET IT BE

Із мене виходить богоматір
у закривавленому фартуху різника,
говорячи до мене словами
якоїсь мудрості.

Хай собі, хай собі, — кажу.

Якомусь небесному Гарісону
ти уявилась беззбройною, Україно,
але відповіді чи виправдання
опинилися на асфальті.

Нехай на хвилях нічного вогню
чиєсь життя стає важливішим за віру,
а богам нема виправдання.
Хай собі метушаться, — кажу.

Коли сокира — забита в череп,
а божественна сутність сміється,
а мої друзі з пробитими легенями
задихаться в калюжах крові,
я не можу нічого сказати.

Скільки ще разів це ранкове небо
ставатиме транквілізатором,
скільки ще…

SEX AND VIOLENCE

Без когось
хочу приховувати свою політичність
і йобану брехню, яка собі
як вона є,
на хвилі потягу до чоловічої плоті.

І на хвилі впертості.

Може, я можу мовчати,
у просторому комусь резонує голос,
і всіх обмаль.

У череві пияки,
і випрошують слова на мітинґу грошей,
кишенькових грошей.

Давно колись писав несподівано,
вголос хтось не промовить,
імені ще не досить,
ляже собі.

Моя дівчинко.

Вірші залежні, конячного м’якого знаку,
що Мінськ його не виблює на стіл.
Хто розчаровує?

Мені як на балеті альтернатив,
коли хтось на спектаклі в роботі,
є інше, такого ж нема.

Взяв собі це, не взяв іншого,
продавав кінцевому споживачу,
бо іншого – загубив.

Від мільярда коштує біль,
його неліквідна душа –
перед тим, як хильнув,
ніколи не існувала.

Тепер ніхто нічого не каже,
цмулить горівку, пробачив давно
невиразному зорові, як пройдисвіту –
брехливий посвист.

Народила чи голку, чи Ґінзберґа,
просілі обороги й одноактні колгоспи,
і виявилася моєю дівчинкою,
моя дівчинко.

Потяг раптово спиняється, як потяг до тебе,
і дівчинка з верхньої полиці плацкарту
мало не падає, пробуджуючись на краєчку,
і хтось, голодний.

Марного, марного,
в полі попелу, завдяки нездоровості,
у лісах, багатьох, множині,
де один, як один.

Чомусь голого Ґінзберґа
уявляю, з подякою зачиняю двері.

Відчиняй,
бо я можу бути, і хочу.

А тепер прошу мені переповісти
всі недоречності, що можуть розбурхати
інстинкт самозбереження.

Своєю поезією не хочу
просто спостерігати, творити простір,
просити.
Вона собі для…

Скоротити дорогу неможливо,
відкотити причини й усю йобану діалектику.
Ставати ліричним, аби виправдовувати словоблуд,
і ніж несподіваний, від часу оксидований, сталь сорок п’ять,
сталь сорок п’ять.

13-21 лютого 2014 року

Aðalsteinn Ásberg Sigurðsson / Адельстейн Асберґ Сіґурдсон – Свідомість

Вершники досі скачуть кам’янистими схилами
зустрічаються у верхогір’ї
ховають мечі до піхов.

Чи я чую відзвук
блакитного дзвону
чи це інший вік мене кличе?

Вечір відгомону.
Нові осідлості можуть
постати в цьому старому світі.

Віталь Рыжкоў – НАСУПЕРАК / НАВСУПЕРЕЧ

Життя продовжиться тобі навсупереч –
незадоволена ти йдеш, насуплена,
зсудомило щелепи з гніву й сумніву…
Життя продовжиться тобі навсупереч,
навсупереч.

Ти чуєш, сучко? –
все навсупереч!

На сонні очі переддень насунутий –
твоєю користуючись відсутністю –
в легкому ступорі у двері стукаю:
“Життя продовжиться!..
Тобі навсупереч!..”

Шкода мені, правда, але, по суті, це
життя продовжиться тобі навсупереч.

Ніби це камінь, що з душі мені зсунувся:
Життя –
продовжиться…

Віталь Рыжкоў – Насуперак @ Беларускае Лiтаратурнае Радыё

Стральцоўскі слэм-сэйшн — 14 лютага

14 лютага (пятніца) у крэатыўнай прасторы “Цэх” (пр-т. Незалежнасці, 58, корп. 6 (праход праз вул. П. Броўкі), левы пад’езд, другі паверх) адбудзецца Слэм-сэйшн “Зборная Беларусі — Зборная Свету” ў межах Трэцяга міжнароднага паэтычнага фестывалю “Вершы на асфальце” памяці Міхася Стральцова. Вядучы Андрэй Хадановіч. Пры ўдзеле Сяргея Пукста. Пачатак у 19.00. Уваход вольны.

У праграме — выступы паэтаў з Беларусі, Расіі, Украіны. Падчас слэму прагучаць не толькі аўтарскія тэксты ўдзельнікаў, але і творы класікаў беларускай і замежнай літаратуры.

Зборная Беларусі:

Раіса Баравікова, Вера Бурлак, Віктар Жыбуль, Глеб Лабадзенка, Таня Светашова, Усевалад Сцебурака, Андрусь Такінданг, Віка Трэнас, Анка Упала.

Прагучаць вершы Янкі Купалы, Аляксея Пысіна, Рыгора Барадуліна, Віктара Шалкевіча, Віталя Рыжкова і іншых.

Зборная Свету:

Чарлз Букоўскі (ЗША), Марыя Галіна (Расія), Алена Герасімюк (Украіна), Сулейман Дыяманка (Сенегал-Францыя), Юрый Завадскі (Украіна), Галіна Крук (Украіна), Сяргей Прылуцкі (Беларусь-Украіна), Акіта Фуджы (Японія), Аркадзь Штыпель (Расія).

Прагучаць пераклады Андрэя Адамовіча, Уладзя Лянкевіча, Марыі Мартысевіч, Юлі Цімафеевай.

Не прапусціце! Навіны Стральцоўскага фэсту і праграма ўсіх мерапрыемстваў на stralcou-fest.by.

Трэці стральцоўскі фэст. Праграма

13—16 лютага 2014 года ў Мінску адбудзецца Трэці міжнародны паэтычны фестываль “Вершы на асфальце” памяці Міхася Стральцова. Арганізатары фестывалю — Саюз беларускіх пісьменнікаў, Беларускі ПЭН-цэнтр. Партнёры — Амбасада Літоўскай Рэспублікі ў Рэспубліцы Беларусь, Інстытут імя Гётэ ў Мінску, Польскі Інстытут у Мінску, Шведскі саюз пісьменнікаў, грамадска-культурніцкая кампанія “Будзьма беларусамі”.

Месцы правядзення:

• 13, 14, 16 лютага — Крэатыўная прастора “ЦЭХ” (пр-т. Незалежнасці, 58, корп. 6 (праход праз вул. П. Броўкі), левы пад’езд, другі паверх);
• 15 лютага — Канферэнц-зала Інстытута імя Гётэ ў Мінску (вул. Веры Харужай, 25/3, чацвёрты паверх)

Праграма

13 лютага, чацвер (“ЦЭХ”)

18.30. Прэзентацыя кнігі Ўладзя Лянкевіча “70 % вады”.
Удзельнічаюць Уладзь Лянкевіч і гурт TonqiXod, а таксама Каця Зыкава, Марыя Мартысевіч, Юля Цімафеева, Андрэй Адамовіч, Валянцін Акудовіч, Віталь Рыжкоў, Андрэй Хадановіч.

14 лютага, пятніца (“ЦЭХ”)

18.00. Адкрыццё фестывалю. Адальстэйн Асбэрг (Ісландыя), Раіса Баравікова, Анастасія Векшына (Расія-Польшча), Алена Герасімюк (Украіна), Юлюс Келерас, Данатас Пятрошус (Літва), Барыс Пятровіч, Ціхан Чарнякевіч, Георгій Яфрэмаў (Літва-Расія).

19.00. СЛЭМ-СЭЙШН. Зборная Беларусі – Зборная Свету. Вядзе Андрэй Хадановіч. З удзелам Сяргея Пукста.

15 лютага, субота (Канферэнц-зала Інстытута імя Гётэ ў Мінску)

14.00. Паказ першага прафесійнага буктрэйлера “Смаленне вепрука”. Сустрэча са стваральнікам Змітром Вайноўскім.

14.30. Прэзентацыя зборніка “Азёрная школа паэзіі” пераможцаў літаратурнага конкурсу імя Максіма Танка. Удзельнічаюць Андрэй Адамовіч, Сабіна Брыло, Андрэй Вылінскі, Ганна Мананкова, Марыя Пушкіна, Наталля Рак, Антон Рудак, Юля Цімафеева, Ганна Янкута.

15.30. Прэзентацыя электронных кніг BYBOOKS. Удзельнічаюць Ася Волкава, Ліна Казакова, Воля Чайкоўская, Яўген Ліпковіч, Сяргей Прылуцкі, Андрэй Хадановіч. Мадэратар Павал Капанскі.

16.30. Раман Яраш. Акустычны канцэрт.

17.00. Чытаюць паэты-госці фестывалю: Адальстэйн Асбэрг (Ісландыя), Ірына Бельская (Наваполацк-Мінск), Марыя Галіна, Аркадзь Штыпель (Расія), Дзмітрый Дзмітрыеў (Магілёў), Наста Кудасава (Карэлічы), Дар’я Ліс (Залессе), Валеры Руселік (Горадня), а таксама перакладчыкі Альгерд Бахарэвіч і Ірына Герасімовіч.

18.30. “Magnus Ducatus Poesis – Вялікае Княства Паэзіі”. Уладзімер Арлоў, Алесь Разанаў, Антон Рудак, Дзьмітрый Строцаў (Беларусь), Данатас Пятрошус, Альвідас Шляпікас (Літва), Георгій Яфрэмаў (Літва-Расія), Адам Відэман, Агнешка Мірахіна (Польшча), Анастасія Векшына (Расія-Польшча), Алена Герасімюк, Юрый Завадскі (Украіна). З удзелам музыкі Яўгена Барышнікава. Мадэратар Андрэй Хадановіч

16 лютага, нядзеля (“ЦЭХ”)

17.00. “Вецер з Захаду”: прэзентацыя кнігі Ўладзіміра Глазава “Время собственное”. Удзельнічаюць Васіль Барысюк, Ярына Дашына, Павел Капанскі, Сяргей Прылуцкі, Уладзімір Глазаў (Берасце).

18.00. “3+3”: прэзентацыя кніг Кірылы Анохіна, Віялеты Пачкоўскай, Тані Скарынкінай, Анатоля Івашчанкі, Генадзя Лапаціна, Усевалада Сцебуракі (серыя “Пункт адліку” і серыя “Кнігарня пісьменніка”).

19.00. Прэзентацыя кнігі Віславы Шымборскай “Канец і пачатак”. Удзел бяруць паэты Агнешка Мірахіна і Адам Відэман (Польшча), музыкі Вольга Падгайская і Віталь Эпаў, перакладчыкі Анастасія Векшына (Польшча-Расія), Марына Казлоўская, Сяргей Прылуцкі і Андрэй Хадановіч.

Пікет МВС і прокуратури у Тернополі

Тернополяни!

Тернопільська міліція та прокуратура досі залишаються в підпорядкуванні диктатури Януковича. Вони бояться визнати силу та владу народу, надалі виконуючи функції репресивних органів.

За поданням прокуратури суд визнав протиправним волевиявлення мешканців нашої області, втілене в рішеннях обласної ради 25 січня 2014 року, чим заперечив наше право на самоврядування та свободу.

Керівники міліції досі керуються “драконівськими” законами, що загрожує нам арештами за будь-які найдрібніші вчинки проти диктатури регіоналів.

Ми мешкаємо в Тернополі, ми вільні люди, і ми не будемо чекати, допоки нас пересаджають по тюрмах.

СТОП ДИКТАТУРІ!

27 січня о 15:00 пікет МВС з боку Валової.
28 січня о 15:00 пікет прокуратури на Листопадовій.

Майте свої запитання й вимоги у будь-якій формі.

“…Народна культура – культура революцій і воєн, уяви́.”

Людина, що вміє їсти і спати –
Досконалий громадянин,
Машина для праці,
Дистальний прикус.
Такі люди помирають самостійно, зосереджено,
Діставши кулю в шию чи потилицю,
Зносячи біль, наче нетактовну похвальбу.
Народна культура – культура революцій і воєн, уяви́.

— юрійзавадський, крик, 2012

Звернення про всеукраїнську мобілізацію – СТОП ДИКТАТУРІ!

16 січня Віктор Янукович і його депутати в Верховній Раді перекреслили права та свободи мільйонів українців. Регіонали та комуністи сфальшували ухвалення одразу в усіх читаннях, а Янукович миттю підписав, “закони”, що запроваджують диктатуру.

Конституційний лад в Україні повалено. Відтепер КОЖНУ ЛЮДИНУ, навіть далеку від політики, можна кинути за ґрати. Свободи слова, преси та зібрань більше не існує.

Підписані Януковичем закони передбачають:

2 роки тюрми за “наклеп”, а насправді – за критику влади; 3 роки за статті й листівки, які влада визнає “екстремістськими”
10-15 діб тюрми за каску, намет чи гучномовець на мітингу, і 10 років, якщо влада визнає протестну акцію “масовим заворушенням”
2-3 роки тюрми за збирання інформації про міліціонерів та суддів
вилучення прав і автомобіля на 2 роки за рух у колоні більше 5 машин, вилучення прав за будь-яке порушення не лише у водія, а й у власника авто
закриття незалежних сайтів і конфіскацію їх майна
заборону діяльності організацій і навіть церкви під приводом “екстремізму”, обов’язок тисяч громадських організацій зареєструватися як “іноземні агенти”
право держави будь-кому відключити Інтернет
людину можуть засудити заочно, без вручення повістки й присутності в суд
Окрім того, “беркут”, який бив студентів та журналістів на Майдані, і тих, хто віддав цей злочинний наказ, звільняють від покарання. Цей перелік не повний, але й цього достатньо, щоб зрозуміти: це – війна влади проти кожного громадянина.

Лише масовий і негайний опір народу може зупинити злочинців і захистити людей від масових репресій. Настав час кожному стати на захист своєї свободи, своїх родин, своєї країни.

МИ ОГОЛОШУЄМО ЗАГАЛЬНУ МОБІЛІЗАЦІЮ У КИЄВІ НА МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

Підтримуємо рішення громадського об’єднання “Майдан” і парламентської опозиції про проведення Народного Віча на Майдані в неділю, 19 січня о 12:00. З цього Віча ми розпочнемо відновлення конституційного ладу. Диктатурі буде покладено край. Ці дні – вирішальні. Де б Ви не жили, їдьте до Києва, кличте з собою всіх та ЗАЛИШАЙТЕСЯ.

Кияни! Піднімайте сусідів, колег і рідних, і йдіть на Майдан. Допоможіть співвітчизникам з інших міст з ночівлею та їжею. Де б Ви не працювали – не виконуйте незаконних вказівок влади, не визнавайте “законів” Януковича і долучайтеся до всеукраїнського опору диктатурі.

Поширте цей заклик будь-яким способом, донесіть його якомога більшого числа людей.

Журналісти, допоможіть донести цей заклик до кожного українця!

Закликаємо громадські та політичні об’єднання, кожного відповідального громадянина долучатися до загальної мобілізації. Об’єднаймо наші зусилля і покладемо край корумпованій кримінальній диктатурі.

Уладзь Лянкевич – “ворони кричать голосами капризних дітей…” / Уладзь Лянкевіч – “вароны крычаць галасамі капрызных дзяцей…”

ворони кричать голосами капризних дітей
великий смітник крони дерев ровер
калюжами у дворі описує одне за одним
вісімка коло вісімка коло вісімка коло

ями і рівчаки дорожнього покриття об’їжджає
ночами від людей подалі катається привид ровера
на бульварі самі крутяться руль і педалі
колесо проколене колесо проколене колесо проколене

вороний ровер примара мрія привид велосипедний
обіцяний тобі у дитинстві але не подарований
невідомо скільки уже він так їздить
довкіл дому колами довкіл дому колами довкіл дому колами

Continue reading Уладзь Лянкевич – “ворони кричать голосами капризних дітей…” / Уладзь Лянкевіч – “вароны крычаць галасамі капрызных дзяцей…”

Уладзь Лянкевич – “покажи, що ти ховаєш у руці” / Уладзь Лянкевіч – “пакажы, што ты хаваеш у руцэ…”

* * *

«мене в дитинстві мати називала – Ляля»
– з її слів

покажи, що ти ховаєш у руці
пальчики ніби в ляльки, зробленої зі шматочків крейди
і що довше вона водить рукою по моєму волоссі
коротшають її пальці, стираються, списуються
а я сивію
ніжки її, коли танцює, залишають малюнки
а трохи пізніше, як забракне грошей, ми влаштуємо тебе на роботу
ти будеш наносити розмітку (куди досі не заїжджали колеса машини)
лише тепер я розумію, чому вона не вміє плавати (чому ти не вмієш плавати, лялечко)
крейду легко покривдити
крихка
хто тебе зібрав з крейдинок? що залишилися в зарослих мохом класах
закотилися під вчительський стіл
старі дерев’яні дошки покрила зелень, хтось прикрасив маєм
лабіринти щілинок у затерному паркеті, рубці
летіли сороки, вхопили уроки
я чув, що на морі-океані стоїть білий камінь
діди над морем пролітали, їхні сльозинки на камінь упали

ти звідти?

я хвилююся, коли ти печеш що-небудь з муки, я боюся, аби ти не заблукала в ній, не сховалася,
а печиво твоє завжди з таким чарівним смаком
а раптом це ти щоразу частинку себе у тісто кришила?
а родзинки у пирозі – це твої зіниці? чоловічки? лялечки?

Continue reading Уладзь Лянкевич – “покажи, що ти ховаєш у руці” / Уладзь Лянкевіч – “пакажы, што ты хаваеш у руцэ…”